Постанова

від 22.10.2019 по справі 664/2838/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року м. Херсон

справа № 664/2838/17

провадження № 22-ц/819/1400/19

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Склярської І.В., Чорної Т.Г., секретарГеленко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області у складі судді Заславець Н.В. від 14 червня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що з 16 травня 2014 року перебував у трудових відносинах із філією ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України , де займав посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування IV розряду.

Наказом директора філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України № 067-к від 01 листопада 2017 року його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне порушення правил внутрішнього трудового розпорядку.

Посилаючись на те, що порушень правил внутрішнього трудового розпорядку він не допускав, дисциплінарні стягнення у визначеному статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України порядку до нього не застосовувались, письмові пояснення жодного разу не відбирались, позивач, збільшивши в процесі розгляду справи позовні вимоги та зазначивши, що про застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани та винесення відповідного наказу йому стало відомо в судовому засіданні 11 квітня 2018 року, просив суд поновити строк позовної даності в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів в.о. директора філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України ОСОБА_2 про застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку за № 023/2 від 26 травня 2017 року та про звільнення його з роботи за № 067-к від 01 листопада 2017 року; визнати незаконними та скасувати зазначені накази; поновити його на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування IV розряду філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор ; стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 104 304,72 грн, а також понесені судові витрати.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року постановлено:

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на подання позову.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати накази в.о. директора філії ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України за №023/2 від 26.05.2017 року про застосування дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та за № 067 від 01.11.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування ІV розряду Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор , за систематичне порушення правил внутрішнього трудового розпорядку на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в філії ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор , на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування ІV розряду з 01 листопада 2017 року.

Стягнути з філії ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2017 року по 14.06.2019 року у розмірі 74986,44 гривень (з урахуванням утриманих податків і зборів).

Судом допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць та вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та помилково дійшов висновку як про незаконність звільнення позивача, так і про наявність підстав для поновлення йому строку позовної давності, не надавши належної правової оцінки доказам вчинення працівником дисциплінарного проступку.

Крім того зазначив, що висновки суду про стягнення із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу більше як за один рік внаслідок процесуальних дій позивача, які мали умисний характер та призвели до затягування розгляду справи, зроблені з порушенням статті 235 КЗпП України.

Суд, допустивши негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць, не врахував ту обставину, що оплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є винагородою за виконану роботу і не відноситься до заробітної плати, а тому безпідставно застосував положення статті 430 ЦПК України в цій частині.

Порушення норм процесуального права вбачає в тому, що подану позивачем після закінчення встановленого статтею 49 ЦПК України строку заяву про збільшення позовних вимог, яка не містила клопотання про поновлення строку на її подання та належних доказів у підтвердження поважності причин його пропуску, судом всупереч положенням статті 126 цього ж Кодексу не залишено без розгляду.

Також скаржник вказав на порушення судом положень статей 12, 42, 128 ЦПК України щодо змагальності сторін та належного їх повідомлення про розгляд справи 14 червня 2019 року.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_3 , її доводи не визнав, висновок суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову вважає правильним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням норм трудового законодавства, зокрема, після спливу визначеного частиною першою статті 148 КЗпП України строку для застосування дисциплінарного стягнення та без доведення факту систематичності невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Обраний відповідачем вид дисциплінарного стягнення суд вважав таким, що не відповідає тяжкості проступку. Суд поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду, визнавши причини пропущення цього строку поважними.

В процесі розгляду справи суд встановив, що з 16 травня 2014 року ОСОБА_1 працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування ІУ розряду у Філії Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор .

Наказом директора Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор Кузуба Є.В. №067-к від 01.11.2017 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади з 01 листопада 2017 року на підставі пункту третього частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним порушенням правил внутрішнього трудового розпорядку (т.1, а. с.4).

У наведеному наказі підставою для звільнення зазначено дві доповідні записки старшого майстра (без вказівки на дату та зміст цих доповідних записок).

У підтвердження наявності підстав для звільнення позивача відповідач надав суду наказ виконувача обов`язків директора філії ОСОБА_4 Є.В. від 26 травня 2017 року №023/2, яким ОСОБА_1 оголошено догану за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення зазначена доповідна записка старшого майстра (без вказівки на дату та зміст доповідної записки), (т.1, а. с.42).

Із доповідної записки, поданої на ім`я в.о. директора філії ОСОБА_4 Є.В. старшим майстром ОСОБА_5 25.05.2017 року вбачається, що останній доводив до відома адміністрації товариства про інцидент, який в цей день стався між ним та електриком ОСОБА_1 , який нібито в присутності свідків вживав на його адресу ненормативну лексику.

26 травня 2017 року ОСОБА_2 мав намір повідомити ОСОБА_1 про доповідну записку старшого майстра ОСОБА_5 , для чого склав на ім`я позивача письмове повідомлення №1 та стисло виклав у ньому зміст доповідної записки.

Вказане повідомлення №1 не містить вимоги надати письмові пояснення, як це передбачено частиною першою статті 149 КЗпП України, а на ньому зроблено відмітку про те, що ОСОБА_1 відмовився ставити свій підпис про отримання повідомлення (т.1, а. с. 43).

В цей же день (26.05.2017року) в.о. директора ОСОБА_2 , головний бухгалтер ОСОБА_6 та інспектор з кадрів Цимбалюк І.О. склали акт №3 про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом №23/2 про оголошення йому догани.

Свою обізнаність як щодо доповідної записки старшого майстра ОСОБА_5 від 25.05.2017року, так і щодо наказу №23/2 від 26.05.2017 року про оголошення йому догани ОСОБА_1 заперечує. Не визнав позивач також і факту, який викладений у зазначеній доповідній записці.

28 вересня 2017 року старший майстер ОСОБА_7 звернувся до директора філії із доповідною запискою, в якій повідомив про те, що, серед інших, електрик ОСОБА_1 систематично не використовує робочий спецодяг, чим порушує правила внутрішнього трудового розпорядку.

Доповідна записка була розглянута директором філії, який 28 вересня 2017 року зробив на ній розпорядження: старшому майстру ОСОБА_7 суворо вказати ОСОБА_1 на необхідність дотримання пункту 3.1.13 правил внутрішнього трудового розпорядку, а відділу кадрів-в особову справу (т.1, а. с.44,зворот).

Першого листопада 2017 року директор філії ПАТ ДПЗКУ Брилівський елеватор підписав повідомлення №2, яке адресував електромонтеру ОСОБА_1 та повідомив останнього про складену 28 вересня 2017 року старшим майстром ОСОБА_7 доповідну записку про систематичне невикористання ним ( ОСОБА_1 ) спецодягу в роботі і просив його надати письмове пояснення з даного приводу у строк до 12.00 години 01.11.2017 року.

Повідомлення містить відмітку з підписами ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_1 відмовився ставити підпис 01.11.2017 року (т.1, а. с. 45).

Письмове пояснення ОСОБА_1 щодо наведеного вище порушення трудової дисципліни в матеріалах справи відсутнє і такого останній не надавав, вручення йому повідомлення заперечує.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові Про практику розгляду судами трудових спорів від 6 листопада 1992 року №9 із послідуючими змінами, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, зокрема за пунктом третім статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункти 22, 23 постанови).

Згідно із частиною першою статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Враховуючи, що станом на 01 листопада 2017 року (день звільнення) встановлений зазначеною нормою матеріального права строк для застосування до позивача дисциплінарного стягнення за проступок на роботі, вчинений та виявлений 28 вересня 2017 року, сплив, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених пунктом третім статті 40 КЗпП України підстав для розірвання з ним трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Обґрунтованими колегія суддів вважає також висновки суду про те, що відповідачем порушено встановлений статтею 149 КЗпП України порядок застосування до позивача дисциплінарних стягнень та при обранні виду стягнення не враховано ступінь тяжкості вчинених проступків і відсутність завданої цими проступками шкоди.

Вживання ненормативної лексики в адрес старшого майстра, якщо таке мало місце, хоч і є порушенням затверджених зборами трудового колективу філії ПАТ ДПЗКУ Брилівський елеватор 01.02.2017 року Правил внутрішнього трудового розпорядку, зокрема, пункту 3.1.11, відповідно до якого працівники зобов`язані уважно ставитися до колег, сприяти формуванню нормального психологічного мікроклімату в колективі, однак не пов`язано безпосередньо із виконанням працівником обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

ОСОБА_1 під час судового розгляду справи зазначений факт заперечував, в той час, як відсутність його письмових пояснень з цього приводу, які відповідач повинен був зажадати від нього після отримання доповідної записки старшого майстра, а також відсутність доказів, які б ці заперечення спростовували, свідчать про недоведеність тверджень роботодавця щодо систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Частиною першою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення- в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд встановив, і зазначена обставина сторонами не спростована, що трудова книжка була видана ОСОБА_1 03 листопада 2017 року, а тому, звернувшись до суду з позовом 12 грудня 2017 року, він пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Разом з тим, відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Норми трудового права не містять переліку обставин, які суд може вважати поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, тому вирішення даного питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Поновлюючи ОСОБА_1 строк на подання даного позову, суд виходив з того, що пропуск строку є незначним, копія наказу про звільнення йому відповідачем вручена не була, а вже 08 листопада 2017 року позивач уклав договір з адвокатом про надання йому правової допомоги з метою звернення до суду з позовом, що є доказом його наміру захищати своє право на працю як незаконно звільненого в судовому порядку. Суд вважав, що відсутність доказів про повідомлення відповідачем ОСОБА_1 щодо застосованого до нього наказом № 023/2 від 26.05.2017 року дисциплінарного стягнення, як це передбачено частиною четвертою статті 149 КЗпП України, підтверджує доводи позивача про те, що про зазначений наказ він дізнався лише під час судового розгляду даної справи.

Оскільки наведене судом обґрунтування відповідає обставинам справи та визначеним статтею другою ЦПК України завданням та основним засадам цивільного судочинства, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 строку на подання позову.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Заява ОСОБА_1 про поновлення на роботі розглядалася судом більше одного року, а визначена судом кількість робочих днів за період з наступного дня після дати звільнення (02.11.2017 року) по день ухвалення судом рішення (14.06.2019 року) становить 404 дні, розмір виплати середнього заробітку за які складає 74 986 грн 44 коп.

Зазначена сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу розрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 з послідуючими змінами, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи позивача, що передують звільненню останнього.

Правильність обчислення розміру визначеної судом до стягнення середньої заробітної плати сторони не оспорюють і не спростовують, однак відповідач вважає, що суд безпідставно виніс рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стверджуючи, що суд не звернув увагу на вчинення позивачем дій з метою умисного затягування розгляду справи та введення суду в оману.

Такими діями відповідач вважає подання позивачем (після 8 місяців з моменту звернення до суду з позовом) клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи для спростування справжності його підпису у книзі обліку трудових книжок про отримання ним трудової книжки 07.11.2017 року. Тоді ж позивачем було заявлено клопотання про витребування документів, необхідних для отримання зразків його підпису та рукописного тексту.

Розгляд цього клопотання призначений судом на 23.10.2018 року, однак через неявку в судове засідання позивача та його представника відкладений судом на 30.10.2018 року.

Скаржник вказує також на неявку в судове засідання позивача та його представника 30.10.2018 року і 24.04.2019 року.

Рішення суду першої інстанції не містить обґрунтування у наведеній частині.

Досліджуючи докази, що стосуються зазначених фактів, суд апеляційної інстанції встановив, що провадження за заявою ОСОБА_1 відкрито судом 14 грудня 2017 року. Судовий розгляд у справі призначено на 05 лютого 2018 року, однак справа не розглядалася у зв`язку із плановою щорічною відпусткою судді.

Після 05.02.2018 року справа призначалася судом до розгляду на 11.04.2018 року, 12.06.2018 року, 01.08.2018 року,18.09.2018 року, 24.09.2018 року та в ці дні розглядалася судом за участю сторін.

18 вересня 2018 року представник відповідача звернувся до суду із письмовою заявою про застосування строків позовної давності щодо позовної заяви ОСОБА_1 та надав суду витяг із журналу видачі трудових книжок із відміткою про те, що трудова книжка видана ОСОБА_1 07.11.2017 року, про що свідчить його підпис в журналі (т.1, а. с. 143-150).

Заперечуючи факт отримання трудової книжки у наведену відповідачем дату та стверджуючи, що трудова книжка була видана йому в період з 13 по 15 листопада 2017 року та він свій підпис у журналі не ставив, позивач, від імені якого діяв адвокат Лагода А.А., звернувся до суду із клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи.

24 вересня 2018 року суд відібрав у позивача експериментальні зразки його підпису та у розгляді справи оголосив перерву для витребування пенсійної справи ОСОБА_1 з метою отримання вільних зразків його підпису.

В судові засідання 23.10.2018 року та 30.10.2018 року позивач та його представник не з`явилися, подавши суду заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача (т.1, а.с.181).

30 жовтня 2018 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про призначення почеркознавчої експертизи (т.1, а.с.183-184).

У послідуючому розгляд справи призначався судом на 15.01.2019 року та 06.03.2019 року, однак судові засідання не відбулися за клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи та про необхідність забезпечення його участі в судовому засіданні 06.03.2019 року в режимі відеоконференції (т.1 а.с. 211-216, 218).

В судові засідання 24.04.2019 року, 03.06.2019 року та 14.06.2019 року позивач та його представник не з`явилися, суд закінчив розгляд справи у їх відсутність.

При цьому адвокат Лагода А.А.(представник позивача) неодноразово звертався до суду із заявою про розгляд справи у відсутність сторони позивача (заява від 11.01.2019 року, 23.04.2019 року та від 14.06.2019року, т.1,а.с.208-210, 240-242, 260).

Позивач та його представник не ухилялися від отримання судових повісток та були належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду справи у зазначені вище дати.

Суд, зважаючи на подані представником позивача заяви, не визнавав явку позивача в судове засідання обов`язковою та не мав перешкод для закінчення розгляду справи по суті у зв`язку з неявкою ОСОБА_1 та його представника в судові засідання (частина перша статті 223 ЦПК України).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що вини позивача у розгляді судом справи більше року немає, він добросовісно користувався процесуальними правами, в тому числі і заявивши клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки з`ясувати обставину щодо вручення йому трудової книжки у зазначений відповідачем період іншим шляхом було неможливо.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду по суті пред`явленого ОСОБА_1 позову ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги у наведеній вище частині відсутні.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо помилкового застосування судом до спірних правовідносин пункту другого частини першої статті 430 ЦПК України, яка передбачає право суду допустити негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Однак відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є винагородою за виконану роботу, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який присуджується у розмірі середнього заробітку та спрямований на захист прав незаконно звільнених працівників щодо забезпечення своєї життєдіяльності, колегія суддів вважає, що негайне виконання судового рішення в цій частині не допускається, тому рішення суду в частині допуску негайного виконання рішення суду про стягнення заробітної плати за один місяць підлягає скасуванню.

Такий висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, який відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при виборі і застосуванні відповідних норм права до спірних правовідносин.

Необґрунтованим колегія суддів вважає також рішення суду в частині покладення обов`язку щодо виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу на Філію ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор , яка відповідно до наданого представником відповідача Положення про філію публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор , затвердженого в.о. голови правління товариства 11.02.2019 року, не має статусу юридичної особи, здійснює свою діяльність від імені товариства і в межах повноважень, встановлених цим Положенням та Статутом товариства (пункт 3.1 Положення).

Ухвалою від 14 грудня 2017 року суд правильно визначив особу відповідача у спірних правовідносин, а саме: Публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України , яке й є учасником справи, має цивільну процесуальну правоздатність та дієздатність, в тому числі здатність виконувати свої обов`язки в суді та перед позивачем.

Та обставина, що трудовий договір із позивачем був укладений та припинений на підставі наказів директора філії не свідчить про те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме із філією товариства, оскільки відповідно до Положення про філію ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор директор філії приймає на роботу, звільняє працівників філії та накладає на них стягнення відповідно до законодавства, здійснюючи при цьому управління поточною діяльністю філії як уповноважений представник товариства (пункти 7.1, 7.6 Положення).

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини і положення статті 48 ЦПК України про те, що позивачем і відповідачем у цивільних справах можуть бути лише фізичні та юридичні особи, а також держава, а суд помилково, без будь-якого обґрунтування стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу із філії товариства, яка не має статусу юридичної особи та не може нести відповідальність у спірних правовідносинах і не є учасником справи, колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає зміні із зазначенням про те, середній заробіток за час вимушеного прогулу у визначеному судом розмірі стягнуто на користь ОСОБА_1 з Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України , а не з Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор .

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що у назві відповідача суд першої інстанції допустив описку, вказавши компанія замість корпорація , яка підлягає виправленню в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню із наведених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375, 376 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України частково задовольнити.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року в частині допуску негайного виконання рішення суду про стягнення заробітної плати за один місяць скасувати.

Це ж рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу частково змінити. Вважати, що середній заробіток за час вимушеного прогулу у визначеному судом розмірі стягнуто на користь ОСОБА_1 з Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України , а не з Філії ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор .

В решті частині це ж рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В. Пузанова

Судді: І.В. Склярська

Т.Г. Чорна

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2019 року

Суддя Л.В. Пузанова