Постанова

від 21.10.2019 по справі 489/73/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.10.19

22-ц/812/1347/19Провадження 22-ц/812/1347/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Бондаренко Т.З.,

суддів - Темнікової В.І., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 489/73/19 за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2019 року ухваленого під головуванням судді - Рум`янцевої Н.О.,

в приміщенні того ж суду по справі за позовом

ОСОБА_1

до

Приватного підприємства СГО

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації за невикористані відпустки ,

в с т а н о в и л а :

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства (далі - ПП) СГО про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації за невикористані відпустки.

Позивач зазначав, що працював у ПП СГО на посаді слюсаря-сантехника з 3 червня 2013 року. В зв`язку з наявністю в нього інвалідності 3-ї групи, наказом № 2-к від 10 вересня 2018 року його було переведено на неповний робочий день та 03 грудня 2018 року наказом №3-к від 28 вересня 2018 року його було звільнено з роботи з займаної посади у зв`язку із скороченням штату згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Не погоджуючись з правомірністю свого звільнення позивач зазначав, що підставою для скорочення посади слюсаря було проведено на підприємстві аналізу фінансового стану, в зв`язку з чим стала необхідність підвищення ефективності і оптимізації управління підприємством і зменшення витрат на заробітну плату працівникам. Проте позивач зазначав, що йому не відомо про проведення будь-яких аналізів щодо оптимізації на підприємстві, ніхто його з ними не ознайомлював. Позивач також посилався на те, що при звільненні йому не було запропоновано іншу роботу та не враховано його переважне право на залишення на роботі, а також не було отримано погодження на звільнення профспілкової організації.

Крім цього позивач зазначав, що в його особовій справі містяться відмітки про призначення відпусток, однак деякі з них він не відбував і не знав про них. 18 жовтня, 13 листопада та 10 грудня 2018 року позивач письмово звертався до свого роботодавця з питанням надання відпустки, а за не використану відпустку просив виплатити йому компенсацію.

Посилаючись на допущені порушення при звільненні, а також на те, що змін в організації виробництва чи праці, а також скорочення штату не відбулося на підприємстві, позивач просив поновити його на роботі в ПП СГО на посаді слюсаря-сантехніка, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також компенсацію за 17 днів невикористаної відпустки в розмірі 3176 грн. 79 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства СГО на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку по інвалідності у розмірі - 238 грн. 09 коп. У задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Додатковим рішенням від 26 липня 2019 року розподілено судові витрати, з ПП СГО в дохід держави стягнуто судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Рішення районного суду мотивовано тим, що при звільненні позивача, роботодавцем ПП СГО було в повній мірі дотримано вимог закону щодо порядку звільнення працівника в зв`язку із скороченням штату. А також, що при звільненні з позивачем було проведено розрахунок, виплачена вихідна допомога, а компенсацію за невикористану відпустку сплачена не в повному розмірі.

В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, позивач просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми процесуального права та попри його заяву, справу розглянули без повідомлення позивача. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі також вказував, що при його звільненні не було враховане наявне в нього переважне право залишення на роботі та не запропоновано іншої посади. Також вказував на відсутність у підприємства необхідності скорочення саме ним займаної посади, оскільки підприємство здійснює свою діяльність щодо здачі в оренду приміщень, а тому така посада є необхідною. Фінансовий звіт, наданий до суду, не відповідає дійсному фінансовому стану ПП СГО , а тому не підтверджує критичний фінансовий стан підприємства.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про те, що безпідставними є посилання позивача, що через неотримання копії відзиву на позов, останній був позбавлений можливості заявити відповідні клопотання, оскільки відзив на позовну заяву підприємство направляло позивачу, проте останній його не отримав. Також у відзиві зазначено, що суд розглянув справу у спрощеному порядку відповідно до вимог закону, а неотримання повідомлення позивачем про розгляд справи є необґрунтованим, оскільки той мав можливість скористатись необхідною йому інформацією яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також відповідач у відзиві наводив доводи щодо незадовільного фінансового стану підприємства, що на його думку підтверджується відповідними фінансовими показниками наданими суду.

Відповідач наголошував на тому, що на підприємстві відсутній профспілковий орган. А тому і не отримувалось від нього згоду на звільнення позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи 03 червня 2013 року ОСОБА_1 прийнято на роботу в ПП СГО на посаду слюсаря-сантехніка (т.1 а.с.13).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне підприємство СГО зареєстрована як юридична особа.(т.1 а.с. 37)

Відповідно до пенсійного посвідчення, виданого Пенсійним фондом України на ім`я ОСОБА_1 , йому призначено пенсію в зв`язку з встановленням інвалідності 3-ої групи загального захворювання з 25 серпня 2016 року (т.1 а.с. 14).

17 серпня 2018 року наказом №1/1-к позивача було офіційно визнано на підприємстві працівником, у якого є 3 група інвалідності, про що свідчить копія наказу та копія пенсійного посвідчення.

Зокрема, наказом №2-к від 10 вересня 2018 року позивача, на підставі його заяви від 10 вересня 2018 року, було переведено на неповний робочий день (сім годин) з оплатою пропорційною відпрацьованому часу (т.1 а.с. 17).

Також, наказом №1-о від 28 вересня 2018 року про скорочення штату працівників, підприємство зазначило щодо необхідності підвищення ефективності і оптимізації управління підприємством і на основі проведеного аналізу економічних можливостей підприємства виникла необхідність скорочення витрат на заробітну плату і оптимізації штатної структури, а відтак на підставі п.1 ст.40, ст.49-2 КЗпП України було вирішено скоротити одну штатну одиницю слюсаря-сантехніка. При цьому вказано на не пізніше ніж за 2 місяці, попередити працівників ПП СГО про можливе їх вивільнення та запропонування всім працівникам, що підпадають під скорочення штату, переведення за їх згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за п. 1 ст.40 КЗпП України (т.1 а.с. 18).

Одночасно, наказом №6-ш від 28 вересня 2018 року було внесено зміни до штатного розпису з 03 грудня 2018 року, скоротивши 1 штатну одиницю: слюсаря-сантехніка, відповідно до наказу №1-о від 28 вересня 2018 року (т.1 а.с.19).

На підставі наказу №1-о від 28 вересня 2018 року, - винесено наказ №3-к від 28 вересня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з 03 грудня 2018 року в зв`язку із скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування. З даним наказом позивача було ознайомлено 03 жовтня 2018 року, про що свідчить підпис останнього (т.1 а.с. 20, 115).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 21 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів п. 19 розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Як слідує із штатного розкладу затвердженого на підприємстві станом на 02 липня 2018 року під № 6 в ньому значиться посада слюсаря-сантехніка в кількості однієї посади, а в штатному розкладі станом на 03 грудня 2018 року, тобто після звільнення позивача, посада слюсаря-сантехніка в ньому відсутня. Така посада відсутня і в штатному розкладі станом на 01 липня 2019 року (т.1 а.с. 114, 217).

Таким чином на підприємстві відбулося реальне скорочення штату працівників.

Відповідно до положень частини 3 статті 64 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

За такого, районний суд правильно зазначив, що роботодавець має право змінювати чисельність або штат працівників скороченням, при цьому скористатися таким правом роботодавець може будь-коли, оскільки нормами законодавства не встановлено щодо цього жодних часових обмежень.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Громадська організація первинна профспілкова організація приватного підприємства СГО не зареєстрована (т.1 а.с.218).

Згідно з листом попередженням від 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 був попереджений про скорочення штату працівників, яке останній отримав 03 жовтня 2018 року. Крім цього в даному листі - попередженні зазначено про відсутність на підприємстві вакантних посад для можливого працевлаштування позивача (т.1 а.с. 111).

Районний суд відмовляючи в задоволенні вимог про поновлення на роботі, виходив з того, що роботодавцем дотримано всіх вимог закону щодо гарантій працівника при звільненні позивача, зазначивши також про неможливість працевлаштування ОСОБА_1 через відсутність вільних посад на підприємстві.

Однак, таке не відповідає обставинам справи.

Як вбачається з штатних розкладів станом на 02 липня та 03 грудня 2018 року на підприємстві було затверджено 2 посади двірника (а.с. 114).

Відповідно до довідки від 10 жовтня 2019 року за вихідним № 10/10/01, виданої ПП СГО апеляційному суду, на час звільнення позивача посади двірників, передбачені штатним розкладом не були вакантними (т.2 а.с.53).

З наданих відповідачем наказів про прийняття на роботу на вказаних посадах двірників працювали ОСОБА_3 з 01 вересня 2016 року та ОСОБА_4 з 20 лютого 2017 року (т.2 а.с. 57, 58).

Частиною 2 ст. 30 Закону України Про оплату праці роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Проте, як слідує з табелів обліку робочого часу на підприємстві ПП СГО , які є достовірним обліком виконуваної працівниками роботи на підприємстві, як на таке посилається відповідач в письмовій заяві до суду від 16 жовтня 2019 року, за серпень та жовтень 2018 року на посаді двірника працювала лише ОСОБА_4 (т. 2 а.с.52, 223, 224). Облік робочого часу ОСОБА_5 в зазначений час не проводився.

Відповідно до листа Пенсійного фонду України в Миколаївській області за даними системи персоніфікованого обліку в обліковій картці ОСОБА_3 накопичено відомості по ПП СГО тільки з вересня 2016 року по лютий 2018 року. За даними звітності ПП СГО ОСОБА_3 прийнято на роботу 01 вересня 2016 року та звільнено 12 лютого 2018 року (т. 2 а.с. 73).

Вказані фактичні данні вказують на те, що одна штатна посада двірника на час звільнення позивача ОСОБА_1 була вакантною, проте роботодавцем ПП СГО в порушення наведених вимог закону, не було запропоновано її позивачу для подальшого працевлаштування, в зв`язку з його звільненням через скорочення штату. Натомість роботодавець стосовно цієї посади надав як працівнику так і суду відомості, які не відповідають дійсності.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вказане порушення прав та гарантій працівника, яке допущено при звільненні ОСОБА_1 є безумовною підставою для його поновлення на роботі.

Частиною 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ст. 234 КЗпП України У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд поновити йому строк звернення до суду. Враховуючи, що позовна заява зареєстрована в суді 08 січня 2019 року, тоді як фактично передана до суду 2 січня 2019 року, вказане клопотання підлягає задоволенню.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП Україні передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи наведені вимоги закону та висновок про поновлення на роботі позивача, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також підлягають задоволенню.

Так період вимушеного прогулу ОСОБА_1 тривав з 04 грудня 2018 року по 21 жовтня 2019 року та становить 220 днів.

Згідно з положеннями Постанови КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати середній заробіток обчислюється виходячи з виплат за два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Так, із наданої відповідачем довідки слідує, що в жовтні та листопаді 2018 року ОСОБА_1 отримав відповідно заробітну плату 3721 грн. 47 коп. та 3806 грн. 25 коп., тому середньоденна заробітна плата становитиме 171 грн. 08 коп. ( 3721,47+3806,25=7527,72:44).

Таким чином з відповідача підлягає стягненню 37637 грн. 60 коп. (171,08 x 220) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст.24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно ст. 6 вказаного Закону особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.

Районний суд вирішуючи вимоги, щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпусток за відпрацьований період в 2016 - 2017 роки, виходив з того, що з часу встановлення позивачу інвалідності з 25 серпня 2016 року, за період з 03 червня 2016 року по 02 червня 2017 року останній має право на додаткову компенсацію за два дні відпустки (т. 1 а.с. 15-16).

Проте визначаючи розмір компенсації за вказані два дні відпустки, районний суд не вірно визначив середньоденну заробітну плату позивача.

Відповідно до вказаної Постанови КМУ нарахування компенсації за невикористані відпустки розраховується шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Так, із наданих відповідачем довідок про заробітну плату ОСОБА_1 слідує, що за 12 місяців за останні перед наданням відпустки останній отримав відповідно заробітну плату 46506 грн. 46 коп., тому середньоденна заробітна плата становитиме 186 грн. 03 коп. (т.1 а.с. 35, 206).

Натомість суд, помилково визначив розмір середньоденної заробітної плати для обчислення компенсації за невикористану відпустку в сумі 117 грн. 09 коп. При цьому підлягає відхиленню розмір середньоденної заробітної плати в розмірі 148 грн. 44 коп. визначений відповідачем (т.1 а.с. 206), оскільки відсутній необхідний розрахунок для визначення вказаної суми.

Таким чином за два дні компенсація відпустки за вказаний період становитиме не 238 09 коп., а 372 грн. 06 коп.

Позивач вказує, що наприкінці листопада дізнався про наявність наказів про надання йому відпустки в 2018 році, тоді, як така відпустка йому не надавалась та й не сплачена замість цього компенсація.

Так, відпрацьований період з 03 червня 2017 року по 02 червня 2018 року наказом № 5вк від 24 липня 2018 року позивачу визначено 24 календарні дні відпустки, наказом № 7-вк від 02 жовтня 2018 року надано 2 дні в зв`язку з інвалідністю, наказом № 7-вк від 12 жовтня 2018 року фактично продубльовано попередній наказ, з посиланням, як на підставу заяву ОСОБА_1 від іншої дати, проте надані два дні відпустки за той же відпрацьований період та в ті ж самі дні 16 та 17 жовтня і надані в зв`язку з інвалідністю (т.1 а.с. 16, 30, 32, 33).

Порядок надання щорічних відпусток передбачений ст. 79 КЗпП України та ст. 10 Закону України Про відпустки .

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Черговість надання щорічних основних та додаткових відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Проте, в матеріалах справи відсутні данні про ознайомлення позивача з наведеними наказами про надання відпустки, а також з наданими відповідачем графіками відпусток, суду також не надано особисті заяви ОСОБА_1 про надання йому вказаних відпусток (т.2 а.с. 54-56).

Натомість із заяв позивача до керівництва підприємства від 18, 29 жовтня, 13 листопада 2018 року вбачається, що надані відпустки позивач не використовував, а натомість просив йому надати відпустку чи виплатити відповідну компенсацію (т.1 а.с. 21, 23, 26, 27).

При цьому не можна прийняти наданий відповідачем акт про відмову ОСОБА_1 від підпису на підтвердження ознайомлення з наказами по підприємству про надання чергової та додаткової відпустки від 24 липня та від 2 жовтня 2018 року, оскільки вказаний акт складено 8 листопада 2018 року проте що саме в цей день ОСОБА_1 відмовився від підпису у вказаних наказах, тоді як ознайомлення з цими наказами, відповідно до наведених вимог закону, мало відбутися не пізніше як за два тижні до встановленого графіку відпусток (т. 1 а.с. 212).

Крім цього, як слідує з довідки про заробітну плату позивача, надану ПП СГО для апеляційного суду, в серпні 2018 року також не зазначений період протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, а саме щорічної та додаткової відпустки, та не враховано таке при визначенні середньомісячної та середньоденної заробітної плати (т.1 а.с. 206).

З пояснень позивача ОСОБА_1 слідує, що первинний облік робочого часу працівників підприємства здійснювався охоронцями на прохідній до території підприємства. Сторінки такого журналу ним були сфотографовані до звільнення. Так, з наданої фотокопії сторінок вказаного журналу вбачається, що позивач ОСОБА_1 щодня працював в серпні місяці 2018 року протягом робочого дня (а.с. 229-233).

Заперечення відповідача стосовно того, що такий журнал не ведеться на підприємстві, оскільки це не передбачено законом, не є переконливими, т.я. такі доводи не спростовують зміст фотокопії вказаного журналу та не пояснюють його походження. Проте, з наданих фотокопій чітко вбачаються щоденні записи прізвищ технічних працівників підприємства, які співпадають з табелями обліку робочого часу на які посилається відповідач, містять зазначення часу прибуття на роботу та час коли особа покинула підприємство, а також містять підпис осіб, які здійснили цей запис. За такого, фотокопія зазначеного журналу відповідно до положень ст.ст. 76, 95 ЦПК України є належним доказом у справі.

Враховуючи наведені докази про невикористання позивачем щорічної та додаткової відпустки перед звільненням у 2018 році в своїй сукупності є достатніми для здійснення висновку про те, що позивач ОСОБА_1 відпустки в 2018 році тривалістю 26 днів (24+2) відповідно до наведених наказів не використовував.

Відповідно до додаткового наказу № 3 -к від 27 листопада 2018 року було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за інший наступний період з 03 червня 2018 року по 03 грудня 2018 року за 13 календарних днів, тому не використані та не компенсовані залишилися 13 календарних днів відпустки (26-13). За такого грошова компенсація за невикористані дні відпустки становитиме 2790 грн. 45 коп. (13 х 186,03).

Натомість районний суд пославшись на сплату відповідачем компенсації за 13 днів відпустки, помилково не прийняв до уваги посилання позивача що за 2018 рік відпустки надані роботодавцем за відповідними наказами, в цілому ним не була використана, а компенсація сплачена за інший відпрацьований період, який не охвачений зазначеними наказами.

Враховуючи наведене, на користь позивача слід стягнути компенсацію за невикористану відпустку в цілому за 15 днів в загальній сумі 3162 грн. 51 коп. (372, 06 +2790,45).

За такого рішення районного суду, висновки якого ґрунтуються на неповному з`ясуванні обставин справи, відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України не може залишатись в силі.

Крім цього, відповідно до положень ч. 3 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, ОСОБА_1 просив розглянути справу в порядку ст. 276, ч. 7 ст. 279 ЦПК України у спрощеному позовному провадженні але з викликом сторін у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Натомість в справі містяться судові повідомлення про час та місце розгляду справи 10 травня 2019 року, проте цього дня в зв`язку із зайнятістю судді в іншому судовому процесі розгляд справи відкладено на 11 червня 2019 року (а.с.132). Повідомлення сторін про розгляд справи на вказану дату судом не направлялися.

В апеляційній скарзі позивач вказує на зазначені обставини в обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене суд першої інстанції, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 без належного повідомлення учасників справи припустився процесуального порушення, яке відповідно до наведеної норми, поміж іншим, також є підставою для безумовного скасування даного судового рішення з постановленням у справі нового судового рішення із застосуванням положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України щодо прийняття доказів наданих до суду апеляційної інстанції, оскільки позивач був позбавлений такої можливості в суді першої інстанції.

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, строк звернення до суду поновлений, позивача слід поновити на роботі в ПП СГО на посаді слюсаря - сантехніка з 03 грудня 2018 року, з відповідача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 37637 грн.60 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3162 грн. 51 коп. компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.

Згідно ч.6 ст141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже суму судового збору слід стягнути з відповідача на користь держави.

Так при подачі позову за вимогу майнового характеру судовий збір складає 768 грн. 40 коп. та немайнового характеру - 768 грн. 40 коп., за подачу апеляційної скарги 2305 грн. 20 коп. (150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позову).

Тому враховуючи вказане з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 3842 грн.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Тому сума судових витрат витрачених позивачем на правову допомогу підлягає розподілу.

Частиною 3, 4 та 5 вказаної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 представляв ОСОБА_6 , на підставі договору про надання правової допомоги №59/18 від 29 грудня 2018 року та ордеру (т.1 а.с.44-45, 46).

Відповідно до додаткової угоди № 1 до вказано договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2018 року сторони домовились про гонорар адвоката в розмірі 800 грн. за одну годину його роботи. Згідно з актами виконаних робіт від 02 січня та від 25 вересня 2019 року до вказаної додаткової угоди адвокатом витрачено всього 23 години. Вказані акти містять детальний опис виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру за № 6 від 26 вересня 2019 року ОСОБА_1 сплатив вартість наданих йому послуг адвокату Головченку О.А. 18400 грн. (т.2 а.с. 11).

Колегія суддів, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений час на виконання необхідних робіт, ціну позову, особливе значення даної справи для позивача з урахуванням його стану здоров`я та втрату заробітку необхідного для його підтримання та утримання малолітньої дитини (т.1 а.с.41), та доходить висновку, що фактично понесені витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу були необхідними, а їх розмір є обґрунтованим.

Заява про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідними додатками направлена відповідачу ПП СГО 26 вересня 2019 року, про що свідчить відповідна квитанція (т. 2 а.с. 4). Проте, відповідач не заявив про своє заперечення та не навів доводів щодо не співмірності вказаних витрат.

За вказаних обставин витрати на правничу допомогу в розмірі 18400грн. підлягають стягненню з ПП СГО .

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2019 року та додаткове рішення того ж суду від 26 липня 2019 року скасувати, по справі ухвалити нове судове рішення .

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства СГО про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і компенсації за невикористану відпустку задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 в Приватному підприємстві СГО на посаді слюсаря-сантехніка з 03 грудня 2018 року.

Стягнути з Приватного підприємства СГО (код ЄДРПОУ 36791624, м.Київ, вул. Фізкультури, 30-В) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 37637 грн.60 коп. (тридцять сім тисяч шістсот тридцять сім) грн. 60 коп. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3162 (три тисячі сто шістдесят дві) грн. 51 коп. а всього 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн.11 коп.

Стягнути з Приватного підприємства СГО на користь держави судового збору в розмірі 3842 (три тисячі сто вісімсот сорок дві) грн.

Стягнути з Приватного підприємства СГО на користь ОСОБА_1 18400 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста) грн. судових витрат на правову допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 25 жовтня 2019 року.

Судді: Т.З.Бондаренко

Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова