Рішення

від 30.09.2019 по справі 910/8500/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2019Справа № 910/8500/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурс Груп"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 275 092,41 грн.

за участю представників:

від позивача: Тимошенко П.О. - предст. за довіреністю № 03 від 29.07.19

від відповідача: Ковтонюк Б.А.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Венчурс Груп" (далі - ТОВ "Венчурс Груп", позивач) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 544 009, 30 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № ЦЗВ-07-00618-01 від 04.05.2018 р. в частині своєчасної cплати вартості поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ТОВ "Венчурс Груп" просило суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 507 102,00 грн., пеню у сумі 30 731,77 грн., інфляційні втрати у сумі 3 549,71 грн. та 3 % річних у сумі 2 625,82 грн., що разом складає 544 009, 30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 вказану заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін відповідно до правил, визначених ст.ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Цією ж ухвалою сторонам наданий строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків.

У підготовчому засіданні від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку із частковою сплатою відповідачем основного боргу, у якій позивач просить стягнути основний борг у сумі 253 551,00 грн., пеню у сумі 15 365,88 грн., інфляційні втрати у сумі 3 549,71 грн., 3 % річних у сумі 2 625,82 грн., а всього - 275 092,41 грн. Зазначена заява була подана із додержанням вимог ст. 46 ГПК України, а тому прийнята судом до розгляду.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, надав відзив, у якому позов не визнав, зазначив, що основновний борг ним погашений у повному обсязі, просив зменшити розмір пені.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позову, зазначив про відсутність вини відповідача у порушенні зобов`язання. Також просив зменшити розмір штрафних санкцій.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті позову, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.

04.05.2018 р. між ТОВ "Венчурс Груп" (постачальник) та АТ "Українська залізниця" (покупець) був укладений договір поставки № ЦЗВ-07-00618-01 (далі - договір). Відповідно до умов цього договору постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію (ізолятори), найменування, марка й кількість якої вказується у специфікації (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Загальна сума даного договору становить 4 582 500,00 грн. (п. 4.3 в редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2018 р.). Оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться замовником протягом 10 банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог закону (п. 6.1).

Постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ, пункт призначення - відділ матеріальних ресурсів м. Фастів філії ЦЗВ ПАТ Укрзалізниця (п. 5.1 договору).

Згідно з п. 5.2 договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці, несе замовник.

Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або актом прийому-передачі (п. 5.3 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.03.2019 року, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 13.7 договору).

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 335 018,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 76 від 21.06.2018 р., № 23 від 22.03.2019 р. та товаро - транспортними накладними № 72 від 21.06.2018 р., № 23 від 22.03.2019 р., копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язання щодо оплати поставленого товару у порядку, визначеному договором, виконав неналежним чином, вартість поставленого товару сплатив частково - на суму 4 081 467,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1019716 від 03.07.2018 р., № 3702 від 15.07.2019 р. Отже, на час розгляду даної справи несплаченою залишилась видаткова накладна № 23 від 22.03.2019 р. у сумі 253 551,00 грн.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Також судом встановлено, що 15.08.2019, тобто після відкриття провадження у справі, відповідач здійснив оплату товару за видатковою накладною № 23 від 22.03.2019 р. у повному обсязі, перерахувавши на користь позивача грошові кошти у сумі 253 551,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2073549 від 15.08.2019 р.

Отже, сплативши заборгованість у вказаній сумі, відповідач у такий спосіб припинив відповідне грошове зобов`язання, у зв`язку з чим провадження у частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 253 551,00 грн. необхідно закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору).

Що стосується інших позовних вимог ТОВ "Венчурс Груп", а саме - пені у сумі 15 365,88 грн., інфляційних втрат у сумі 3 549,71 грн. та 3 % річних у сумі 2 625,82 грн., нарахованих за прострочення зобов`язання з оплати видаткової накладної № 23 від 22.03.2019 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 10.6 договору за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 Постанови Пленуму від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій на підставі наведених приписів закону та умов договору, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 15 365,88 грн., тобто у сумі, заявленій позивачем.

У той же час, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, суд вирішив у його задоволенні відмовити, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, або якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються на розсуд суду за наявності визначених у них умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.

У той же час, відповідач не довів суду наявність таких обставин як винятковість даного випадку, урахування інтересів обох сторін при виконанні зобов`язання, не навів поважних причин порушення зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем.

При цьому суд враховує, що сума пені за несвоєчасну оплату товару не є значно чи надмірно великою, виходячи із загальної суми договору, а сам розмір пені був погоджений відповідачем при укладенні договору поставки.

Доводи відповідача про те, що у разі застосування до нього штрафних санкцій його фінансове становище погіршиться, суд відхиляє, оскільки вони не є переконливими і не спростовують факту допущеного АТ "Українська залізниця" порушення зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З огляду на викладене суд вважає, що немає підстав для зменшення визначеної судом пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення зобов`язання відповідачем.

Перевіряючи правомірність стягнення інфляційних втрат у сумі 3 549,71 грн. та 3 % річних у сумі 2 625,82 грн., заявлених позивачем сум, суд керувався положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу є такими, що заявлені правомірно.

Здійснивши власний перерахунок сум матеріальних втрат, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у сумі 2 625,82 грн. та інфляційні втрати у сумі 996,00 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки при розрахунку інфляційної складової боргу ним був застосований невірний індекс інфляції.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У матеріалах справи містяться докази понесення позивачем витрат на правничу допомогу, а також заперечення відповідача щодо їх стягнення, проте, відповідної заяви чи клопотання з цього приводу позивачем подано не було, тому вказане питання судом не вирішувалось.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурс Груп" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості у сумі 275 092,41 грн. в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 253 551,00 грн. закрити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурс Груп" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості у сумі 21 541,41 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Венчурс Груп" (03151, м. Київ, вул. Ушинського, буд. 40; ідентифікаційний код 40793313) пеню у сумі 15 365 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят п`ять) грн. 88 коп., інфляційні втрати у сумі 996 (дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 00 коп., 3 % річних у сумі 2 625 (дві тисячі шістсот двадцять п`ять) грн. 82 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 284 (двісті вісімдесят чотири) грн. 81 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 30 вересня 2019 року.

Повний текст рішення складений 15 жовтня 2019 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.