Постанова

від 11.10.2019 по справі 906/190/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2019 року Справа № 906/190/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: Турка А.С.

відповідача: Руденко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.19р. у справі №906/190/19, ухвалене суддею Тимошенком О.М., повний текст складено 20.06.2019 у справі №906/190/19

за позовом Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна"

до Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни

про розірвання договору та стягнення заборгованості у сумі 555791,85 грн.

Приватним підприємством "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" пред`явлено позов про розірвання договору і стягнення з Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни 555 791,85грн., з яких: 459 000,00грн. в повернення здійсненої передоплати за послуги по договору №14/06/17-1 від 14.06.17; 20 975,67 грн. 3% річних; 75 816,18 грн. інфляційних; про розірвання договору на транспортно- експедиційне обслуговування по Україні №14/06/17-1 від 14.06.2017.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 р. позов задоволено частково. Розірвано договір №14/06/17-1, який укладений 14.06.2017 між Приватним підприємством "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" та Фізичною особою-підприємцем Скибою Іриною Миколаївною. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на користь Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" - 168 918,92грн. боргу, 7663,83грн. 3% річних, 29 083,62грн. інфляційних, 5 006,00грн. судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 29 0081,08грн. боргу, 13 311,84 грн. 3% річних, 46 732,56 грн. інфляційних.

Не погоджуючись із судовим рішенням у частині стягнення з відповідача грошових коштів, Фізична особа-підприємець Скиба Ірина Миколаївна звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду поважними та поновити строк. Зупинити виконання рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 у справі №906/190/19 до закінчення розгляду апеляційної скарги. Скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 у справі № 906/190/19 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на користь Приватного підприємства Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна 168 918,92 гри. - боргу, 7663,83грн. - 3% річних, 29 083,62 грн. інфляційних та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову у цій частині.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу, на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано ст.ст.6, 627 ЦК України та п.5.6. договору.

Крім того, скаржник також звертає увагу на те, що статтею 653 ЦК України визначено правові наслідки розірвання договору до яких входить відсутність у позивача права вимагати від іншої сторони договору повернення попередньої оплати, яка була сплачена під час дії договору.

Отже, апелянт стверджує, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 653 ЦК України. Судом було застосовано п.14.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, відповідно до якого якщо Перевізник не виконав перевезення відповідно до заявки (замовлення), то одержана передоплата має бути повернута Замовнику не пізніше триденного терміну у робочі дні кредитної установи.

На думку відповідача, наведена норма може бути застосована до договірних відносин, проте її не можна застосувати після розірвання договору, оскільки заявка чи договір вже припинили свою дію, а попередня оплата є виконаним за договором.

Також, апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Зокрема, за спірним договором у ФОП Скиби І.М. виникло зобов`язання щодо перевезення вантажу, тобто щодо надання певних послуг у свою чергу грошове зобов`язання за договором виникло у ПП Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна , оскільки останнє зобов`язалось оплатити такі послуги.

Таким чином, суд безпідставно застосував ст.625 ЦК України щодо повернення грошових коштів, оскільки до моменту розірвання договору відповідач мас зобов`язання щодо надання послуг, а не сплати грошових коштів. Грошове зобов`язання у відповідача може виникнути тільки після розірвання договору.

Крім того, судом було безпідставно визнано поважними причини пропуску строку позовної давності та поновлено такий строк. Позивачем не було подано заяву про поновлення строку позовної давності, а в судовому засіданні було зазначено лише про те, що у зв`язку із поданням позову у справі № 906/948/17 строк позовної давності перервався, а тому позивач такий строк не пропустив.

Таким чином, апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано ст. 267 ЦК України.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 серпня 2019 року поновлено Фізичній особі-підприємцю Скибі Ірині Миколаївні строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 р. у справі №906/190/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичній особі-підприємцю Скибі Ірині Миколаївні на рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 р. у справі №906/190/19, зупинено дію рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 р. у справі №906/190/19, справу призначено до розгляду.

27.08.2019 р. на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/190/19. Зокрема, просить проведення відеоконференції доручити в одному із зазначених судів, а саме: господарському суду Київської області, господарському суду міста Києва, Північному апеляційному господарському суду, Окружному адміністративному суду міста Києва чи Деснянському районному суду міста Києва.

05.09.2019 р. на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/190/19. Заявник просить проведення відеоконференції доручити в одному із зазначених судів, а саме: господарському суду Київської області, господарському суду міста Києва, Дарницькому районному суду міста Києва чи Печерському районному суду міста Києва.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 р. клопотання Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни та Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/190/19 - задоволено. Доручено забезпечити проведення відеоконференції господарському суду міста Києва. 17.09.2019 р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 р. у справі №906/190/19 без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 11.10.2019 р. представник Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції.

У судовому засіданні представник Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування власної правової позиції, вважає що рішення господарського суду Житомирської області прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1. Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.

14.06.2017 між Приватним підприємством "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" (позивач/ експедитор) та Фізичною особою-підприємцем Скибою Іриною Миколаївною (відповідач/ перевізник) укладено договір №14/06/17-1, згідно пункту 1.1 якого, позивач доручив, а відповідач прийняв на себе зобов`язання по організації перевезення різними видами транспорту в межах України, а також про забезпечення виконання комплексу операцій, пов`язаних з перевезенням та експедируванням вантажів позивача, у відповідності з цим Договором.

Згідно пункту 1.2 Договору, позивач та відповідач погодили, що позивач інформує відповідача про передбачувані плани перевезення на наступний місяць і конкретизує їх письмово заявками в строки, необхідні для якісного надання послуг, але не менше ніж за один робочий день до передбачуваної дати відвантаження.

В силу дії пункту 1.3 Договору, заявка на перевезення містить інформацію про характер вантажу, його вартість з вказівкою на особливості вантажу - небезпека, габарити, ваговитість, необхідність спеціального рухомого складу, час і дату поставки транспорту під навантаження, адресу вантажовідправника та вантажоотримувача, маршрут, проміжні пункти слідування і вид транспорту.

За умовами пункту 1.4 Договору, кожне перевезення оформляється додатком до цього Договору у вигляді заявки на транспортний засіб.

Приписами підпункту 2.1.1 Договору, відповідач зобов`язався прийняти до виконання заявку Позивача на транспортно-експедиційне обслуговування, організувати планування і подання транспортних засобів під вивезення (доставку) вантажу в строки, погоджені позивачем та відповідачем.

В силу дії підпунктів 2.2.1-2.2.3 Договору, Позивач зобов`язався надати Відповідачу всю необхідну для організації перевезення інформацію і документи, здійснити навантаження і вивантаження вантажу, звільнити транспортний засіб протягом 48 годин, визначити специфічні вимоги до вибору виду транспорту і здійсненню навантажувально-розвантажувальних робіт.

Згідно підпункту 3.1 Договору, оплата послуг відповідача погоджується протоколами погодження ціни в кожному окремому випадку, або заявкою на транспортний засіб.

Відповідно до пункту 3.2 Договору, по загальному правилу, розрахунки проводяться на підставі оригіналів документів: ТТН з відміткою позивача про прийом вантажу, рахунка-фактури, акту виконаних робіт, податкової накладної, ксерокопії заявки на транспортний засіб, яка має бути завірена мокрою печаткою відповідача, протягом 10-ти банківських днів, за рахунок коштів, отриманих від позивача; сторони можуть домовитися про інші умови проведення розрахунків , які можуть зазначити у наведених документах .

Приписами пункту 3.4 Договору передбачено, що підтвердженням виконання перевезення є накладна (ТТН), надана відповідачем.

У пункті 4.1 Договору, сторони погодили, що позивач зобов`язується повідомити Відповідача про конкретну дату перевезення письмовою заявкою за погодженою сторонами формою про необхідність перевезення вантажів не пізніше чим за одну добу до початку навантаження; заявка набирає чинності після підтвердження її підписом і печаткою Відповідача.

В силу дії пунктів 5.3 та 5.6 Договору, в разі, якщо відповідач відмовився від виконання Заявки і це призвело до відміни перевезення вантажу, в період менший, ніж за 12 годин до початку перевезення, Відповідач сплачує штраф позивачу в розмірі 200 грн; в разі, якщо дія або бездіяльність відповідача потягли за собою зрив перевезення вантажу, такий як не надання в погоджений Заявкою строк, транспорту, відповідач сплачує Позивачу штраф в розмірі 200 грн.

У пункті 8.1 Договору визначено, що: строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року; в разі якщо одна із сторін не виявила бажання розірвати Договір, він вважається продовженим на невизначений строк.

Водночас, відповідно до приписів пункту 8.2 Договору, Договір може бути розірваний сторонами в порядку визначеному діючим законодавством України; на момент розірвання Договору, сторони повинні провести повний взаєморозрахунок.

Заявкою-підтвердженням LGU 16-07589 від 23.06.17, позивач і відповідач погодили: дату та час подання автотранспорту, а саме 29.06.2017 о 09:00; тип рухомого складу - негабаритні трали, евакуатори, площадки; ставку у сумі 2500000 грн; кількість вантажних місць 74; загальну вагу партії - 1334317 кг; місце завантаження - Чорноморський торговий порт; місце розвантаження - Рівненська область, м. Костопіль, вул. Степанська, 9; строк вивезення вантажу - до 28.07.2017; умови оплати - 1250000 грн попередньої оплати, а залишок - після подання позивачеві оригінала рахунку і CMR з відміткою вантажоотримувача.

Позивач платіжним дорученням №3952 від 26.06.2017 перерахував відповідачу попередню оплату у сумі 1 250 000 грн.

Після припинення виконання перевезень позивач неодноразово звертався до перевізника з вимогою про повернення суми коштів, перерахованих як попередня оплата. Відповідачу направлялись письмові вимоги №1/1 від 02.08.2017 року та № 1/52 від 19.09.2017 року , які не були виконані.

Рівненським апеляційним господарським судом розглянуто апеляційну скаргу на рішення господарського суду Житомирської області у справі №906/948/17 між тими ж сторонами про стягнення з відповідача збитків за неналежне виконання договору №14/06/17-1 від 14.06.17 в розмірі 1434822,30грн. Апеляційним судом постановою від 25.06.2018 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні вимог позивачу відмовлено, оскільки позивачем помилково обрано спосіб захисту порушеного права.

Разом з тим, під час апеляційного розгляду справи №906/948/17 встановлено фактичні обставини виконання договору перевезення, зокрема що вантаж у кількості 32 вантажних місця у період з 03.07.2017 по 14.08.2017 вивезено відповідачем. При цьому, вантаж у кількості 24 вантажних місця значиться у графіку, який сторони погодили 23.06.2017 (перша партія), решта вантажу у кількості 8 вантажних місць вивезені відповідачем поза межами погодженого графіка. Однак, усі вивезені 32 вантажних місця співпадають із зазначеними у таблиці вивезення, що погоджена між позивачем і відповідачем. Апеляційний суд також встановив, що договір між сторонами на час виникнення спору не був розірваний.

Відповідно до ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином судом першої інстанції встановлено, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань не виконав перевезення обумовленого вантажу в обумовлений строк. Судом не встановлено факту порушення зобов`язань з боку позивача, в тому числі не встановлено порушень строків завантаження/розвантаження.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 р. позов задоволено частково. Розірвано договір №14/06/17-1, укладений 14.06.2017 між Приватним підприємством "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" та Фізичною особою-підприємцем Скибою Іриною Миколаївною, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на користь Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" - 168 918,92грн. боргу, 7663,83грн. 3% річних, 29 083,62грн. інфляційних, 5 006,00грн. судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 29 0081,08грн. боргу, 13 311,84 грн. 3% річних, 46 732,56 грн. інфляційних.

2. Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (надалі-Закон), учасниками транспортно-експедиторської діяльності є, зокрема, перевізники та експедитори; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону, експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками.

Приписами частини 6 статті 9 Закону передбачено, що у відносинах з перевізником, експедитор може виступати від свого імені.

В силу дії частини 2 статті 316 ГК України, договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Договором врегульовано правовідносини сторін спору з перевезення вантажу.

За змістом приписів статей 1 та 9 Закону, сторонами договору транспортного експедирування є експедитор і клієнт, на виконання доручень якого діє експедитор; між перевізником і клієнтом (вантажовідправник, вантажоодержувач, інша особа) договірних відносин немає.

Відповідно до ст.908 ч.2 ЦК України умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.306 ч.5 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

3. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача 555 791,85грн., з яких: 459 000,00грн. в повернення здійсненої передоплати за послуги по договору №14/06/17-1 від 14.06.17; 20 975,67 грн. 3% річних; 75816,18 грн. інфляційних та розірвання договору на транспортно-експедиційне обслуговування по Україні №14/06/17-1 від 14.06.17.

Під час розгляду справи №906/948/17 судами було встановлено, що вантаж у кількості 32 вантажних місця у період з 03.07.2017 по 14.08.2017 вивезено відповідачем. При цьому, вантаж у кількості 24 вантажних місця значиться у графіку, який сторони погодили 23.06.2017 (перша партія), решта вантажу у кількості 8 вантажних місць вивезені відповідачем поза межами погодженого графіка. Однак, усі вивезені 32 вантажних місця співпадають із зазначеними у таблиці вивезення, що погоджена між позивачем і відповідачем.

Відповідно до ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань не виконав перевезення обумовленого вантажу в обумовлений строк. Судом не встановлено факту порушення зобов`язань з боку позивача, в тому числі не встановлено порушень строків завантаження/розвантаження.

Визначаючи суму яку відповідач зобов`язаний повернути, суд першої інстанції виходив з наступного.

Позивачем було сплачено відповідачу на виконання договору та заявки попередню оплату в розмірі 1250000,00 грн. Загальна вартість обумовленого заявкою перевезення становить 2500000,00 грн.

Як встановлено судом відповідач здійснив перевезення 32 вантажних місця із 74, які обумовлені заявкою. Сторонами не узгоджено вартість перевезення кожного вантажного місця окремо. Відповідач заперечує щодо запропонованого позивачем визначення вартості перевезення кожного вантажного місця, тому вартість перевезення кожного вантажного місця суд визначає як частка між вартістю усіх перевезень та кількістю обумовлених заявкою вантажних місць. Вартість виконаних відповідачем перевезень суд визначає як добуток кількості перевезених вантажних місць та вартістю перевезення одного вантажного місця. Звідси, відповідач здійснив перевезення на суму 1081081,08 грн. з такого розрахунку: 2500000:74х32=1081081,08.

Таким чином, колегія суддів погоджується що відповідач зобов`язаний повернути позивачу 168 918,92 грн. з такого розрахунку: 1250000-1081081,08=168918,92.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для розірвання договору №14/06/17-1 від 14.06.2017, при цьому враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що сторони договору фактично припинили його виконання, що встановлено судом при розгляді справи №906/948/17, оскільки частина перевезень не була здійснена, а замовник перевезень звернувся до виконавця перевезень з вимогою повернути суму передоплати, яка відповідає частині невиконаних зобов`язань. Ці обставини також визнаються обома сторонами.

Проте, на час виникнення спору між сторонами договору перевезення договір не було розірвано за згодою сторін, що передбачається положеннями частини 1 статті 651 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до частини 2 ст.651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

КС України у рішенні від 13.03.2012 у справі про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва (№1-7/2012) зазначив, що принципи свободи договору і судового захисту цивільного права та інтересу, як і механізми зміни та розірвання договорів, регламентовані Цивільним кодексом України (далі - Кодекс), який є основним актом цивільного законодавства України. Відповідно до статті 651 Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, і у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається розірваним. Крім того, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін при істотному порушенні договору іншою стороною.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим правопорушенням шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору (абз.2 ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом згідно з критеріями, які встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною , яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване під час укладення договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Оскільки предметом договору є перевезення вантажу, апеляційний суд вважає, що припинення перевезень є таким істотним порушенням, за наявності якого договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позов в частині вимоги про розірвання договору підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 975,67грн. 3% річних та 75 816,18грн. інфляційних, які нараховані позивачем по 19.02.2019, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Натомість, за спірним договором, відповідно до статті 909 ЦК України, у ФОП Скиби І. М. виникло зобов`язання щодо перевезення вантажу, у свою чергу грошове зобов`язання за договором виникло у ПП Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна , оскільки останнє зобов`язалось оплатити такі послуги. Після припинення здійснення перевезень замовником пред`явлено вимогу про повернення суми попередньої оплати , яка пред`явлена 02.09.29017 року, нарахування на підставі статті 625 ЦК України здійснено з 10.09.2017 року.

Проте, на час пред`явлення вимоги і здійснення нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання був діючим (не розірваним) договір перевезення, укладений між сторонами, а відтак апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції безпідставно застосовано положення ст.625 ЦК України. Вимога щодо повернення грошових коштів є передчасною, оскільки до моменту розірвання договору відповідач має зобов`язання щодо надання послуг, а не сплати грошових коштів.

Тому вимога позивача про стягнення з відповідача 20 975,67 грн. 3% річних та 75 816,18грн. інфляційних, які нараховані позивачем по 19.02.2019 на підставі ст.625 ЦК України задоволенню не підлягає, оскільки таке нарахування не відповідає законодавству України.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти.

Аналогічна норма міститься у ч.3 статті 925 УК України, яка встановлює, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти , застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Статут автомобільного транспорту, в свою чергу, в п. 168 містить норму, згідно якої позовна давність обчислюється з дня настання права на позов.

Згідно із статтею 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Розглядаючи справу в суді першої інстанції суд дійшов висновку, що оскільки позивач 30.10.2017 вперше звернувся за захистом свого права з позовом до відповідача про стягнення збитків, до яких включена сума сплаченої відповідачу попередньої оплати (справа №906/948/17), однак, суди першої та апеляційної інстанції ухвалили різні за змістом рішення, при цьому суд першої інстанції задовольнив частково позов, а суд апеляційної інстанції відмовив. На думку суду першої інстанції, вказана обставина свідчить про складність у визначенні правильного способу захисту порушеного права, що обумовило пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Таким чином, наведену обставину суд вважає поважною причиною пропуску строку позовної давності.

Однак колегія суддів з вище зазначеним не погоджується, та вважає за необхідне зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Щодо застосування строку позовної давності в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд зазначив, що дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, що також прописано у Рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року, яким визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Таким чином, судова колегія акцентує увагу на тому, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Позивач як на поважну причину пропуску строку звернення до суду посилається на те, 30.10.2017 вперше звернувся за захистом свого права з позовом до відповідача про стягнення збитків, до яких включена сума сплаченої відповідачу попередньої оплати (справа №906/948/17), судове рішення у вказаній справі, прийнято Рівненським апеляційним господарським судом 25.06.2018 р.. Таким чином, позивач стверджує, що строк позовної давності в один рік необхідно відраховувати саме від 25.06.2018 р.

Надаючи оцінку наведеним обставинам, судова колегія зазначає, що звернення позивача до суду з позовом до відповідача про стягнення збитків в межах справи №906/948/17 не є поважною причиною, адже не є непереборною обставиною, яка перешкоджала своєчасно саме позивачу звернутись до суду. Така обставина також не пов`язана з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасно звернутись до суду.

За наведених вище обставин та з огляду на ненадання позивачем будь-яких належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, судова колегія визнає, що лише посилання позивача на звернення до суду з позовом в іншій справі не може бути визнано поважною причиною пропущення річного строку звернення до суду, оскільки така причина не носить ознак об`єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем було погоджено заявку-підтвердження від 23.06.2017 р., якою встановлено строк вивезення вантажу: до 28 липня 2017 року, однак відповідачем на було виконано прийнятого на себе зобов`язання. Тобто, з 29 липня 2017 року в межах річного строку позивач мав право звернутися до суду за захистом свого порушеного права, однак в порушення вище викладеного, позивач звернувся з позовом лише 25.02.2019 р. (за штемпелем на конверті), тобто поза межами річного строку позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача частково є обгрунтованими, однак в задоволені позову слід відмовити у повному обсязі за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, що є самостійною підставою для відмови в позові відповідно до ч. 4 ст.267 Цивільного кодексу України.

4.Висновки апеляційного суду за результатами апеляційного розгляду .

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 р. у справі №906/190/19 про розірвання договору №14/06/17-1, який укладений 14.06.2017 між Приватним підприємством "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" та Фізичною особою-підприємцем Скибою Іриною Миколаївною та стягнення з Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на користь Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті.Лоджистікс Україна" - 168 918,92грн. боргу, 7663,83грн. 3% річних, 29 083,62грн. інфляційних, 5 006,00грн. судового збору, не відповідає вимогам щодо повного та достовірного встановлення обставин, які підлягали встановленню господарським судом.

За таких обставин, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2019 р. слід задовольнити частково та скасувати рішення суду першої інстанції. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволення позовних вимог в повному обсязі.

5. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіл судових витрат врегульовано ст. 129 ГПК України, згідно з п.2 ч.1 якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача у розмірі 4 627,50 грн.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни на рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.19р. у справі №906/190/19 - задовольнити частково, рішення господарського суду Житомирської області скасувати. Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Ві.Ей.Ті. Лоджистікс Україна" (03189, м.Київ, вул.Вільямса Академіка, 6Д, офіс 43; код 37640385) на користь Фізичної особи-підприємця Скиби Ірини Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) - 4627,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Житомирської області

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "23" жовтня 2019 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Бучинська Г.Б.