Рішення

від 15.10.2019 по справі 922/1840/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1840/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка", м. Харків до Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція", с. Черкаська Лозова (перший відповідач) , Товариства з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк", с. Лісне (другий відповідач) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Харківська обласна державна адміністрація, м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

першого відповідача - Мица Ю.В.

другого відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" (перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" (другий відповідач) в якому просить суд:

- визнати недійсним договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками №261 від 27.06.2018, укладений між ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк";

- визнати укладеним договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками - виділами №1, 3, 5 кварталу 106, розташовані за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області між ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" та ПрАТ "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка" для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач є власником об`єктів нерухомого майна групи Ж - дитячого оздоровчого табору «Вогник» , розташованого за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вул. Київське шосе, 8 загальною площею 3824,5 м2, який знаходиться на лісових ділянках - виділах 1, 3, 5 кварталу 106 за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова. Натомість, ці лісові ділянки за оскаржуваним договором першим відповідачем було передано другому відповідачу у довгострокове тимчасове користування строком на 49 років. У зв`язку з цим, позивач позбавлений можливості оформити відповідні лісові ділянки у користування як власник нерухомості, яка на них розташована, а також обмежений у доступі до своєї власності.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 18.06.2019 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.07.2019 о 10:15.

08.07.2019 до суду від другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог повністю, обґрунтовуючи це відсутністю здійснення позивачем спроб самостійного оформлення земельних ділянок під табором «Вогник» у період з 2010 по 2019 роки; відсутністю доказів розташування табору «Вогник» на лісових ділянках № 1, 3, 5 кварталу № 106, які були передані за оскаржуваним договором. Також другий відповідач посилається на безпідставність вимоги позивача про визнання недійсним всього договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018, а не його частини, що порушить право другого відповідача на користування іншими лісовими ділянками. Крім того, другий відповідач заявляє про застосування строків позовної давності.

09.07.2019 до суду від першого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог повністю, обґрунтовуючи це відсутністю порушення прав та інтересів позивача укладеним договором; недоведеністю позивачем розташування табору «Вогник» на лісових ділянках, які передані за спірним договором; відсутністю порушення оскаржуваним договором публічного порядку. Крім того, перший відповідач вказує на безпідставність вимог позивача про примусове укладення договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками під табором «Вогник» у судовому порядку.

Ухвалою суду від 11.07.2019, занесеною до протоколу судового засідання, строк підготовчого провадження у справі був продовжений до 16.09.2019 включно та підготовче засідання було відкладено до 13.08.2019 о 10:00.

13.08.2019 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, яку ухвалою від 13.08.2019, занесеною до протоколу судового засідання, суд прийняв та постановив розглядати справу з її урахуванням.

13.08.2019 позивач надав до суду відповідь на відзив, з урахуванням заперечень кожного з відповідачів, яку суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 13.08.2019, занесеною до протоколу судового засідання, частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів та зобов`язано відповідачів надати до суду договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 261 від 27.06.2018, укладений між ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та ТОВ «Фельдман Еко-Парк» .

Протокольною ухвалою від 13.08.2019 суд відклав підготовче засідання на 03.09.2019 о 09:00 годині.

Ухвалою суду від 13.08.2019, беручи до уваги приписи ст.ст. 50, 51 ГПК України, з огляду на предмет та підстави спору у цій справі, суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Харківську обласну державну адміністрацію.

29.08.2019 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, в яких остання заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі обґрунтовуючи це законністю прийнятого Харківською обласною державною адміністрацією розпорядження від 29.05.2018 № 336; відсутністю належних доказів розташування табору «Вогник» на лісових ділянках, переданих за оскаржуваним договором у користування другому відповідачу . Крім того, третя особа вказує на безпідставність вимог позивача про примусове укладення договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками під табором «Вогник» у судовому порядку.

Ухвалою суду від 03.09.2019, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання було відкладено до 05.09.2019 о 09:00.

05.09.2019 позивачем до суду були подані додаткові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

05.09.2019 першим відповідачем до суду був наданий лист, в якому він вказав на те, що у документах діяльності ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" відсутній договір довгострокового тимчасового користування земельними ділянками №261 від 27.06.2018, через що надати його на вимогу суду у першого відповідача не має можливості.

Ухвалою суду від 05.09.2019, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання було відкладено до 09.09.2019 о 09:00.

09.09.2019 через канцелярію суду представник першого відповідача подав до суду копію договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018; копію акту про приймання-передачу лісових ділянок від 02.07.2018; копію листа КП ТІ "Інвенрос" №718 від 31.07.2018; копію довідки Данилівського дослідного держлісгоспу від 31.07.2002, які суд долучив до матеріалів справи.

09.09.2019 до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, в якій останній просив суд:

- уточнити номер оспорюваного договору, а саме змінити його з невірного - 261 на вірний - 201 та розглядати позовні вимоги з урахування зміненого номеру договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками від 27.06.2018;

- виключити з прохальної частини позовної заяви вимогу про визнання укладеним договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками - виділами № 1 (площею 5,3 га), № 3 (площею 0,6 га), № 4 (площею 0,8 га), № 5 (площею 5,8 га) кварталу 106, розташованими за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області між відповідачем-1 та позивачем, на тих самих умовах як у договорі довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018 для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років;

- змінити предмет позову шляхом визнання недійсним договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018 лише в частині передання відповідачем-1 у довгострокове тимчасове користування відповідачу-2 лісових ділянок, а саме: виділ № 1 (площею 5,3 га), виділ № 3 (площею 0,6 га), виділ № 5 (площею 5,8 га) кварталу 106, які розташовані за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років за рахунок земель лісового фонду.

Ухвалою суду від 09.09.2019, занесеною до протоколу судового засідання, суд прийняв заяву позивача про зміну предмету позову до розгляду; закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.09.2019 о 09:00.

11.09.2019 через канцелярію суду представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Харківська обласна державна адміністрація, надав додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

12.09.2019 суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання розгляду справи по суті на 03.10.2019 о 09:00 годині.

У судовому засіданні 03.10.2019 представник позивача підтримав позов та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 03.10.2019 представник першого відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Присутній у судовому засіданні 03.10.2019 представник другого відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи у судове засідання 03.10.2019 не з`явився.

Ухвалою суду від 03.10.2019, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи був відкладений до 15.10.2019 о 09:00.

Представники другого відповідача та третьої особи у судове засідання 15.10.2019 не з`явилися. Про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, відповідно до ст.ст. 120, 121 ГПК України.

У судовому засіданні 15.10.2019 представник позивача зробив заяву про розподіл судових витрат.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд встановив наступне.

За результатами аукціону 29 липня 2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області, як продавцем, та ПрАТ «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомехніка» (на той час ВАТ «ХГДІСЕ «Нафтогазтехніка» ), як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу об`єкта групи Ж - дитячого оздоровчого табору «Вогник» № 1094.

На підставі цього договору позивач є власником об`єктів нерухомості групи Ж - дитячого оздоровчого табору «Вогник» , розташованого за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, вул. Київське шосе, 8 загальною площею 3824,5 м2, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №163361863 від 12.04.2019.

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу № 1094 від 29.07.2005, питання землекористування «покупець» (позивач) вирішує самостійно після укладення договору купівлі-продажу.

Протоколом аукціону по лоту № 1 від 22.07.2005, що є додатком до договору, визначено:

- площа земельної ділянки під табором «Вогник» складає 124000,00 м2;

- питання оренди або постійного користування земельною ділянкою покупець вирішує самостійно після укладення договору купівлі-продажу.

Проаналізувавши обставини, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 у справі № 5023/409/11 суд зазначає, що протягом 2005-2010 років позивачем вживалися заходи щодо оформлення земельної ділянки під табором «Вогник» відповідно до вимог чинного законодавства, однак оформлення земельної ділянки, яка належить до земель лісового фонду та перебуває у постійному користуванні першого відповідача, не відбулося з причин ненадання згоди останнім на її передачу в оренду позивачу та у зв`язку зі встановленням розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» заборони на надання такої згоди.

На підтвердження вчинення дій щодо самостійного оформлення земельної ділянки під табором «Вогник» у матеріалах справи містяться надані позивачем докази звернень до уповноважених органів перед поданням позову до суду.

Листами від 16.04.2019 позивач звертався до Голови Харківської обласної державної адміністрації, Начальника Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Директора Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» з метою надання згоди на довгострокове тимчасове користування лісовими ділянками, а саме: виділами 1, 3, 5 площею 11,7 га кварталу №106 за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області для використання у рекреаційних цілях.

Матеріали справи містять лише відповідь Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства від 28.05.2019 № 02.01-25/571 на лист позивача від 16.04.2019, в якій повідомляється про можливість розгляду цим органом питання надання позивачу лісових ділянок у користування лише після надання погодження постійного користувача лісами.

Проаналізувавши надані докази, суд бере до уваги надані позивачем докази на підтвердження вжиття ним заходів щодо самостійного оформлення земельних лісових ділянок під належним йому майном.

Щодо розташування належного позивачу табору «Вогник» на земельних лісових ділянках, які є предметом оскаржуваного договору, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься офіційна відповідь ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 02.08.2019 № 203/02-01 на лист УкрНДІЛГА від 31.07.2019 № 374 щодо адвокатського запиту представника позивача від 24.07.2019 про отримання інформації щодо розташування табору «Вогник» на лісових ділянках та надання матеріалів лісовпорядкування.

Так, перший відповідач у відповіді на адвокатський запит вказує, що табір для відпочинку «Вогник» знаходиться в кварталі № 106 виділ № 1 площа 5,3 га, виділ 3 площа 0,6 га, виділ 4 площа 0,8 га, виділ 5 площа 5,8 га.

На підтвердження додаються посвідчені викопіювання з планшету № 4 Південного лісництва ДП «Харківська ЛНДС» та викопіювання з «Проекту організації і розвитку лісового господарства Південного лісництва» з виділеними межами розташування табору на землях лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні першого відповідача.

Таким чином, розташування дитячого оздоровчого табору «Вогник» на земельних лісових ділянках кварталу № 106: виділах № 1, 3, 4, 5 загальною площею 12,5 га підтверджується належними та допустимими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Дослідивши аргументи позивача про порушення оскаржуваним договором його суб`єктивних цивільним прав та законних інтересів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Оспорювати правочин може не лише сторона договору, а й заінтересована особа, яка не була його стороною. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

На підставі вищевикладеного, суд встановлює наявність заінтересованості позивача у зверненні до суду про визнання недійсним оскаржуваного договору, виходячи з наступного.

Позивач є власником дитячого оздоровчого табору «Вогник» за адресою: 61023, Харківська область, Дергачівский район, с. Черкаська Лозова, вул. Київське шосе, 8, що розташований на лісових ділянках: виділі № 1 площею 5,3 га, виділі № 3 площею 0,6 га, виділі № 4 площею 0,8 га, виділі № 5 площею 5,8 га.

Відповідачами у відзивах на позов та у судових засіданнях не заперечувався факт правомірності набуття та володіння позивачем дитячим оздоровчим табором «Вогник» .

Як вже було зазначено, належними та допустимими доказами позивач підтвердив розташування належного йому на праві приватної власності табору «Вогник» на лісових ділянки, які передані другому відповідачу за оскаржуваним договором.

Враховуючи принцип цілісності земельної ділянки та об`єкта нерухомого майна, який на ній розташований, суд приходить до висновку, що позивач має заінтересованість у зверненні до суду з таким позовом.

Крім того, суд бере до уваги посилання позивача на преюдиційні факти, встановлені у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18 та зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Із змісту вказаної постанови, яка набрала законної сили, вбачається, що предметом дослідження у справі № 922/2598/18 було питання законності набуття права власності та володіння позивачем табором «Вогник» та земельною ділянкою під ним.

За результатами розгляду цієї справи, судом було встановлено, що з моменту приватизації Дитячого оздоровчого табору «Вогник» (2005 рік) до позивача як власника майна перейшло законне право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт, що відповідає принципу нерозривної єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані.

На підставі викладеного суд робить висновок про відсутність необхідності доведення того факту, що позивач з моменту отримання у власність дитячого табору «Вогник» за договором купівлі-продажу від 29.07.2005 № 1094, отримав законне право користування земельною ділянкою під цим табором, що узгоджується з нормами земельного законодавства та судовою практикою Верховного Суду при розгляді судових спорів, що стосуються принципу нерозривної єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 18 Лісового кодексу України об`єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності (частина 1 цієї статті).

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п`ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року (частина 2 цієї статті).

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт (частина 3 цієї статті).

Відповідно до частини 4 цієї статті довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Дослідивши умови договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018, проаналізувавши доводи сторін та положення законодавства, на яких вони ґрунтується, суд встановив наступне.

Спірний договір було укладено згідно Розпорядження першого заступника голови Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336.

Предметом вказаного договору є передання першим відповідачем другому відповідачу перелічених лісових ділянок за рахунок земель лісового фонду.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

На такі ділянки розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, Земельного кодексу України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

При цьому земельні відносини, які виникають при використанні лісів відповідно до положень статті 3 Земельного кодексу України регулюються, крім земельного законодавства, також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать приписам Земельного кодексу України.

Тому правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.

Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Вищевикладений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16.

Таким чином, оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинен визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Крім того, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 911/2358/16).

Таким чином, використання лісової ділянки безпосередньо пов`язане з використання земельної ділянки, на якій ця лісова ділянка розташована з огляду на їх нерозривний зв`язок.

На підставі вищевикладеного, суд відхиляє доводи відповідачів та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, про відсутність взаємозв`язку між лісовою і земельною ділянкою та необхідність застосування виключно норм Лісового кодексу України.

З огляду на це, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин також положення земельного законодавства, а саме норм, які регулюють порядок переходу права власності та користування земельною ділянкою при переході права власності на об`єкт нерухомого майна.

Щодо необхідності скасовувати розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336 суд зазначає наступне.

Пунктом 2 вказаного розпорядження Харківська обласна державна адміністрація рекомендує першому відповідачу укласти з другим відповідачем договір довгострокового тимчасового користування лісами, в якому забезпечити захист інтересів держави у повному обсязі.

У зв`язку з цим, суд відхиляє доводи першого відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо необхідності попереднього скасування розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336 через те, що таке розпорядження Харківської обласної державної адміністрації має лише рекомендаційний характер для сторін.

Суд також бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 916/992/13 відповідно до якої особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (органу виконавчої влади) та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Крім того, розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336 є актом індивідуальної дії, який має ненормативний характер та вичерпує свою дію після його реалізації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 вказала про можливість захисту порушеного права особи шляхом оскарження в судовому порядку відповідного ненормативного акта та відступила від правової позиції щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеної у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

Однак, враховуючи можливість такого оскарження, а не його обов`язковий характер та беручи до уваги лише рекомендаційний характер розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336, суд не приймає доводи першого відповідача про неможливість визнати недійсним договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018 без скасування розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336.

Вважаючи, що спірний правочин укладений всупереч нормам чинного законодавства та порушує його права, позивач стверджує, що оскаржуваний договір підлягає визнанню недійсним в частині передання ТОВ «Фельдман Еко-Парк» лісових виділів № 1, 3, 5 кварталу № 106, як такий, що порушує публічний порядок, як такий, що суперечить статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, та як такий, що вчинений без відповідного дозволу (ліцензії).

Оцінивши подані докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (стаття 215 ЦК України).

З огляду на зазначене та відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

На підставі досліджених доказів, суд встановлює у позивача наявність «охоронюваного законом інтересу» на оскарження договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками від № 201 від 27.06.2018, у зв`язку з підтвердженням належними та допустимими доказами належність позивачу на праві приватної власності табору «Вогник» та розташування його на частині лісових ділянок, які були предметом цього договору.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо посилання позивача на порушення оскаржуваним договором публічного порядку як на підставу для визнання правочину недійсним, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Позивач у позовній заяві посилався на те, що спірний договір спрямований на використання всупереч закону державної власності - ділянок лісового фонду, а також на порушення його прав як власника об`єктів нерухомості, що розташовані на цих ділянках.

Дослідивши вказані норми законодавства, а також обставини, на які посилалися сторони як на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд не погоджується з доводами позивача про порушення укладеним договором саме публічного порядку з огляду на таке.

Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Правочин можна визначити таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований (вчинений з умислом) на порушення публічно-правових нормативних актів держави, які визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави

Недодержання норм цивільного законодавства при укладенні правочину, в будь-якому разі в тій чи іншій мірі порушує інтереси держави та суспільства.

Однак, законодавець тлумачить поняття «публічний порядок» у вузькому значенні слова, надає йому особливого значення, виділяючи таку підставу нікчемності правочину від інших.

Тому під поняття публічного порядку підпадає не будь-яке порушення норм законодавства, що призводить до порушення прав конкретної особи, а лише безпосереднє посягання на суспільні, економічні та політичні основи держави.

Таким чином, суд приходить до висновку, що укладений між відповідачами правочин порушує не публічний порядок, а конкретні права позивача, так як спрямований на звуження правомочностей власника майна, а саме права на мирне володіння своїх майном та похідних від нього прав.

Всебічно дослідивши докази, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками від 27.06.2018 № 201 в частині передання другому відповідачу у довгострокове тимчасове користування лісових ділянок: виділів № 1 (площею 5,3 га), 3 (площею 0,6 га), 5 (площею 5,8 га) кварталу 106 підлягає визнанню судом недійсним на підставі порушення статей 120 Земельного кодексу України, 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, зробленим Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.04.2019 у справі № 913/210/18.

У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Враховуючи те, що постановою Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 922/2598/18 було досліджено правомірність набуття позивачем права власності на табір «Вогник» , а також встановлено факт переходу до позивача права користування земельною ділянкою з моменту укладення договору купівлі-продажу № 1094 від 29.07.2005, суд приходить до висновку про відсутність законних повноважень у першого відповідача передавати за договором другому відповідачу лісові ділянки у довгострокове тимчасове користування та зазначає наступне.

Право особи на розпорядження об`єктом нерухомого майна, у тому числі, передання його за договором довгострокового тимчасового користування пов`язується безпосередньо з наявністю права розпорядження об`єктом, яке йому належить як уповноваженій особі.

З моменту набуття права власності на дитячий оздоровчий табір «Вогник» перший відповідач втратив право розпоряджатися земельним ділянками лісового фонду під цими об`єктами. У зв`язку з чим, був позбавлений права надавати їх у довгострокове тимчасове користування строком на 49 років другому відповідачу. У свою чергу, надання цих ділянок у довгострокове тимчасове користування другому відповідачу призводить не лише до порушення права позивача на оформлення цих ділянок у користування або у власність, а й до порушення права позивача на мирне володіння своїм майном.

Надання лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування особі, відмінній від власника об`єктів нерухомості, що на них розміщена, суперечить положенням статей 120 та 377 ЦК України, принципу цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а також порушує право власника нерухомості вільно володіти та розпоряджатися своїм майном.

Отже, укладений договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками суперечить не лише положенням вищевказаного законодавства, а й загальним засадами цивільного законодавства, таким як неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Щодо посилання позивача на відсутність відповідного дозволу (ліцензії) як на підставу для визнання договору недійсним, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні. Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а також у випадках, визначених Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" тощо (пункт 3.6. Постанови).

Таким чином, стаття 227 ЦК України підлягає застосуванню у виключних випадках, коли відповідний правочин становить діяльність, яка відповідно до закону підлягає ліцензуванню.

З цього вбачається, що стаття 227 ЦК України надає суду право визнавати недійсними правочини, вчинені без відповідного дозволу, який іменується ліцензією, а відтак ця стаття не поширюється на правочини, на вчинення яких необхідно мати інші дозволи.

На підставі вищевикладених положень законодавства, суд не приймає до уваги посилання позивача на укладення оскаржуваного договору без відповідного дозволу (ліцензії) як на підставу для визнання його недійсним.

Дослідивши умови оскаржуваного договору та оцінивши у сукупності докази, що містяться у матеріалах справи, суд також дійшов висновку про недобросовісність дій відповідачів при укладенні договору.

Суд звертає увагу на те, що конкретну норму закону необхідно застосовувати не формально, а з врахуванням загальних засад цивільного законодавства, зокрема, принципів справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), стаючи на захист добросовісних осіб. Вимогами розумності та справедливості мають керуватися і особи при укладенні договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Суд вважає за необхідне застосувати доктрину « venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої - принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Проаналізувавши доводи сторін та оцінивши надані сторонами докази у сукупності, суд зауважує, що незважаючи на обізнаність першого відповідача про розташування на лісових ділянках: виділах № 1, 3, 5 кварталу № 106 табору «Вогник» , який належить на праві приватної власності позивачу, перший відповідач передав ці ділянки другому відповідачу у довгострокове тимчасове користування строком на 49 років.

Така обізнаність підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема: офіційною відповіддю першого відповідача про наявність на лісових ділянках належного позивачу майна. У відзиві на позовну заяву перший відповідач вказує на відсутність доказів існування табору «Вогник» на лісових виділах № 1, 3, 5 кварталу № 106. Суд також бере до уваги твердження позивача про відсутність у спірному договорі інформації про об`єкти нерухомості, які розташовані на переданих за цим договором лісових ділянках.

Така відсутність свідчить про неврахування відповідачами при укладення договору пункту 2 Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.09.2012 № 551 «Про затвердження Примірного договору довгострокового тимчасового користування лісами» відповідно до якого Департаменту землеробства, Державному агентству лісових ресурсів України треба забезпечити використання Примірного договору довгострокового тимчасового користування лісами державними лісогосподарськими підприємствами та їх філіями, що належать відповідно до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного агентства лісових ресурсів України при виділенні лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.09.2012 № 551 затверджено Примірник договору довгострокового тимчасового користування лісами, розроблений Державним агентством лісових ресурсів України.

Зокрема, відповідно до пункту 3 Примірного договору у договорі довгострокового тимчасового користування лісами треба зазначати інформацію про об`єкти нерухомого майна, які розташовані на переданих лісових ділянках.

Відсутність такої інформації свідчить про неврахування відповідачами при укладення договору пункту 2 Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.09.2012 № 551 «Про затвердження Примірного договору довгострокового тимчасового користування лісами» відповідно до якого Державному агентству лісових ресурсів України треба забезпечити використання Примірного договору довгострокового тимчасового користування лісами державними лісогосподарськими підприємствами та їх філіями, що належать відповідно до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України при виділенні лісових ділянок у довгострокове тимчасове користування.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували аргументи позивача, наведені ним в обґрунтування порушення спірним договором його прав на вільне та мирне володіння своїм майном, на оформлення земельної ділянки лісового фонду під табором «Вогник» відповідно до норм чинного земельного та лісового законодавства.

З огляду на встановлені судом обставини та доведеність позовних вимог належними, достовірними та допустимим доказами, господарський суд Харківської області дійшов висновку про необхідність задоволення позову Приватного акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектний інститут «Енергоатомтехніка» до Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фельдман Еко-Парк» (другий відповідач) про визнання недійсним договору довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками № 201 від 27.06.2018 в частині передання ТОВ «Фельдман Еко-Парк» у довгострокове тимчасове користування лісових ділянок: виділів № 1 (площею 5,3 га), 3 (площею 0,6 га), 5 (площею 5,8 га) кварталу 106, які розташовані за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років за рахунок земель лісового фонду, в повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» , рішення від 10.02.2010).

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками №201 від 27 червня 2018 року, укладений між Державним підприємством "Харківська лісова науково-дослідна станція" (код ЄДРПОУ 00994058) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" (код ЄДРПОУ 41017199) в частині передання Товариству з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" у довгострокове тимчасове користування лісових ділянок: виділів №1 (площею 5,3 га), №3 (площею 0,6 га), №5 (площею 5,8 га) кварталу 106, які розташовані за межами населених пунктів на території Дергачівського району Харківської області для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років за рахунок земель лісового фонду.

Стягнути з Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" (62340, Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, код ЄДРПОУ 00994058) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка" (61003, м. Харків, просп. Московський, 10/12, код ЄДРПОУ 19464239) - 960,50 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" (62340, Харківська область, с. лісне, вул. Київське шосе, 12, код ЄДРПОУ 41017199) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка" (61003, м. Харків, просп. Московський, 10/12, код ЄДРПОУ 19464239) - 960,50 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка" (61003, м. Харків, просп. Московський, 10/12, код ЄДРПОУ 19464239).

Перший відповідач - Державне підприємство "Харківська лісова науково-дослідна станція" (62340, Харківська область, Дергачівський район, с. Черкаська Лозова, код ЄДРПОУ 00994058).

Другий відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" (62340, Харківська область, с. Лісне, вул. Київське шосе, 12, код ЄДРПОУ 41017199).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Харківська обласна державна адміністрація (61002, м. Харків, вул. Сумська, 64, код ЄДРПОУ 23912956).

Повне рішення підписано 24 жовтня 2019 року.

Суддя О.В. Погорелова