Постанова

від 22.10.2019 по справі 359/2421/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Муранова-Лесів І.В.

Єдиний унікальний номер справи № 359/2421/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10087/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Верланова С.М., Савченка С.О.,

секретар -Тютюнник О.І.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Бориспільське лісове господарство на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2019 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Бориспільське лісове господарство до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и в :

У березні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства Бориспільське лісове господарство (далі - ДП Бориспільський лісгосп ) звернувся до суду із позовом до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок на користь держави.

Позов мотивовано тим, що на виконання судових рішень розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) від 25 листопада 2008 року було припинено право користування та вилучено 10 земельних ділянок загальною площею 9,9 га (ліси), змінено їх цільове призначення із категорій земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев та передано у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 .

На підставі розпорядження Київської ОДА від 25 листопада 2008 року вказаним вище особам видано державні акти на право власності на земельній ділянки площею 0, 99 га кожна для ведення особистого селянського господарства.

Розпорядженням Київської ОДА від 02 лютого 2010 року змінено цільове призначення земельних ділянок, право власності на які було оформлено на ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , із категорії для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва. У подальшому на підставі договорів купівлі-продажу зазначені земельні ділянки перейшли у власність ОСОБА_3

Посилаючись на те, що судові рішення, які стали підставою для ухвалення розпоряджень Київської ОДА, були скасовані, процедура вилучення та відведення спірних земельних ділянок відповідачам суперечить вимогам чинного законодавства та здійснена поза межами компетенції Київської ОДА, порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок, прокурор просив: визнати недійсними розпорядження голови Київської ОДА від 25 листопада 2008 року та від 02 лютого 2010 року; визнати недійсними державні акти від 12 вересня 2011 року, видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірні земельні ділянки; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0, 9900 га кожна, які розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_3 спірні земельні ділянки.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено (т.1 а.с.152,153-161).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 січня 21016 року Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено (т.2 а.с.11-18).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року залишено без змін (т.2 а.с.54-55).

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2018 року заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року задоволено частково, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Київської області від 19 січня 2016 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с.277-284).

Скасовуючи судові рішення по справі суд касаційної інстанції виходив з того, що суди не встановили всіх обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, не з`ясували та не перевірили, з якого моменту Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення державних інтересів.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач довів ту обставину, що Київська обласна державна адміністрація розпорядилась землями лісового фонду поза межами своєї компетенції. Однак, державі, в особі органу прокуратури, було і об`єктивно могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Суд першої інстанції вказав, що уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення цих порушень протягом строку позовної давності, а тому відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, Перший заступник прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства Бориспільське лісове господарство, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

У апеляційній скарзі зазначає, що доказів інформування Кабінету Міністрів України щодо прийняття рішень про відчуження земель відповідачі не надали. Посилається на те, що у момент, з яким суд першої інстанції пов`язав початок перебігу строку позовної давності, цивільний спір між позивачем та особою, яка заявила про застосування строків позовної давності ще не виник, а тому вважає, що суд безпідставно застосував наслідки спливу строку позовної давності.

Кабінет Міністрів України надіслав до суду пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Стверджує, що Кабінету Міністрів України про порушення своїх прав стало відомо лише з моменту звернення прокурора до суду із позовною заявою.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокат Смолякова В.Ю. вказує, що суд першої інстанції правильно визначив підставу для відмови у задоволенні позову - сплив строків позовної давності. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзиви від інших учасників справи до апеляційного суд не надходили.

В судовому засіданні представники прокуратури та Кабінету Міністрів України апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити з наведених у ній підстав.

Відповідачі, треті особи та їх представники у судове засідання не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, тому їх неявка у судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення,заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Солом`янського районного суду від 24.09.08 у справі №2-а-176-1/08 задоволено адміністративний позов ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 до Київської обласної державної адміністрації про зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення та вчинити певні дії. Визнано протиправною відмову Київської обласної державної адміністрації відвести позивачам земельну лісову ділянку кожному по 0,99 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель ДП Бориспільський лісгосп (Вишенківське лісництво, квартал 6) на території Гірської сільської ради Бориспільського району.

Визнано протиправною відмову Київської обласної державної адміністрації відвести відповідачам земельні лісові ділянки кожному площею по 0,90 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель ДП Бориспільський лісгосп Вишеньківське лісництво , квартал 6 на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області. Зобов`язано Київську обласну державну адміністрацію надати згоду та затвердити Проект землеустрою щодо припинення права користування земельною ділянкою ДП Бориспільський лісгосп , перевести зазначену земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі у власність Позивачам для ведення особистого селянського господарства на території сільської ради, виготовлений індивідуально на позивачів; вилучити з постійного користування ДП Бориспільський лісгосп (Вишеньківське лісництво, квартал 6) земельну ділянку, що визначена для передачі у власність позивачам земельні ділянки по 99 га кожному на території Гірської сільської ради; змінити цільове призначення, вилучених за цим рішенням земельних ділянок з постійного користування ДП Бориспільський лісгосп , із категорії земель лісогосподарського призначення на категорію сільськогосподарського призначення та передати їх у власність позивачам в розмірі 0,99 га кожному для ведення особистого селянського господарства (а.с. 15-18 т.1)

Постановою Солом`янського районного суду від 24.09.08 у справі № 2а-174-1/08 задоволено позови ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 до Київської обласної державно адміністрації про зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення та вчинити певні дії (а.с.25-28 т.1).

На виконання вказаних постанов Солом`янського районного суду м. Києва, головою Київської обласної державної адміністрації було видано розпорядження від 25.11.08 №№1469-1478, якими припинено право постійного користування та вилучено 10 земельних ділянок загальною площею 9,9 га (ліси) на території Гірської сільської ради із постійного користування ДП Бориспільський лісгосп (Вишеньківське лісництво, квартал 6); змінено їх цільове призначення із категорії земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев та передано у власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 (а.с. 37-41,47-51, т.1)

У подальшому, на підставі даних розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації, Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі були видані державні акти (а.с.32-36, а.с.42-46 т.1):

-серії ЯЗ № 348371 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,9900 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0106, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348362 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,9900 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0115, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348368 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,9900 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0109, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348367 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,9900 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0110, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348363 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,9900 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0114, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348365 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 0,9901 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0112, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348366 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,9900 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0111, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348364 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9900 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0113, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348369 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_11 на земельну ділянку площею 0,9901 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0108, яка розташована на території Гірської сільської ради;

-серії ЯЗ № 348370 від 12.09.11 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,9901 га для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 3220883200:03:001:0107, яка розташована на території Гірської сільської ради.

У своїй позовній заяві прокурор стверджує, що 02 лютого 2010 року Київською обласною державною адміністрацією були видані розпорядження за №№81-82, якими було змінено цільове призначення земельних ділянок з цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства на цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва , а також, що на підставі даних розпоряджень було виготовлено та видано державні акти на право власності на землю: серії ЯЙ № 907377 від 29.12.12 на право власності ОСОБА_11 , серії ЯЙ в„– 311232 від 29.12.12 на право власності ОСОБА_9 , серії ЯЙ в„– 311228 від 29.12.12 на право власності ОСОБА_8 , серії ЯЙ в„– 311235 від 29.12.12 на право власності ОСОБА_7 , серії ЯЙ в„– 311229 від 29.12.12 на право власності ОСОБА_6 , серії ЯЙ в„– 311230 від 29.12.12 на право власності ОСОБА_5 , серії ЯЙ в„– 311234 від 29.12.12 на право власності ОСОБА_4 , серії ЯЙ в„– 311231 від 29.12.12 на право власності ОСОБА_10 .

Суд першої інстанції звернув увагу, що належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин прокурором та іншими учасниками справи надано не було, однак врахував, що відповідачі обставини щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок не оспорюють.

У подальшому зазначені земельні ділянки з кадастровими номерами 3220883200:03:001:0112, 3220883200:03:001:0114, 3220883200:03:001:0110, 3220883200:03:001:0109, 3220883200:03:001:0106, 3220883200:03:001:0107, 3220883200:03:001:0111, 3220883200:03:001:0108, на підставі договорів купівлі-продажу від 01 квітня 2013 року та 02 квітня 2013 за №№ 243, 239, 301, 235,227,223,247, 251 відповідно, були відчужені на користь ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.52-68 т.1).

Також встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року, скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 до Київської обласної держадміністрації про зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення та вчинити певні дії-відмовлено у повному обсязі (а.с.19-21 т.1).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2012 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року залишено без змін (а.с.22-24 т.1).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року, постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року, скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 - відмовлено у повному обсязі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2013 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2010 р. по справі № 2а-174-1/08- залишити без змін (а.с.29-31 т.1).

Прокурор стверджував, що розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 25.11.08 №№ 1469-1478 та від 02.02.10 №№ 81-82 прийняті поза межами компетенції, у зв`язку з чим, видача в подальшому державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам, зміна їх цільового призначення та укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок відбулось із порушеннями та суперечать вимогам законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними.

Зазначав, що підставою для прийняття розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації від 25.11.08 №№ 1469-1478 були незаконні рішення судів, які були скасовані судами вищих інстанцій, тобто були незаконними в частині зобов`язання адміністрації прийняти дані розпорядження. Зокрема, прокурор вказав на те, що зазначені розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації, якими вилучено та передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування ДП Бориспільське лісове господарство , видані упродовж одного дня, ними вилучено ліси загальною площею 9,9 га, які знаходились у одному кварталі лісництва, що є єдиним лісовим масивом, та використовувались для ведення лісового господарства.

Вказував, що розпорядження були прийняті на підставі заяв, які надійшли до обласної адміністрації також упродовж одного дня; проекти землеустрою щодо вилучення цих лісових земель розроблялись на підставі дозволів обласної адміністрації, наданих також упродовж одного дня. В один день укладені і договори на розробку проектів землеустрою, державну землевпорядну експертизу всі проекти також пройшли упродовж одного дня. Крім того, розпорядження Київської обласної державної адміністрації про зміну їх цільового призначення також прийняті в один день. Зазначене свідчить про те, що Київська обласна державна адміністрація розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, під час дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.08 № 610-р, дія якого поширюється на ДП Бориспільський лісгосп . Отже, мало місце перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом повноважень, а саме ст.19 Конституції України, ст.ст. 3,7 ЗУ Про місцеві державні адміністрації , ст.ст. 17,20,122,142,149 Земельного кодексу України та ст.ст. 21, 27,31 Лісового кодексу України.

Також зазначав, що відповідно до інформації відділу Держземагентства у Бориспільському районі нормативна грошова оцінка спірних земельних становить 3 144 200 грн. Однак, в порушення ст. 207 ЗК України втрати лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для нелісогосподарських потреб не нараховувалися та не сплачувалися.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час прийняття оскаржуваних розпоряджень про передачу земельних ділянок лісового фонду у власність третіх осіб) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Згідно зі статтею 13 ЗК України саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (ст.56 ЗК України).

Відповідно до вимог ст.57 ЗК України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Отже, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

За змістом ч.4 ст.122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Водночас, відповідно до вимог ч.7 цієї статті Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Так, згідно з вимогами ч.6 ст.149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до ч.9 цієї статті Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Так, відповідно до вимог ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, розпорядженнями голови Київської обласної державної адміністрації від 25 листопада 2008 за №№1469-1478 та від 02.02.10 № 81-82, було вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування - ДП Бориспільський лісгосп , та змінено їх цільове призначення з для ведення особистого селянського господарства на для індивідуального садівництва .

Із матеріалів справи встановлено, що оспорювані розпорядження, якими вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування одного й того самого постійного користувача, видано в один день, ними вилучено окремі земельні ділянки, які використовувалися для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення і ці земельні ділянки передано у власність окремим громадянам для ведення особистого селянського господарства.

Водночас, зазначені земельні ділянки межують між собою, що підтверджується даними опису меж до Планів меж земельних ділянок, що містяться у Державних актах на право власності на земельну ділянку, виданих на ім`я ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 ОСОБА_11 , ОСОБА_8 (а.с.32-36,42-46), а також становлять єдиний масив, що підтверджується даними Публічної кадастрової карти України, які знаходяться у публічному доступі.

На підставі викладеного суд погодився з доводами прокурора, що Київська обласна державна адміністрація розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, тобто поза межами своєї компетенції, оскільки обласні державні адміністрації не були наділені повноваженнями щодо вилучення лісів площею понад 1 га в межах сіл, лісів, селищ та міст та передачі їх у власність або користування. Органом, уповноваженим приймати рішення про припинення права постійного користування внаслідок добровільної відмови землекористувача був Кабінет Міністрів України, а не Київська обласна державна адміністрація.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.26 постанови Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції №2 від 12 червня 2009 року під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Крім цього, в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до положення ст.256 та ст.257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами, визначеними ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з вимогами ч.3-ч.5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У відповідності до ч.1 ст.57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

З огляду на це, положення ч.1 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Викладене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними, зокрема в постанові від 01 липня 2015 року у справі №6-178цс15 та від 16 вересня 2015 року у справі №6-68цс15. Відповідно до якої положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність вільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Судом першої інстанції встановлено, що, згідно з листом № 185 від 27.01.2010 Міжрайонна природоохоронна прокуратура Київської області проводила перевірку додержання вимог органами місцевого самоврядування та виконавчої влади щодо вилучення земельних ділянок лісового фонду, при цьому в листі зазначено, що перевіркою встановлено, що Київською обласною державною адміністрацією були прийняті розпорядження щодо вилучення земельних ділянок лісового фонду на підставі рішення Солом`янського районного суду м.Києва від24.09.2008 по справах №2-а-176-1/08, №2-а-175-1/08, №2-а-174-1/08, №2-а-173-1/08 (а.с.179 т.3).

Отже, виходячи з того, що органи прокуратури в Україні становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, Міжрайонному природоохоронному прокурору Київської області, та відповідно, і Прокуратурі Київської області з січня 2010 року, було відомо про те, що Київською обласною державною адміністрацією 25 листопада 2008 року були прийняті розпорядження №№ 1469-1478 щодо вилучення земельних ділянок лісового фонду, а отже саме з січня 2010 року у прокурора виникло право на звернення до суду, адже саме з цього часу прокурор мав можливість дізнатися про наявність спірних розпоряджень.

Крім того, як вбачається з листа Київської обласної державної адміністрації № 11-28/5160 від 18.10.2018 (а.с.210 т.3), у період 2008-2009 років усі розпорядження, що приймалися головою Київської обласної державної адміністрації, по мірі їх прийняття направлялися до Кабінету Міністрів України. Приймання, перевезення та доставка (вручення) усіх розпоряджень здійснювалося Головним управлінням урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, у тому числі і розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 25 листопада 2018 року № 1469-1478. Разом з тим, зазначили, що строк зберігання розрахунків розсилання розпоряджень голови облдержадміністрації, документів з грифом Затверджую встановлено 3 роки, реєстрів на відправлену кореспонденцію 1 рік, листування з основної діяльності- 5 років. Термін зберігання зазначених документів закінчився, і вони видалені до знищення в установленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у справі ДП Бориспільський лісгосп 29.12.2007 р. надавав свої висновки про погодження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП Бориспільський лісгосп та зміни їх цільового призначення, а у січні 2010 р. відповідачам та третім особам направляв листи з копіями оскаржуваних розпоряджень (а.с. 180-182 т.3).

Отже, ДП Бориспільський лісгосп було обізнано про вилучення земельних ділянок лісового фонду з користування ДП Бориспільський лісгосп для подальшої передачі їх у власність громадянам та мало можливість дізнатись про наявність розпоряджень Київської обласної державної адміністрації №№ 1469-1478 від 25 листопада 2008 року ще з часу їх прийняття, але не скористалися правом їх оскарження у межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державі, в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, тобто з грудня 2008 року.

Як видно із матеріалів справи, Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі Головного управління земельних ресурсів у Київській області Держземагенства України надавало свої висновки Про погодження проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП Бориспільський лісгосп , переведення зазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх у власність громадянам (зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) для ведення особистого селянського господарства на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області № 19151,19155 від 22.07.2008р. (а.с.183,184 т.3), а Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області Держземагенства України затверджувались висновки Державної землевпорядної експертизи землевпорядної документації від 29.08.2008 р. (а.с.187,188 т.3).

Відповідно до п.1 Положення про Державне агенство земельних ресурсів , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 року №614, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони навколишнього природного середовища.

Отже, про порушення державних інтересів Кабінет Міністрів України міг довідатися з моменту надходження відповідних Проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП Бориспільський лісгосп , переведення зазначених земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області до відповідного підрозділу Дерземагенства у липні-серпні 2008 року, а отже міг дізнатися про оскаржувані розпорядження Київської обласної державної адміністрації, з моменту їх винесення.

Як роз`яснив Вищий Спеціалізований Суд з розгляду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.7 листа Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав №24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року, вирішуючи питання про застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання. Суди, інколи відмовляючи в задоволенні позову по суті, додатково підставою для відмови в задоволенні позову зазначають сплив строку позовної давності, що є неправильним.

Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови. Якщо встановлено, що право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв`язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене.

Враховуючи викладене, строк позовної давності за заявленими позовними вимогами, що визнання недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 25.11.2008 №№1469-1478 та від 02.02.2010 №№81-82 сплинув у листопаді 2011 року, а щодо визнання недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 02.02.2010 №№81-82 - у лютому 2013 року, оскільки Міжрайонною природоохоронною прокуратурою Київської області вже в січні 2010 року було відомо про оскаржувані розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 25.11.2008 №№1469-1478 у зв`язку проведенням перевірки додержання вимог органами місцевого самоврядування та виконавчої влади щодо вилучення земельних ділянок лісового фонду, а отже могло стати відомо і про наступну зміну цільового призначення земельних ділянок відповідними розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації.

При цьому, суд звернув увагу на ту обставину, що перший заступник прокурора Київської області, який звернувся до суду з вказаним позовом, та прокурор Бориспільської місцевої прокуратури, який здійснював представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, з клопотанням про поновлення строку звернення до суду не зверталися, не надали суду будь-яких достатніх та належних доказів та обґрунтованих пояснень щодо наявності поважних підстав пропуску такого строку.

Необґрунтованими є доводи прокурора, що строки позовної давності звернення до суду з даним позовом, передбачені ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, не пропущено, оскільки позивач, як контролюючий орган, набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, то його обізнаність про порушення прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Слід зазначити, що відповідно до ЗУ від 5.11.1991 року № 1789-ХІІ Про прокуратуру відповідність актів, які видаються всіма органами та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам, була предметом прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Таким чином, державі, в особі органу прокуратури, було і об`єктивно могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення. Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов`язків щодо усунення цих порушень протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королівства (рішення від 24 червня 2003 року, заява №44277/98, п.37) зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання у право власності особи має забезпечуватися справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи, вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України (рішення від 01 червня 2006 року, заява №25921/02, пункти 28, 29).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі Волков О.Ф. проти України (заява №21722/11, п.137) зазначив, що Суд неодноразово ухвалював рішення про те, що строки давності слугують декільком важливим цілям, а саме: забезпечують правову визначеність та остаточність, захищають потенційних відповідачів від застарілих скарг, яким може бути важко протидіяти, і запобігають будь-якій несправедливості, якщо б така виникла, коли б суди змушені були розглядати справи щодо подій, котрі відбувалися у віддаленому минулому, на основі доказів, які могли стати недостовірними та неповними зі спливом часу. У вказаній справі Суд дійшов висновку, що мало місце порушення п.1 ст.6 Конвенції щодо заявника, оскільки держава заявила вимоги до заявника після спливу значного часу з моменту подій, що були підставою для цих вимог.

Для забезпечення верховенства права відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини органи державної влади та суди зобов`язані дотримуватись встановлених ЦК України строків позовної давності та застосовувати передбачені цим Кодексом наслідки пропуску позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що позов пред`явлено прокурором поза межами позовної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Твердження апелянта про те, що строк позовної давності пропущений не був, оскільки Кабінет Міністрів України про порушення інтересів та цивільних прав держави дізнався лише отримавши копію позовної заяви, направлену судом відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 України, колегія суддів,

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Бориспільське лісове господарство залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 29 жовтня 2019 року.

Головуючий

Судді