ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2648/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Скай Полімер", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сезім", м. Харків про стягнення коштів у розмірі 83 778,03 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю ТД "Скай Полімер", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Сезім", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 59 999,99 грн. суми основного боргу внаслідок невиконання грошового зобов`язання щодо оплати за поставлений товар, 1 769,01 грн. процентів за користування чужими коштами, 3 493,00 грн. інфляційних нарахувань. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою від 20 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/2648/19; розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
23 серпня 2019 року до суду, через канцелярію, надійшла заява позивача (вх. № 20282 від 23 серпня 2019 року) про уточнення (збільшення) позовних вимог в якій позивач зазначає, що у прохальній частині позовної заяви не вказано вимогу про стягнення пені, у зв`язку з чим просить суд прийняти заяву шляхом доповнення позовних вимог вимогою про стягнення з відповідача 18 516,03 грн. пені внаслідок невиконання грошового зобов`язання щодо оплати за поставлений товар.
Ухвалою від 29 серпня 2019 року прийнято до розгляду заяву позивача (вх. № 20282 від 23 серпня 2019 року) про уточнення (збільшення) позовних вимог у справі.
30 серпня 2019 року до суду, через канцелярію, від відповідача надійшов відзив (вх. № 20747) із доданими до нього документами.
Ухвалою суду від 09 вересня 2019 року прийнято до розгляду відзив із доданими до нього документами (вх. № 20747 від 30 серпня 2019 року) та долучено його до матеріалів справи.
23 вересня 2019 року до суду, через канцелярію, від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву із доданими до неї документами (вх. № 22712) та заява про зміну підстави позову (вх. № 22682).
Ухвалою суду від 26 вересня 2019 року залишено без розгляду заяву про зміну підстав позову (вх. № 22682 від 23 вересня 2019 року); відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю "ТД "Скай Полімер" у продовженні строку для подання доказів; прийнято до розгляду відповідь на відзив товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Скай Полімер" (вх. № 22712 від 23 вересня 2019 року) та долучено її до матеріалів справи.
30 вересня 2019 року до суду, через канцелярію, від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 23307) з клопотанням, в порядку статті 119 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2019 року продовжено відповідачу процесуальний строк на подання заперечень до 30 вересня 2019 року; прийнято до розгляду заперечення відповідача (вх. № 23307 від 30 вересня 2019 року) та долучено їх до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виставив позивачеві рахунок на оплату № 244 від 22 січня 2019 року. В рахунку визначено товари (роботи, послуги), що оплачуються: поліетилен SABIC LLDPE 318BJ у визначеній кількості 22 т. на суму 849 200, 09 грн.
Відповідно до вказаного рахунку постачальником є позивач, а покупцем - відповідач.
В рахунку також міститься вказівка: Рахунок дійсний на протязі 1 банківського дня .
29 січня 2019 року позивач передав відповідачу товар, а саме поліетилен SABIC LLDPE 318BJ, кількістю 11 шт., загальною вартістю 424 600,04 грн., що підтверджується видатковою накладною № 389 від 29 січня 2019 року,товарно-транспортною накладною № Р389 від 29 січня 2019 року та довіреністю № 10 від 22 січня 2019 року.
Посилаючись на викладені обставини, позивач зазначає, що між сторонами таким чином укладено усний договір поставки, за умовами якого відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений товар. Однак, як стверджує позивач, відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару виконав частково, а саме за видатковою накладною № 389 від 29 січня 2019 року сплатив 364 600, 05 грн., у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за цією накладною у розмірі 59 999,99 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Отже, правочин є вольовим актом, який виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.
За правилами статті 181 Господарського Кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на обставини справи, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким позивач зобов`язався поставити товар, а відповідач - прийняти його та оплатити.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно частини 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Судом встановлено, що відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 244 від 22 січня 2019 року на суму 849 200, 09 грн. Позивач стверджує, що даний рахунок на оплату визначає порядок виконання покупцем зобов`язання щодо оплати товару: 100% попередня оплата вартості товару.
За положеннями частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (стаття 642 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до положень статті 641 Цивільного кодексу України, рахунок на оплату № 244 від 22 січня 2019 року на суму 849 200,09 грн. може вважатися пропозицією укласти договір (оферта).
При цьому, необхідно зазначити, що оферта, яка була направлена відповідачеві, мала присічний строк дійсності, а саме - 1 (один) банківський день.
Матеріали справи не місять доказів оплати відповідачем рахунку № 244 від 22 січня 2019 року на загальну суму 849 200,09 грн. на протязі одного банківського дня, тобто 23 січня 2019 року. Отже, сторони втратили договірні відносини з приводу поставки відповідачу товару - поліетилену SABIC LLDPE 318BJ у визначеній кількості та на певну суму у відповідності до виставленого позивачем рахунку № 244 від 22 січня 2019 року.
Таким чином відповідач, отримавши пропозицію укласти договір (у вигляді рахунку на оплату), не вчинив дії відповідно до вказаних у пропозиції умов, а саме не сплатив відповідну суму грошових коштів на протязі визначеного строку (одного банківського дня), чим не засвідчив своє бажання укласти договір, тобто прийняти пропозицію.
Крім того, дослідивши рахунок № 244 від 22 січня 2019 року, судом було встановлено, що такий не містить реквізити покупця, а зазначено тільки Товариство з обмеженою відповідальністю Сезім . В графі де мало бути зазначено, хто виписав рахунок, не зазначено жодних відомостей. Рахунок також не містить жодних посилань на строки перерахування коштів, чи строки поставки товару згідно цього рахунку. Також в рахунку наявне посилання на основний договір , проте не конкретизовано, який це саме договір.
Рахунок на оплату товару є документом, який передбачає виставлення визначених сум до оплати покупцем за товари, які поставляються (фактично поставлені) або послуги, що надаються (фактично надані) та банківські реквізити, на які проводиться оплата. Рахунок на оплату товару не фіксує факт надання та отримання товарів, виконаних робіт або наданих послуг, оскільки не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".
Здійснюючи господарські домовленості, 29 січня 2019 року сторонами вчинено у спрощений спосіб договір поставки поліетилену SABIC LLDPE 318BJ у визначеній кількості та на певну суму, згідно видаткової накладної № 389, за якою позивач поставив відповідачу товар, а останній зобов`язався його прийняти та оплатити. Проте, при укладенні такого правочину сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати товару.
Обов`язок щодо здійснення оплати отриманого товару, відповідно до положень договорів поставки та статей 712, 692 ЦК України, виникає у відповідача, як покупця, не з моменту отримання рахунку на оплату, а після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, даний факт підтверджується первинним бухгалтерським документом, яким в цих правовідносинах є видаткова накладна, відповідно до положень статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 910/5226/17, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Як встановлено судом, одержання відповідачем товару згідно з наявним у справі документом первинного бухгалтерського обліку (видаткова накладна № 389 від 29 січня 2019 року) у відповідній кількості та вартості відповідачем не заперечуються.
Копія довіреності на одержання цінностей № 10 від 22 січня 1019 року, яка надана позивачем, виражає волю уповноваженої особи (керівника) підприємства відповідача отримати від підприємства-позивача визначений перелік та кількість цінностей.
Як вбачається з матеріалів справи, уповноважена особа відповідача, отримуючи товар та підписуючи спеціалізовані товарні накладні на перевезення поліетилену SABIC LLDPE 318BJ, зауважень не пред`являла. В матеріалах справи відсутні документальні підтвердження відмови відповідача від товару або його повернення.
Отже, наявна в матеріалах справи видаткова накладна № 389 від 29 січня 2019 року, підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками, відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та є первинними документом, який підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару, тому на підставі такої накладної проводяться розрахунки між сторонами.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17 грудня 2013 року з наступними змінами, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.
В видатковій накладній № 389 від 29 січня 2019 року не вказано строку оплати отриманого товару, а відтак, відповідач зобов`язаний був оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням статті 692 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що у період з 11 лютого 2019 року по 06 березня 2019 (включно) відповідач виконав зобов`язання щодо оплати за поставлений товар, що підтверджується банківською випискою від 09 серпня 2019 року № 008-3/989 щодо надходження грошових коштів від контрагента ТОВ СЕЗІМ на поточний рахунок ТОВ ТД СКАЙ ПОЛІМЕР на загальну суму 789 200,09 грн.
В графі призначення платежу вказаної виписки Банку від 09 серпня 2019 року № 008-3/989 зазначено: "Оплата за поліетилен згідно рахунка № 244 від 22 січня 2019 року". В даному випадку відповідач помилково здійснюючи перерахування грошових котів за поставлений позивачем товару опосередковує господарські відносини з позивачем на підставі рахунку № 244 від 22 січня 2019 року, оскільки як вже було вказано вище, даний рахунок мав граничний строк дії - 1 (один) банківський день на оплату товару, на протязі якого відповідачем не було здійснена відповідна господарська операція з оплати товару.
Слід відмітити, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу" банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Таким чином, банківська виписка від 09 серпня 2019 року № 008-3/989 є належним та допустимим доказом у підтвердження оплати відповідачем поставленого товару за видатковою накладною № 389 від 29 січня 2019 року на загальну суму 424 600,04 грн.
Докази поставки товару на іншу суму в межах даних правовідносин відсутні, сторонами не надані.
За таких обставин, перевіривши розрахунки позивача на підставі поданих первинних документів за усним договором поставки, суд встановив, що вартість поставленого позивачем товару за видатковою накладною № 389 від 29 січня 2019 року становить 424 600,04 грн., відповідачем оплачено товар на загальну суму 789 200,09 грн., згідно наданої банківської виписки від 09 серпня 2019 за вих. № 008-3/989, відтак відповідач здійснив повноцінний розрахунок із позивачем за поставлений товар в межах договірних відносин по усному договору поставки.
Таким чином, вимога позивача щодо стягнення 424 600,04 грн. боргу з оплати товару є не обґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних (процентів за користування чужими грошовими коштами) суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Як вже було зазначено вище, 29 січня 2019 року сторони здійснили господарську операцію у спрощений спосіб за умовами якої внаслідок поставки позивачем товару та прийняття товару відповідачем у останього виникло грошове зобов`язання по його оплати у строк до 30 січня 2019 року.
Натомість, здійснюючи оплату поставленого товару, відповідач здійснив прострочення оплати, а саме оплатив товар лише 11 лютого 2019 року на суму 200 000, 00 грн. та 06 березня 2019 року на суму 424 600, 00 грн.
Отже, відповідач є порушником грошового зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених законом, та зокрема у вигляді нарахування та стягнення втрат від інфляції та 3% річних за ст. 625 ЦК України.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заявлених вимог він проведений частково без дотримання вимог чинного законодавства, без урахування приписів ст.ст. 253 та 692 ЦК України, та здійснених відповідачем оплат за поставлений товар - 11 лютого 2019 року на суму 200 000,00 грн. та 06 березня 2019 року на суму 424 600,00 грн.
За таких обставин, враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, з нього на користь позивача, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, підлягає стягненню 1 123,00 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 826,92 грн. три проценти річних з простроченої суми.
Із тексту позовної заяви та прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач, звертаючись до суду із позовними виогами, помилково ототожнює приписи норми ст. 536 ЦК України із нормами ст. 625 кодексу.
Верховний Суд України у своєму листі від 01 липня 2014 року "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" зазначає, що слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК України.
При розгляді даної справи, судом встановлено відсутність прямої вказівка законодавця, як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання в часнині порушення зобовязань із поставки товару. Водночас, з позовної заяви позивача (розрахунок заявлених до стягнення сум) вбачається, що фактично ним заявлено до стягнення три проценти річних, що враховано судом при постановленні рішення.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою, а згідно вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі у вигляді неустойки (штраф, пеня) вчиняється в письмовій формі, та при цьому правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Зважаючи на те, що письмовий договір не був укладений і між сторонами не було досягнуто домовленості щодо розміру та порядку сплати неустойки, отже не дотримано вимог статті 547 Цивільного кодексу України, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій.
Щодо нарахування штрафних санкцій на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, то слід зазначити, що ця норма стосується лише суб`єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. Зважаючи на те, що сторонами не подано доказів того, що хоча б одна із сторін належить до вищезазначених суб`єктів господарювання або зобов`язання виникло із згаданих вище правовідносин, місцевий господарський суд прийшов висновку про безпідставність нарахування таких штрафних санкцій.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також відповідач просив стягнути з позивача судові витрати на суму 5 000,00 грн. на професійну правову допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження понесених витрат у сумі 5 000,00 грн. представник відповідача надав копію договору № 14/12/18 про надання правової допомоги адвокатом від 14 листопада 2018 року, укладений між адвокатом Тарасенко Д.Ю. та відповідачем; додаток № 2 до договору № 14/12/18 про надання правової допомоги адвокатом у якому обумовлено гонорар за надання правової допомоги у сумі 5 000,00 грн.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Тарасенко Д.Ю ОСОБА_1 № 2137; копію ордеру серії ВІ № 1002011 від 30 серпня 2019 року про надання правничої (правової) допомоги адвокатом Тарасенко Д ОСОБА_1 Ю ОСОБА_1 ; акт приймання-передачі наданих послуг від 30 серпня 2019 року та від 15 жовтня 2019 року, а також докази оплати адвокатських послуг відповідачем на суму 5 000,00 грн.
Зазначені докази суд вважає достатніми для підтвердження факту надання відповідачу адвокатських послуг у справі № 922/2648/19 адвокатом Тарасенко Д.Ю.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 22712 від 23 вересня 2019 року) зазначив про відстність підстав для задоволення до стягнення з останього на користь відповідача витрат на правничу допомогу, зазначаючи про штучне завищення часу роботи для оплати за договором про надання правової домомоги адвокатом.
У даному випадку приймаючи до уваги в сукупності те, що спір у справі не є складним, складання відзиву та заперечень на відповідь на відзив по справі не займає великого обсягу правових знань і часу у кваліфікованого фахівця, при цьому розгляд справи відбувався у спрощеному позовному проваженні без повідомлення (виклику) сторін та прибуття їх до суду, наявність заперечень з боку позивача, суд застосовує співрозмірність винагороди за адвокатські послуги обсягу наданих послуг в межах даної справи, у зв`язку з чим зменшує розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 3 000,00 грн., які підлягають стягненню з позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.
При формолюванні даної позиції суду останнім також було враховано правову позицію Верховного суду у справі № 910/15944/17 від 24.01.2019 року.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-241, 247, 248,252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сезім" (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 34389417) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Скай Полімер" (02095, м. Київ, вул. Трускавецька, 2А, приміщення 7, ідентифікаційний код юридичної особи 40735618) 826,92 грн. 3% річних, 1 123,00 інфляційних втрат та 44,71 грн. судового збору.
В решті позову відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Скай Полімер" (02095, м. Київ, вул. Трускавецька, 2А, приміщення 7, ідентифікаційний код юридичної особи 40735618) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сезім" (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 34389417) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "18" жовтня 2019 р.
Суддя Н.В. Калініченко
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 18.10.2019 |
Оприлюднено | 18.10.2019 |
Номер документу | 85014536 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Калініченко Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні