Рішення

від 17.10.2019 по справі 904/3004/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2019м. ДніпроСправа № 904/3004/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Пилипенко О.Ю.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Естрея" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 20 000 грн. 00 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Естрея" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" (далі - відповідач) заборгованість за надані послуги у розмірі 20 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Естрея" (виконавцем) послуг з продавлення ґрунту методом статичного проколу (прокладці футляру), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 20 000 грн. 00 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача суму понесених судових витрат.

Ухвалою суду від 29.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 25.09.2019.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 37721/19 від 20.08.2019), в якому він просив суд витребувати у відповідача акт прийому-передачі, рахунок на оплату та комерційну пропозицію. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що вказані документи були надіслані відповідачу 06.02.2019 та не були повернуті позивачу підписаними, також не було надано відповідачем обґрунтованої відмови від їх підписання.

Суд вважає вказане клопотання таким, що не підлягає задоволенню, оскільки воно заявлено з порушенням вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки до клопотання не додано належних доказів, того що витребувані ним докази знаходяться у Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест".

До вказаного висновку суд прийшов з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 реєстроване поштове відправлення - будь-яке поштове відправлення, що приймається для пересилання з видачею відправнику розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.

Згідно з пунктом 36 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270: про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

За змістом зазначеного пункту правил, для здійснення перевірки працівниками поштового відділення відповідності вкладення опису, останній має містити поіменний перелік предметів.

Належним доказом направлення на адресу Товариству з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" актів прийому передачі робіт у 2-х екземплярах, рахунку на оплату та комерційної пропозиції є фіскальний чек та опис вкладення з переліком документів.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Естрея" до клопотання про витребування доказів додано лише копію фіскального чеку від 06.02.2019 № 5000202907855, в той час як опис вкладення з поіменним переліком предметів відсутній.

З метою встановлення факту надсилання поштового відправлення з вказаними доказами Товариству з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест", судом здійснено відстеження поштового відправлення позивача на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення позивача за номером поштового відправлення №5000202907855, з якого вбачається, що станом на 29.08.2019 дані про відправлення за номером 5000202907855 відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 43521/19 від 25.09.2019), в якому він просив суд перенести судове засідання на інший день, посилаючись на перебування в період з 24.09.2019 по 30.09.2019 його представника - директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест", у відрядженні. До вказаного клопотання було долучено копію наказу № 4 від 23.09.2019.

У судове засідання 25.09.2019 з`явився представник позивача; представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, але судом враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи наведені обставини, та з урахуванням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 25.09.2019 оголошено перерву у судовому засіданні до 17.10.2019.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду № 44621/19 від 01.10.2019), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи копію претензії від 27.09.2019, копію акту прийому-передачі від 06.11.2018, копію рахунку від 25.10.2018, копію рахунку від 06.11.2018, електронні докази на паперових носіях, які підтверджують надсилання відповідачу електронних листів з додатком від 25.10.2018 та від 06.11.2018.

Від відповідача надійшла заява (вх.суду № 47183/19 від 17.10.2019), в якій він просить суд перенести слухання справи на інший день, з метою надання можливості відповідачу залучити до матеріалів справи докази безпідставності вимог позивача, а також забезпечення участі його представника у судовому засіданні.

У судове засідання 17.10.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з`явився , причин нез`явлення суду не повідомив.

З приводу поданого відповідачем клопотання про перенесення розгляду справи суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Як вбачається з поданого відповідачем 17.10.2019 клопотання про перенесення розгляду справи, відповідач обізнаний про дату, час та місце даного судового засідання. А неявка у судове засідання 17.10.2019 є повторною, оскільки у попереднє судове засідання, яке відбулося 25.09.2019, представник відповідача також не з`явився. Більше того, до поданого до суду клопотання про відкладення розгляду справи не долучено доказів поважності причин нез`явлення до суду його представника, як і не зазначено самої причини такої неявки.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Таким чином, клопотання відповідача про перенесення розгляду справи не підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що ухвалою суду від 29.08.2019, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання вказаної ухвали суду відповідачем - 06.09.2019 (а.с.45), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 23.09.2019 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 17.10.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, судом не можуть прийматися до уваги посилання відповідача на подальше долучення до матеріалів справи додаткових доказів, з огляду на те, що ухвала про відкриття провадження у справі від 29.08.2019 була отримана відповідачем 06.09.2019 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4930009488288 (а.с.45), отже, у відповідача було достатньо часу для реалізації своїх прав під час розгляду даної справи.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка унормовує, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 29.08.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 28.10.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Суд також наголошує на тому, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 28.10.2019, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи вказані обставини і норми, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Більше того, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, а також закінчення строку на розгляд даної справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 17.10.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 17.10.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Естрея" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" (далі - замовник, відповідач) було досягнуто домовленості щодо надання певного обсягу послуг (виконання робіт), що підтверджується наступним:

- позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 25/10-18 від 25.10.2018 на оплату 50% вартості робіт по прокладці футляру за допомогою статичного проколу на суму 20 000 грн. 00 коп., в якому були визначено обсяг робіт (послуг) та їх вартість (а.с.65);

- вказаний рахунок було повністю оплачено відповідачем 25.10.2018, що підтверджується банківською випискою від 25.10.2018, з якої вбачається сплата відповідачем грошових коштів в сумі 20 000 грн. 00 коп. на користь позивача з призначенням платежу "оплата 50% за виконання робіт по проколу ґрунту згідно з рахунком № 25/10-18 від 25.10.2018 (а.с.13);

- позивачем були надані послуги (виконані роботи) на загальну суму 40 000 грн. 00 коп., на підтвердження чого позивачем було складено на направлено відповідачу для підписання акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 20 від 06.11.2018 (а.с.63). Вказаний акт було додатково направлено відповідачу разом з претензією № 27/09-19 від 27.09.2019, докази направлення якої разом, зокрема, з вказаним актом та рахунком № 4 від 06.11.2019, наявні в матеріалах справи (а.с.63, 72-74).

У зв`язку з відсутності остаточного розрахунку за виконані роботи (надані послуги), позивач звертався до відповідача із претензією № 1-06/05-19 від 06.05.2019, в якій вимагав протягом 7 календарних днів з дня її отримання розрахуватися за виконані роботи 20 000 грн. 00 коп. (а.с.14). Докази направлення 06.05.2019 вказаної претензії відповідачу наявні в матеріалах справи (а.с.15).

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проаналізувавши додані до позовної заяви документи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з надання послуг, а тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Причиною звернення позивача із даним позовом до суду є порушення відповідачем зобов`язання з повної оплати виконаних ним робіт (надання послуг) з продавлення ґрунту методом статичного проколу (прокладці футляру), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 20 000 грн. 00 коп., яку відповідач відмовляється сплатити у добровільному прядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, між сторонами було досягнуто домовленості щодо виконання робіт (надання послуг) з прокладки футляру за допомогою статичного проколу ґрунту, а також узгоджено позивачем та відповідачем їх загальна вартість - 40 000 грн. 00 коп., при цьому, досягнуто згоди щодо часткової їх передоплати в обсязі 50% вартості (20 000 грн. 00 коп.).

Як зазначає позивач, ним взяті на себе зобов`язання щодо виконання робіт (надання послуг) з прокладки футляру за допомогою статичного проколу ґрунту були виконані у повному обсязі - вказані роботи були виконані належним чином, претензій щодо якості та обсягу виконаних робіт відповідач протягом часу з моменту їх виконання і до теперішнього часу не висловлював.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази .

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У даному випадку, позивач посилається на те, що роботи з прокладки футляру за допомогою статичного проколу ґрунту були виконані у повному обсязі - вказані роботи були виконані належним чином, претензій щодо якості та обсягу виконаних робіт відповідач протягом часу з моменту їх виконання і до теперішнього часу не висловлював.

У свої заяві (вх.суду № 47183/19 від 17.10.2019) відповідач зазначає про подальше надання до матеріалів справи доказів безпідставності вимог позивача, але протягом майже двох місяців розгляду справи судом не повідомив суду відомостей та обставин та не надав суду таких доказів, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 06.09.2019 та з цього часу мав можливість для повідомлення суду таких обставин та надання відповідних доказів.

З цього приводу суд зазначає слідуюче.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування . Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею статті 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи .

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягу, якості чи строків виконання робіт (надання послуг) з прокладки футляру за допомогою статичного проколу ґрунту позивачем. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.

Отже, з системного аналізу всіх матеріалів справи у сукупності, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем послуг відповідачу на суму 20 000 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи.

Також, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконані його обов`язки перед відповідачем щодо надання послуг.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки доказів досягнення згоди між сторонами щодо строку остаточного розрахунку за виконані роботи матеріали справи не містять, у даному випадку слід застосовувати норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якою передбачено слідуюче: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, позивачем надсилалася відповідачу лист-вимога № 05-02/19 від 05.02.2019, в якій вимагав протягом 7 календарних днів з дня її отримання розрахуватися за виконані роботи 20 000 грн. 00 коп. (а.с.14). Докази направлення 06.05.2019 вказаної претензії відповідачу наявні в матеріалах справи (а.с.15).

Враховуючи вказані обставини, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв`язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 20 000 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, відповідачем надані позивачем послуги у повному обсязі оплачені не були.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується належність виконання обов`язків позивача щодо надання послуг (виконання робіт) для відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період у сумі 20 000 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 20 000 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 20 000 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

З приводу суми 3 000 грн. 00 коп., яка вказана у попередньому розрахунку суми судових витрат (а.с.20), як сума витрат на відрядження повноважного представника позивача з орієнтованою кількістю судових засідань, вартістю 1 000 грн. 00 коп./засідання, які позивач очікує понести, суд зазначає, що позивачем не надано доказів надання правової допомоги у даній справі, не наведено обґрунтування вказаних витрат, не вказано підстави їх нарахування та конкретний їх зміст, також не надано доказів фактичного понесення витрат на їх сплату позивачем. Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для їх розподілу та стягнення.

Керуючись статтями 4, 13, 14, 20, 41, 42, 73-74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Естрея" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 20 000 грн. 00 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" (49000, м. Дніпро, вулиця Шинна, будинок 4; ідентифікаційний код 35166313) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Естрея" (50025, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вулиця Кобилянського, будинок 219, офіс 21; ідентифікаційний код 33759745) 20 000 грн. 00 коп. основного боргу та 1 921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.10.2019.

Суддя Ю.В. Фещенко