Постанова

від 16.10.2019 по справі 369/6664/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2019 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 369/6664/16-ц

Номер провадження 22-ц/824/10857/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М. , суддів Саліхова В. В., Соколової О. В.,

за участю секретаря судового засідання - Якушко Т.А.,

вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про, з урахуванням подальшого збільшення та уточнення позовних вимог, стягнення з відповідача заборгованості за Договором позики грошей від 12 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чухрій С.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 2263, у розмірі 36 000 доларів США в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення суду за курсом, встановленим НБУ, 3% річних у розмірі 1 562 долари США та пеню у розмірі 19 077,46 доларів США, покладення судових витрат на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти у розмірі 287 748 грн., що за курсом НБУ станом на 12 вересня 2013 року становить 36 000 доларів США. Строк виконання зобов`язання за вищевказаним договором було встановлено до 12 вересня 2014 року.

07липня 2014 року між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору позики грошей, яким строк повернення коштів продовжено до 12 вересня 2015 року.

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення позики не виконав, а тому з останнього підлягає стягненню заборгованість у розмірі 36 000 доларів США в еквіваленті в гривнях за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Умовами договору передбачено стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

Крім того, визначені в договорі зобов`язання щодо повернення суми боргу без нарахування відсотків не впливає на обов`язок відповідача на вимогу позивача сплатити 3 % річних від простроченої суми боргу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року (том І а.с. 181-186) позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 964 623 грн. 38 коп., 3 % річних в розмірі 101 800 грн. 72 коп., пеню за порушення виконання умов договору в розмірі 100 000 грн., судовий збір в розмірі 3 709 грн. 58 коп., відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду , ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 05 липня 2019 року направив апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, невірне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано, зокрема тим, що відповідно до умов Договору позики від 12 вересня 2013 року позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 287 748 грн. 00 коп., що за курсом НБУ станом на 12 вересня 2013 рік становить 36 000 доларів. Разом з тим, сторонами не було обумовлено повернення позики готівкою у гривнях в еквіваленті до доларів США, а оскільки позивач отримала визначений розмір грошових коштів у національній валюті, то поверненню підлягає сума у такому ж розмірі та в тій же валюті.

Відтак, позовна вимога про стягнення заборгованості у сумі, еквівалентній сумі в доларах США, на думку скаржника, є необґрунтованою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду в судове засідання з повідомленням учасників справи.

16 серпня 2019 року на адресу суду надійшов відзив від адвоката Музичко Р. В. в інтересах ОСОБА_3 з відповідним підтвердженням його надсилання відповідачу. З відзиву, зокрема, вбачається, що укладаючи договір, сторони, з метою покладення фінансових ризиків, пов`язаних з нестабільністю національної валюти на позичальника, скористались своїм правом щодо визначення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, сторони домовились про те, що предметом договору позики є грошова сума у гривнях з прив`язкою до долара США.

Договором про внесення змін до договору позики від 07 липня 2014 року сторони внесли зміни лише в частині строків виконання зобов`язання.

У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Вініченко М. В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Прохоренко Ю. О. заперечувала проти доводів апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості та просила суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що ухвалене відповідно до приписів чинного законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено в ході судового розгляду, 12 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, відповідно до умов якого позичальник отримує в борг грошові кошти в сумі 287 748 грн., що за курсом НБУ станом на 12 вересня 2013 року становить 36 000 доларів США.

У договорі позики сторони погодили, що договір є укладеним з моменту передання позикодавцем грошей позичальникові. Підписанням цього договору сторони підтверджують факт одержання позичальником від позикодавця позики (п.15).

Пунктом 2 договору встановлено, що зазначену в п.1 суму грошей без нарахування відсотків позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до 12 вересня 2014 року в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 6 вищевказаного договору у разі якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У разі якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити суму боргу, а також штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

07 липня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін до договору позики грошей, яким внесено зміни до п.2 договору грошей, а саме продовжено строк виконання зобов`язання до 12 вересня 2015 року.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що отримуючи грошові кошти в борг, ОСОБА_2 зобов`язувався їх повернути у строк у будь-якому разі не пізніше 12 вересня 2015 року. Борг не повернув.

На час вирішення спору курс значно зріс та відповідно позикодавець фактично не зазнав збитків щодо інфляційних втрат.

Крім того, з урахуванням стягнення 3% річних та поданої заяви про застосування строку позовної давності суд прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру пені до 100 000 грн.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України ).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 546 ЦК України визначає види забезпечення виконання зобов`язання, а неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток, право довірчої власності.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч. 1 ст. 192 ЦК України ).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533).

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом НБУ.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом.

Так, ОСОБА_2 не виконав покладені на нього зобов`язання договором позики грошей від 12 вересня 2013 та договором про внесення змін до договору позики грошей від 07 липня 2014 року та не повернув грошові кошти в розмірі 287 748 грн., що станом на 19 вересня 2013 року становить 36 000 доларів США, в строк до 12 вересня 2015 року.

Пунктом 7 договору позики грошей, укладеного між сторонами, на відповідача покладено обов`язок сплати штрафних санкцій в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

Таким чином, враховуючи визначення грошового еквіваленту суми боргу в доларах США в договорі позики грошей, укладеному між сторонами та погодженому в установленому законом порядку, а також положення ч. 3 ст. 533 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення суми боргу у гривнях, що визначена за офіційним курсом долара США на день платежу.

Крім того, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення пені в розмірі, що перевищує суму боргу, оскільки позикодавцю не було завдано значних збитків в наслідок невиконання боржником свого зобов`язання, з огляду на значне підвищення курсу гривні стосовно долара США та відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження вищевказаної обставини, а тому цілком обґрунтованим є стягнення пені у розмірі 100 000 грн.

Нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Обов`язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, покладеному на боржника ч. 2 ст. 625 ЦК України, кореспондує право кредитора вимагати стягнення такої компенсації, а тому висновок суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 3% річних у розмірі 101 800 грн. 72 коп. у повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що сторонами не було обумовлено повернення позики готівкою у гривнях в еквіваленті до доларів США, а оскільки позивач отримала визначений розмір грошових коштів у національній валюті, то поверненню підлягає сума у такому ж розмірі та в тій же валютів повній мірі спростовується матеріалами справи, а саме договором позики грошей від 12 вересня 2014 року та не впливає на обґрунтованість рішення суду.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2019 року.

Суддя-доповідач: І.М. Вербова

Судді: В. В. Саліхов

В. В. Соколова