Постанова

від 15.10.2019 по справі 910/2815/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2019 р. Справа№ 910/2815/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Cекретар судового засідання: Майданевич Г.А.

За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 15.10.2019.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Рент 2016" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/2815/19 (суддя Головіна К.І., м. Київ, повний текст рішення складено 08.08.2019)

за позовом приватного підприємства "Рент 2016", м. Дніпро

до 1) публічного акціонерного товариства "Родовід банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Родовід банк" Шевченка Андрія Миколайовича, м. Київ

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерблок Плюс", м. Дніпро

про визнання припиненим договору іпотеки № 2007-151/4 від 25.03.2008

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Рент 2016" (далі - ПП "Рент 2016", позивач) звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва до Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію (далі - ПАТ "Родовід банк", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерблок Плюс" (далі - ТОВ "Інтерблок Плюс", відповідач-2) про визнання припиненим договору іпотеки № 2007-151/4 від 25.03.2008 р., укладеного між відповідачами - ПАТ "Родовід банк" та ТОВ "Інтерблок Плюс".

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що нерухоме майно (нежитлова будівля) загальною площею 483,40 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 55 літ. В, належне ПП "Рент 2016" на праві власності, незаконно перебуває під обтяженням (іпотекою) ПАТ "Родовід банк" за договором іпотеки №2007-151/4 від 25.03.2008р., укладеним із ТОВ "Інтерблок Плюс" на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "СП "Відродження" за кредитним договором № 2007-151 від 06.04.2007 р., до якого позивач не має ніякого відношення. Крім того, на час набуття позивачем права власності на вказане нерухоме майно ПП "Рент 2016" не було відомо про таке обтяження, оскільки інформація щодо нього у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єкта була відсутня. Вищенаведене свідчить про порушення прав позивача, як власника спірного майна, що суперечить ст. 41 Конституції України.

Позивач вважає, що договір іпотеки №2007-151/4 від 25.03.2008р., яким накладено обтяження на спірне майно, є припиненим, внаслідок припинення діяльності ТОВ "СП "Відродження" (боржника за кредитним договором №2007-151 від 06.04.2007р.) у судовому порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис. Також, на думку позивача, договір іпотеки є припиненим у силу положень ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" у зв`язку із закінченням строку дії іпотечного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва 29.07.2019 у справі № 910/2815/19 (суддя Головіна К.І., м. Київ, повний текст рішення складено 08.08.2019) відмовлено у задоволенні позову.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ліквідація боржника за основним зобов'язанням не призводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, якщо іпотекодавцем було реалізовано своє право на звернення стягнення на іпотечне майно. Крім того, відзначив, що звернення із даним позовом є передчасним, а спосіб захисту неефективний, оскільки ПП Рент 2016 не довів належними засобами доказування факту порушення відповідачем охоронюваних законом прав та інтересів у даному спорі.

Не погодившись із вказаним рішенням, приватне підприємство "Рент 2016" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, у доводах апеляційного оскарження скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 609 Цивільного кодексу України та ч. 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Так, позивач вважає, що договір іпотеки №2007-151/4 від 25.03.2008р., яким накладено обтяження на спірне майно, є припиненим, внаслідок припинення діяльності ТОВ "СП "Відродження" (боржника за кредитним договором № 2007-151 від 06.04.2007р.) у судовому порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис. Крім того, скаржник доводить, що договір іпотеки є припиненим у зв`язку із закінченням строку дії іпотечного договору.

Серед іншого, позивач стверджує, що на час набуття ним права власності на спірне нерухоме майно ПП "Рент 2016" не було відомо про обтяження, оскільки інформація щодо нього у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єкта була відсутня, а тому спірне майно він набув правомірно і позбавлення позивача його власності, є грубим порушенням статті 41 Конституції України та статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки кожен має право на вільне володіння своїм майном.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/2815/19, розгляд апеляційної скарги приватного підприємства "Рент 2016" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/2815/19 призначено нак 25.09.2019.

Відповідач -1 у відзиві просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва 29.07.2019 у справі № 910/2815/19 - без змін, наголошуючи на правомірності висновків суду першої інстанції і безпідставності доводів, викладених у апеляційній скарзі. Зокрема банк вказав, що якщо кредитор не скористався своїм правом проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строк, передбачені Законом України Про виконавче провадження , це не є підставою для припинення іпотеки. Крім того, позивач не є стороною спірного договору іпотеки та не довів, що даним договором порушено його права.

Відповідач-2 не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у зв'язку із неявкою відповідача-2, відкладено розгляд апеляційної скарги приватного підприємства "Рент 2016" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 на 15.10.2019.

До судового засідання від 15.10.2019 представник відповідача-2 не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив. Про час та місце судового засідання належним чином повідомлений, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Беручи до уваги положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, якими передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, враховуючи те, що явка відповідача-2 обов'язковою не визнавалась, що судочинство здійснюється, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідача-2.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу приватного підприємства "Рент 2016" задовольнити, на рішення Господарського суду міста Києва 29.07.2019 у даній справі скасувати, виходячи з наступного.

Приватне підприємство "Рент 2016" є власником нерухомого майна (нежитлової будівлі) загальною площею 483,40 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 55 літ. В, та було набуте позивачем на підставі укладених із ТОВ "ІІ Паша" (продавцем) двох договорів купівлі-продажу часток (по 1/2 частки) нежитлової будівлі від 02.12.2016р., посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюком М.М. та зареєстрованих в реєстрі за № 1904 та № 1905.

Відповідно до п. 1.2 указаних угод, визначені сторонами частки нерухомого майна, що відчужувались позивачу, належали продавцю (ТОВ "II Паша") на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 року по справі № 910/16620/16, яке набрало законної сили, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 17677570.

Матеріали справи свідчать, що після виконання сторонами указаних угод купівлі-продажу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи № 17867272 та № 17865139 про право власності ПП "Рент 2016" на нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 55 літ. В, загальною площею 483,40 кв.м..

Звертаючись з даним позовом, позивач вказав, що у подальшому з листа попереднього власника нерухомого майна (ТОВ "ІІ Паша") № 2602/19 від 26.02.2019р. йому стало відомо, що набутий ПП "Рент 2016" вищевказаний об`єкт нерухомості перебуває під обтяженням (іпотекою) ПАТ "Родовід банк" за укладеним ним із ТОВ "Інтерблок Плюс" договором іпотеки № 2007-151/4 від 25.03.2008 р. на забезпечення виконання ТОВ "СП "Відродження" зобов`язань за кредитним договором №2007-151 від 06.04.2007р.

Позивачу стало відомо, що згідно рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2013 р. (яке набрало законної сили) у справі № 910/6325/13 за позовом ПАТ "Родовід банк" до ТОВ "Інтерблок Плюс" було звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд . 55 літ. В, загальною площею 483,40 кв.м., шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною 8 282 400,00 грн. у рахунок задоволення вимог ТОВ "СП "Відродження" перед ПАТ "Родовід банк" за кредитним договором № 2007-151 від 06.04.2007 р. у сумі 28 326 087,09 грн.

Враховуючи зазначені обставини, позивач, як власник вищевказаного нерухомого майна, вважає договір іпотеки № 2007-151/14 від 25.03.2008р. припиненим з посиланням на те, що основне (кредитне) зобов`язання припинилось у зв`язку із припиненням боржника та внесенням запису про припинення діяльності юридичної особи-боржника (ТОВ "СП "Відродження", ідентифікаційний код 31158665), та у зв'язку із тим, що строк дії договору закінчився.

Також, позивач вказав, що відповідач - ПАТ "Родовід банк" недобросовісно використав своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку примусового виконання судових рішень у строки, визначені законом для здійснення виконавчого провадження.

Позивач вказує, що на підставі іпотечного договору банк намагається внести запис про іпотеку та обтяження належного позивачу майна до Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно, чим порушує гарантоване Конституцією України право власності позивача на майно.

Суд апеляційної інстанції не може погодитися із прийнятим у даній справі судовим рішенням про відмову у задоволені позову, вважає висновки суду необґрунтованими з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є визнання припиненим договору іпотеки № 2007-151/4 від 25.03.2008, укладеного між відповідачами. При цьому, позивач не є стороною даного договору іпотеки, не має відношення до кредитних і забезпечувальних відносин, проте, як власник вищевказаного нерухомого майна звернувся з даним позовом до суду за захистом свого права.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. ст. 15, 16 ЦК України).

Статтею 16 Цивільного кодексу України , положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, одним із яких є визнання права (п.1 ч.2 ст.16 ЦК України), припинення правовідношення (п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України), визнання наявності або відсутності прав (абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України), установлення, зміни і припинення господарських правовідносин (абз.11 ч. 2 ст. 20 ГК України).

Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі № 6-88цс14, від 04.02.2015р. у справі № 6-233цс-14).

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно припинення іпотечного договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/15567/17).

Отже, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права.

В даному випадку, саме на ПП Рент 2016 як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обгрунтовуючи право на звернення до суду з даним позовом, ПП Рент 2016 посилалось на те, що він є власником нерухомого майна (нежитлової будівлі) загальною площею 483,40 кв.м., знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 55 літ. В, яке було набуте ним на підставі укладених із ТОВ "ІІ Паша" (продавцем) двох договорів купівлі-продажу часток (по 1/2 частки) нежитлової будівлі від 02.12.2016р.

Право власності продавця - ТОВ "II Паша" на спірне майно набуто на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 року по справі №910/16620/16, яке набрало законної сили і не може ставитись під сумнів.

Проте, позивачу після купівлі спірного майно стало відомо про обставини того, що банк наразі є іпотекодержателем цього майна, яке було передано банку для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 2007-151 від 06.04.2007 р., що підтверджено договором іпотеки №2007-151/4.

Водночас, наромами статті 23 Закону України Про іпотеку , відповідно до якої встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження мйана іпотекою. Особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відтак, позивач зазначичає, що наведені обставини та норми закону свідчать про те, що продовження дії договору іпотеки спірного нерухомого майна, становить загрозу, оскільки порушуються його права, як власника спірного нерухомого майна, що суперечить ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, та, досліджуючи факт порушення прав та інтересів позивача у даному спорі, судом встановлено наступні обставини.

Як відзначено вище, приватне підприємство "Рент 2016" є власником нерухомого майна (нежитлової будівлі) загальною площею 483,40 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 55 літ. В, та було набуте позивачем на підставі укладених із ТОВ "ІІ Паша" (продавцем) двох договорів купівлі-продажу часток (по 1/2 частки) нежитлової будівлі від 02.12.2016р., посвідчених приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюком М.М. та зареєстрованих в реєстрі за № 1904 та № 1905.

Відповідно до п. 1.2 указаних угод, визначені сторонами частки нерухомого майна, що відчужувались позивачу, належали продавцю (ТОВ "II Паша") на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 року по справі № 910/16620/16, яке набрало законної сили, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 17677570.

При цьому, у зазначених угодах вказано, що продавець гарантує, що відчужуване майно не перебуває під забороною відчуження чи арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, передбаченого чинним законодавством України. Факт відсутності заборони відчуження було перевірено нотаріусом за допомогою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1.3 договорів купівлі-продажу).

Матеріали справи свідчать, що після виконання сторонами указаних угод купівлі-продажу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи № 17867272 та № 17865139 про право власності ПП "Рент 2016" на нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 55 літ. В, загальною площею 483,40 кв.м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Так, на час розгляду даної справи запис про іпотеку чи обтяження на належне позивачу майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не внесено.

Крім того, в матеріалах справи міститься витяг з указаних Реєстрів, власником майна (нежитлової будівлі) загальною площею 483,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 55 літ. В, значиться ПП "Рент 2016", тобто позивач, без будь-яких обмежень.

Водночас, слід зазначити, що зазначені договори купівлі-продажу спірного майна ніким не оскаржені та є чинними.

В свою чергу, право власності продавця ТОВ "ІІ Паша" на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців , буд. 55 літ. В, загальною площею 483,40 кв.м набуто на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 року по справі № 910/16620/16, яке набрало законної сили , а тому не може бути поставлено під сумнів в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: обов`язковість судового рішення. (п. 9)

Згідно з ч.ч.1,2 ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст.ст. 18, 326 ГПК України в чинній редакції, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом."

До того ж, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Із рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України").

У справі "Желтяков проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Рябих проти Росії").

Водночас, перевіряючи доводи позивача, апеляційним судом з'ясовано, між ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "СП "Відродження" (позичальник) був укладений кредитний договір № 2007-151 від 06.04.2007 р.

З метою забезпечення виконання позичальником - ТОВ "СП "Відродження (боржник) зобов`язань за цим кредитним договором ПАТ "Родовід Банк" та ТОВ "Інтерблок плюс" (іпотекодавець) уклали договір іпотеки № 2007-151/4 від 25.03.08 р., відповідно до умов якого іпотекодавець передав банку в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - нежилий будинок (літера В), загальною площею 483,4 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Артема, 55 .

Пунктом 1.2.1 договору іпотеки сторони погодили, що боржник зобов`язаний погасити заборгованість за кредитним договором в межах загальної суми 1 500 000,00 євро в строки, вказані у відповідних додаткових угодах кредитного договору, але не пізніше 03.04.09 р.

Пунктом 3.2.2.8 договору серед іншого визначено, що цей договір підлягає реєстрації в Єдиному державному реєстрі заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обмежень, уповноваженому відповідно до чинного заокножавства України здійснювати реєстрацію прав властості на нерухоме майно.

Оскільки позичальник порушив умови кредитного договору, ПАТ "Родовід банк" звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ТОВ "СП "Відродження" кредитної заборгованості за договором № 2007-151 від 06.04.2007р. За результатами розгляду вказаного позову, рішенням Господарського суду Донецької області від 02.11.2009 р. у справі № 20/307 позов ПАТ "Родовід Банк" про стягнення заборгованості у сумі 1 403 561,02 євро та 20 022 105,10 грн. був задоволений у повному обсязі.

Також встановлено, що у зв`язку із невиконанням ТОВ "СП "Відродження" вищевказаного рішення Господарського суду Донецької області від 02.11.2009 р. у справі №20/307 про стягнення грошової заборгованості, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/6325/13 від 07.10.2013 р. за позовом ПАТ "Родовід банк" до ТОВ "Інтерблок плюс" у рахунок погашення зазначеної заборгованості було звернуте стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 2007-151/4 від 25.03.08 р. - нерухоме майно за адресою: м . Київ , вул. Артема, 55 літ. В, загальною площею 483,4 кв.м., шляхом продажу вказаного предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною у розмірі 8 282 400,00 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.08.2013 у адміністративній справі № 805/9086/13а за позовом Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Державної податкової служби Донецької області було припинено юридичну особу - ТОВ "СП "Відродження" (ідентифікаційний код 31158665), тобто боржника за кредитним договором № 2007-151 від 06.04.2007 р. (за основним зобов`язанням).

Відповідний запис про припинення ТОВ "СП "Відродження", як юридичної особи, був внесений 14.06.2016 р. за № 12661390008006673 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується наявним у справі витягом з указаного Реєстру.

Позивач, звертаючись з даним позовом, вважає що припинення (ліквідація) боржника (позичальника) за кредитним договором № 2007-151 від 06.04.2007р. є підставою для припинення як основного, так і похідного зобов`язання (договору іпотеки), який забезпечує виконання основного зобов`язання. Крім того вказує, що іпотечний договір припинив свою дію через закінчення строку.

Доводи позивача про визнання припиненим договору іпотеки № 2007-151/14 від 25.03.2008 р., у зв`язку із закінченням строку його дії, суд апеляційної відхиляє та визнає помилковими, оскільки п. 5.4 договору іпотеки передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення і діє до повного розрахунку боржника/іпотекодавця із іпотекодержателем за основним зобов`язанням (кредитним договором № 2007-151 від 06.04.2007р.).

Однак, оцінюючи іншу названу позивачем підставу припинення договору іпотеки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 5 статті 91 ГК України передбачено, що ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинилося, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.

Згідно з ч. 2 статті 104 ЦК України та ч. 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 статті 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Отже, з огляду на те, що ліквідація ТОВ "СП "Відродження" вважається завершеною і товариство - припиненим з 14.06.2016 р., суд дійшов висновку про те, що з цієї дати припинились всі зобов'язання останнього, зокрема і перед відповідачем-1.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Також, ч. 1 ст. 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, ч. 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

В силу статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Вказані приписи ч. 5 статті 3, статті 17 Закону України "Про іпотеку" містять імперативні норми щодо припинення іпотеки, як похідного зобов'язання, внаслідок припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою/заставою зобов'язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки/застави.

Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 5.4 договору іпотеки передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення і діє до повного розрахунку боржника/іпотекодавця із іпотекодержателем за основним зобов`язанням.

Враховуючи наведені норми законодавства та встановивши, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.06.2016 р. за № 12661390008006673, було внесено запис про припинення юридичної особи ТОВ "СП "Відродження" (ідентифікаційний код 31158665), тобто боржника за кредитним договором № 2007-151 від 06.04.2007 р. (за основним зобов`язанням), зобов'язання ТОВ "Інтерблок плюс" (іпотекодавець) пред Банком згідно договору іпотеки № 2007-151/4 від 25.03.08 р. є припиненими у зв'язку з ліквідацією юридичної особи Боржника за кредитним договором. Тобто, оскільки основне зобов'язання, забезпечення якого виступає іпотечний договір припинено, тому вказаний договір іпотеки є також припиненим. Дана позиція відповідає і висновкам Верховного суду України (постанова ВСУ від 29.03.2017 р. у справі № 6-2013цс16).

Посилання відповідача-1 на те, що позивач не є стороною спірного договору іпотеки і не довів того факту, що цей договір порушує його права, не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищенаведеними встановленими обставинами справи.

Більше того, позивачем належними засобами доказування доведено те, що його права порушенні, зокрема договорами купівлі -продажу спірного майна, укладених із ТОВ "ІІ Паша" (продавцем) від 02.12.2016р. та рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 року по справі № 910/16620/16, яке набрало законної сили та не може ставитись під сумнів.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення по даній справі, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, а тому, оскаржуване рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст. ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267 - 270, 273, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/2815/19 скасувати, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Рент 2016" задовольнити.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати припиненим договір іпотеки № 2007-151/4 від 25.03.2008р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Родовід банк" (яке було перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Родовід банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерблок Плюс", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н.В., зареєстрованим в реєстрі за №1396.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Родовід банк" (04136, м. Київ, вул.. Північно-Сирецька, буд. 1-3, код ЄДРПОУ 14349442) на користь приватного підприємства "Рент 2016" (49106, м. Дніпро, Бульвар Слави, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 40982090) 1853 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят три) грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Доручити суду першої інстанції видати наказ.

Справу №910/2815/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 24.10.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко