Постанова

від 23.10.2019 по справі 639/5187/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Харків

Справа № 639/5187/17

Провадження № 22-ц/818/4283/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря судових засідань - Плахотнікової І.О.,

учасники справи:

позивач : Приватне акціонерне товариство Харківська автобаза №3

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Харківська автобаза №3 до ОСОБА_1 про визнання договору міни недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 14 червня 2019 року, ухвалене суддею Барковою Н.В., в залі суду в м. Харкові,

В С Т А Н О В И В :

ПрАТ Харківська автобаза № 3 звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спірний договір укладено 21.01.2015 року між ПАТ Харківська автобаза №3 в особі директора - ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , предметом якого є нежитлові будівлі літ. А/1-1 , загальною площею 751,3 кв. метри, що належали ПАТ Харківська автобаза №3 та нежитлові приміщення №13,№14, загальною площею 245,1 кв. метри, в нежитловій будівлі літ. А-2 , що належала на праві власності ОСОБА_1 та які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою визнання недійсним зазначеного договору міни є, на думку позивача те, що вказаний договір міни є значним правочином для ПАТ Харківська автобаза №3 , є правочином щодо вчинення якого є заінтересованість, був укладений з перевищенням повноважень директора - ОСОБА_1 , що призвело до порушення прав акціонерів. Крім того, при укладанні була порушена передбачена законом процедура прийняття та погодження рішення про укладання значного правочину та правочину здійсненого із заінтересованістю. Також, позивач вважає, що відповідачем не сплачено на виконання договору 118922,00 грн.

У зв`язку із чим просить суд визнати недійсним договір міни від 21.01.2015 року, укладений в місті Харків між Публічним акціонерним товариством Харківська автобаза № 3 в особі директора ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої сторони; відновити право власності Приватного акціонерного товариства Харківська автобаза № 3 на нежитлову будівлю літери А/1-1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 14 червня 2019 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Харківська автобаза №3 - задоволено. Визнано недійсним договір міни від 21.01.2015 року, укладений в місті Харків між Публічним акціонерним товариством Харківська автобаза № 3 в особі директора ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Людмилою Михайлівною та зареєстрованого в реєстрі за №40. Відновлено право власності Приватного акціонерного товариства Харківська автобаза № 3 на нежитлову будівлю літери А/1-1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 , як фізична особа, виконав зі свого боку всі обов`язки за договором міни у відповідності з умовами самого договору та нормами діючого законодавства. Факт виконання договору міни відповідачем підтверджується здійсненням оплати за договором міни на суму 118 922,00 грн. Доказів того, що кошти, як доплата по договору міни відповідачем сплачені не були позивачем не надано. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції застосував передбачені ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину в межах позовних вимог та відновив право власності на нежитлову будівлю літери А/1-1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції своїм рішенням фактично визнав за позивачем право власності на спірне нежитлове приміщення, а не застосував реституцію як правовий наслідок недійсного правочину. Також вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального право. Зазначає, що суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Крім того, судом першої інстанції були порушені правила предметної та суб`єктної юрисдикції, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.01.2015 року між ПАТ Харківська автобаза №3 , в особі директора - ОСОБА_1 та ОСОБА_1 було укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Олійник Л.М., р.№40. Предметом даного договору міни є нежитлові будівлі літера А/1-1 , загальною площею 751,3 кв. метри, що належала ПАТ Харківська автобаза №3 та нежитлові приміщення №13,№14, загальною площею 245,1 кв. метри, в нежитловій будівлі літера А-2 , що належали на праві власності ОСОБА_1 . Згідно з п.5 договору сторони оцінюють належну ПАТ Харківська автобаза №3 нежитлову будівлю в суму 375650,00грн. а належні ОСОБА_1 нежитлові приміщення у суму 256728,00 грн. Оцінку майна складено суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ Юридична компанія Калина 15.01.2015 року.

Відповідно до п.6 договору сторони домовились міну провести з доплатою у сумі 118922,00 грн., з яких суму - 66750,00 грн. внесено ОСОБА_1 на поточний рахунок ПАТ Харківська автобаза №3 ще до підписання та нотаріального посвідчення цього договору, а суму 52172,00 грн. ОСОБА_1 зобов`язується сплатити на поточний рахунок ПАТ Харківська автобаза №3 протягом десяти днів з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору (т.1 а.с. 10-17).

Як на підтвердження факту сплати відповідачем коштів на виконання спірного договору міни на рахунок позивача відповідач та його представники посилаються на письмову відповідь ПАТ ФІДОБАНК на звернення відповідача від 28.12.2017 року (т.1 а.с.153-154), Виписку по особовим рахункам ПАТ Харківська автобаза№3 за док. №255433724 від 22.01.2015 року (т.1 а.с.235- т.2 а.с. 73) та чотири копії (лише 3 з них з оригіналами) квитанцій ПАТ Харківська автобаза №3 до прибуткового касового ордеру №183 від 06.06.2014 року на суму 13500 грн, №185 від 16.06.2014 року на суму 19500 грн.(без оригіналу), №209 від 16.07.2014 року на суму 9750 грн. та №320 від 17.11.2014 року на суму 24000 грн. з призначенням платежу по передплата за придбання О/З від ОСОБА_1 (т.2 а.с.253).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального права розглядав справу в порядку цивільного судочинства, а доводи відповідача про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства - не гуртуються на законі.

Так, відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ) у редакції, чинній на час звернення із позовом , суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства .

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

Згідно з положеннями статей 83 , 88 , 143 Цивільного кодексу України , статей 88 , 167 Господарського кодексу України , статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII Про господарські товариства (тут і далі - ЦК України , ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).

Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України , стаття 88 ГК України ).

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін суд, встановлений законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України ) визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 Господарського кодексу України , далі - ГК України ).

Суб`єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону (частина друга статті 19 ГК України ). Суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації відповідно як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом (частина перша статті 58 ГК України ).

Оскільки для кваліфікації діяльності як господарської необхідним є, зокрема, встановлення факту її здійснення суб`єктами господарювання, а для набуття статусу останніх необхідною є їх державна реєстрація, висновки відповідача про те, що спір між сторонами виник щодо здійснення господарської діяльності, є необґрунтованими.

Із змісту позовних вимог вбачається, що ПАТ Харківська автобаза № 3 звертається з позовом до ОСОБА_1 , як до фізичної особи, що була стороною цивільно правової угоди. Вимог про відшкодування збитків, спричинених ОСОБА_1 як посадовою особою товариства позивачем не заявлено.

Відповідач вважає, що спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства посилається при цьому на висновки, викладені у постанові ВП ВС від 28.09.2018 року у справі № 902/458/19. Між тим, обставини у зазначеній справі не є тотожними із справою, що є предметом цього судового розгляду.

Колегія суддів вважає, що відносини за договором міни нерухомого майна господарського товариства, укладеним між цим господарським товариством та фізичною особою не належить до корпоративних та господарських спорів і є цивільними, відповідно до статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час постановлення ухвали апеляційним судом) та статті 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII ), і, як цивільний спір, правильно розглядався судом у порядку цивільного судочинства.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив зокрема з того, що оспорюваний договір міни суперечить актам цивільного законодавства, недотримано процедуру його укладення, передбачену Законом України Про акціонерні товариства , а відповідач, як особа, яка вчинила правочин не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності для прийняття рішення від імені товариства при укладенні значного правочину заінтересованою особою.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.2 ст. 16, ч.1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 215 ЦК України, підставою для визнання угоди недійсною є недотримання стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 вказаного Кодексу, саме на момент укладення такої угоди.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

При цьому суд враховує, що ст. 203 ЦК України, насамперед, встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а конкретні підстави для визнання договорів недійсними визначені ст. ст. 218 - 235 ЦК України, і такі підстави також повинні мати місце саме на час укладення такого договору.

Відповідно до ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Згідно зі ст.716 ЦК України, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну.

За змістом статті 154 ЦК та статті 13 Закону України Про акціонерні товариства установчим документом акціонерного товариства є його статут, який повинен містити відомості, зокрема про склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

Згідно пунктів 11.1- 11.1.9, 11.2 Статуту, що міститься в матеріалах справи, директор є виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю та вирішує всі питання його діяльності, крім віднесених до компетенції загальних зборів і наглядової ради; діє від імені товариства у межах, встановлених цим Статутом та приймає рішення одноособово. До його компетенції належать всі питання діяльності товариства (крім віднесених до компетенції інших органів товариства), у тому числі п. 11.2.2 вчиняти від імені Товариства правочини та укладати (підписувати) від імені товариства будь-які договори ( контракти, угоди) з урахуванням обмежень щодо змісту та суми договорів (контрактів, правочинів, угод), які встановлені цим Статутом.

ОСОБА_1 наполягає на тому, що статутом товариства жодних обмежень щодо укладення ним угод не встановлено.

Між тим, законом України Про акціонерні товариства встановлена певна процедура, дотримання якої вимагається при укладенні значних правочинів та при укладенні правочинів, стороною яких є заінтересована особа.

Згідно з ст. 70 Закону України Про акціонерні товариства (в редакції на час виникнення правовідносин) рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину. У разі неприйняття наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів. Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості. Якщо на дату проведення загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться акціонерним товариством у ході поточної господарської діяльності, загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті. Вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цією статтею, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства. Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.

Із змісту річної фінансової звітності емітента ПАТ Харківська автобаза № 3 (т. 1 а.с., 30-37), аудиторського висновку (т. 1 а.с. 155-159) вбачається, що вартість активів станом на 31.12.2014 року становила 293 000 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 не заперечує, що оспорюваний правочин був значним для ПАТ Харківська автобаза №3 , як такий, що перевищував 25% вартості активів ПАТ Харківська автобаза №3 за даними її останньої річної звітності .

Відповідно до ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства , особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства; член її сім`ї - чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини); юридична особа, в якій частка, що належить посадовій особі органів товариства, членам її сім`ї, становить 25 і більше відсотків; акціонер, який одноосібно або разом із членами сім`ї володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із нижченаведених ознак: 1) є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину; 2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину; 3) внаслідок такого правочину придбаває майно; 4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами). Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов`язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості. Виконавчий орган акціонерного товариства зобов`язаний протягом п`яти робочих днів з дня отримання відомостей про можливість вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, надати наглядовій раді (у разі відсутності наглядової ради - кожному акціонеру персонально) інформацію стосовно правочину, у вчиненні якого є заінтересованість, зокрема про: 1) предмет правочину; 2) вартість одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена правочином; 3) загальну суму правочину щодо придбання, відчуження або можливості відчуження майна, виконання робіт, надання або отримання послуг; 4) особу, яка має заінтересованість у вчиненні такого правочину. У разі якщо правочин, щодо якого є заінтересованість, порушує інтереси товариства, наглядова рада може заборонити його вчинення або винести розгляд цього питання на загальні збори. Наглядова рада протягом п`яти робочих днів з дня отримання від виконавчого органу інформації про правочин, у вчиненні якого є заінтересованість, зобов`язана прийняти рішення щодо вчинення такого правочину товариством або про відмову від його вчинення. Якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради, вона не бере участі в голосуванні з питання вчинення такого правочину. Якщо більшість членів наглядової ради є особами, заінтересованими у вчиненні такого правочину, або якщо наглядова рада не була створена або не прийняла рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, протягом строку, встановленого цією статтею, це питання виноситься на розгляд загальних зборів. Наглядова рада може прийняти рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину. Положення цієї статті не застосовуються у разі: 1) реалізації акціонерами переважного права відповідно до статті 27 цього Закону; 2) викупу товариством в акціонерів розміщених ним акцій відповідно до статті 66 цього Закону; 3) виділу та припинення акціонерного товариства; 4) надання посадовою особою органів товариства або акціонером, що одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, на безоплатній основі гарантії, поруки (у тому числі майнової поруки), застави або іпотеки особам, які надають товариству позику.

Отже ОСОБА_1 , як посадова особа товариства, яка є стороною значного правочину як фізична особа, є таким, що був зацікавлений у вчиненні оспорюваної угоди, тому рішення про вчинення оспорюваного правочину повинно було прийматися загальними зборами ПАТ Харківська автобаза №3 за поданням наглядової ради. (ст. 70)

Відповідач вказує, що питання про вчинення оспорюваного правочину було предметом розгляду наглядової ради 31.12.2014 року.

Дійсно, матеріали справи містять копію протоколу № 3 засідання наглядової ради ПАТ Харківська автобаза №3 від 01.12.2014 року.

Із змісту вказаного протоколу вбачається, що на порядок денний засідання наглядової ради було винесено питання проведення обміну нежитлової будівлі літ. А/1-1 на нежитлове приміщення частини будівля А-2. З цього приводу слухали директора ТОВ Харкіська автобаза № 3 , який повідомив про те, що для схоронності цілісності комплексу необхідно провести обмін нежитлової будівлі літ. А/1-1 на нежитлове приміщення частини будівлі А-2, з урахуванням різниці оціночної вартості. Сумою отриманих коштів погасити борг перед ДВС Жовтневого району та недоїмку перед Пенсійним фондом. Прийнято рішення провести обмін нежитлової будівлі літ. А/1-1 на нежитлове приміщення частини будівлі А-2, отримані кошти внести на розрахунковий рахунок та погасити недоїмку перед Пенсійним фондом та возвтратну фінансову допомогу згідно договору № 1 від 23.05.2007 року, договору № 2 від 08.12.2006 року, договору б/н від 26.01.2009 року.

Між тим, із змісту вказаного протоколу не вбачається, що на засідання наглядової ради було представлено проект оспорюваної угоди та до відома членів наглядової ради була доведена зацікавленість директора ОСОБА_1 у вчиненні правочину.

Із змісту оспорюваного договору міни від 21.01.2015року вбачається, що ринкова вартість будівель, що були предметом обміну визначена згідно звіту про оцінку майна, складеному субєктом оціночної діяльності - ТОВ Юридична компанія Калина від 15.01.2015 року та складає 256 728 грн.

Отже вартість нерухомого майна, що було предметом правочину була визначена вже після засідання наглядової ради. Тобто до відома наглядової ради були доведені не всі істотні умоги угоди.

Загальні збори ПАТ Харківська автобаза № 3 питання про вчинення оспорюваного договорупопередньо до його укладення не вирішували.

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 було дотримано процедуру погодження зазначеного правочину, вчиненого заінтересованою особою.

Оскільки ОСОБА_1 не дотримався додаткових вимог до порядку вчинення значного правочину, то цей правочин вважається вчиненим ним із перевищенням обсягу повноважень.

Відповідно до ст.72 Закону України Про акціонерні товариства , правочин, вчинений з порушенням вимог статті 71 цього Закону, може бути визнано судом недійсним.

Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства з моменту вчинення цього правочину.

Відповідач на момент укладання правочину був директором тобто представником акціонерного товариства у розумінні ЦК України.

Так, ч. 3 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, установлених законом.

Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що будучи представником ПАТ Харківська Автобаза № 3 , при укладенні оспорюваного правочину, ОСОБА_1 діяв в своїх інтересах.

ОСОБА_1 наполягає на тому, що оспорюваний правочин було схвалено рішенням загальних зборів № 2016/1 від 30.04.2016 року по шостому питанню.

Матеріали справи містять протокол № 2016/1 від 30.04.2016 року із змісту вказаного протоколу вбачається, що на порядок денний загальних зборів акціонерів було поставлено зокрема і питання затвердження розподілу прибутків (порядку покриття збитків) та розміру дивідендів товариства за 2015 рік. По шостому питанню про покриття збитків слухали директора, що за результатами роботи товариство, має прибуток у розмірі 117 000 грн. за рахунок продажу О.З. , який було спрямоване на покриття заборгованості по ЄСВ. Для подальшого погашення заборгованості дозволено продаж О.З. , дивіденди не нараховувати. (т.1 а.с. 148-151).

Між тим, із змісту зазначеного протоколу не вбачається, що до відома загальних зборів було доведено суть та істотні умови оспорюваної угоди, тому відсутні підстави вважати її такою, що схвалена товариством.

Отже, укладення оспорюваного договору міни суперечило ст. 238 ЦК України, відбулося без дотримання вимог ст. 70, 71 Закону України Про акціонерні товариства та не відповідало волевиявленню позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, крім іншого, суд першої інстанції виходив з того, що був відсутній предмет угоди з тими ознаками, що вкзані в договорі, тому правочин не був спрямований на реальне настання всіх наслідків ним обумовленим.

Колегія суддів з такими мотивами суду не погоджується з огляду на таке.

Дійсно, листом КП ХМБТІ Харківської міської ради від 20.11.2017 року розглянуто лист б/н за вх. № 5430 від 14.09.2017 року щодо виготовлення технічного паспорта відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме мацно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначено, що 26.04.2013 року проведена технічна інвентаризація щодо поділу будівлі літ. А-2 загальною площею 1861, 2 кв.м. на нежитлові будівлі літ. А-2 площею 1109,9 кв.м. та літ. А-1/1 площею 751, 3 кв.м. Приміщення 1-го поверху № 13 та № 14 в нежитловій будівлі літ. А-2 заінвентаризовані як приміщення 1-го поверху № 9 та № 10 загальною площею 245,1 кв.м., які увійшли в літ. А-1/1 . А колишні приміщення № 9 та № 10 в літ. А-2 - як приміщення № 13, 14 площею 239, 8 кв.м. у будівлі літ. А-2 (т. 1 а.с. 103).

Між тим, зазначені зміни не були зареєстровані у встановленому законом порядку.

В результаті оспорюваного правочину ОСОБА_1 набув право власності на нежитлову будівлю літ. А-1/1 за адресою: АДРЕСА_1 , чого і прагнув в результаті укладеного правочину, тому висновки суду про те, що правочин не був спрямований на настання реальних правових наслідків не відповідають обставинам справи. Не виконання оспорюваної угоди само по собі не є підставою для визнання її недійсною. Отже оскаржуване рішення підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову

На підтвердження факту сплати відповідачем коштів на виконання спірного договору міни на рахунок позивача відповідач та його представники посилаються на письмову відповідь ПАТ ФІДОБАНК на звернення відповідача від 28.12.2017 року (т.1 а.с.153-154), Виписку по особовим рахункам ПАТ Харківська автобаза№3 за док. №255433724 від 22.01.2015 року (т.1 а.с.235- т.2 а.с. 73) та чотири копії (лише 3 з них з оригіналами) квитанцій ПАТ Харківська автобаза №3 до прибуткового касового ордеру №183 від 06.06.2014 року на суму 13500 грн, №185 від 16.06.2014 року на суму 19500 грн.(без оригіналу), №209 від 16.07.2014 року на суму 9750 грн. та №320 від 17.11.2014 року на суму 24000 грн. з призначенням платежу по передплата за придбання О/З від ОСОБА_1 (т.2 а.с.253).

Суд першої інстанції надав вірну оцінку, вказаним доказам, які не всі представлені суду з оригіналами та не містять необхідної інформації, яка б беззаперечно свідчила про сплату відповідачем вказаних в них сум саме на виконання спірного договору міни від 21.01.2015 року.

Так, квитанції до прибуткового касового ордеру датовані навіть до засідання наглядової ради, яка обговорювала укладення договору міни. Квитанції складені щодо внесення ОСОБА_1 передплати за придбання основних засобів без зазначення, яких саме та в межах якого договору.

Виписка по особовому рахунку за 22.01.2015 року, відповідь ПУАТ Фідобанк від 28.12.2017 року дійсно підтверджують, що ОСОБА_1 було внесено 52200 грн. торгівельної виручки.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 діючи від імені підприємства реалізовував й інші основні засоби, вносив на його рахунок виручку.

Тому докази, на які посилається позивач не є беззаперечними та достатніми для висновку, що ОСОБА_1 було сплачено за оспорюваним договором міни на рахунок підприємства 118 922 грн.

Колегія суддів вважає, що правильно дійшовши висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору міни, суд першої інстанції помилково застосував наслідки недійсності оспорюваного правочину лише частково - відновив право власності позивача, не вирішив питання про повернення майна відповідачу.

Згідно роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , за змістом статті 216 ЦК ( 435-15 ) та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК ( 1618-15 ). Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК ( 435-15 )).

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину та повернути у власність ПАТ Харківська автобаза № 3 нежитлову будівлю літера А/1-1 за адресою: АДРЕСА_1 , також повернути у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення № 13,14 (моторний цех) в нежитловій будівлі літери А-2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів не вбачає підстав для стягненя на користь ОСОБА_1 грошових коштів в порядку реституції, оскільки з наведених вище підстав не вважає доведеним факт їх сплати.

ОСОБА_1 вказує, що спір був помилково вирішений в порядку спрощеного провадження, між тим, спір не відноситься до категорії таких, що не можуть бути розглянуті в зазначеному порядку. Отже підстав для скасування рішення з цих підстав не вбачається.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року змінити в частині вирішення вимог про відновлення права власності та в частині мотивів визнання недійсним договору міни.

Застосувати наслідки недійсності правочину.

Повернути у власність Приватного акціонерного товариства Харківська автобаза № 3 нежитлову будівлю літера А/1-1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Повернути у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення № 13,14 (моторний цех) в нежитловій будівлі літери А-2 за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна