Окрема думка

від 25.11.2020 по справі 639/5187/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 639/5187/17

провадження № 61-20859св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року залишив без змін.

При цьому Верховний Суд застосував висновки, зроблені в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2014 року в справі № 3-110гс14.

1. У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2014 року в справі № 3-110гс14 вказано, що

між ФОП ОСОБА_4 і ТОВ Агроремтехніка укладено договір оренди нежитлового приміщення від 1 березня 2012 року № 01/03-12, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 374,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається зі спірного договору, від імені ТОВ Агроремтехніка він підписаний ОСОБА_4, яка на час укладання зазначеного договору була директором підприємства.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Суд касаційної інстанції не звернув уваги на той факт, що спірний договір оренди нежитлового приміщення від 1 березня 2012 року № 01/03-12 всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України, було укладено від імені орендодавця та орендаря однією і тією ж особою, тобто договір направлений на реалізацію інтересів однієї особи.

Таким чином, висновок Вищого господарського суду України про відсутність підстав для застосування положень статей 203, 215 ЦК України та визнання договору недійсним, суперечить вимогам чинного законодавства і не відповідає фактичним обставинам справи .

Не можу погодитися із висновком, зробленим в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2014 року в справі № 3-110гс14, з таких мотивів.

1. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

2. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

3. У постанові Верховного Суду України від 16 травня 2011 року у справі № 3-31гс11 зроблено висновок, що відповідно до частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Отже, вказана норма встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів .

4. У статті 237 ЦК України закріплено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

4.1. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України)

4.2. Тлумачення статей 237 та 238 ЦК України свідчить, що під представником варто розуміти як законного представника (зокрема, батька, опікуна), так і особу, яка діє на підставі довіреності, виданої на основі акта органу юридичної особи чи договору.

4.3. Представництво є правовідношенням, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. А правовідносини виникають між суб`єктами, які є майново відокремленими, автономними, самостійними (стаття 1 ЦК України). Директор юридичної особи, у разі вчинення правочину юридичною особою, виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною, що не дозволяє вважати наявними наведені ознаки. Тому категорія представник може бути використана тільки щодо особи . Водночас, оскільки орган юридичної особи є складовою самої юридичної особи, це з позицій формально-юридичних виключає можливість застосування частини третьої статті 238 ЦК України до ситуацій, за яких вчиняється договір між фізичною особою, що одночасно є директором юридичної особи.

5. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року справу № 639/5187/17 повернуто на розгляд в колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Тому, з урахуванням законодавчої заборони повторної передачі на розгляд Великої Палати справи (частина шоста статті 404 ЦПК України), у Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду були відсутні процесуальні можливості для постановлення ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступу від висновку, що міститься в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2014 року в справі № 3-110гс14.

Суддя В. І. Крат