Постанова

від 17.10.2019 по справі 807/2304/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 жовтня 2019 року

Київ

справа №807/2304/15

адміністративне провадження №К/9901/19989/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Гімона М.М., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айріс" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року (головуючий суддя Кузьмич С.М., судді - Улицький В.З., Шавель Р.М.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айріс" до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Айріс" (далі - ТОВ "Айріс") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області (правонаступником якого є Головне управління ДФС у Закарпатській області), в якому, з урахуванням заяви від 5 листопада 2018 року, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2014 року: № 0001422200/6795, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем єдиний податок з юридичних осіб на суму 155,71 грн (за основним платежем - 124,57 грн та 31,14 грн - штрафні санкції) та №0001422200/6797, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 142098, 28 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 11 грудня 2014 року № 0001422200/6797, прийняте на підставі підпункту 54.3.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі - ПК України), абзацу 3 статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", пунктів 2.6 та 2.11 статті 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 щодо застосування до ТОВ "Айріс" штрафних санкцій у розмірі 142098,28 грн.

Стягнуто з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 1463,26 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ "Айріс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2018 року залишити в силі, змінивши мотивацію неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Позивач, вказує, що застосовані згідно з оскаржуваними актами індивідуальної дії штрафні (фінансові) санкції є адміністративно-господарськими, а тому відповідно до статті 250 Господарського кодексу України (далі - ГК України) можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення.

Головне управління ДФС у Закарпатській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно постанови слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської діяльності Слідчого управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 9 червня 2014 року у кримінальному провадженні №12013070010000158 призначено проведення документальної позапланової перевірки з питань дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства.

На виконання зазначеної постанови від 9 червня 2014 року та наказу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області від 14 липня 2014 року № 349, податковим органом з 15 липня 2014 року було розпочато проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "Айріс" за період з 16 лютого 2011 року по 31 грудня 2013 року. Результати проведеної документальної позапланової перевірки викладені в акті перевірки від 29 жовтня 2014 року №1/2232/37260603.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: 1) абзацу першого пункту 121.1 статті 121 ПК України, а саме: незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом; 2) пункту 292.1 статті 292 ПК України щодо заниження єдиного податку у сумі 124,57 грн, у тому числі за 2013 рік на суму 124,57 грн; 3) пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637.

Позивачем на Акт перевірки від 29 жовтня 2014 року № 1/2232/37260603 подано заперечення від 5 листопада 2014 року № 20 та завірені копії касових книг за 2011-2013 роки, прибуткових та видаткових касових ордерів, картки по рахунку 301 Каса за 2011-2013 роки, договори позики від 21 лютого 2011 року № 1, від 22 лютого 2011 року № 2, від 23 лютого 2011 року № 3.

Державною податковою інспекцією у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області відповідно до підпункту 78.1.5. пункту 78.1 статті 78 ПК України проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань викладених у його запереченнях, за результатами якої 28 листопада 2014 року складено Акт перевірки №3/2232/37260603.

Згідно вказаного Акту перевірки встановлено порушення позивачем: 1) абзацу першого пункту 121.1 статті 121 ПК України, а саме: незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом; 2) пункту 292.1 статті 292 ПК України щодо заниження єдиного податку у сумі 124,57 грн, у тому числі за 2013 рік на суму 124,57 грн; 3) підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164, пункту 170.9 статті 170 ПК України позивачу донараховано 69130,96 грн - податок на доходи фізичних осіб із сум отриманих платником під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки; 4) пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні , затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637.

На підставі акту перевірки від 28 листопада 2014 року податковим органом 11 грудня 2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001402200/6795, яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123 статті 123, пункту 291.1 статті 292 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем єдиний податок з юридичних осіб на суму 155,71 грн (за основним платежем - 124,57 грн та 31,14 грн - штрафні санкції); № 0001422200/6797, прийняте на підставі підпункту 54.3.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі - ПК України), абзацу 3 статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", пунктів 2.6 та 2.11 статті 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 щодо застосування до ТОВ "Айріс" штрафних санкцій у розмірі 142098,28 грн; від 2 березня 2015 року № 0003271702 (прийнятого за результатами перегляду податкового повідомлення-рішення від 11 грудня 2014 №0001422200/6798), яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164, пункту 170.9 статті 170 ПК України визначено позивачу до сплати грошове зобов`язання у сумі 88442,45 грн за платежем податок на доходи найманих працівників та застосовано штрафні санкції у розмірі 61600,71грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями рішеннями, ТОВ "Айріс" звернулось до суду з позовом про визнання їх протиправними та їх скасування.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 грудня 2014 року №0001402200/6795 не підлягають задоволенню, оскільки податковим органом надано до суду достатні та належні докази на підтвердження правомірності прийняття вказаного рішення. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 грудня 2014 року № 0001422200/6797, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 142098, 28 грн, то суд дійшов висновку про неправомірність його прийняття відповідачем та зазначив, що фінансові санкції, застосовані на підставі пункту 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки , у розумінні статей 238 та 239 ГК України є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких можливе лише в межах строків, встановлених статтею 250 ГК України, а тому застосування до позивача штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, здійснено відповідачем після закінчення одного року з дня його вчинення, тобто, поза межами строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що частиною першою статті 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Проте, з набранням 1 січня 2011 року чинності Законом України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України зі сфери дії статті 250 ГК України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені ПК України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи. Порядок застосування цих санкцій з 1 січня 2011 року врегульовано статтями 113, 114 ПК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Так, згідно з частиною першою статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, з набранням 1 січня 2011 року чинності Законом України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" зі сфери дії статті 250 Господарського кодексу України виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Порядок застосування цих санкцій з 1 січня 2011 року врегульовано статтями 113, 114 Податкового кодексу України.

Зокрема, пунктом 113.3 статті 113 Податкового кодексу України передбачено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

В свою чергу, відповідно до пункту 114.1 статті 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу, пунктом 102.1 якої передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість визначення контролюючим органом штрафних санкцій на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, без урахування визначеного статтею 250 Господарського кодексу України гранично допустимого строку, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 806/359/17; від 30 жовтня 2018 року у справі № 803/1229/15-а; від 5 листопада 2018 року у справі № 803/780/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Айріс" залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді М.М.Гімон

І.Л.Желтобрюх