Постанова

від 15.10.2019 по справі 908/279/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/279/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної фірми "СНОВ"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 (суддя Федорова О. В.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.08.2019 (Широбокова Л. П. - головуючий, судді Кощеєва І. М., Орєшкіна Е. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжелітбуд"

до Приватної фірми "СНОВ",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Запорізька міська рада,

про зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжелітбуд" (далі - ТОВ "Запоріжелітбуд") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватної фірми "СНОВ" (далі - ПФ "СНОВ") (з урахуванням заяви від 24.04.2019 про зміну предмета позову) про зобов`язання ПФ "СНОВ" усунути перешкоди у користуванні місцем для розташування стаціонарних тимчасових споруд (далі - ТС), розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30, наданим товариству у користування згідно з договором від 01.04.2019 № 13 на право користування місцями для розташування стаціонарних ТС для здійснення підприємницької діяльності, шляхом звільнення такої земельної ділянки у межах, визначених відповідно до схеми розміщення паспорта прив`язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В-253/1477, зі знесенням (демонтажем) належної ПФ "СНОВ" ТС (кіоску № 42А).

2. Позовні вимоги із посиланням на положення статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) обґрунтовано тим, що ТОВ "Запоріжелітбуд" не може використовувати надану йому земельну ділянку за призначенням, оскільки на ній частково розміщено ТС (кіоск №42А), яка належить відповідачеві.

3. ПФ "СНОВ" проти позову заперечила, наголошуючи на відсутності у позивача правових підстав для звернення із відповідним позовом до суду, оскільки ТОВ "Запоріжелітбуд" не є власником земельної ділянки; порушенні процедури видачі позивачеві паспорта прив`язки; порушенні його прав як користувача земельних ділянок і неправомірності відмови відповідачеві у першочерговому праві на видачу паспортів прив`язки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 у справі № 908/279/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.08.2019, позовні вимоги задоволено; зобов`язано ПФ "СНОВ" усунути перешкоди у користуванні місцем для розташування стаціонарних ТС за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30, наданим у користування ТОВ "Запоріжелітбуд" на підставі договору від 01.04.2019 № 13 на право користування місцями для розташування стаціонарних ТС для здійснення підприємницької діяльності, шляхом знесення (демонтажу) належної ПФ "СНОВ" (ідентифікаційний код 19276584) ТС (кіоску № 42А), у межах, визначених відповідно до схеми розміщення паспорта прив`язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В-253/1477.

5. Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем права позивача на вільне та повне використання наданого йому місця для розміщення ТС шляхом часткового розташування там свого майна, тому вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні місцем для розташування стаціонарних ТС за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30 визначеним у позові способом є законними і такими, що підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, наголосив, що позивач є законним володільцем земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Сталеварів, 30 у місті Запоріжжі, а тому має право звернутися до суду за захистом своїх прав щодо належного користування зазначеною земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 і постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 908/279/19, ПФ "СНОВ" звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Підставами для скасування рішення і постанови скаржник вважає порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Зокрема, заявник касаційної скарги зазначає, що на час звернення до суду із позовом у цій справі у позивача не було правових підстав для такого звернення, оскільки паспорт прив'язки для розміщення ТС йому надано лише 01.04.2019.

8. Скаржник також акцентує на залишенні судами попередніх інстанцій поза увагою, що позивач не є ні власником, ні землекористувачем, тому не може звертатися до суду із негаторним позовом.

9. Крім того, ПФ "СНОВ" наголошує, що паспорт прив'язки видано позивачеві під час дії укладеного із відповідачем договору оренди земельної ділянки, чим фактично порушено процедуру видачі такого паспорта, про що відповідач подав адміністративний позов.

10. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач не дотримався досудового порядку врегулювання спору, до цього часу не розмістив ТС за спірним паспортом прив'язки, тому цей паспорт необхідно анульовати.

11. У заяві, поданій до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ПФ "СНОВ" звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16, та зауважує, що наявність у позивача паспорта прив'язки розташування ТС на спірній земельній ділянці не засвідчує його речового права на цю земельну ділянку.

12. У заяві, яка надійшла на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.10.2019, ПФ "СНОВ" посилається на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2019 № 908/281/19, прийняту з аналогічних правовідносин.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

13. ТОВ "Запоріжелітбуд" відзиву на касаційну скаргу не надало. Водночас 07.10.2019 до Касаційного господарського суду надійшло клопотання товариства про відкладення розгляду справи № 908/279/19 у зв'язку із неотриманням касаційної скарги та участю адвоката Погрібної С. О. у розгляді інших справ, також призначених на 15.10.2019.

14. Колегія суддів відхиляє клопотання ТОВ "Запоріжелітбуд" про відкладення розгляду справи № 908/279/19, оскільки участь представників сторін у судовому засіданні не було визнано обов'язковою згідно з ухвалою Верховного Суду від 11.09.2019, а також з урахуванням того, що згідно з положеннями статті 306 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строк розгляду касаційної скарги у цьому разі становить 60 днів із дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 04.12.2017 Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради видав ТОВ "Запоріжелітбуд" паспорт прив`язки ТС із продажу товарів народного споживання за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30, в якому зазначено, що він дійсний до 04.12.2022; цього ж дня - 04.12.2017 Відділ містобудівного моніторингу та містобудівного кадастру провів реєстрацію обмежень і обтяжень прав користування земельною ділянкою та сервітутів за № ТС-В-253/1477.

16. Невід'ємною частиною паспорта є схема розміщення ТС, згідно з якою площа ТС - 16,1 кв.м, закріплена територія благоустрою - 286,83 кв.м, визначено, що вона встановлюється шляхом демонтажу існуючих конструкцій. У примітках до паспорта зазначено, що у разі недотримання вимог паспорта прив'язки та при невстановленні ТС упродовж 6 місяців із дати отримання паспорта прив'язки його дія анулюється.

17. У подальшому між Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Вознесенському району (уповноважений орган) і ТОВ "Запоріжелітбуд" укладено договір від 01.04.2019 № 13 на право користування місцями для розташування стаціонарних ТС для здійснення підприємницької діяльності відповідно до зазначеного паспорта прив`язки ТС. Доказів анулювання зазначеного паспорта прив'язки матеріали справи не містять.

18. Позивач у позовній заяві зазначає, що після отримання паспорта прив'язки виявлено, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30, встановлено сторонню металеву споруду, яка перешкоджає позивачеві встановити належну йому ТС. При цьому, у результаті листування із Запорізькою міською радою та Інспекцією з благоустрою Запорізької міської ради (лист від 15.03.2018 № 15/03/2018-1) позивач з'ясував, що металеві споруди належать ПФ "СНОВ" (інформація Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру).

19. Суди попередніх інстанцій установили, що ПФ "СНОВ" відповідно до рішення тридцять третьої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради від 24.06.2009 № 83/7 строком на 3 (три) роки на праві оренди передано земельну ділянку по вул. Сталеварів, 30 у м. Запоріжжі, кадастровий номер 2310100000:05:005:0056, площею 0,0012 га, для розташування кіоску № 42А. На виконання цього рішення сторонами укладено договір оренди землі від 10.08.2009, який зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.09.2009 № 040926101645, тобто строк дії договору скінчився 02.09.2012.

20. Рішенням Запорізької міської ради від 26.09.2018 № 35/32 договір оренди земельної ділянки від 02.09.2009 № 040926101645 визнано припиненим, а рішення Запорізької міської ради від 24.06.2009 № 83/7 - таким, що втратило чинність (пункт 1.126 рішення).

21. У пунктах 3 та 4 договору від 02.09.2009 № 040926101645 визначено, що земельна ділянка передавалася разом із кіоском № 42А, інших об`єктів інфраструктури на земельній ділянці немає. Відповідач не спростовує факту належності йому кіоску № 42А.

22. Також у матеріалах справи є інформація від 10.04.2019 № Із-021, надана Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради на запит ТОВ "Запоріжелітбуд", в якій повідомляється про наступне: згідно з інформацією містобудівного кадастру на земельну ділянку по вул. Сталеварів, 30 (паспорт прив'язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В-253/1477) раніше не було оформлено права власності чи користування, кадастрові номери не присвоєні; поряд з зазначеною ділянкою розташована сформована земельна ділянка, кадастровий номер 2310100000:05:005:0056, землекористувачем якої є ПФ "СНОВ", для розташування кіоску № 42А; у межах земельної ділянки, на якій відповідно до схеми розміщення ТС, М 1:500 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30 (паспорт прив'язки ТС від 04.12.2017 №ТС-В-253/1477), передбачено розміщення ТС, наявна металева споруда, встановлена відповідно до паспорта кіоска № 42А, термін дії якого закінчився 20.01.2009, на цей час право на розміщення зазначених металевих споруд у встановленому порядку не оформлено.

23. До наведеної інформації надано витяг із містобудівного кадастру м. Запоріжжя із позначенням спірних земельних ділянок, із якого убачається, що вони не збігаються, та зазначено розміщення кіоску № 42А, який частково розташований на території земельної ділянки згідно з паспортом прив'язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В-253/1477.

Позиція Верховного Суду

24. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

25 . Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

26. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

27. Слід зауважити, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

28. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, визначено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном і передбачає право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

29. За змістом частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

30. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 цього Кодексу).

31. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК України).

32. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 цього Кодексу).

33. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

34. Слід наголосити, що під час розгляду позову про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном позивач насамперед має підтвердити право власності на спірне майно та надати суду відповідні докази.

35. Крім цього, з огляду на зміст наведених правових норм власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

36. Право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення.

37. Отже, встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами.

38 . Як установили суди попередніх інстанцій, характер порушень прав позивача, на захист яких подано позов у цій справі, полягає у чиненні відповідачем перешкод щодо встановлення позивачем належної йому ТС для здійснення господарської діяльності на земельній ділянці, визначеній відповідно до паспорта прив'язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В-253/1477. При цьому за змістом позовної заяви, з урахуванням заяв про зміну предмета позову, як на правову підставу заявлених ним вимог позивач послався на положення статті 152 ЗК України та акцентував на порушенні його прав на земельну ділянку.

39 . Способи захисту прав на земельні ділянки визначено у статті 152 ЗК України, за змістом частини 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

40. Тобто відповідно до зазначеної статті правом на захист від порушень прав і законних інтересів на землю наділені саме власники або користувачі (титульні власники) таких земельних ділянок, що узгоджується з положеннями статті 391 ЦК України.

41. Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

42. За змістом статей 123, 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі права продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

43. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

44. У статті 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

45. Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

46. Частиною 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" установлено, що розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

47. На виконання вимог частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок), який визначає механізм розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності.

48. За змістом пункту 2.1 Порядку підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС.

49. Відповідно до пунктів 2.10, 2.12, 2.24, 2.25 Порядку паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку, та підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу міської ради. Паспорт прив'язки виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника ТС, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури. Відомості паспорта прив'язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних ТС). Паспорт прив'язки підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

50. Згідно з пунктами 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку перелік документів для отримання паспорта прив'язки ТС є вичерпним. У зазначених пунктах не передбачено надання документів про відведення земельних ділянок для розміщення ТС.

51. Із викладеного вбачається, що положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку не містять юридичних приписів щодо обов'язкового попереднього або наступного набуття суб'єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити ТС для здійснення підприємницької діяльності.

52. Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16.

53. Водночас Порядок визначає механізм розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб'єктами господарювання прав на земельні ділянки у зв'язку із розміщенням ТС .

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі № 918/633/16.

54. Проте суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зазначені норми чинного законодавства та правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, дійшли хибного висновку про те, що позивач на підставі паспорта прив'язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В - 253/1477 та договору від 01.04.2019 № 13 на право користування місцями для розташування стаціонарних ТС для здійснення підприємницької діяльності є законним володільцем (набув право власності) земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Сталеварів, 30 у м. Запоріжжі, тому має право звернутися до суду за захистом своїх прав щодо належного користування цією земельною ділянкою. Натомість істотне значення для розгляду справи № 908/279/19 має питання природи порушеного права позивача, зважаючи на підстави позовної вимоги.

55. Згідно з положеннями статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

56. Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій надали неповну юридичну оцінку документам, наявним у справі, не з'ясували усіх фактичних обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, неправильно застосували положення статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України, що призвело до передчасних висновків про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

58. Частиною 2 статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

59. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

60. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

61. Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

62. За наведених обставин, ураховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів та доводів, тому судові рішення у справі необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

63. Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін та залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судових рішеннях.

Розподіл судових витрат

64. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватної фірми "СНОВ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 908/279/19 скасувати, а справу № 908/279/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ