Постанова

від 23.03.2020 по справі 664/2838/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 664/2838/17

провадження № 61-21881св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України - адвоката Бітюкової Ірини Вікторівни на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року у складі судді Заславець Н. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України , зараз акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України , (далі - АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України ), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 травня 2014 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із філією АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України , де займав посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування IV розряду.

Наказом директора філії АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України № 067-к від 01 листопада 2017 року його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне порушення правил внутрішнього трудового розпорядку.

Посилаючись на те, що порушень правил внутрішнього трудового розпорядку він не допускав, дисциплінарні стягнення у визначеному статями 147-1, 148, 149 КЗпП України порядку до нього не застосовувались, письмові пояснення жодного разу не відбирались, позивач, збільшивши в процесі розгляду справи позовні вимоги та зазначивши, що про застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани та винесення відповідного наказу йому стало відомо в судовому засіданні 11 квітня 2018 року, просив поновити строк позовної даності в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів в.о. директора філії АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України ОСОБА_2 про застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку за № 023/2 від 26 травня 2017 року та про звільнення його з роботи за № 067-к від 01 листопада 2017 року; визнати незаконними та скасувати зазначені накази; поновити його на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування IV розряду філії

АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор ; стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 104 304,72 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання позову.

Позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано накази в.о. директора філії

АТ Державна продовольчо-зернова компанія України за № 023/2

від 26 травня 2017 року про застосування дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та за № 067 від 01 листопада 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування ІV розряду філії АТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор , за систематичне порушення правил внутрішнього трудового розпорядку на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі у філії АТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор , на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування ІV розряду з 01 листопада 2017 року.

Стягнуто з філії АТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2017 року по 14 червня 2019 року у розмірі 74 986,44 грн (з урахуванням утриманих податків і зборів).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Стягнуто з АТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор в дохід держави судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням норм трудового законодавства, зокрема, після спливу визначеного частиною першою статті 148 КЗпП України строку для застосування дисциплінарного стягнення та без доведення факту систематичності невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Обраний відповідачем вид дисциплінарного стягнення суд вважав таким, що не відповідає тяжкості проступку. Суд поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду, визнавши причини пропущення цього строку поважними.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України задоволено частково.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року в частині допуску негайного виконання рішення суду про стягнення заробітної плати за один місяць скасовано.

Це ж рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу частково змінено. Визнано, що середній заробіток за час вимушеного прогулу у визначеному судом розмірі стягнуто на користь ОСОБА_1 з АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України , а не з філії АТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор .

В іншій частині рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині допуску негайного виконання рішення суду про стягнення заробітної плати за один місяць, апеляційний суд виходив із того, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є винагородою за виконану роботу, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який присуджується у розмірі середнього заробітку та спрямований на захист прав незаконно звільнених працівників щодо забезпечення своєї життєдіяльності, а тому пункт 2 частини першої статті 430 ЦПК України до середнього заробітку за час вимушеного прогулу не застосовується.

Визнаючи, що середній заробіток за час вимушеного прогулу у визначеному судом розмірі підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 з АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України , а не з філії АТ Державна продовольчо-зернова компанія України Брилівський елеватор , апеляційний суд виходив із того, що філія не має статусу юридичної особи та не може нести відповідальність у спірних правовідносинах і не є учасником справи.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 грудня 2019 року представник АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України - адвокат Бітюкова І. В. через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що при винесенні оскаржуваних судових рішень судами порушено норми статті 126 ЦПК України та неправильно застосовано норми статей 233, 235 КЗпП України та необґрунтовано стягнуто з АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 листопада 2017 року по 14 червня 2019 року.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року поновлено АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України строк на касаційне оскарження рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Цюрупинського районного суду Херсонської області.

У лютому 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України - адвоката Бітюкової І. В. на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з 16 травня 2014 року ОСОБА_1 працював на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування ІV розряду у філії АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор .

Наказом директора філії АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор ОСОБА_3. № 067-к від 01 листопада

2017 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади з 01 листопада

2017 року на підставі пункту третього частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із систематичним порушенням правил внутрішнього трудового розпорядку.

У наведеному наказі підставою для звільнення зазначено дві доповідні записки старшого майстра (без вказівки на дату та зміст цих доповідних записок).

У підтвердження наявності підстав для звільнення позивача відповідач надав суду наказ виконувача обов`язків директора філії ОСОБА_2 від 26 травня 2017 року № 023/2, яким ОСОБА_1 оголошено догану за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення зазначена доповідна записка старшого майстра (без вказівки на дату та зміст доповідної записки).

Із доповідної записки, поданої на ім`я в.о. директора філії ОСОБА_2. старшим майстром ОСОБА_6 . 25 травня 2017 року вбачається, що останній доводив до відома адміністрації товариства про інцидент, який в цей день стався між ним та електриком ОСОБА_1 , який нібито в присутності свідків вживав на його адресу ненормативну лексику.

26 травня 2017 року ОСОБА_2 мав намір повідомити ОСОБА_1 про доповідну записку старшого майстра ОСОБА_6 , для чого склав на ім`я позивача письмове повідомлення № 1 та стисло виклав у ньому зміст доповідної записки.

Вказане повідомлення № 1 не містить вимоги надати письмові пояснення, як це передбачено частиною першою статті 149 КЗпП України, а на ньому зроблено відмітку про те, що ОСОБА_1 відмовився ставити свій підпис про отримання повідомлення.

В цей же день (26 травня 2017 року) в.о. директора ОСОБА_2., головний бухгалтер ОСОБА_7 та інспектор з кадрів ОСОБА_8 склали акт № 3 про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом № 23/2 про оголошення йому догани.

Свою обізнаність як щодо доповідної записки старшого майстра ОСОБА_6 від 25 травня 2017 року, так і щодо наказу № 23/2 від 26 травня 2017 року про оголошення йому догани ОСОБА_1 заперечує. Не визнав позивач також і факту, який викладений у зазначеній доповідній записці.

28 вересня 2017 року старший майстер ОСОБА_9 звернувся до директора філії із доповідною запискою, в якій повідомив про те, що, серед інших, електрик ОСОБА_1 систематично не використовує робочий спецодяг, чим порушує правила внутрішнього трудового розпорядку.

Доповідна записка була розглянута директором філії, який 28 вересня

2017 року зробив на ній розпорядження: старшому майстру ОСОБА_9 суворо вказати ОСОБА_1 на необхідність дотримання пункту 3.1.13 правил внутрішнього трудового розпорядку, а відділу кадрів-в особову справу.

01 листопада 2017 року директор філії АТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Брилівський елеватор підписав повідомлення № 2, яке адресував електромонтеру ОСОБА_1 та повідомив останнього про складену 28 вересня 2017 року старшим майстром ОСОБА_9 доповідну записку про систематичне невикористання ним ( ОСОБА_1 ) спецодягу в роботі і просив його надати письмове пояснення з даного приводу у строк до 12 год. 00 хв. 01 листопада 2017 року.

Повідомлення містить відмітку з підписами ОСОБА_8 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_1 відмовився ставити підпис

01 листопада 2017 року.

Письмове пояснення ОСОБА_1 щодо наведеного вище порушення трудової дисципліни в матеріалах справи відсутнє і такого останній не надавав, вручення йому повідомлення заперечує.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до пункту третього частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року № 9 із послідуючими змінами, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, зокрема за пунктом третім статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункти 22, 23 постанови).

Згідно із частиною першою статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Встановивши, що станом на 01 листопада 2017 року (день звільнення) встановлений зазначеною нормою матеріального права строк для застосування до позивача дисциплінарного стягнення за проступок на роботі, вчинений та виявлений 28 вересня 2017 року, сплив, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд дійшли правильного висновку про відсутність передбачених пунктом третім статті 40 КЗпП України підстав для розірвання з ним трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Обґрунтованими колегія суддів вважає також висновки судів про те, що відповідачем порушено встановлений статтею 149 КЗпП України порядок застосування до позивача дисциплінарних стягнень та при обранні виду стягнення не враховано ступінь тяжкості вчинених проступків і відсутність завданої цими проступками шкоди.

Аргументів щодо незгоди з судовими рішеннями в цій частині касаційна скарга не містить.

Щодо пропуску строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Частиною першою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення- в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У справі судами встановлено, що трудова книжка була видана ОСОБА_1 03 листопада 2017 року, а тому, звернувшись до суду з позовом 12 грудня

2017 року, він пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Разом з тим, відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Норми трудового права не містять переліку обставин, які суд може вважати поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, тому вирішення даного питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Поновлюючи ОСОБА_1 строк на подання даного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що пропуск строку є незначним, копія наказу про звільнення йому відповідачем вручена не була, а вже 08 листопада 2017 року позивач уклав договір з адвокатом про надання йому правової допомоги з метою звернення до суду з позовом, що є доказом його наміру захищати своє право на працю, як незаконно звільненого в судовому порядку. Суд вважав, що відсутність доказів про повідомлення відповідачем ОСОБА_1 щодо застосованого до нього наказом № 023/2 від 26 травня 2017 року дисциплінарного стягнення, як це передбачено частиною четвертою статті 149 КЗпП України, підтверджує доводи позивача про те, що про зазначений наказ він дізнався лише під час судового розгляду даної справи.

Оскільки наведене судами обґрунтування відповідає обставинам справи та визначеним ЦПК України завданням та основним засадам цивільного судочинства, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Заява ОСОБА_1 про поновлення на роботі розглядалася судом більше одного року, а визначена судом кількість робочих днів за період з наступного дня після дати звільнення (02 листопада 2017 року) по день ухвалення судом рішення (14 червня 2019 року) становить 404 дні, розмір виплати середнього заробітку за які складає 74 986,44 грн.

Зазначена сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу розрахована судами відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з послідуючими змінами, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи позивача, що передують звільненню останнього.

Правильність обчислення розміру визначеної судом до стягнення середньої заробітної плати заявник не оспорює і не спростовує, однак відповідач вважає, що суд безпідставно виніс рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стверджуючи, що суд не звернув увагу на вчинення позивачем дій з метою умисного затягування розгляду справи та введення суду в оману.

Колегія суддів вивчивши та проаналізувавши аргументи касаційної скарги в частині безпідставного стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 02 листопада 2017 року по 14 червня

2019 року, дійшла висновку про те, що вони є ідентичними аргументам, наведеним в апеляційній скарзі з цього приводу, яким судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка, на підставі оцінених доказів.

Додаткового правового аналізу аргументів щодо безпідставного стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з

02 листопада 2017 року по 14 червня 2019 року, шляхом здійснення оцінки тих же самих доказів, що були оцінені судом апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає за можливе, оскільки частиною першою статті 400 ЦПК України законодавцем чітко визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 22 жовтня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України - адвоката Бітюкової Ірини Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 жовтня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко