Постанова

від 10.06.2020 по справі 922/1840/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1840/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року (головуючий - Склярук О. І., судді - Гетьман Р. А., Дучал Н. М.) і рішення Господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року (суддя Погорелова О. В.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка"

до: 1. Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-парк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Харківської обласної державної адміністрації,

про визнання недійсним договору

(за участю представників: позивача - Шабас Г.В., Капустін В.В.)

Історія справи

Фактичні обставини, встановлені судами

1. 29.07.2005 Приватне акціонерне товариство "Харківський науково-дослідний та проектний інститут "Енергоатомтехніка" (далі - ПрАТ "ХНДПІ "Енергоатомтехніка", позивач) на підставі укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області договору купівлі-продажу №1094 придбало нерухоме майно - комплекс будівель та споруд дитячого оздоровчого табору "Вогник" по вул. Київське шосе, 8 у с. Черкаська Лозова Харківської області.

2. Придбане позивачем нерухоме майно дитячого оздоровчого табору "Вогник" розташоване на земельних ділянках лісового фонду на території Дергачівського району Харківської області у кварталі № 106: виділах № 1, 3, 4, 5 загальною площею 12,5 га, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" (далі - ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція", відповідач-1) на підставі Державного акту 1993 року №Б047674.

3. Починаючи з 2005 року позивач вживав заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою під належним йому нерухомим майном, які виявились безрезультатними внаслідок відсутності згоди постійного землекористувача у зв`язку із встановленням розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р заборони на надання такої згоди.

4 . Після втрати чинності згаданим розпорядженням Кабінету Міністрів України у квітні 2017 року позивач також звертався до Харківської обласної державної адміністрації, ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" з метою отримання згоди на оформлення права користування лісовими ділянками під нерухомим майном, яка позивачу надана так і не була.

5. У той же час розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336 Товариству з обмеженою відповідальністю "Фельдман Еко-Парк" (далі - ТОВ "Фельдман Еко-Парк", відповідач-2) надано лісові ділянки загальною площею 49,5 га, зокрема виділи №№ 1-3, 5, 6, 11, 12, 14 кварталу № 106, на території Дергачівського району Харківської області у довгострокове тимчасове користування за рахунок лісів, що знаходяться у постійному користуванні ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" для використання у рекреаційних цілях строком на 49 років.

6. 27 червня 2018 року між ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція " та ТОВ "Фельдман Еко-Парк" укладено договір № 201 довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками загальною площею 49,5 га, зокрема виділами №№ 1-3, 5, 6, 11, 12, 14 кварталу № 106, які розташовані за межами населеного пункту на території Дергачівського району Харківської області та знаходяться у постійному користуванні ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція", у рекреаційних цілях строком на 49 років (далі - Договір №201).

Короткий зміст позовних вимог

7. У червні 2019 року ПрАТ "ХНДПІ "Енергоатомтехніка" звернулось до суду з позовом до ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" та ТОВ "Фельдман Еко-Парк" про визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору №201 в частині передання у довгострокове тимчасове користування відповідачу-2 лісових ділянок, а саме: виділів № 1 (площею 5,3 га), № 3 (площею 0,6 га), № 5 (площею 5,8 га) кварталу 106.

8. Позовні вимоги мотивовані тим, що до позивача перейшло право користування земельною ділянкою під належним йому нерухомим майном дитячого табору "Вогник" в силу положень статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що також встановлено судовими рішеннями у справі № 922/2598/18. У зв`язку з чим Договір № 201, за яким земельні ділянки під нерухомістю позивача були передані в користування відповідачу-2, прямо порушує права першого та унеможливлює оформлення позивачем набутого в силу закону права землекористування. Тому спірний договір підлягає визнанню недійсним у відповідній частині на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року, позов задоволений. Визнано недійсним Договір №201 в частині передання у довгострокове тимчасове користування відповідачу-2 лісових ділянок: виділів № 1 (площею 5,3 га), № 3 (площею 0,6 га), № 5 (площею 5,8 га) кварталу 106, які розташовані за межами населеного пункту на території Дергачівського району Харківської області для використання рекреаційних цілях строком на 49 років за рахунок земель лісового фонду.

10. Суди попередніх інстанцій виходили з таких мотивів:

- до спірних правовідносин щодо порядку користування та розпорядження землями лісового фонду пріоритетним є застосування норм ЗК України перед положеннями Лісового кодексу України, про що зазначено Верховним Судом в постанові від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16;

- внаслідок набуття права власності на об`єкти нерухомого майна до позивача в силу імперативних приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій це майно розташоване, що відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості. Обставини як правомірності набуття позивачем права власності на нерухоме майно, так і переходу до нього в силу прямої норми закону права користування земельною ділянкою під придбаною нерухомістю також була встановлена судом у справі № 922/2598/18, у якій брали участь позивач та відповідач-1;

- враховуючи належність позивачу права користування спірними земельними ділянками, у відповідача-1 були відсутні законні підстави для передачі земельних ділянок під нерухомістю позивача в користування відповідачу-2 за Договором №201, який у зв`язку з цим є укладеним з порушенням норм чинного законодавства, а саме статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України та безумовно порушує права позивача;

11. Спростовуючи доводи відповідача-1 про те, що встановлені у справі № 922/2598/18 обставини не мають преюдиційного значення для даної справи в силу частини 2 статті 51 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) - з підстав не залучення до участі у цій справі ТОВ "Фельдман Еко-Парк", суд апеляційної інстанції зазначив таке. Унаслідок прийняття рішень у справі № 922/2598/18 жодна зі сторін спору не набула прав стосовно відповідача-2. При цьому у справі № 922/2598/18 преюдиційні обставини встановлені щодо ПрАТ "ХНДПІ "Енергоатомтехніка", а не щодо ТОВ "Фельдман Еко-Парк", а отже приписи частини 2 статті 51 ГПК України у даному випадку застосуванню не підлягають. Натомість встановлені у наведеній справі щодо ПрАТ "ХНДПІ "Енергоатомтехніка" обставини є преюдиційними для даної справи в силу частини 4 статті 75 ГПК України і ці обставини не спростовані відповідачем-2 у межах розгляду даного спору.

12. Крім того, при вирішенні даного спору суд першої інстанції окрім іншого застосував доктрину "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої - принцип добросовісності. Проаналізувавши доводи сторін та оцінивши надані докази у сукупності, суд зауважив, що не зважаючи на доведену матеріалами справи обізнаність відповідача-1 про розташування на спірних лісових ділянках належного позивачу нерухомого майна та неодноразові спроби останнього здійснити оформлення належного йому права землекористування, відповідач-1, свідомо ігноруючи права позивача, передав спірні ділянки відповідачу-2 у користування на 49 років, що свідчить про недобросовісність дій відповідача-1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та касаційне провадження

13. Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

14. Ухвалою Верховного Суду від 26.03.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція" з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

15. Так, згідно з пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

16 . Встановлені у справі №922/2598/18 обставини не можуть мати преюдиційного значення для даної справи в силу положень частини 2 статті 51 ГПК України, а саме внаслідок незалучення до участі у справі №922/2598/18 ТОВ "Фельдман Еко-Парк", до якого пред`явлено вимогу у даній справі та який на момент розгляду справи №922/2598/18 вже був землекористувачем спірних земельних ділянок на підставі розпорядження обласної державної адміністрації та оспорюваного договору. Касаційна скарга у цій частині мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини 2 статті 51 ГПК України.

17 . Суди достеменно не з`ясували, яку площу земельної ділянки займає нерухомість позивача в розумінні частини 2 статті 377 ЦК України, що свідчить про застосування судами цієї правової норми всупереч правової позиції Верховного Суду у справі №907/68/18.

18 . Позивач не отримав рішення уповноваженого органу про надання у користування земельної ділянки, без якого користування земельними ділянками неможливе, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 №32/563, висновок якої не був врахований судами. Натомість спірний договір між відповідачами укладено на підставі чинного розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 29.05.2018 № 336.

19. Неправильним є застосування судами до спірних правовідносин статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, з посиланням на правову позицію Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 913/210/18, оскільки наведені норми регулюють тільки перехід права на землю за певних умов, які щодо позивача відсутні.

20. Застосувавши положення пункту 6 статті 3 ЦК України, суд першої інстанції не визначив, у чому саме полягає недобросовісність відповідачів. У той же час критерії як добросовісної поведінки особи, так і ознаки поведінки, яка суперечить добросовісності і чесній діловій практиці, зокрема не відповідає попереднім заявам, або поведінці особи, неодноразово застосовані Верховним Суд, зокрема у постановах у справах №№ 237/142/16-ц, 390/34/17, 234/3341/15-ц, 522/16323/16-ц, 626/2681/18, 496/1561/16-ц, 626/2490/18, 365/349/16-ц, 204/1646/16-ц, 761/19764/15-ц, 686/22924/16-ц, 705/6141/14-ц, 535/674/15-ц, 2-407/11, 337/4707/17, 573/595/17, 645/33/17, 911/205/18, 903/394/18, 917/803/18, 916/1004/18, 904/3315/18, 906/408/18, 904/3383/18, 922/1382/18, 903/879/18, 904/3315/18, 904/353/19.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу (узагальнено)

21. Висновки судів про невідповідність спірного договору вимогам законодавства та порушення внаслідок його укладення прав позивача є законними та обґрунтованими, а тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Позиція третьої особи у поясненнях на касаційну скаргу

22. Спірні земельні ділянки передані у тимчасове користування відповідача-2 без їх вилучення у постійного землекористувача на підставі рішення Харківської обласної державної адміністрації, прийнятого в межах наданих повноважень. У той же час висновок судів про набуття позивачем права користування земельними ділянками є помилковим, оскільки законодавством установлено чіткий порядок набуття права користування землею, який останнім не дотримано.

Позиція Верховного Суду

23. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в пункті 16 постанови, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій положень частини 2 статті 51 ГПК України з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

24. Відповідно до частин 1, 2 статті 51 ГПК України якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява. У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

25 . Так, судами встановлено, що предметом спору у справі № 922/2598/18 була правомірність державної реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно табору "Вогник", а предметом дослідження судів було у тому числі питання законності набуття позивачем права власності на нерухоме майно табору "Вогник" та земельною ділянкою під ним. За результатами розгляду спору у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що з моменту набуття у 2005 році права власності на дитячий оздоровчий табір "Вогник" до позивача як власника нерухомого майна перейшло законне право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт, що відповідає принципу нерозривної єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані. З зазначеним висновком апеляційної інстанції погодився і Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18

26. Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

27. Верховний Суд вважає, що доводи скаржника про неправильне застосування господарськими судами частини 2 статті 51 ГПК України, зокрема щодо відсутності підстав для врахування під час розгляду справи обставин, встановлених судовими рішеннями у справі №922/2598/18, є безпідставними, оскільки внаслідок прийняття судових рішень у наведеній справі жодна зі сторін спору не набула прав стосовно ТОВ "Фельдман Еко-парк". Порушення прав ПрАТ "ХНДПІ "Енергоатомтехніка" відбулося внаслідок укладення між відповідачами оспорюваного договору, який існував ще до порушення провадження та прийняття судових рішень у справі №922/2598/18.

28. За таких обставин положення частини 2 статті 51 ГПК України не підлягають застосуванню при розгляді даної справи, а суди правильно керувалися частиною 4 статті 75 ГПК України щодо преюдиційності обставин, встановлених щодо ПрАТ "ХНДПІ "Енергоатомтехніка" у справі №922/2598/18, які не спростовані відповідачами в загальному порядку в межах розгляду даного спору.

29. Що стосується доводів касаційної скарги в пунктах 17-20 Постанови, то наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена в пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

30. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої вказаною нормою, може мати місце за наявності таких складових:

неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах;

ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду;

спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

30.1 . Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

31. Так, постанова Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №907/68/18 (пункт 17 постанови) прийнята у спорі про визнання права власності на земельну ділянку за особою, яка стала власником нерухомого майна у 2014 році, коли чинною була наступна редакція частини 2 статті 377 ЦК України: "Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків)". Натомість позивач у даній справі набув право власності на нерухомість у 2005 році, коли діяла інша редакція частини 2 статті 377 ЦК України, а саме: "Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування." При цьому підстави набуття ПрАТ "ХНДПІ "Енергоатомтехніка" прав на землю не є предметом спору в даній справі.

32. Постанова Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 №32/563 (пункт 18 Постанови) стосується спору про визнання права оренди земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежилих приміщень за особою, яка вчинила дії щодо оформлення права користування земельною ділянкою, проте не отримала рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в оренду. У касаційній скарзі відповідач-1 лише наводить загальний висновок суду касаційної інстанції у цій справі стосовно неможливості користування землею без рішення уповноваженого органу, проте без зазначення мотивів, які саме висновки суду та про застосування яких норм права не враховані судами при вирішенні спору у даній справі.

33. Доводи касаційної скарги в пункті 19 Постанови із формальним посиланням на постанову Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 913/210/18 взагалі не підпадають під правові підстави пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за якими було порушено касаційне провадження, оскільки за змістом доводів відповідач-1 не погоджується з фактичними встановленими судами обставинами справи щодо прав позивача на землю, повторне дослідження яких не входить до повноважень Верховного Суду в силу імперативних вимог статті 300 ГПК України.

34. Щодо посилань скаржника (пункт 20 Постанови) на неправильне застосування судом першої інстанції відображеного в статті 3 ЦК України принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) Верховний Суд зазначає таке.

34.1. Перегляд судом касаційної інстанції судових рішень здійснюється на предмет правильності застосування тих норм матеріального права, якими обґрунтовано заявлені у справі позовні вимоги та застосування яких до спірних правовідносин має значення та впливає на результат вирішення спору, переданого на розгляд суду. Загальні ж принципи цивільного законодавства, серед яких і принцип добросовісності, лежать в основі всіх без виключення цивільних правовідносин, проте самі по собі такі принципи не мають ключового значення для вирішення конкретного спору, натомість на їх недотриманні (або дотриманні) суд може наголошувати та акцентувати увагу в якості додаткового аргументу при прийнятті судового рішення за наслідками встановлених обставин справи та здійсненої правової кваліфікації спірних правовідносин за конкретними нормами матеріального права.

34 . 2 Більше того, у всіх наведених скаржником постановах Верховного Суду доктрина "venire contra factum proprium" застосована за конкретних встановлених судами обставин справи, жодні з яких не є подібними до тих, що встановлені у даній справі. Верховний Суд також звертає увагу, що на недотриманні відповідачем-1 принципу добросовісності було наголошено тільки судом першої інстанції, тоді як суд апеляційної інстанції уникнув цього висновку, що жодним чином не вплинуло на результат вирішення спору.

35 . Отже, висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за складом учасників, ні за предметом спору, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.

36 . Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

37. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження щодо цієї частини касаційної скарги.

38. Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

39. Таким чином, оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено порушень судами норми процесуального права у подібних правовідносинах, отже і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України також не має.

Щодо судових витрат

40. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній після 08.02.2020), Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Закрити касаційне провадження у справі №922/1840/19 за касаційною скаргою Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2 . Касаційну скаргу Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 лютого 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1840/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.