Постанова

від 21.10.2019 по справі 904/3938/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2019 м.Дніпро Справа № 904/3938/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді : Орєшкіної Е.В. - доповідач

Судді: Кузнецової І.Л., Кощеєва І.М.,

при секретарі судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача : Лиска П.О., ордер ХВ №000069 від 31.10.2016, адвокат;

від відповідача-1 : представник не з`явився;

від відповідача-2: Шваб О.В., ордер ДП №1992 від 01.03.2019, адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 (повний текст складений 08.01.2019, суддя Первушин Ю.Ю.) та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 (повний текст складений 18.01.2019, суддя Первушин Ю.Ю.) у справі №904/3938/18

за позовом: Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича, м.Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології", м.Ананьїв, Одеська область;

відповідача - 2: Фізичної особи - підприємця Ткачової Ірини Вікторівни, м.Дніпро

про визнання договору недійсним (фіктивним),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року Фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №26-04-16 від 26.04.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" та Фізичною особою - підприємцем Ткачовою Іриною Вікторівною.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 у справі №904/3938/18 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем не надано доказів, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, належить саме ФОП Сердюкову Ю.О на праві власності, оскільки вказане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником. Договір поставки №103 від 01.03.2016, видаткові та товарно-транспортні накладні підтверджують придбання Фізичною особою - підприємцем Сердюковим Ю.О. одягу та взуття, які були у використанні, але допустимих, належних та достатніх доказів того, що саме це майно є предметом оспорюваного договору, позивачем не надано.

Місцевим господарським судом зазначено, що ухвала слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №202/2884/16-к від 12.05.2016 не має преюдиційного значення при вирішенні спору у даній справі; вирок Оболонського районного суду міста Києва від 08.11.2017 по справі №756/14811/17 та рішення Господарського суду м.Києва від 08.11.2018 у справі №910/8937/18 можуть підтверджувати дефекти договору поставки №25/16 ДП від 25.01.2016, але не доводять право власності позивача на товар, що був предметом оспорюваного договору.

Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення свого охоронюваного законом права оспорюваним договором, тому судом відмовлено у задоволенні позовних про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №26-04-16 від 26.04.2016.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 у справі №904/3938/18 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок місцевого господарського суду про недоведеність належність майна, що є предметом оспорюваного договору, позивачу зроблений без достатнього дослідження доказів.

Апелянт вважає, що надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження права власності на майно, що є предметом оспорюваного договору. Вказує, що посилання суду на відсутність індивідуально визначених ознак предмету договору поставки №103 від 01.03.2016 не може бути підставою для відмови у позові, оскільки чинним законодавством передбачене право захисту також і майна, що не має індивідуально визначених ознак.

Апелянт зазначає, що недослідження місцевим господарським судом усіх доказів у сукупності призвело до прийняття помилкового рішення про відмову у позові, яке підлягає скасуванню.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 у справі №904/3938/18 клопотання Фізичної особи - підприємця Ткачової Ірини Вікторівни задоволено частково; з Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича на користь Фізичної особи - підприємця Ткачової Ірини Вікторівни стягнуто 16 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується надання відповідачу-2 професійної правничої допомоги, однак суд дійшов до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним в частині участі у судових засіданнях, оскільки особа зі статусом адвоката брала участь тільки у двох засіданнях із 7 - ми засідань, призначених судом; в частині ознайомлення з матеріалами справи (8000,00 грн.), оскільки враховуючи тривалість розгляду даної справи, а саме з 05.09.2018 (відкриття провадження) по 26.12.2018 (прийняття рішення) представник відповідача - 2 лише двічі ознайомлювався з матеріалами справи (заява вх. 44502/18 від 12.10.2018 та заява вх. 48656/18 від 08.11.2018), тому є неспівмірним заявленою до стягнення суму 8000,00 грн. з витраченим часом представника при ознайомленні з матеріалами справи. Окрім того, при розгляді справи по суті у судовому засіданні 03.12.2018 повинен бути присутнім адвокат Барбашин С.Д., якщо інше розпорядження не буде надано адвокатським бюро, між тим у судовому засіданні приймав участь не адвокат Барбашин С.Д., а інший представник Барбашин А.Д. за довіреністю №750 від 03.10.2018.

Місцевим господарським судом зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оцінивши заявлені до стягнення витрати з врахуванням норм статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов до висновку справедливим встановити розмір витрат у сумі 16 500,00 грн., які підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович подав апеляційну скаргу, якою просить Центральний апеляційний господарський суд його скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця Ткачової Ірини Вікторівни про стягнення з позивача витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга на додаткове рішення мотивована тим, що відповідачем-2 не доведено належним чином надання послуг правової допомоги, за яку заявлено до стягнення кошти у сумі 76 710,00 грн.

Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять детального опису робіт, які надавались адвокатом Барбашиним С .Д. як самозайнятою особою, а які Адвокатським бюро "Сергія Барбашина", це ж стосується і доказів здійснення оплати понесених витрат.

Також апелянт звертає увагу на явно завищений та необґрунтований розмір адвокатських послуг, а його складову частину "гонорар успіху" взагалі не передбачений чинним законодавством.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач), суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М., відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 у справі №904/3938/18, розгляд скарги призначений у судове засідання на 27.03.2019.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Подобєда І.М. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2019 визначено для розгляду справи №904/3938/18 колегію суддів у складі: головуючий суддя Орєшкіна Е.В. (доповідач), судді: Широбокова Л.П., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2019 справу №904/3938/18 прийняти до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В (доповідача), суддів: Кощеєва І.М., Широбокової Л.П.

У судовому засіданні 27.03.2019 оголошувалась перерва до 20.05.2019.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Широбокової Л.П. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2019 визначено для розгляду справи №904/3938/18 колегію суддів у складі: головуючий суддя Орєшкіна Е.В. (доповідач), судді: Подобєд І.М., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 справу №904/3938/18 прийняти до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В (доповідача), суддів: Кощеєва І.М., Подобєда І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі №904/3938/18 апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 у справі №904/3938/18 та апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 у справі №904/3938/18 об`єднанні в одне провадження.

Фізична особа - підприємець Ткачова Ірина Вікторівна подала відзив на апеляційну скаргу у справі №904/3938/18, в якому проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Відповідач-2 вважає правильним висновок місцевого господарського суду про недоведеність позивачу належності майна, яке є предметом оспорюваного договору, відповідно, відсутність порушених прав позивача оспорюваним договором, укладеним між відповідачами-1,2.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 провадження у справі №904/3938/18 зупинено до вирішення пов`язаної з нею справи №910/8937/18, що перебуває в провадженні Північного апеляційного господарського суду.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2019 у справі №904/3938/18 касаційну скаргу ФОП Ткачової І.В. на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду задоволено; ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 у справі №904/3938/18 скасовано, справу передано на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

12.08.2019 справа повернута до Центрального апеляційного господарського суду.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Подобєда І.М. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2019 визначено для розгляду справи №904/3938/18 колегію суддів у складі: головуючий суддя Орєшкіна Е.В. (доповідач), судді: Кощеєв І.М., Кузнецова І.Л.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2019 справу №904/3938/18 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В (доповідача), суддів: Кощеєва І.М., Кузнецової І.Л.; провадження у справі №904/3938/18 поновлено; розгляд апеляційної скарги призначений в судове засідання на 18.09.2019.

У судовому засіданні 18.09.2019 оголошувалась перерва до 21.10.2019.

Під час розгляду апеляційної скарги Фізичною особою-підприємцем Сердюковим Юрієм Олександровичем та Фізичною особою - підприємцем Ткачовою Іриною Вікторівною подавались додаткові пояснення по справі на підтвердження своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 26.04.2016 Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Ткачовою Іриною Вікторівною (виконавець) укладений договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №26-04-16, відповідно до умов якого замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації майно (матеріали, речі) відповідно до переліку, визначеному в акті прийому-передачі, який є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 6.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 28.04.2018.

Відповідно до пунктів 1.2 - 1.4 договору замовник передає майно виконавцю згідно акту прийому-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. У кожному новому випадку передачі майна підписується акт прийому-передачі. Вартість майна, переданого на зберігання, становить 63 000,00грн. Строк, на який передається майно на відповідальне зберігання, відповідає строку дії договору.

Підпунктами 2.1.1, 2.1.3 пункту 2.1 договору на виконавця покладений обов`язок вжити всі необхідні заходи для забезпечення зберігання майна в належному стані в період дії цього договору, повернути майно замовнику за першою вимогою протягом двох календарних днів з моменту висунення такої вимоги в будь-якій формі.

Пунктом 2.3 договору виконавцю надано право користуватись та реалізовувати майно, передане на зберігання на свій розсуд.

Згідно з пунктами 3.1 і 3.2 договору замовник зобов`язаний надати виконавцю майно в момент підписання акту прийому-передачі та замовник має право у будь-який час вимагати у виконавця повністю або частково майно, що знаходиться на зберіганні. Передача майна відбувається шляхом підписання акту одержання майна замовником.

В пункті 4.1 договору зазначено, що виконавець несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передачі на зберігання згідно порядку, передбаченому договором. У випадку реалізації всього майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен своєчасно повідомити замовника.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками замовника та виконавця.

Як вбачається зі змісту акту приймання-передачі майна №1 від 26.04.2016 за договором, замовник передав, а виконавець прийняв майно (речі, які були у вжитку) в кількості 2100 кг оціночною вартістю 63 000 грн.

Фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович посилається на те, що він є власником товару, який є предметом оспорюваного договору, отриманим на підставі договору поставки №103 від 01.03.2016, тому просить визнати недійсним (фіктивним) договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №26-04-16 від 26.04.2016, проти чого заперечують відповідачі, що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №26-04-16 від 26.04.2016.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як унормовано статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Статтею 234 Цивільного кодексу України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2018 у справі №909/330/16.

Фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович посилається на те, що є власником товару, який є предметом договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації №26-04-16 від 26.04.2016, укладеного між відповідачами-1,2.

Фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович зазначає, що ним було отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Економ-Схід" товар (одяг і взуття, які були у використанні) на підставі договору поставки та згідно вантажних митних декларацій про передачу товару від EBIMEXSp Z.о.о. (Польща, Варшава) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оверсі"; замовлення покупця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Економ-Схід"); видаткових накладних і товарно-транспортних накладних про передачу товару від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оверсі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Економ-Схід", від Товариства з обмеженою відповідальністю "Економ-Схід" до Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича; сертифікатів якості, гігієнічних сертифікатів, листа від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оверсі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Економ-Схід".

На підтвердження вказаних обставин Фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович надав суду договір поставки № 103 від 01.03.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Економ-Схід" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Сердюковим Юрієм Олександровичем (покупець), замовлення покупця на придбання товару № 531 від 24.03.2016, № 532 від 28.03.2016, № 533 від 31.03.2016; видаткові накладні № 128 від 31.03.2016, № 276 від 28.03.2016, № 274 від 24.03.2016, № 320 від 31.03.2016; товарно-транспортні накладні № 142 від 31.03.2016, № 143 від 31.03.2016, № 144 від 31.03.2016, № 145 від 31.03.2016, № Р274 від 24.03.2016, № Р276 від 28.03.2016, № Р320 від 31.03.2016; митні декларації (Форма МД-2) 209140000/2016/009596, (Форма МД-3) 209140000/2016/009596, (Форма МД-2) 209140000/2016/009800, (Форма МД-3) 209140000/2016/009800, (Форма МД-2) 209140000/2016/010201, (Форма МД-3) 209140000/2016/010201. Вказані докази підтверджують факт купівлі-продажу, поставки та передачі товару від Товариства з обмеженою відповідальністю "Економ-Схід" до Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича.

Так, в пункті 1.2 договору поставки зазначено, що предметом поставки за цим договором є товар (товари) точна і загальна кількість яких, їх асортимент (сортамент, номенклатура) за сортами (групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації) зазначаються в накладних, які становлять невід`ємну частину цього договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 6.1 договору поставки обов`язок постачальника передати товар вважається виконаним в момент передачі товару у розпорядження покупця. А покупець зобов`язаний сплатити постачальнику вартість товару, визначену у відвантажувальних документах (накладних, рахунках-фактурах), що становлять невід`ємну частину договору.

Також, Фізичною особою-підприємцем Сердюковим Юрієм Олександровичем наданий суду сертифікат якості на одяг та взуття, які були у використанні, виданий Ebimex (Польша, Варшава), а також висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-03/19735 від 12.05.2015, в якому зазначено, що переданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Економ-Схід" товар (одяг, взуття, столова та постільна білизна, бувші у використанні) відповідає встановленим медичним критеріям безпеки/показникам про те, що вантаж пройшов дезінфекційну обробку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта, що подані ним первинні документи є належними та допустимими доказами у розумінні статті 79 Господарського процесуального України, що узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

Також, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.05.2016 у справі №202/2884/16-к, постановленою в межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12016040630001113, зобов`язано начальника СВ АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області повернути власнику Фізичній особі-підприємцю Сердюкову Юрію Олександровичу вилучене згідно до протоколу обшуку від 28.04.2016 майно, зокрема, одяг та взуття, що були у вжитку, - 100 150 кг, що вилучалися з магазинів, згідно до протоколу обшуку від 28.04.2016.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позивачем не надано доказів, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, належить саме Фізичній особі-підприємцю Сердюкову Юрію Олександровичу на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником, договір поставки №103 від 01.03.2016 та відповідні видаткові та товарно-транспортні накладні свідчать про придбання Фізичною особою - підприємцем Сердюковим Юрієм Олександровичем одягу та взуття, які були у використанні, але допустимих, належних та достатніх доказів того, що саме це майно є предметом оспорюваного договору, позивачем не надано.

Апелянт не погоджується із таким висновком, посилаючись на те, що чинним законодавством передбачений захист права власності, в тому числі й майна, яке не має індивідуально визначених ознак.

Апеляційний господарський суд погоджується із такими доводами апелянта та враховує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 у справі №910/8937/18 за позовом Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича визнано недійсним договір поставки №25/16 ДП від 25.01.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркет Систем" з підстав його фіктивності відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи №910/8937/18 встановлено, що майно, яке є предметом договору поставки № 25/16 ДП від 25.01.2016 на суму 4 805 700,00 грн., було предметом договорів відповідального зберігання, укладених ТОВ "Малі будівельні технології" із третіми особами, в тому числі договору №26-04-16 від 26.04.2016 на суму 63 000,00 грн., укладеного із Фізичною особою - підприємцем Ткачовою Іриною Вікторівною, за умовами якого ТОВ "Малі будівельні технології" передає, а виконавець (фізична особа-підприємець) приймає на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації майно відповідно до переліку, що визначений в акті прийому-передачі.

При цьому місцевим Господарським судом м.Києва у справі №910/8937/18 зазначено, що згідно з наданими у Податковому кодексі України визначень "продаж (реалізація) товарів" та "постачання товарів" наявність права на користування майном у договорі відповідального зберігання вважається реалізацією (постачанням) товару, а отже, у власника така операція буде вважатися доходом, тому складається податкова накладна.

Рішенням Господарського суду м.Києва у справі №910/8937/18 встановлено, що наявні у справі матеріали податкових обліків та перевірок, у фінансовому звіті ТОВ "Малі Будівельні Технології" станом на 31.12.2015 та податковій декларації з податку на прибуток ТОВ "Малі Будівельні Технології" за 2015 рік відсутня інформація про основні засоби, об`єкти оподаткування, поряд з цим зазначено, що балансова вартість основних засобів підприємства становить 0 грн. Згідно даних податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ "Малі Будівельні Технології" за січень, лютий, березень 2016 року у період з 01.01.2016 по 31.03.2016 останній, як платник податку на додану вартість, не відобразив податкового кредиту, що виник із господарської операції за актом приймання-передачі № 1 з придбання 01.03.2016 у ТОВ "Маркет Сістем" одягу та взуття, що були у вжитку, у кількості 129 740 кг, загальною вартістю 4 805 700,00 грн., у тому числі ПДВ.

Окрім того, судом встановлено, що ТОВ "Малі будівельні технології" за вказаним договором зберігання зверталось до третейського суду із позовом до ФОП Ткачової І.В. про витребування належного йому майна. За результатами розгляду цих справ рішенням третейського суду від 16.06.2016 зобов`язано ФОП Ткачову І.В. повернути ТОВ "Малі будівельні технології" майно на суму 63 000,00 грн., яке було передане їй за договором відповідального зберігання №26-04-16 від 21.04.2016.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2016 у справі №904/9022/16, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.01.2017, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2017, рішення третейського суду від 16.06.2016 про витребування майна від ФОП Ткачової І.В. скасовано.

Скасовуючи рішення третейського суду, господарськими судами встановлено, що відповідно до документів первинного бухгалтерського обліку (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, вантажні митні декларації, замовлення покупця, сертифікатів якості, гігієнічних сертифікатів та договору поставки від 01.03.2016 року), які знаходяться в матеріалах кримінального провадження №202/2884/16-к, та копії яких долучені до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції, вбачається, що спірне майно належить ФОП Сердюкову Ю.О., та з матеріалів справи вбачається, що сторони третейської справи були обізнані про майнові претензії ФОП Сердюкова Ю.О. на спірне майно.

Рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/8937/18 встановлено, що майно на загальну суму 4 805 700,00 грн., яке було предметом договорів зберігання № 03-03-16 від 03.03.2016, № 19-04-16 від 19.04.2016, № 21-04-16/2 від 21.04.2016, № 21-04-16 від 21.04.2016, №26-04-16 від 26.04.2016 , і предметом договору поставки № 25, ніколи не належало ТОВ "Малі будівельні технології", а власником цього майна є ФОП Сердюков Ю.О .

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про те, що матеріалами справи у сукупності підтверджується, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази на підтвердження права власності на майно, що є предметом оспорюваного договору.

Таким чином, оскільки спірний договір з боку замовника (власника) майна, що передавалося на відповідальне зберігання, було підписано директором ТОВ "Малі Будівельні Технології", яке не було власником цього майна, а відповідно - не мало жодного права ані розпоряджатися цим майном (передавати його на відповідальне зберігання), ані укладати цей договір, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про те, що це є достатньою правовою підставою для визнання цього договору недійним.

Враховуючи вищезазначені обставини апеляційний господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про наявність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Таким чином, за результатами перегляду рішення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про задоволення апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачені або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 у справі №904/3938/18 клопотання Фізичної особи - підприємця Ткачової Ірини Вікторівни задоволено частково; з Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича на користь Фізичної особи - підприємця Ткачової Ірини Вікторівни стягнуто 16 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача-2 правничої допомоги, місцевий господарський суд дійшов до висновку справедливим встановити розмір витрат у сумі 16 500,00 грн.

Апелянт не погоджується із таким висновком місцевого господарського суду вважає заявлений розмір правничої допомоги необґрунтованим, непідтвердженим належними доказами та явно завищеним.

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційним господарським судом прийнято нове рішення у справі №904/3938/18, підлягає зміні розподіл судових витрат.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача (частина 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів-1,2 у сумі 4 405,00 грн. (за подання позовної заяви у сумі 1 762,00 грн. та апеляційної скарги у сумі 2 643,00 грн.).

Оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційним господарським судом прийнято рішення про задоволення позову клопотання Фізичної особи - підприємця Ткачової Ірини Вікторівни про стягнення з Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича витрат на правову допомогу задоволення не підлягає, відповідно додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 у справі №904/3938/18 підлягає скасуванню.

21.10.2019 Фізична особа - підприємець Сердюков Юрій Олександрович подав до апеляційного господарського суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просить вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених Фізичною особою-підприємцем Сердюковим Юрієм Олександровичем у зв`язку із розглядом апеляційних скарг на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 у справі №904/3938/18 у Центральному апеляційному господарському суді у сумі 12 689,55 грн., які складаються із: витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 880,00 грн., фактичних витрат, що пов`язані з виконання комплексу дій за виконану роботу по договору про надання правових послуг №36/16 від 30.09.2016 у сумі 1 809,55 грн.

Відповідно до частини 2 статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (частина 3 статті Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи подання Фізичною особою - підприємцем Сердюковим Юрієм Олександровичем заяви про розподіл судових витрат, апеляційний господарський суд призначає судове засідання для вирішення питання про судові витрати.

Керуючись статтями 269, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 у справі №904/3938/18 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 у справі №904/3938/18 скасувати.

Прийняти нові рішення.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича задовольнити.

Визнати недійсним (фіктивним) договір відповідального зберігання з правом користування та реалізації №26-04-16 від 26.04.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" та Фізичною особою - підприємцем Ткачовою Іриною Вікторівною.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" на користь Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 881,00 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 321,50 грн.

Стягнути з Фізичною особою - підприємцем Ткачовою Іриною Вікторівною на користь Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 881,00 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 321,50 грн.

Відмовити у задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця Ткачової Ірини Вікторівни про стягнення з Фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича витрат на правову допомогу.

Видачу наказів відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 04.11.2019 о 15:30 годин. Засідання відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду, що розташований за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань №511.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена - 25.10.2019.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова