Постанова

від 09.10.2019 по справі 487/10134/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 487/10134/14-ц

провадження № 61-20183св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави,

відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М.,

Яворської Ж. М., від 14 березня 2017 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У жовтні 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради,

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки до комунальної власності .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 830 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. На підставі рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. У подальшому за договором купівлі-продажу

від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1 продала земельну ділянку

ОСОБА_2 . Зазначав, що земельна ділянка була передана у власність з порушеннями чинного законодавства, оскільки розташована у прибережній захисній смузі Бузького лиману, тобто відноситься до земель водного фонду й не може передаватися у власність громадянам.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати незаконними та скасувати пункти 45, 45.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:001:0020, площею

830 кв. м, по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ № 140143

від 29 жовтня 2009 року, виданий ОСОБА_1 ; повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради спірну земельну ділянку шляхом її витребування у ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва, у складі судді Щербини С. В., від 01 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, а відтак передача її у власність ОСОБА_1 відбулась з дотриманням норм земельного законодавства. Крім того, прокурор не довів факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів Державної інспекції сільського господарства України, в інтересах якої було пред`явлено позов. Крім цього, районний суд зазначив, що прокурор пропустив строк звернення до суду з позовом, який почався з 04 вересня 2009 року, тобто з часу прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваного рішення, а відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним пункт 45.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 830 кв. м, по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ №140143, виданий 27 листопада 2009 року на ім`я ОСОБА_1 , площею 0,0830 га, по АДРЕСА_1 , з відміткою про перехід права власності на цю земельну ділянку до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ставничою І. О., за реєстровим № 916. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку, площею 0,0830 га, по АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову одночасно з причин пропуску позивачем строку позовної давності та з підстав необґрунтованості позову. Миколаївською міською радою під час вирішення питання стосовно передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки допущено порушення вимог закону, оскільки вона розташована у прибережній захисній смузі ріки Південий Буг і відноситься до земель водного фонду, на який розповсюджується окремий порядок надання та використання. ОСОБА_2 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги р. Південий Буг, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Установивши, що прокурор звернувся до суду за захистом порушених інтересів територіальної громади міста Миколаїв, при відсутності іншого органу, який за законом уповноважений на захист цих прав та набув процесуальні права, і дізнався про порушення інтересів територіальної громади лише при проведенні в установленому законом порядку перевірки у березні 2013 року, суд дійшов висновки про те, що прокурор звернувся до суду з указаним позовом у межах позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурором не було надано обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави, а також неправильно обрано спосіб захисту права. Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, що відлік строку позовної давності необхідно рахувати з моменту, коли держава в особі уповноваженого органу, а не її процесуального представника, дізналась або повинна була дізнатись про порушене право. Суд безпідставно наділив територіальну громаду статусом позивача у цій справі, хоча остання не може бути самостійним учасником цивільного процесу, її права та інтереси в суді може представляти Миколаївська міська рада або прокурор в інтересах Миколаївської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції не надав правову оцінку обставинам додержання вимог статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивачем не надано доказів на підтвердження визначення меж спірної земельної ділянки та знаходження її у межах прибережної захисної смуги.

Короткий зміст заперечення (відзиву) на касаційну скаргу

У запереченні (відзиві) на касаційну скаргу перший заступник прокурора Миколаївської області просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу передано до Верховного Суду та 04 червня 2019 року розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки,

площею 22 156 кв. м, у тому числі 55 кв. м під капітальну забудову,

99 кв. м під споруди, 1 766 кв. м під проходи, проїзди та майданчики,

20 236 кв. м під зелені насадження за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням їх до земель комерційного використання для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1 , надано цю земельну ділянку, площею 22 156 кв. м, товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївбудпроект в оренду строком на десять років та зобов`язано землекористувача укласти договір оренди земельної ділянки.

Миколаївська міська рада рішенням від 04 вересня 2009 року затвердила проекти землеустрою щодо відведення громадянам земельних ділянок, орієнтовною площею 1 тис. кв. м за рахунок земель

ТОВ Миколаївбудпроект з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва жилих будинків по АДРЕСА_1 , у тому числі ОСОБА_1 - земельної ділянки, площею 830 кв. м, по АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення 27 листопада 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

У подальшому за договором купівлі-продажу від 27 серпня 2012 року ОСОБА_1 продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 , про що на вказаному державному акті була здійснена відмітка про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2

Згідно акту державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Миколаївській області

від 14 березня 2013 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , загальною площею 12 424 кв. м, ширина якої становить 84,5 м, довжина вздовж Бузького лиману 176 м, знаходиться на відстані 9 м від урізу води Бузького лиману.

Спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташована в межах вказаної в акті земельної ділянки, що підтверджено прокурором в суді апеляційної інстанції. Представник відповідача в суді апеляційної інстанції не заперечував, що спірна земельна ділянка знаходиться в безпосередній близькості біля урізу води.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Статтею 84 ЗК України встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Пунктом 4 вказаної статті визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Згідно зі статтею 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Зі змісту вказаних положень законодавства слідує, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом і в межах прибережних захисних смуг.

Згідно зі статтею 86 ВК України визначено вичерпний перелік робіт, що можуть проводитися на землях водного фонду. До цих робіт віднесено будівництво гідротехнічних споруд, поглиблення дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин, прокладанням комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Землі прибережної захисної смуги входять до складу земель водного фонду України, на яких хоча і не розташований водний об`єкт, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Згідно з приписами статей 1, 88, 89 ВК України, статей 60, 61 ЗК України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною другою

статті 88 ВК України, частиною другою статті 60 ЗК України та становить для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів від узрізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Частинами сьомою, восьмою статті 88 ВК України, частиною третьою

статті 60 ЗК України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.

За статтями 1, 20, 50, 54 Закону України Про землеустрій проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою.

Відповідно до пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства природи України 05 листопада

2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них , з урахуванням конкретної ситуації.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу у розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватись як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену стометрову метрову зону від урізу води.

Статтею 59 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Цією ж статтею встановлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до статті 60 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Задовольняючи позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, суд апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, обґрунтовано виходив з того, що пункт 45.1 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 суперечить вимогам статей 58, 60, 61 ЗК України, статей 86, 88, 89 ВК України, тому рішення органу місцевого самоврядування правомірно визнано незаконним. При наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41 , стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Отже, витребування спірної земельної ділянки із володіння

ОСОБА_2 відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування низки вимог ВК України та ЗК України , які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

В той же час відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні була знати про те, що спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги (знаходиться на відстані 9 м від урізу води Бузького лиману ), а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність, в тому числі ОСОБА_2 , під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

За таких обставин, результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Надання відшкодування завданих збитків, зокрема, на підставі

статті 661 ЦК України або статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод перебуває у безпосередньому зв`язку із поведінкою особи під час набуття такого майна, наявності прямих заборон у законодавстві на набуття у власність відповідного майна та інших факторів і не є абсолютним.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), від 15 травня 2018 року у справі

№ 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18).

У той же час, ОСОБА_2 не позбавлена права на звернення з вимогами до особи, яка здійснила продаж на її користь спірної земельної ділянки, а також до власника земельної ділянки щодо вирішення питання про проведення розрахунків у зв`язку із витребуванням майна згідно статті 390 ЦК України. Такі вимоги у цій справі заявлені не були.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні , земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Встановивши, що відчуження земельної ділянки відбулося органом місцевого самоврядування, який має повноваження та зобов`язаний діяти правомірно в інтересах територіальної громади, з порушенням вимог законодавства, що призвело до порушення прав держави, та у приватну власність було передано земельну ділянку, яка не могла передаватись у власність громадян, оскільки є землею водного фонду України, а прокурор звернувся до суду в інтересах держави, дізнавшись про порушене право за результатами проведення перевірки у 2013 році, виявивши проведення будівельних робіт та знищення зелених насаджень на узбережжі Бузького лиману, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор звернувся з позовом до суду в межах трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) і його позов, спрямований на захист права власності, зокрема і в частині витребування земельної ділянки, підлягає до задоволення.

Вказані вище та інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскарженого судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області

від 14 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович