Рішення

від 09.10.2019 по справі 357/977/18

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 357/977/18

пр. № 2/759/4668/19

09 жовтня 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Черніченко К.О.,

за участю : представника позивача Чекунова К.В.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Культури до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2018 р. до Святошинського районного суду м. Києва надійшла вищезазначена цивільна справа, із позивач просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у розмірі 148365 грн 00 коп. та судовий збір по справі.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що позивачем на розрахунковий рахунок відповідача переказано грошові кошти в рахунок передоплати за виконання робіт та передоплати за поставку будівельних матеріалів, однак під час фінального огляду та підведення підсумків будівництва об`єкту було встановлено факт неповного виконання, а також частково повного невиконання підрядником своїх зобов`язань, що призвело до значних грошових та матеріальних втрат позивачем, які були безпідставно перераховані на поточний рахунок відповідача за фактично ненадані послуги.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив застосувати строк позовної давності. Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України в порядку заочного розгляду справи.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що між ТОВ Парк культури та ОСОБА_1 проводилися взаєморозрахунки, а саме: 03.04.2014 оплата за барну стійку, згідно рахунку №2 від 03.02.2014 на суму 68365 грн 00 коп. та 21.02.2014 оплата за двері, згідно розрахунку №000255 від 03.02.2014 на суму 80000 грн 00 коп. у тому числі ПДВ 20% на суму 12500 грн 00 коп. (а.с. 15, 16).

Так, 25.10.2017 ТОВ Парк культури на адресу ОСОБА_1 було направлено лист-звернення вих.№02-25-10 щодо надання документів для взаємної звірки, проте зазначений запит залишився без розгляду, а взаємної звірки не проведено (а.с. 17-27).

З метою повернення безпідставно перерахованих коштів грошових коштів позивач надіслав на адресою відповідача відповідну вимогу (а.с. 28-36).

Зокрема, у випадку, якщо відступ підрядника від умов договору підряду має своїм наслідком невиконання певних робіт, позивач має право захисту свої порушених інтересів шляхом відшкодування збитків на підставі ст. 611 ЦК України, оскільки відповідачем: не було вчинено дій щодо повноцінного та сумлінного виконання будівельних робіт та повноцінної поставки будівельних матеріалів; не було вчинено дій щодо реєстрації податкових накладених; не було направлено жодної відповідді на численні листи-звернення, адвокатські запити та не було проведено взаємної звірки, не надано контр-розрахунків.

Судом встановлено, що укладений договір є змішаним договором, оскільки містить в собі елементи як договору поставки, так і договору підряду.

Згідно з ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

При застосуванні положень ст. 1212 ЦК України, обов`язок щодо повернення безпідставно набутого майна виникає одразу після одержання такого майна та, відповідно, право власника вимагати таке повернення також збігається із цією датою.

За таких обставин, оскільки гроші набуті відповідачем від за рахунок позивача без відповідної правової підстави, тому позивач знаючи про вказані обставини, мав право витребувати із незаконного володіння відповідача своє майно (гроші) шляхом пред`явлення відповідної вимоги (або позову) протягом трьох років з моменту передачі відповідачеві кожної із зазначених сум.

Правильність такої правової позиції, щодо початку перебігу строку позовної давності підтверджуться правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 340/265/17 (провадження № 61-9512св18).

До відносин, які врегульовані главою 83 ЦК України і зокрема ст. 1212, застосовується загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, який становить 3 роки (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.08.2018 у справі № 910/21856/16).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.

Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі Волков проти України ).

У даному випадку саме така ситуація внаслідок давності спірних правовідносин жодна із сторін не має доказів щодо дійсних підстав для перерахування вищенаведених коштів.

Поняття позовної давності унормовано главою 19 ЦК України. Норми про позовну давність мають імперативний характер.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у підтверджених доказами правовідносинах, що є предметом судового спору у цій справі, позивач дізнався про порушення свого права у зв`язку із безпідставністю одержання відповідачем коштів у дати перерахування цих коштів позивачем, тобто 21.02.2014 та 03.04.2014. Саме з цих дат почав відлік строк позовної давності, який закінчився 22.02.2017 та 04.04.2017 відповідно.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач звернувся до суду із позовом 29.01.2018, що свідчить про пропуск строку позовної давності.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 256, 257, 261, 628, 712, 1212 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280-283, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Культури до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 16.10.2019.