Ухвала

від 30.10.2019 по справі 758/10219/16

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 758/10219/19-к

провадження № 51- 4619 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року щодо ОСОБА_5 ,

встановив:

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Юнокомунарська Донецької області та жителя АДРЕСА_1 , виправдано за ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі КК), у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачувався у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство) за таких обставин.

На виконання рішення Подільського районного суду м. Києва №758/5798/16-к від 5 травня 2016 року, яким зобов`язано Державну Екологічну інспекцію у м. Києві (далі ДЕІ у м. Києві) здійснити проведення позапланового заходу стосовно перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні господарської діяльності ТОВ «Газ Поінт», начальником ДЕІ у м. Києві доручено державному інспектору з охорони навколишнього природного середовища ДЕІ у м. Києві ОСОБА_5 провести позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства при здійсненні господарської діяльності ТОВ «Газ Поінт» у період часу з 6 по 17 червня 2016 року.

На виконання наданих йому повноважень ОСОБА_5 8 червня 2016 року прибув на вул. Межигірську, 60 у м. Києві до газозаправної станції, що належить ТОВ «Газ Поінт» та передав директору і представнику цього підприємства ОСОБА_6 список із переліком документів, які необхідно надати до ДЕІ у м. Києві для завершення призначеної судом перевірки. 15 червня 2016 року в приміщенні ресторану японської кухні «Євразія» по вул. Межигірська, 15/35 «Д» у м. Києві, ОСОБА_6 передав ці документи ОСОБА_5 .

Згідно з пред`явленим обвинуваченням, під час цієї зустрічі ОСОБА_5 , знаючи про те, що він 15 червня 2016 року подав до ДЕІ у м. Києві заяву про звільнення із займаної ним посади, яка в цей же день була задоволена та його було звільнено із посади державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища ДЕІ у м. Києві, з метою заволодіння коштами ТОВ «Газ Поінт» шляхом обману, переглянувши надані йому документи, повідомив ОСОБА_6 про загрозу накладення на вказане товариство штрафних санкцій за порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин та пояснив, що для вирішення питання про мінімальне застосування санкцій адміністративного характеру, необхідно надати йому кошти в розмірі 8 000 грн.

На виконання цих вимог у тому ж ресторані 16 червня 2016 року близько 15:15 ОСОБА_6 передав ОСОБА_5 8 000 грн, після чого останній підписав та надав йому постанову про накладення адміністративного штрафу від 16 червня 2016 року №00961, згідно якої сума накладеного на ТОВ «Газ Поінт» штрафу за порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин становила 136 грн, а також припис № 08/179 п та Акт № 08/420-а від 16 червня 2016 року про усунення порушень, виявлених під час перевірки.

При розгляді справи суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела в судовому засіданні жодними належними та допустимими доказами факт вчинення ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК та вироком від 14 листопада 2017 року виправдав його за цим обвинуваченням.

Київський апеляційний суд ухвалою від 13 червня 2019 року зазначений вирок районного судузалишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_4 , вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор вважає необґрунтованим виправдання ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 190 КК і не погоджується з оцінкою суду про визнання наданих ним доказів неналежними та недопустимими. При цьому стверджує про порушення судом першої інстанції вимог ст. 94 КПК. Вказує, що суд не надав належної оцінки усім наданим доказам у їх сукупності, що, на думку прокурора, суттєво вплинуло на законність прийнятого рішення. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_6 про передачу ОСОБА_5 коштів у сумі 8000 грн. Зазначає, що протокол огляду місця події від 16 червня 2016 року в справі є допустимим доказом, який свідчить про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину. Також прокурор зазначає про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону під час правової оцінки наданих доказів, так як, на його думку, суд неправильно дійшов висновків про те, що всі надані стороною обвинувачення докази не містять фактичних даних, які підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину. На переконання прокурора, апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги про незаконність цього судового рішення та не навів підстав, з яких визнав ці доводи необґрунтованими, а тому прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) та є незаконною.

Розглянувши касаційну скаргу, вивчивши надані до неї копії судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку івстановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися надоказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої таапеляційної інстанцій.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування висунутого обвинувачення в кримінальному провадженні покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. Уцій справі суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках визначеної законом змагальної процедури у кримінальному процесі.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_5 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону.

Як убачається з вироку, у ньому викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_5 і визнаного судом недоведеним та підстави його виправдання із зазначенням конкретних мотивів, з яких суд визнав надані стороною обвинувачення докази недопустимими та неналежними.

Районний суд у судовому засіданні ретельно перевірив усі надані стороною обвинувачення докази, відповідно до ст.94КПК оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, у своєму вироку навів детальний аналіз цих доказів та надав відповідну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності.

Зокрема, свій висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину суд першої інстанції обґрунтував показаннями: самого ОСОБА_5 , який свою вину не визнав, потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; витягом з ЄРДР; протоколами: прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14 червня 2016 року, огляду телефону "Lenovo" від 14 червня 2016 року, про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 9 серпня 2016 року, про результати контролю за вчиненням злочину від 11 серпня 2016 року, про використання заздалегідь ідентифікованих засобів від 16 червня 2016 року, затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 16 червня 2016 року, огляду місця події від 16 червня 2016 року, від 29 липня 2016 року, від 11 серпня 2016 року; постановами: про залучення особи до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій від 14 червня 2016 року, про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 12 серпня 2016 року, про накладення адміністративного стягнення № 00961 від 16 червня 2016 року; приписом № 08/179 п від 16 червня 2016 року, Актом № 08/420-а перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ «Газ Поінт».

При цьому суд першої інстанції, оцінюючи показання потерпілого ОСОБА_6 у вироку, зазначив, що останній представляв інтереси товариства, щодо працівників якого здійснювалося досудове розслідування, перевірка ОСОБА_10 проводилась у межах доручення слідчого на підставі ухвали слідчого судді, а відтак була зацікавленість у дискредитації посадових осіб, які проводили цю перевірку. Посадові особи ТОВ "Газ Поінт" уклали з ОСОБА_6 угоду на представництво інтересів товариства, в той час як штатним працівником він не був, ніяких коштів, у тому числі заробітну плату не отримував, не є спеціалістом у сфері діяльності товариства або юристом, і надав для викриття обвинуваченого власні кошти, звертаючись із заявою про вчинення кримінального правопорушення не за місцем його вчинення. З урахуванням цих обставин місцевий суд дійшов умотивованого висновку, що показання потерпілого навіть у сукупності з іншими доказами не є достатніми для того, щоб поза розумним сумнівом стверджувати про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину.

Довід прокурора в касаційній скарзі про незаконне визнання судом першої інстанції недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 16 червня 2016 року не можна визнати прийнятним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, стороною обвинувачення суду був наданий протокол огляду місця події від 16 червня 2016 року, в якому зазначено, що місцем огляду є прямокутної форми ділянка землі по вул. Межигірська, 15/35-д у м. Києві. Однак, як убачається з протоколу, предметом огляду фактично був автомобіль "Lexus" д/н НОМЕР_1 , що перебував у володінні ОСОБА_5 , з якого в подальшому було вилучено вказані у протоколі речі та документи, у тому числі і грошові кошти в сумі 8 000 грн, які знаходилися у папці на передньому пасажирському сидінні автомобіля.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 237 КПК огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Згідно з частинами 1 і 3 ст. 233 КПКніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.

Оцінюючи цей доказ, районний суд у вироку зазначив, що даних про звернення слідчого чи прокурора до слідчого судді з метою отримання дозволу на обшук автомобіля матеріали провадження не містять, а тому визнав вказаний протокол огляду місця події недопустимим доказом, який здобутий з порушенням вимог ч. 2 ст. 237 КПК, що у відповідності до вимогст. 87 КПК є істотним порушенням прав та свобод людини.

Безпідставними є доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що необхідності в отриманні дозволу слідчого судді на обшук автомобіля не було, оскільки предметом огляду являлось виключно місце виявлення папки із грошовими коштами. Як убачається зі змісту наданих до касаційної скарги копій оспорюваних судових рішень, під час проведення огляду слідчим оглядався весь автомобіль. При цьому за своєю процедурою огляд автомобіля, який відноситься до іншого володіння особи, передбачає проникнення до нього. Про те, що вказана слідча дія по суті була обшуком, свідчать і показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які в суді пояснили, що були залучені слідчим як поняті при проведенні обшуку автомобіля. Враховуючи те, що відеозапис огляду місця події є додатком до цього протоколу, який визнаний судом недопустимим доказом, то суд першої інстанції вмотивовано зазначив у вироку про те, що дані, які містяться в цьому додатку, також не можуть бути визнані допустимим доказом і покладені в основу судового рішення.

Дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження та оцінивши надані стороною обвинувачення докази за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, районний суд з дотриманням встановлених у статтях 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності в кримінальному провадженні, дійшов умотивованого висновку про відсутність достатніх даних, які би підтверджували факт заволодіння ОСОБА_5 майном ТОВ «Газ Поінт» шляхом обману (шахрайство), виправдавши останнього у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, в якому він обвинувачувався.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої є аналогічними тим, що зазначені у його касаційній скарзі, ретельно їх перевірив та дійшов переконливого висновку про законність вироку суду першої інстанції, навівши відповідні обґрунтування і мотиви якими він керувався при ухваленні свого рішення.

При цьому, апеляційний суд, дослідивши надані сторонами докази у визначених межах, погодився із правильністю висновків районного суду у вироку щодо неналежності та недопустимості доказів, наданих стороною обвинувачення, зазначивши, що всі ці докази не містять достатніх даних, які би давали суду підстави дійти безспірного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину, а тому визнав наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи безпідставними та залишив вирок районного суду без змін.

Вирок районного суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогамстатей 370, 374 та 419 КПК.

Касаційна скарга прокурора не містить доводів, які би свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які, з огляду на положення статей 412 та 413 КПК, можуть бути

підставами для їх зміни чи скасування відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, і таких даних зі змісту судових рішень не вбачається.

З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають приводів для її задоволення, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Зважаючи на викладене та керуючись п. 2 ч. 2 статті 428КПК, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року щодо ОСОБА_5 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3