Постанова

від 21.10.2019 по справі 925/40/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2019 р. Справа№ 925/40/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Михальської Ю.Б.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились;

від відповідача 1 - не з`явились;

від відповідача 2 - не з`явились;

від третьої особи - не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу

Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2019 (повний текст рішення складено 27.03.2019)

у справі №925/40/19 (суддя Скиба Г.М.)

За позовом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області

до: 1. Фермерського господарства "В`язівське",

2. Городищенської районної державної адміністрації

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вільшанська селищна рада Городищенського району Черкаської області

про визнання протиправним та скасування розпорядження Городищенської РДА та визнання договору оренди земельної ділянки з усіма додатками недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фермерського господарства "В`язівське" та Городищенської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження Городищенської РДА та визнання договору оренди земельної ділянки з усіма додатками недійсним.

Позов обґрунтований тим, що в результаті перевірки позивачем встановлені порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки у користування, про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №429-ДК/865/АП/09/01-18. На думку позивача розпорядження Городищенської районної державної адміністрації від 08.08.2005р. №371 прийнято з порушенням вимог статей 53, 54, 124 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України "Про землеустрій", статей 15, 16 Закону України "Про оренду землі", ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", статті 2 Закону України "Про плату за землю", статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №677 (в редакціях нормативних документів, що діяли на час прийняття розпорядження).

Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки передані в оренду юридичній особі для товарного сільськогосподарського виробництва без зміни їх цільового призначення та не під забудову із земель запасу, з урахуванням того, що відсутні докази надання земельних ділянок зі зміною цільового призначення чи під забудову із земель запасу, у позивача відсутні підстави заявляти про обов`язковість розробки проекту відведення земельної ділянки. Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що статтею 15 Закону України "Про оренду землі", станом на дату підписання, а також на дату державної реєстрації Договору серед істотних умов договору оренди землі була відсутня така умова як нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Крім того, в рішенні суду першої інстанції зазначено, що цільове призначення переданих в оренду земельних ділянок було змінене у 2014 році не за проектами землеустрою щодо їх відведення, а за результатами інвентаризації.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2019 року у справі №925/40/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що відповідно до ст. 15 ЗУ Про оренду землі в редакції від 22.05.2003 року невід`ємною частиною договору оренди землі є проект відведення земельної ділянки. На думку позивача станом на 2005 рік межі об`єкту оренди визначені не були, цільове призначення визначено не було. Крім того, позивач стверджує, що під час проведення інвентаризації відбулось присвоєння кадастрових номерів та визначення цільового призначення, а не його зміна так як до 2013 року земельна ділянка не була визначена, як об`єкт цивільних прав, без встановлення меж та без визначеного цільового призначення. Також позивач звертає увагу, що нормативно грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності проте на час укладання спірного договору оренди землі нормативно грошова оцінка не проводилась.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2019 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорна Л.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2019 року у справі №925/40/19 та призначено розгляд справи на 13.06.2019 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 року розгляд справи відкладено на 18.07.2019 року.

17.07.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про залучення у справу правонаступника позивача - Вільшанську селищну раду Городищенського району Черкаської області (код ЄДРПОУ 26423991, Черкаська область, Городищенський район, смт. Вільшана, вул. Шевченка, 190, 19523).

18.07.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання про залучення у справу правонаступника позивача - Вільшанську селищну раду Городищенського району Черкаської області, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вільшанську селищну раду Городищенського району Черкаської області, розгляд справи відкладено на 12.09.2019 року.

09.09.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи надійшли письмові пояснення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.09.2019 року, у зв`язку з відпусткою судді Хрипуна О.О., сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №925/40/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуз М.Г., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2019 у справі №925/40/19 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено розгляд справи на 21.10.2019 року.

В судове засіданні 21.10.2019 року представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 13.09.2018р. №429-ДК призначено здійснити державний контроль за дотриманням земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки використання земель в адміністративних межах В`язівської сільської ради.

На виконання даного наказу 13.09.2018 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Півненко Галиною Іванівною було проведено перевірку земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 248,15 га, яка знаходиться в адміністративних межах В`язівської сільської ради Городищенського району.

За результатами перевірки позивачем встановлені порушення вимог земельного законодавства під час передачі земельної ділянки у користування, про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №429-ДК/865/АП/09/01-18 (а.с. 41-43).

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Городищенської районної державної адміністрації від 08.08.2005 року №371 було прийнято рішення про надання в оренду ФГ "В`язівське" земельні ділянки загальною площею 248,15 га, з них 200 га ріллі із земель резервного фонду; 29,8 га ріллі із земель історико-культурного призначення; 14,15 га ріллі та 4,2 га господарські шляхи із земель запасу В`язівської сільської ради, які знаходяться за межами населеного пункту, для ведення товарного виробництва, терміном на двадцять п`ять років (а.с. 34).

12.08.2005 року між Городищенською районною державною адміністрацією (Орендодавцем - Відповідач 2 по справі), в особі заступника голови Білявського О.М., що діє на підставі розпорядження РДА від 08.08.2005р. №370, та СФГ "В`язівське" (Орендарем - Відповідач 1 по справі), в особі голови Гави В.І., що діє на підставі Статуту, було укладено договір оренди землі (далі - Договір, а.с. 35-38), за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 248,15 га, з них 200 га ріллі із земель резервного фонду, 29,8 га ріллі із земель історико-культурного призначення, 14,15 га ріллі із земель запасу (бувша колективна власність) та 4,2 га господарські шляхи, яка знаходиться на території В`язівської сільської ради за межами населеного пункту.

Даний договір зареєстрований в Городищенському районному відділі ЧРФ ДП ЦДЗК 02.04.2007р. за №0404780000282.

Відповідно до пункту 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не вказана.

У відповідності до п.п. 8, 9 Договір укладено строком на 25 років, орендна плата визначена у розмір 34909 грн. за рік користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 16 договору цільове призначення земельної ділянки: товарного виробництва.

Також, відповідно до п. 18 Договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, як це визначено статтею 3 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2,8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування, відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності, укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки, про встановлення сервітуту, суперфіцію, емфітевзису та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийняття державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень, діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб`єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об`єкта нерухомості (власності).

Згідно ст. 2 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII "Про плату за землю" в редакції Закону станом на 31 травня 2005 року:

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно ст. 6 вказаного Закону: Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

для багаторічних насаджень - 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою цієї статті.

У відповідності до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України, в редакції від 11.01.2005р., що діяла на час прийняття розпорядження, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

У відповідності до п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Закону України "Про оренду землі", що діяв на дату прийняття оскаржуваного розпорядження, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі", в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження та укладення договору оренди, невід`ємною частиною договору оренди землі є проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Як передбачено ч. 3, ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження та укладення договору оренди) передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції від 22.05.2003р. і дійсна станом на момент укладення спірного договору між відповідачами) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. За змістом статті 51 вище вказаного Закону проекти землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань розробляються з метою обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання та охорони земель .

Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №677 від 26.05.2004р. "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яка була чинною на час прийняття спірного розпорядження та укладення договору оренди, встановлено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли, зокрема, земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення , а також проект відведення земельної ділянки може не розроблятися в інших випадках, передбачених законом.

Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо формування та існування спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, до дати укладення спірного договору оренди землі.

Розпорядження №335 від 27 жовтня 2003 року "Про припинення права користування та передачу в оренду земельних ділянок СФГ "В`язівське", Розпорядження №30 від 26 січня 2004 року "Про надання в оренду земельних ділянок СФГ "В`язівське", Розпорядження №93 від 26 січня 2004 року "Про надання в оренду земельних ділянок СФГ "В`язівське" та Розпорядження №440 від 30 серпня 2004 року "Про надання в оренду земельних ділянок СФГ "В`язівське" колегія суддів не бере до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні укладені на підставі вказаних розпоряджень договори оренди, що не може підвереджувати виконання зазначених розпоряджень.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до п. 18 Договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення.

Як вбачається з спірного розпорядження Городищенської районної державної адміністрації від 08.08.2005 року №371, Фермерському господарству В`язівське в оренду надавались землі загальною площею 248,15 га, з них 200 га ріллі із земель резервного фонду, 29,8 га ріллі із земель історико-культурного призначення , 14,15 га ріллі та 4,2 га господарські шляхи із земель запасу В`язівської сільської ради, які знаходяться за межами населеного пункту, для ведення товарного виробництва.

Відповідно до ч. 1, ст. 19 Земельного кодексу України землі України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження та укладення договору оренди) за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення ;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення ;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтями 53, 54 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження та укладення договору оренди) визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Відповідно до ч.2, ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження та укладення договору оренди) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як вбачається з матеріалів справи проект землеустрою щодо зміни цільового призначення не розроблявся.

Крім того, згідно розпорядження в оренду передавались земельні ділянки історико-культурного призначення.

У відповідності до п.9 Порядку, проект відведення земельної ділянки погоджується із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції від 17.06.2004р.) об`єктами державної експертизи є документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріали і документація державного земельного кадастру. При цьому, статтею 9 вказаного Закону (у вказаній редакції) передбачено, що обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Матеріали справи також не місять погоджень органів охорони культурної спадщини.

Також матеріали справи не містять доказів розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 4, ст. 16 Закону України Про оренду землі передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Судом першої інстанції було встановлено, що спірні земельні ділянки вже були сформовані.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про землеустрій межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.

Тобто, якщо земельна ділянка вже формувалась то вона повинна була бути закріплена межовими знаками.

Втім, в матеріалах справи наявний витяг з технічної документації із землеустрою відповідно до якого лише у 2016 році було встановлено межі земельної ділянки в натурі загальною площею 243,9457 га. (а.с. 65-69).

Зазначене вище свідчить про те, що матеріали справи не місять належних та допустимих доказів того, що під час передачі спірних земель в оренду було дотримано порядок відведення земельної ділянки в оренду.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження та укладення договору оренди) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Щодо нормативної грошової оцінки землі колегія суддів встановила наступне.

Колегія суддів критично ставиться до наявних у матеріалах справи доказів, а саме рішення виконавчого комітету Городищенської районної ради народних депутатів №96 від 21 червня 1995 року, яким затверджено подані матеріали грошової оцінки сільськогосподарських угідь сільгосппідприємств Городищенського району. Пунктом 2 вирішено використовувати подані матеріали грошової оцінки в подальший господарський та економічний діяльності, податковій політиці тощо (а.с. 79-82).

Судом першої інстанції зазначено, що нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення в Городищенському районі Черкаської області на час укладення спірного договору оренди землі (2005 рік) вже була проведена проте колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні.

За змістом ч. 2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму(оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакціях на час підписання договору) істотними умовами договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

На підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Зі змісту ст. 21 Закону "Про оренду землі" (в редакції на час укладення правочину) вбачається, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Затверджуючи типову форму договору оренди землі, Кабінет Міністрів України Постановою №220 від 03.05.2004 передбачив, що при укладенні договору оренди землі сторони повинні визначитись щодо розміру орендної плати: грошової - у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності, а за земельні ділянки державної або комунальної власності також із зазначенням відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.

Окрім того, Кабінет Міністрів України вказав, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Частиною 1 статті 13 Закону України від 11.12.2003 № 1378-IV "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Приписами наведеного вище законодавства визначено, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Правова позиція, щодо проведення грошової оцінки земельних ділянок викладена у постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 у справі №6-11 цс 13.

Відповідно до ст. 18 Закону України"Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років.

Тобто, наявне у матеріалах справи рішення виконавчого комітету Городищенської районної ради народних депутатів №96 від 21 червня 1995 року, яким затверджено подані матеріали грошової оцінки сільськогосподарських угідь сільгосппідприємств Городищенського району не може слугувати доказом того, що на момент укладання спірного договору оренди землі (2005 рік) вже була проведена нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення в Городищенському районі Черкаської області.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що розпорядження Городищенської районної державної адміністрації від 08.08.2005 року №371 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню протиправним.

Втім, відповідачі подали клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, мотивуючи тим, що з моменту прийняття оскаржуваного розпорядження та договору оренди землі, уповноваженими державою органами, постійно та безперервно здійснювався контроль за використанням та охороною земель. (зворот а.с. 63).

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля встановлені Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", відповідно до положень статті 5 якого, державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до п 3 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, що затверджене Указом Президента України від 14.08.2000р. №970/2000, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є одним з основних завдань Держкомзему України.

У 2012 році функції контролю за використанням та охороною земель були надані центральному органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, що затверджене Указом Президента України від 13.04.2011р. №459/2011 Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. №15 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Таким чином Держгеокадастр є правонаступником (функціональним правонаступником) Держсільгоспінспекція України.

З огляду на вищевикладене, функції держави не зникають із ліквідацією юридичної особи, а тому, у будь-якому випадку, враховуючи принцип безперервності влади, має місце "функціональне" правонаступництво органів центральної виконавчої влади, які здійснювали функції державного контролю за охороною та використанням земель - Державною службо України з питань геодезії, картографії та кадастру. Таким чином держава, в особі уповноваженого органу, мала можливість, у випадку порушення вимог земельного законодавства, виявити таке порушення з моменту прийняття спірного рішення.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів звертає увагу, що спірне розпорядження Городищенської районної державної адміністрації від 08.08.2005р. №371 прийнято та договір оренди землі від 12.08.2005р. підписано ще в 2005р. Позивач звернувся в господарський суд Черкаської області з позовом лише в січні 2019р.

Колегія суддів також зазначає, що право на розпорядження земельними ділянками державної власності з`явилось у позивача з 01.01.2013р. після внесення змін у чинне законодавство та розмежування земельних ділянок державної та комунальної власності. Перевірка проводилась позивачем на спірних ділянках лише в серпні 2018р., хоча про стан ділянок він знав з січня 2013 року, оскільки відповідач (ФГ) свою сільськогосподарську діяльність в районі проводить відкрито і безперервно ще з 2005р., не маючи заборгованості по оренді землі, що письмово підтвердили В`язівська сільська рада та орган ДФС у Черкаській області.

Відтак колегія суддів дійшла висновку, що загальний трирічний строк позовної давності у спірних правовідносинах сплив. Позивач не навів поважності причин пропуску строку позовної давності.

Як встановлено в п. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до приписів Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів":

…2.2. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила, встановленого ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач, в свою чергу зобов`язаний довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. (правова позиція Верховного Суду в постанові №372/5906/14-ц від 28.02.2018 року).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Оскільки колегією суддів встановлено вище та матеріалами справи підтверджується наявність порушеного права позивача проте позивачем пропущено трирічний строк позовної давності то в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, проте з частковою зміною його мотивувальної частини.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2019 року у справі №925/40/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2019 року у справі №925/40/19 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/40/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.10.2019 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Ю.Б. Михальська