Вирок

від 18.10.2019 по справі 680/753/16-к

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 680/753/16-к

Провадження № 1-кп/676/86/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2019 року Кам`янець-Подільський міськрайонний суд

Хмельницької області

у складі головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

сторони кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3

потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

у відкритому судовому засіданні в залі Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, розглянувши обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12016240190000159 за обвинуваченням, -

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Маціорськ Новоушицького району Хмельницької області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 та жителя по АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, розлученого, офіційно не працюючого, з середньою освітою, судимого:

- вироком Новоушицького районного суду Хмельницької області від 10.02.2016 року за ч.2 ст.125 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 1360 грн., який ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 06.04.2016 року замінений на покарання у виді 80 годин громадських робіт;

- вироком апеляційного суду Хмельницької області від 28.07.2016 р. за ч.2 ст.185 КК України засуджений до 6 місяців арешту, ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.162, ч.3 ст.185, ч.4 ст.296 КК України, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_9 близько 23.30 год. 21.06.2016 року, усвідомлюючи протиправність свого діяння, діючи умисно, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, яка гарантує право на недоторканість житла чи іншого володіння особи, без дозволу та відома власника, незаконно, зайшов на подвір`я домогосподарства по АДРЕСА_3 , де шляхом зняття та розбиття скла шибки вікна, незаконно проник в приміщення літньої кухні власником якої є ОСОБА_5 , чим порушив право останнього на недоторканність іншого володіння особи.

Він же, близько 23.30 год. 21.06.2016 року перебуваючи на подвір`ї домогосподарства по АДРЕСА_3 , де з метою нанесення тілесних ушкоджень взяв зі столу, що знаходився на подвір`ї зазначеного домогосподарства, кухонний ніж на грунті тривалих неприязних відносин умисно наніс один удар ножем в область правого плеча та один удар рукояткою ножа в область голови ОСОБА_6 , чим спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді різаної рани правого плеча, забійної рани тім`яної ділянки голови, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Після чого, умисно наніс два удари ножем в ліву підпахову ділянку ОСОБА_4 , чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді двох різаних ран лівої аксілярної (підпахової) ділянки, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, а також умисно наніс один удар ножем в область лівого плеча ОСОБА_5 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді різаної рани лівого плеча, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину визнав частково в скоєні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 3 ст. 185, ч.4 ст. 296 КК України. Зокрема зазначив, що повністю визнає вину в частині вчинення ним кримінального правопорушення за ч.1 ст. 162 КК України, при цьому показав, що близько 23.30 год. 21.06.2016 року на запрошення своєї колишньої дружини - ОСОБА_6 , з якою після розірвання шлюбу продовжували підтримувати сосунки, прибув до неї в гості на територію домогосподарства по АДРЕСА_3 . Так, як він був в стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_6 відмовилась впустити його в приміщення літньої кухні, через що він ліктем розбив скло вікна та проник в середину літньої кухні, при цьому дозволу власника ОСОБА_5 на таке проникнення не мав. Після того, як ОСОБА_6 вибігла з літньої кухні на вулицю він побіг за нею, але на зустріч вийшли ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та намагались побити, він взяв зі столу, що знаходився на вулиці ножа і почав захищатись від потерпілих розмахуючи ним, і в цей час спричинив тілесні ушкодження потерпілим. Розуміє, що поступив невірно, в скоєному розкаюється, просить вибачення у потерпілого та не досліджувати фактичні обставини справи по даному епізоду, які ніким не оспорюються та розглянути справу в порядку ч. 3 ст. 349 КК УКраїни. В решті інкримінованого йому обвинуваченні вини не визнає та просить виправдати.

Потерпілі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , в судовому засіданні підтримали клопотання прокурора та обвинуваченого ОСОБА_7 , не заперечують проти розгляду справи в порядку ч.3 ст. 349 КПК України стосовно кримінального правопорушення за ч.1 ст. 162 КК України.

Сторона захисту на заперечує щодо розгляду в порядку ч.3 ст. 349 КПК України стосовно кримінального правопорушення інкримінованого його підзахисному за ч.1 ст. 162 КК України.

Сторони в судовому засіданні наведені обставини за ч.1 ст. 162 КК України не оспорювали і судом за згодою учасників судового розгляду визнано недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.

Таким чином, дії ОСОБА_7 вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 162 КК України, які виразились в незаконному проникненні до іншого володіння особи, мало місце. Зазначене діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України. Обвинувачений ОСОБА_7 винуватий у вчиненні цього кримінального правопорушення і підлягає покаранню за його вчинення.

Незважаючи на часткове визнання вини обвинуваченим ОСОБА_7 , винуватість його у вчиненні кримінального правопорушення за ч.4 ст. 296 КК України підтверджується сукупністю доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених відповідно до ст.23 КПК України судом безпосередньо в ході судового розгляду.

Так, винуватість підтверджується наступними доказами:

- показами потерпілих:

ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що близько 23.30 год. 21.06.2016 року зателефонував онук, що колишній зять ОСОБА_10 , який проживав у них разом її дочкою ОСОБА_6 , їх ріже. Вона одягнулась і разом з чоловіком ОСОБА_5 вийшли на вулицю. В літній кухні горіло світло, внук біг їм на зустріч, за ним дочка і слідом ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння, розмахуючи ножем. Наздогнав дочку, тупим кінцем ножа вдарив її по голові. Вона почала зупиняти обвинуваченого, який нецензурно висловлювався і умисно наніс їй два удари ножем в підпахову сторону з ліва, від чого їй стало погано. За неї заступився ОСОБА_5 , якого ОСОБА_7 вдарив один раз ножом в руку. Коли на їх виклик приїхала поліція, обвинувачений втік. Про крадіжку майна їй стало відомо від дочки, власником домогосподарства по АДРЕСА_3 є ОСОБА_5 . Допускає, що їх дочка ОСОБА_6 могла підтримувати стосунки з ОСОБА_7 після розірвання шлюбу. Просить притягнути обвинуваченого до кримінальної відповідальності за спричинення їй тілесних ушкоджень, при призначенні міри покарання покладається на думку прокурора.

ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав покази потерпілої ОСОБА_4 та додатково показав, що є власником домогосподарства по АДРЕСА_3 і згоди ОСОБА_7 на проникнення до літньої кухні о 23.30 год. 21.06.2016 року не давав, хоча останній раніше там проживав з їх дочкою - ОСОБА_6 до розірвання шлюбу. Про крадіжку майна дізнався від дочки, коли ранком повернувся з лікарні. Бачив, як працівники поліції через тиждень після нічних подій затримали обвинуваченого у них на горищі, де знайшли викрадений телефон. Просить притягнути обвинуваченого до кримінальної відповідальності за спричинення йому тілесних ушкоджень, при призначенні міри покарання покладається на думку прокурора.

ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що повністю підтримує покази батьків, щодо спричинення їм тілесних ушкоджень, а також те, що близько 23.30 год. 21.06.2016 року у вікно літньої кухні до неї постукав ОСОБА_7 і просив впустити переночувати, дійсно перед цим мала з ним розмову і просила його не приходити. Вона відмовилась його впустити, але ОСОБА_7 вибив скло та намагався залізти в літню кухню, погрожуючи їй. Вона сказала сину зателефонувати бабусі і попросити допомоги. Коли ОСОБА_7 заліз в середину наніс їй удар ножем по руці і вона разом із сином вибігла на вулицю, де обвинувачений повторно вдарив її тупим кінцем ножа по голові. Після прибуття поліції та швидкої ОСОБА_7 втік, а їх забрали в лікарню. 22.06.2016 року, коли вона повернулась з лікарні заглянула під стіл в літній кухні і побачила там ОСОБА_7 , який втік зразу ж, після чого виявила відсутність гаманця з грошима в сумі 500 грн. однією купюрою, мобільного телефону та парасолі. Просить притягнути обвинуваченого до кримінальної відповідальності за спричинення їй тілесних ушкоджень, при призначенні міри покарання покладається на думку прокурора.

- свідки сторони обвинувачення:

ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що станом на 2016 рік був дільничним інспектором Новоушицького ВП ГУНП, не одноразово навідувався за скаргами ОСОБА_4 щодо обвинуваченого стосовно постійних сімейних конфліктів, застосування насильства до дружини на грунті ревнощів, з цього приводу проводив неодноразові бесіди з ОСОБА_7 . Останній переховувався від слідства, був затриманий на горищі сараю домогосподарства по АДРЕСА_3 , викликав оперативно-слідчу групу.

ОСОБА_12 судово-медичний експерт в судовому засіданні, показав, що виявлені у потерпілих тілесні ушкодження за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, утворились внаслідок дії предмета з ріжучою поверхнею по дотичній, тілесні ушкодження у ОСОБА_6 , які вказані в медичній картці хворого, не знайшли свого підтвердження під час проведення експертизи.

- витягом з Єдиного реєстру досудового розслідування №12016240190000159 про реєстрацію кримінального провадження від 22.06.2016 року за ч.1 ст. 125 КК України, що послужило підставою для збирання доказів по даному кримінальному провадженню, зокрема зазначено, що 21.06.2016 року в домогосподарстві ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 ОСОБА_7 умисно спричинив ножем ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження (т.2 а.с.1).

- відповідно до висновків судово-медичного експерта № 437 від 07.07.2016 року, № 615 від 07.09.2016 року у ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження у вигляді різаної рани правого плеча, що утворились внаслідок дії предмета з ріжучою поверхнею, забійної рани тім`яної ділянки, які за степенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я (т.1 а.с.33-34; 52-53; т.2 а.с.55-56).

- відповідно до висновків судово-медичного експерта № 436 від 07.07.2016 року, № 614 від 07.09.2016 року у ОСОБА_5 виявлено тілесні ушкодження у вигляді різаної рани лівого плеча, що утворилась внаслідок дії предмета з ріжучою поверхнею, які за степенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я (т.1 а.с. 35;48-49; т.2 а.с.58; 162-163).

- відповідно до висновків судово-медичного експерта № 435 від 07.07.2016 року, №613 від 07.09.2016 року у ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження у вигляді двох різаних ран лівої аксілярної (підпахової) ділянки, що утворилась внаслідок дії предмета з ріжучою поверхнею, які за степенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я (т.1 а.с. 36;50-51; т.2 а.с. 60; 165-166).

- протоколами слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_5 від 19.07.2016 року, від 04.09.2016 року з фототаблицею до них, де потерпілий вказав, яким чином ОСОБА_7 спричинив йому тілесні ушкодження (т.2 а.с.69-71; 151-155).

- протоколами слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_4 від 19.07.2016 року, від 04.09.2016 року з фототаблицею до них, де потерпіла вказала, яким чином ОСОБА_7 спричинив їй тілесні ушкодження (т.2 а.с.72-74; 156-160).

- протоколами слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_6 від 19.07.2016 року, від 04.09.2016 року з фототаблицею до них, де потерпіла вказала, яким чином ОСОБА_7 спричинив їй тілесні ушкодження (т.2 а.с.75-78;142-150; 168-169).

Оцінивши зібраніпо справій дослідженіу судовомузасіданні доказисуд вважає,що неповній мірізнайшли всудовому засіданніпідтвердження пред`явлене ОСОБА_7 , обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3ст.185,ч.4ст.296 КК України, пред`явлення обвинувачення органом досудового розслідування не конкретне, ґрунтується на припущеннях, не відповідає вимогам Закону, зібрані докази сторони обвинувачення з порушення вимог КПК України, носять формальний характер і не містять фактичних даних на яких ґрунтується обвинувачення.

Так, органом досудового розслідування помилково кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.4 ст. 296 КК України,кваліфікація дій обвинуваченого, як хуліганство не ґрунтується на правильному застосуванні закону про кримінальну відповідальність.Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони заст.296КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших поза юридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття. Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.

Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці право охоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди. За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно.

Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.

Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.

Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти.

Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Такимчином, для юридичної оцінки діяння заст. 296 КК Україниобов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства. За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікаціїїх як хуліганства.

Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.

Відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на підставі безпосередньо сприйнятих судом доказів, зокрема показань потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_7 на ґрунті особистих неприязних відносин під час конфлікту, який виник між ними (колишніми родичами), умисно спричинив потерпілим легкі тілесні ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи.

Обстановка й обставини подій, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки насильницької поведінки ОСОБА_7 свідчать про те, що вона була зумовлена особистою неприязню до колишньої дружини ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які на його думку були причиною розірвання шлюбу з ОСОБА_6 , виникла раптово через небажання останньої впустити його до кімнати на ніч, що переросло у сварку та реакція на такі дії потерпілої ОСОБА_6 , яка викликала на допомогу батьків, а не бажанням обвинуваченого протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.Зазначене дає підстави для висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов`язковою юридичною ознакою злочину, передбаченогост. 296 КК України.

Дії ОСОБА_7 зумовлені наміром завдати шкоди здоров`ю потерпілим ібезпосередньо спрямовані на досягнення цього результату, а тому містять об`єктивні та суб`єктивні ознаки злочину проти особи і підлягають кваліфікації за наслідками, що настали, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я- ч.2 ст.125 КК України.

Критерієм розмежування кримінальних проваджень у формі приватного та публічного обвинувачення є зумовлене характером і наслідками протиправного діяння співвідношення публічного і приватного інтересу як об`єктів кримінально-правового захисту.

Від такого співвідношення залежать передбачені законом способи вирішення конфлікту між винним і потерпілим, у тому числі можливість його розв`язання без застосування заходів кримінальної репресії. Попри суспільну небезпечність кримінальних правопорушень приватного обвинувачення, як і будь-яких інших злочинів, їх визначальною ознакою є домінування приватного інтересу над публічним, яке надає вирішального значення волевиявленню потерпілого для притягнення чи не притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Головна ідея запровадження цієї особливої кримінальної процедури у правову систему України полягає в тому, що законодавець надає пріоритет свободі особистості у царині, яка віддана на розсуд індивіда і не може бути об`єктом втручання держави.Злочини, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення, завдають шкоди головним чином інтересам окремих осіб, здебільшого, не є тяжкими і зумовлені локальними конфліктами, їх небезпека для держави й суспільства не є значною, а порушені права потерпілих можуть бути ефективно захищені як за допомогою кримінально-правових механізмів, так і в альтернативний спосіб.

Завдана цим особам шкода зазвичай не має непоправного характеру, і становище, яке вони мали до вчинення посягання, може бути поновлено, в тому числі, шляхом порозуміння, примирення, компенсації й іншим чином без застосування встановлених державою заходів примусу.У цих випадках, які є винятками із засади публічності, законодавець надає потерпілому можливість вибору одного з альтернативних варіантів поведінки у відповідь на вчинення щодо нього кримінального правопорушення: ініціювати перед компетентними органами притягнення винного до кримінальної відповідальності; врегулювати кримінально-правовий спір на основі взаємного порозуміння; не вдаватися до жодних дій.

Обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а в разі початку такої процедури - чи доцільно її продовжувати.

Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження.Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до ч.1 ст.477КПК Україниможе бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із ч.4 ст. 26 КПК України, п.7 ч.1 ст.284КПК Українипідлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством).

Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв`язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається уст.26КПК України і полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом.

Закон не покладає на потерпілого обов`язку встановлення обставин кримінального правопорушення та його кваліфікації. Зазначене є винятковою компетенцією органів досудового розслідування, державного обвинувачення і суду. Перекладення цього обов`язку на потерпілого, з урахуванням відсутності у кримінальному процесуальному законі норм про обов`язкове забезпечення його послугами адвоката (на відміну від обвинуваченого), неминуче призвело би до обмеження його можливостей ефективно захистити свої порушені права, в тому числі залежно від матеріального і соціального становища як чинників доступу до якісної правової допомоги.

На стадіїсудового розгляду кримінального провадження, розпочатого в порядку публічного обвинувачення, суд на підставі ч.3 ст.337КПК України, з метою ухвалення справедливого судового розгляду та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Враховуюче те, що потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , під час досудового розслідування і судового розгляду послідовно наполягали на притягненні обвинуваченого ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, повністю погоджуючись із висунутим прокурором обвинуваченням щодо юридичної оцінки його дій як хуліганства за ч.4 ст. 296 КК України.

Зазначене волевиявлення потерпілих варто розцінювати як підтримання обвинувачення, що свідчить про відсутність процесуальних перешкод для здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Відтак реалізація судом права за результатами судового розгляду незалежно від думки потерпілого перекваліфікувати діяння на статтю кримінального закону, що передбачає відповідальність за злочин приватного обвинувачення, не є ігноруванням позиції потерпілих щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності за такий злочин.

Суд, дотримуючись вимогстатті 19 Конституції України, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законамиУкраїни. Зазначене узгоджується із засадою законності, зміст якої розкрито устатті 9КПК України. Відповідно до цієї загальної засади кримінального провадження суд, як і інші органи державної влади, зобов`язаний неухильно додержуватися норм чинного законодавства, зокремаКонституції Україниі цьогоКодексу.

З огляду на викладене дії ОСОБА_7 необхідно перекваліфікувати з ч.4 ст. 296 КК України на ч.2 ст. 125 КК України.

Таким чином, дії ОСОБА_7 , що виразились в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, мало місце. Зазначене діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України. Обвинувачений ОСОБА_7 , винуватий у вчиненні цього кримінального правопорушення і підлягає покаранню за його вчинення.

Також,органом досудовогорозслідування ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що він близько 9 год. 22.06.2016 року з метою викрадення чужого майна, через незачинене вікно проник в приміщення літньої кухні, де проживає ОСОБА_6 , що по АДРЕСА_3 та з гаманця ОСОБА_6 , який знаходився в її жіночій сумці, таємно повторно викрав грошові кошти в сумі 500 грн. та мобільний телефон марки «Donod» моделі D 610 вартістю 188 грн. з сім-картою «Київстар», вартістю 25 грн., чим завдав ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 713 грн.

Причетність обвинуваченого ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України державний обвинувач мотивував сукупністю наданих ним доказів та досліджених відповідно до ст.23 КПК України судом безпосередньо в ході судового розгляду, а саме:

- витягом з Єдиного реєстру досудового розслідування №12016240190000178 про реєстрацію кримінального провадження від 05.07.2016 року за ч.3 ст. 185 КК України, що слугувало підставою для збирання доказів по даному кримінальному провадженню, зокрема зазначено, що в ніч з 23.06.2016 року по 24.06.2016 року ОСОБА_7 розбив шибку вікна, проник до житлового будинку по АДРЕСА_3 ОСОБА_6 , звідки викрав гроші в сумі 500 грн., мобільний телефон «Нокіа», чим завдав матеріальної шкоди останній на суму близько 1000 грн. (т.2 а.с.80).

- заявою про вчинене кримінальне правопорушення від 05.07.2016 року ОСОБА_6 , про те, що в ніч з 23.06.2016 року по 24.06.2016 року ОСОБА_7 розбив шибку вікна, проник до житлового будинку по АДРЕСА_3 , звідки викрав гроші в сумі 500 грн., мобільний телефон «Нокіа», чим завдав матеріальної шкоди останній на суму близько 1000 грн. (т.2 а.с.86).

- протоколом огляду місця події від 13.07.2016 року в ході якого на горищі домогосподарства по АДРЕСА_3 , виявлено та вилучено мобільний телефон «Donod» (т.2 а.с.91-94), поряд з цим будь-яких слідів чи доказів причетності до вказаного злочину ОСОБА_7 не здобуто.

В зазначеному протоколі огляду відсутні відомості про затримання на горищі домогосподарства по АДРЕСА_3 ОСОБА_7 , що спростовує покази потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що саме під час огляду місця події працівниками поліції було затримано обвинуваченого, суд критично оцінює покази потерпілих в цій частині, які не узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи і не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Під час вилучення з місця події мобільного телефону «Donod» органом досудового розслідування не вжито заходів щодо збереження слідів на вказаному речовому доказі, щоб підтвердити чи спростувати причетність обвинуваченого ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.3 ст. 185 КК України.

Органом досудового розслідування безпідставно призначено та проведено судово-товарознавчу експертизу мобільного телефону «Donod D610», який вилучено в ході огляду місця події від 13.07.2016 року, не зважаючи на те, що потеплілою ОСОБА_6 повідомлялось про крадіжку мобільного телефону марки «НОКІА». Згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №731 від 18.07.2016 року, ринкова вартість мобільного телефону «Donod D610» станом на 24.06.2016 року могла складати 188 грн.(т.2 а.с.101-104). Суд вважає даний доказ неналежним та не допустимим, оскільки слідчим не враховано, що ринкова вартість майна, це величина, яка відображає цінність об`єкта, тобто ймовірна величина суми грошей, за яку може бути здійснена угода між зацікавленими особами, яка у рівній мірі вигідна як продавцю, так і покупцю, або максимум, який покупець погодиться дати, та мінімум, за який продавець погодиться продати товар або надати послугу в ринкових умовах, що в даному випадку не відповідає фактичній вартості мобільного телефону з урахуванням його зносу на день крадіжки, тому для оголошення підозри є неприпустимим так як ґрунтується на припущеннях і ні за яких умов не може бути взято до уваги, як доказ.

Органом досудового слідства не оглянуто вилучений мобільний телефон «Donod D610», не з`ясовано яке він має значення для справи, не усунуто суперечностей в показах потерпілої ОСОБА_6 стосовно марки викраденого у неї мобільного телефону. Однак, незважаючи на вказане постановою слідчого від 13 липня 2016 року, визнано речовим доказом та передано на зберігання мобільний телефон «Donod D610», власнику ОСОБА_6 (т.1 а.с.38).

Поряд з цим, захист наголосив, що в порушення вимог ч.12 ст. 290 КПК України їм не було відкрито матеріали кримінального провадження стосовно речових доказів, а саме: - мобільного телефону «Donod D610», який знаходився на зберіганні у ОСОБА_6 , тому даний доказ не може бути належним і допустим доказом по даній справі.

Не відкриття матеріалів сторонами в порядку ст.290 КПК України є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази. Відкриттю, окрім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов`язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій (ухвали, постанови, клопотання, доручення), що забезпечить можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів. При цьому, суд зауважує що чинний КПК не містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборона адресована суду, який, згідно з ч. 12 ст.290 КПК, не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Надання стороною обвинувачення у суді матеріалів кримінального провадження, якими є і речові докази, до яких не було надано доступ стороні захисту, і долучення їх як доказів на стадіях судового розгляду порушує право обвинуваченого на захист, оскільки змушує захищатися від так званих нових доказів без надання достатніх можливостей і часу для їх спростування.

Отже, факт ознайомлення з матеріалами справи після закінчення розслідування не є достатнім для відстоювання стороною захисту своєї позиції у кримінальному процесуальному змаганні. За таких умов, коли стороні обвинувачення відомі всі докази, а сторона захисту не володіє інформацією про них до завершення розслідування, порушується баланс інтересів у кримінальному процесі. Частина 12 ст.290 КПК фактично передбачає кримінальну процесуальну санкцію стосовно сторін кримінального провадження, яка реалізується в разі невиконання сторонами обов`язку щодо відкриття матеріалів. Вона полягає в тому, що в майбутньому суд не має права допустити відомості як докази у невідкритих матеріалах. Так, не відкриття сторонами кримінального провадження одна одній матеріалів суттєво зменшує їхню доказову базу, що, в свою чергу, може негативно вплинути на законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення.

Відкриття в умовах публічного і гласного судового розгляду окремих матеріалів кримінального провадження, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті стороні захисту, не означає їх автоматичну допустимість, оскільки за КПК критерієм допустимості доказів є не лише законність їх отримання, а і попереднє відкриття матеріалів іншій стороні до їх безпосереднього дослідження у суді. Так, на необхідності надання доступу стороні захисту до матеріалів, як гарантії справедливого судового розгляду, йдеться у рішенні Європейського суду «Едвардс і Льюіс проти Сполученого Королівства» від 27 жовтня 2004 року, в якому зазначено, що, відповідно до вимоги справедливості, передбаченої статтею 6 Конвенції, прокуратура мала ознайомити захист з усіма доказами у справі як на користь, так і проти обвинуваченого, і те, що у вказаній справі цього не було зроблено, призвело до недоліків судового розгляду.

Так, згідно ч.1 ст. 85 КПК України , належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Інших доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 за ч.3 ст. 185 КК України прокурором не надано.

Доводів захисту про невинуватість ОСОБА_7 за ч.3 ст. 185 КК України сторона обвинувачення не спростувала, вини не доказала, надала виключно неналежні та недопустимі докази.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України ).

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен маєправо насправедливий іпублічний розглядйого справиупродовж розумногостроку незалежнимі безстороннімсудом,встановленим законом,який вирішитьспір щодойого правта обов`язківцивільного характеруабо встановитьобґрунтованість будь-якоговисунутого протинього кримінальногообвинувачення.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ст.8 КПК України).

Частинами 2, 4ст. 17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, якщо їх неможливо усунути, тлумачаться на користь такої особи.

Згідно ч.1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), в тому числі і розмір завданої шкоди, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в передбачених законодавством випадках на потерпілого.

Суд вважає, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення за ч.3 ст. 185 КК України прокурором не доведено. Докази сторони обвинувачення містять припущення й сумніви, які суд тлумачить на користь ОСОБА_7 .

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи в сукупності досліджені під час судового розгляду докази, суд прийшов до висновку, що надані стороною обвинувачення докази за ч.3 ст. 185 КК України є сумнівними, непереконливими, неналежними і недопустимими, а інших беззаперечних доказів, які б без будь-якого сумніву доводили вину обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину за ч.3 ст. 185 КК України, стороною обвинувачення не надано.

Оцінивши належні,допустимі тадостовірні доказив їхсукупності зточки зорудостатності тавзаємозв`язкуза своїмвнутрішнім переконанням,яке ґрунтуєтьсяна всебічному,повному йнеупередженому дослідженнівсіх обставинкримінального провадження,керуючись Законом,суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_7 обвинуваченого у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3ст.185КК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення в суді винуватості обвинуваченого у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині виправдувального вироку, крім іншого, зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визначене судом недоведеним, підстави для виправдання з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину згідно ст.12 КК України, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставини, що пом`якшують відповідальність обвинуваченого ОСОБА_7 , судом - не встановлено.

Обставини, що обтяжують відповідальність обвинуваченого ОСОБА_7 , суд - визнає, рецидив злочинів, вчинення злочину відносно особи похилого віку.

Слід виключити з обвинувачення ОСОБА_7 обставину, що обтяжує його відповідальність - вчинення злочину особою, що перебувала в стані алкогольного сп`яніння, так матеріалами справи вказана обставина жодним чином не підтверджена.

З врахуванням обставин справи і даних про особу ОСОБА_7 , який по місцю проживання характеризується позитивно, раніше судимий, перебуває на обліку лікаря-психіатра з діагнозом дисоціальний розлад особистості, згідно висновку комісії лікарів-психіатрів №42 від 31.05.2017 року примусових заходів медичного характеру з посиленим наглядом не потребує, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, враховуючи думку потерпілих, а тому суд враховуючи вимоги ст. 65, ст. 66 КК України вважає можливим призначити обвинуваченому ОСОБА_7 , покарання в межах санкції ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі, оскільки саме таке покарання гарантуватиме безпеку для суспільства, буде відповідати цілям покарання, необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до положень п.2 ч.1ст. 49 КК України- особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Згідно вимог ч.5ст. 74 КК України- особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбаченихстаттею 49 цього Кодексу.

Враховуючи, що з дня вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.125, ч.1 ст.162 КК України, який є злочином невеликої тяжкості, минуло більше трьох років, а також з огляду на відсутність в ході судового розгляду клопотань від учасників судового провадження про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_7 , від покарання за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст. 162 КК Українина підставі положень ст.49, ч.5 ст.74 КК України.

Питання речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 74, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд -

у х в а л и в:

ОСОБА_7 визнати винуватим в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 162 КК України і призначити йому покарання:

- за ч.2 ст. 125 КК України у виді двох років обмеження волі;

- за ч.1 ст. 162 КК України у виді одного року обмеження волі.

Відповідно до положень ч.5ст. 74 КК Українизвільнити ОСОБА_7 від покарання за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 162 КК Українина підставі п.2 ч.1ст. 49 КК Україниу зв`язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_7 визнати не винуватим у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3ст.185КК України та виправдати його, на підставі п.3 ч. 1ст. 284 КПК України.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 , не обирався.

Речові докази по справі - мобільний телефон «Donod D610», який передано на зберігання ОСОБА_6 , після набрання вироком законної сили повернути власнику.

Судові витрат по справі - в сумі 351.84 грн. за проведення судово-товарознавчої експертизи віднести на рахунок держави.

Цивільний позов не заявлено

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку може бути отримана в суді учасниками судового провадження, а обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду

ОСОБА_1