Рішення

від 13.03.2020 по справі 908/279/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 28/22/19-35/161/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2020 Справа № 908/279/19

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі: головуючий суддя - Топчій О.А.,

за участю секретаря судового засідання Авраменко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжелітбуд (69037, м.Запоріжжя, вул. 12 Квітня, б. 3-А)

до відповідача Приватної фірми СНОВ (69005, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, б. 82, кв. 31)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Запорізька міська рада (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 206)

про зобов`язання звільнити земельну ділянку

за участю представників сторін:

від позивача : Погрібна С.О., ордер серія АР №1008885 від 23.01.2020; Корде О.І., наказ №02/2013 від 05.03.2013;

від відповідача : Скурихін О.В., довіреність № б/н від 02.01.2020;

від третьої особи : Лісняк Є.О., довіреність №01/03-20/00030 від 03.01.2020.

СУТЬ СПОРУ:

Постановою Верховного Суду від 15.10.2019 скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 24.05.2019 у справі №908/279/19 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.08.2019, справу №908/279/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2019 справу №908/279/19 призначено для розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою суду від 27.12.2019 прийнято справу №908/279/19 до провадження судді Топчій О.А., присвоєно справі номер провадження 28/22/19-35/161/19. Ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.01.2020. Ухвалою від 23.01.2020 виправлено описку в ухвалі суду від 27.12.2019 в частині зазначення відомостей щодо третьої особи.

21.01.2020 від відповідача через канцелярію суду подано заперечення по суті позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 15.10.2019, відповідно до яких зазначено, що правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, а позивачем не надано будь-яких документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою, в межах якої розміщено металевий кіоск відповідача.

22.01.2020 позивачем через канцелярію суду подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач, з урахуванням приписів постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, просить суд зобов`язати Приватну фірму СНОВ усунути перешкоди в користуванні місцем для розташування стаціонарних тимчасових споруд за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, № 30, яка була надана в користування Товариству з обмеженою відповідальністю Запоріжелітбуд у відповідності до договору на правокористування місцями для розташування стаціонарних тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 01.04.2019 № 13, шляхом звільнення такої земельної ділянки межах, визначених відповідно до схеми розміщення паспорту прив`язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В-253/1477, із знесенням (демонтажем) належної Приватній фірмі СНОВ тимчасової споруди (кіоску № 42А). При цьому позивач зазначає, що він є титульним володільцем місця для розташування тимчасової спору за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30 на підставі Паспорту прив`язки тимчасової споруди від 04.12.2017 №ТС-В-253/1477 та договору на право користування місцями для розташування стаціонарних тимчасових споруд №13 від 01.04.2019, укладеного ТОВ Запоріжелітбуд та районною адміністрацією Запорізької міської ради по Вознесенівському району.

Ухвалою від 23.01.2020 відкладено підготовче засідання на 19.02.2020.

10.02.2020 від третьої особи в порядку ст. 168 ГПК України через канцелярію суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що пунктом 1.126 рішення ЗМР № 35/32 від 26.09.2018 договір оренди земельної ділянки № 040926101645 від 02.09.2009 вважається припиненим, а рішення міської ради № 83/7 від 24.06.2009, таке, що втратило чинність. На сьогодні з боку ЗМР відносно спірної земельної ділянки жодних рішень не приймалося, питання пов`язані з орендою, користуванням чи/або приватизацією на сесійне обговорення не виносилося. Згідно відомостей з Публічної кадастрової карти України, земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:005:0056 відноситься до державної форми власності, цільове призначення: для розташування кіоску № 42а, площа 0,0012 га.

12.02.2020 від відповідача надійшли заперечення щодо поданої позивачем уточненої позовної заяви, зазначає, що правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, а позивачем не надано будь-яких документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою, в межах якої розміщено металевий кіоск відповідача. Верховний Суд також зазначає, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, а тому з вимогою про усунення перешкод у користуванні нею, в тому числі шляхом знесення самовільно зведених споруд, може звертатись відповідний орган місцевого самоврядування чи інша особа, яка в порядку визначеному Земельним кодексом України, набула прав на цю земельну ділянку. Зміна формулювання позовних вимог і водночас обґрунтування порушеного права статтею 152 Земельного кодексу України, по суті є підтвердженням того, що позивач помилково вважав себе особою, яка набула речові права на земельну ділянку, отримавши паспорт прив`язки тимчасових споруд. На підставі викладеного, просить відхилити уточнену позовну заяву позивача.

Ухвалою суду від 19.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні 13.03.2020.

За приписами ч. 4 ст. 46 ГПК України, у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів фактичної зміни обставин справи, судом розглядаються позовні вимоги в редакції, що розглядалася судом під час попереднього розгляду справи, а саме: про зобов`язання приватної фірми "СНОВ" усунути перешкоди в користуванні місцем для розташування стаціонарних тимчасових споруд за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30, яке було надано в користування товариству з обмеженою відповідальністю "Запоріжелітбуд" у відповідності до договору на право користування місцями для розташування стаціонарних тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 01.04.2019 №13, шляхом звільнення такої земельної ділянки в межах, визначених відповідно до схеми розміщення паспорту прив`язки ТС від 04.12.2017 №ТС-В-253/1477, із знесенням (демонтажем) належної приватній фірмі "СНОВ" тимчасової споруди (кіоску №42А).

13.03.2020 в суд засідання представники сторін пояснили, що надали всі документи, які вважали за необхідне надати.

В судовому засіданні 13.03.2020 суд перейшов до розгляду справи по суті.

Підставою для звернення з позовом зазначено наявність порушення права позивача на здійснення господарської діяльності, шляхом вчинення перепон у розміщенні необхідного майна позивача на зазначеній в позові земельній ділянці. Матеріали справи містять письмові пояснення від 14.04.2019 (вх. 08-08/7668/19 від 15.04.2019) щодо заявлених позовних вимог, відповідно до яких позивач зазначив, що діями відповідача порушено права позивача як законного користувача земельної ділянки, яка виділена у відповідності до Договору на право користування місцями для розташування стаціонарних тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 01.04.2019 №13 для розміщення тимчасової споруди за адресою: м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, №30, на яку був виданий паспорт прив`язки № ТС-В-253/1477. В свою чергу ПФ "СНОВ" є належним відповідачем, оскільки підприємством без належних підстав використовується земельна ділянка, яка виділена іншій юридичній особі. Також було зазначено, що до листа від 10.04.2019 №Із-021 Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради надав Витяг з містобудівного кадастру м. Запоріжжя за адресою: м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30, у відповідності до якого схематично відслідковується, що на земельній ділянці, виділеній для розміщення тимчасової споруди за адресою: м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, №30, на яку було видано паспорт прив`язки №ТС-В-253/1477, частково розміщено металевий кіоск №42-А, власником якого є приватна фірма "СНОВ". Також суду надано відповідь на відзив (вх. №08 08/9474/19), в якій позивач зазначив про відсутність пояснень та спростувань відповідача чому кіоск №42-А фактично розміщено не в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:005:0056, про що повідомляв Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради в своєму листі від 10.04.2019 №Із-021.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченнях, що надійшли на адресу суду 21.01.2020 (аналогічна позиція викладена в запереченнях, що надійшли до суду 12.03.2020). В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, а позивачеві не надано будь-яких документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою, в межах якої розміщено металевий кіоск відповідача, тому суд апеляційної інстанції правильно застосував норми статті 391 Цивільного кодексу України, статті 116, 123, 124, 152 Цивільного кодексу України, частину 4 статті 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та дійшов вірного висновку про відмов у задоволенні позовних вимог. Така ж позиція викладена у постанові Верховного суду у справі №908/281/19, в якій брали участь ті ж самі сторони та з тих же підстав щодо іншої земельної ділянки. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №918/633/18.

Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно - апаратного комплексу Акорд .

В судому засіданні 13.03.2020 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено 23.03.2020.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради 04 грудня 2017 видав ТОВ "Запоріжелітбуд" Паспорт прив`язки тимчасової споруди по продажу товарів народного споживання за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30. В паспорті прив`язки зазначено, що паспорт дійсний до 04.12.2022 року.

04.12.2017 Відділом містобудівного моніторингу та містобудівного кадастру проведено реєстрацію обмежень і обтяжень прав користування земельною ділянкою та сервітутів за №ТС-В-253/1477.

01.04.2019 районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенському району (уповноважений орган) та товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжелітбуд" (позивач у справі) уклали договір №13 на право користування місцями для розташування стаціонарних тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Як зазначив позивач після отримання паспорту прив`язки для встановлено тимчасової споруди було виявлено, що на земельній ділянці за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30, на якій повинна розташовуватися тимчасова спору позивача встановлена стороння металева споруда.

З метою усунення виявлених порушень позивачем на адресу голови Запорізької міської ради та начальника Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради були надіслані листи №15/03/2018-1 від 15.03.2018 з проханням прийняти заходи для демонтажу металевих споруд.

В подальшому позивачем було отримано інформацією від Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в якій зазначалося, що металеві споруди, котрі знаходяться на земельній ділянці, що передбачені для розміщення тимчасових споруд позивача належать приватній фірмі "СНОВ".

Рішенням тридцять третьої сесії п`ятого скликання Запорізької міської ради №83/7 від 24.06.2009 приватній фірмі "СНОВ" передано строком на 3 (три) роки на праві оренди земельну ділянку, що по вул. Сталеварів, 30 у м. Запоріжжі, з кадастровим номером 2310100000:05:005:0056, площею 0.0012 га, для розташування кіоску №42а.

На виконання зазначеного рішення, 10.08.2009 між Запорізькою міською радою та ПФ "СНОВ" було укладено договір оренди землі (далі - Договір), який зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.09.2009 за №040926101645.

Відповідно до пунктів 3 та 4 Договору, вказана земельна ділянка передавалась разом із кіоском №42-А, інші об`єкти інфраструктури на земельній ділянці відсутні.

Під час розгляду справи відповідач жодним чином не спростував факт належності саме йому кіоску №42-А.

Пунктом 1.126 рішення Запорізької міської ради №35/32 від 26.09.2018 договір оренди земельної ділянки №040926101645 від 02.09.2009 визнано припиненим, а рішення міської ради №83/7 від 24.06.2009, як таке, що втратило чинність.

Також у матеріалах справи є інформація від 10.04.2019 № Із-021, надана Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради на запит ТОВ "Запоріжелітбуд", в якій повідомляється про наступне: згідно з інформацією містобудівного кадастру на земельну ділянку по вул. Сталеварів, 30 (паспорт прив`язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В-253/1477) раніше не було оформлено права власності чи користування, кадастрові номери не присвоєні; поряд з зазначеною ділянкою розташована сформована земельна ділянка, кадастровий номер 2310100000:05:005:0056, землекористувачем якої є ПФ "СНОВ", для розташування кіоску № 42А; у межах земельної ділянки, на якій відповідно до схеми розміщення ТС, М 1:500 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 30 (паспорт прив`язки ТС від 04.12.2017 №ТС-В-253/1477), передбачено розміщення ТС, наявна металева споруда, встановлена відповідно до паспорта кіоска № 42А, термін дії якого закінчився 20.01.2009, на цей час право на розміщення зазначених металевих споруд у встановленому порядку не оформлено.

До наведеної інформації надано витяг із містобудівного кадастру м. Запоріжжя із позначенням спірних земельних ділянок, із якого убачається, що вони не збігаються, та зазначено розміщення кіоску № 42А, який частково розташований на території земельної ділянки згідно з паспортом прив`язки ТС від 04.12.2017 № ТС-В-253/1477.

Внаслідок невжиття відповідачем жодних дій щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, №30, яка була надана в користування ТОВ "Запоріжелітбут", позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Слід зауважити, що право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, визначено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном і передбачає право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 цього Кодексу).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 цього Кодексу).

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, звертатися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Таким чином, позивач, звертаючись із позовом про усунення перешкод у здійсненні користування земельною ділянкою, має довести, що він є власником або землекористувачем, права якого порушені.

На підтвердження свого речового права на земельну ділянку та розміщення на ній тимчасової споруди позивач надав паспорт прив`язки № ТС-В-253/1477 від 04.12.2017 та договір № 13 від 01.04.2019 на право користування місцями для розташування стаціонарних тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначено статтею 152 Земельного кодексу України, за змістом частини другої якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Тобто умовами статті 152 Земельного кодексу України правом на захист від порушень прав та законних інтересів на землю наділені саме власники або користувачі (титульні власники) таких земельних ділянок, що узгоджується з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом статті 123, 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі права продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди є:

об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

В матеріалах справи відсутні докази ухвалення відповідним органом місцевого самоврядування рішення про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Запоріжелітбуд в оренду з подальшим укладенням відповідно до закону договору оренди земельної ділянки, усунути перешкоди у здійсненні права користування якої він вимагає.

Наданий позивачем договір № 13 від 01.04.2019 на право користування місцями для розташування стаціонарних тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у розумінні Закону України Про оренду землі не є договором оренди.

Тобто матеріалами справи не підтверджено належними доказами право користування позивачем спірною земельною ділянкою.

Відсутність у позивача речового права на земельну ділянку, що знаходиться в межах будинку 30, по вул. Сталеварів, у м. Запоріжжі, на якій розташований належний відповідачу кіоск № 42-а, виключає можливість застосування обраного ним способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні власником прав користування (негаторний позов).

Наявність у позивача паспорта прив`язки розташування тимчасової споруди на спірній земельній ділянці не засвідчує його речового права на цю земельну ділянку з огляду на наступне.

Частиною 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" установлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

На виконання вимог частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок), який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

За змістом пункту 2.1 Порядку підставою для розміщення тимчасових споруд є паспорт прив`язки тимчасових споруд.

Відповідно до пунктів 2.10, 2.12, 2.24, 2.25 Порядку паспорт прив`язки тимчасових споруд оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку, та підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу міської ради. Паспорт прив`язки виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника тимчасової споруди, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури. Відомості паспорта прив`язки вносяться органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або відповідної районної державної адміністрації в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних тимчасових споруд). Паспорт прив`язки підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

Згідно з пунктами 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку перелік документів для отримання паспорта прив`язки тимчасових споруд є вичерпним.

У зазначених пунктах не передбачено надання документів про відведення земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд.

Із викладеного вбачається, що положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16.

Водночас, Порядок визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності та не містить жодних положень щодо правових підстав набуття суб`єктами господарювання прав на земельні ділянки у зв`язку із розміщенням тимчасової споруди.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі № 918/633/16.

Отже, правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, а позивачем не надано будь-яких документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою, в межах якої розміщено металевий кіоск відповідача.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що паспорт прив`язки № ТС-В-253/1477 від 04.12.2017 є підставою для розміщення позивачем тимчасової споруди відповідно до схеми розміщення, однак не засвідчує його права як землекористувача земельної ділянки під цією спорудою, а тому не може йтися про порушення права позивача на земельну ділянку, оскільки, як зазначалося вище, право на розміщення тимчасової споруди не означає набуття права користування земельною ділянкою в установленому Законом порядку.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що позивачем заявлено про порушення його права саме на земельну ділянку, оскільки матеріалами справи не доведено наявність користування тимчасової споруди відповідно до паспорта прив`язки та перешкод у користуванні наявною тимчасовою спорудою.

Крім того, суд також зазначає, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, а тому з вимогою про усунення перешкод у користуванні нею, в тому числі шляхом знесення самовільно зведених споруд, може відповідний орган місцевого самоврядування чи інша особа, яка в порядку, визначеному Земельним кодексом України, набула прав на цю земельну ділянку.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд відмовляє у задоволені позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжелітбуд до Приватної фірми СНОВ відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 23 березня 2020 року.

Суддя О.А. Топчій