Рішення

від 23.10.2019 по справі 522/8665/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/8665/17

Провадження № 2/522/975/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

23 жовтня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря - Звонецької І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „АРТ", Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріак-Інформ" про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом про захист честі та гідності та стягнення моральної шкоди за наслідком поширення інформації на 7 телеканалі у сюжеті про теплопостачання у м. Теплодар.

Надалі позивач звернувся до суду з документом під назвою Уточнення позову, яку суд прийняв до розгляду як письмову заяву Про звеличення позовних вимог. При цьому, суд звертає увагу, що позивач звернувся до суду, як фізична особа на захист своїх особистих немайнових прав, але заяву та надані додатки посвідчив печаткою ТОВ Теплодаренерго .

У позовній заяві позивач вимагає:

1. Визнати недостовірною інформацію, поширену ТОВ Телерадіокомпанія АРТ , ТОВ РІАК-ІНФОРМ в ефірі кабельного телеканалу 7 канал : а саме мовою оригіналу:

І. ІНФОРМАЦІЯ_1.

II. ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 III. ІНФОРМАЦІЯ_4 .

IV. ІНФОРМАЦІЯ_5 .

2.Встановити, що зазначені вище висловлювання порочать честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_15

3.Зобов`язати ТОВ Телерадіокомпанія АРТ та ТОВ РІАК-ІНФОРМ не пізніше 7 днів з дня набрання рішення законної сили спростувати інформацію, поширену ефірно-кабельним каналом 7 канал ІНФОРМАЦІЯ_6 та далі многоразово, шляхом трансляції в телеефірі з аналогічною періодичністю інформацію за змістом в розділах І, II, III, IV.

4.Стягнути солідарно з ТОВ Телерадіокомпанія АРТ (код ЄДРПОУ 31116761) та ТОВ РІАК-ІНФОРМ (код ЄДРПОУ 23860567) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду та витрачення грошей на лікування 1 000 000 (один мільйон) гривень.

Позивач та його представник на позові наполягав. Вказав що під час коли в ефірі телеканалу був розповсюджений сюжет він вже не перебував на посту мера міста Теплодар. Заявив, що весь сюжет створений як звинувачення його у зриві опалювального сезону у місті. Надав усні та письмові пояснення на спростування інформації, яка прозвучала в сюжеті.

Представник відповідача у задоволені позову наполягала, надала письмовий Відзив, у якому виклала свої доводи та заперечення по кожній позовній вимогі. Наполягала на тому, що сюжет створений на підставі отриманого інтерв`ю. В сюжеті використані оціночні судження відносно діяльності позивача саме під час перебування на посаді мера міста Теплодар, тобто як публічної особи, а також відносно юридичної особи ТОВ Теплодаренерго , де засновниками є по`вязані особи з позивачем .

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вислухавши пояснення сторін, оглянувши копію відео сюжету, зміст якого підтвердили сторони, а також копію відео інтерв`ю ОСОБА_6 , суд дійшов наступних висновків.

Суд враховує, що представником відповідача визнаний факт фактичного відношення працівників обох відповідачів до створення та трансляції сюжету на 7 каналі , відносного якого заявлений позов, тому відповідачі є належними по справі.

Дослідивши у судовому засіданні зміст висловлювань у сюжеті та у інтерв`ю, суд визнає, що інформація, яка покладена в основу сюжету, щодо якого заявлений позов, була отримана журналістами 7-го каналу у вигляді інтерв`ю від посадової особи органу місцевого самоврядування - виконуючого обов`язки першого заступника міського голови міста Теплодар - ОСОБА_6 .

Заява позивача, що це інтерв`ю отримане вже після трансляції вказаного сюжету для оправдання його появи не підтверджене жодним доказом по справі. В свою чергу, суд враховує, пояснення представника відповідачів, що сюжет був створений як журналістське розслідування за наслідком резонансних сюжетів на центральних телеканалах України про факт затримання опалювального сезону у м. Теплодар у 2016 році.

Також суд встановлює, що висловлення в сюжеті освітлюють діяльність ОСОБА_1 тільки під час займання посади мера м. Теплодар, та тільки про наслідки придбання членами родини мера ОСОБА_1 котла у комунальній котельній.

Позивачем підтверджене суду, що саме під час знаходження його на посаді мера міста Теплодар, членами його родини засноване ТОВ Теплодаререго та викуплений на підставі рішення міської ради один з чотирьох котлів місцевої котельні. Таким чином, позивачем не спростовувалося, що викуп майна комунальної власності здійснене юридичною особою, яка заснована пов`язаними з ним особами.

Суд також враховує підтвердження позивача, що викуп котельні та придбання і налагодження обладнання для регенерації енергії від роботи цього котла здійснені на його власні кошти, які він заробив до вступу на посаду мера. Крім того, позивач підтвердив, що ТОВ Теплодаренерго також отримувало кошти від інвесторів для налагодження роботи реконструйованого котла та підтримання теплопостачання у місті. Звідси суд встановлює, що під час знаходження на посаді мера, позивач ОСОБА_1 не здійснював пряме інвестування власних коштів та залучених коштів інвесторів в комунальну інфраструктуру міста, а тому твердження представника відповідача, що позивач як мер діяв в той час в тому числі в інтересах пов`язаної з ним юридичної особи - відповідають дійсності.

Обставини на яких наполягає позивач, що він як мер багато зробив корисного для міста Теплодар, за що йому вдячні мешканці не входять до предмету дослідження по предмету спору, та не спростовують його пов`язаність з обставинами, що висвітлені у сюжеті.

Суд вбачає, що журналістом дійсно використовуються у сюжеті відповідні прийоми для подачі та послідуючої критичної оцінки глядачем ситуації, коли за наслідком діяльності влади в особі мера, теплопостачання у місті в опалювальний сезон залежить не від діяльності котельні, що належить територіальної громади міста, а від діяльності приватної фірми, яка заснована родичами мера міста. В сюжеті суд не вбачає прямих висновків у здійсненні будь-ким чогось протизаконного.

Визнати недостовірною та спростувати можна лише ту інформацію, яка була поширена телекомпанією в ефірі. Оскільки вислову про визнання позивача винним в тому, що м. Теплодар залишився без опалення в жовтні-листопаді 2016 р. телеканал у вказаному сюжеті не транслював - тому вимога про спростування ІНФОРМАЦІЯ_1. не підлягає задоволенню.

В сюжеті наявна фраза журналіста: ІНФОРМАЦІЯ_7 , та: ІНФОРМАЦІЯ_8 .

В цих висловах суд не вбачає будь якого твердження відносно позивача як фізичної особи, тому не стосується його честі, гідності та ділової репутації. З сюжету слідує, що під приватною особою слід розуміти ТОВ Теплодаренерго , яке не є учасником даної справи. Позивач не довів які самі його особисті немайнові права порушені даним твердженням. Звідси суд визнає що, позивач в цієї частині позову не є належним позивачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи можливий інтерес спільноти по даній справи суд вказує, що вислів журналіста про вимоги Нафтогазу основані на промові посадової особи органу місцевого самоврядування - виконуючого обов`язки першого заступника міського голови міста Теплодар ОСОБА_6 в інтерв`ю на 7м.40с. (медіафайл МУІ_0391 у матеріалах справи), а також перепискою між НАК Нафтогаз та Теплодарською міською радою, зокрема листом №26-7117/1.2-16 від 19.10.2016р. ( в матеріалах справи), у якому зазначено: Національна акціонерна компанія Нафтогаз Укрїни запевняє у готовності розглянути питання щодо укладання договорів постачання природного газу з МКП Одеська ТЕЦ-2 після врегулювання питання щодо належного оформлення переведення заборгованості за використаний ТОВ Теплодаренерго природний газ та її погашення МКП Одеська ТЕЦ-2 .

Також суд встановлює, що в сюжеті наявна фраза журналіста: ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Своїми поясненнями позивач підтвердив матеріали справи, що був мером міста Теплодар 13 років поспіль з 2002 по 2015 роки, та це є публічною інформацією. Також, позивач наполягав, що відчуження комунального котла (одного з чотирьох) відбулось 13.05.2004 р. за договором купівлі- продажу обладнання - котлоагрегату №2 пуско-резервної котельної м. Теплодар, шляхом викупу. Покупцем котлоагрегату №2 пуско-резервної котельної м. Теплодар виступило ТОВ Теплодаренерго . Засновниками зазначеного товариство на той час та на час розгляду справи дійсно є родичі позивача

В уточненні до позовної заяви, позивач вказує: ІНФОРМАЦІЯ_10 . Таким чином, позивач по справі сам підтверджує свою заінтересованість у створенні у 09.09.2004 р. ТОВ Теплодаренерго через членів своєї родини, які були пов`язаними особами мера та подальшій діяльності. З цього суд вбачає, достовірність поданої журналістом інформації, яка критично сприймається суспільством щодо зростання влади та бізнесу за рахунок комунальної власності.

При цьому твердження про те, що відчуження котельної чи котла на користь ТОВ Теплодаренерго відбулося незаконно сюжет не містить.

Позивач вказує на недостовірність розповсюдженої інформації, що в дійсності ТОВ Теплоенерго викупило не усю котельню, а один з чотирьох котлів. Однак суд враховує, пояснення представника відповідача, що сюжет направлений на освітлення обставин зриву опалювального сезону у місті. Та значення має те, що раніше теплопостачання здійснювало місцева котельня, а після викупу ТОВ Теплоенерго котла та проведення його реконструкції постачання тепла почало здійснювати це підприємство. Суд погоджується з такою позицією, що для пересічного громадянина, який сплачує кошти за постачання тепла пройшла заміна комунальної котельної на приватну котельну та в даному випадку не важливо скільки котлів для цього використано.

Для оцінки даного висловлення журналіста в сюжет,і суд також враховує промови ОСОБА_14 в інтерв`ю, а саме відео файл МУІ 0392 на 02:43: ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Також в інтерв`ю відео файл МУІ 0391 на 04:23 є промова, що: ІНФОРМАЦІЯ_12?

Суд приймає як доказ, висновок спеціаліста лінгвістичний аналіз доктора філологічних наук, професора кафедри прикладної лінгвістики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Яроцькою Г .С. №17-359 від 09.10.2017р. (далі - Висновок).

У висновку зазначене, що у вступі ІНФОРМАЦІЯ_13 має значення управлять, а в даному контексті вжита в жаргонному узагальненому значенні керувати. Уживання жаргонізмів є поширеним прийомом у ЗМІ, адже завдяки цьому вдається надати оцінку викладеним відомостям, та робить це висловлювання оціночним.

У висновку надане розкриття актуального змісту усталеному словосполученню прибрати к рукам . Цей фразеологізм вживається як розмовна одиниця та передає несхвальну оцінку привласнення. Згідно зі словниковими тлумаченнями, означає привласнення певного об`єкту.

Суд не вбачає в цьому висловленні обов`язкової умови незаконного способу цих дій та прямого звинувачення у противоправних діях. Привласнення, про яке йдеться, може відбуватися у законний спосіб.

Також спеціаліст у висновку вказує, що об`єктивний зміст тексту надає можливість неоднозначних інтерпретацій, з яких адресат повідомлення самостійно вирішує, про кого та про що саме йдеться в запропонованому тексті. Зазначені висловлювання не містять фактичного твердження (інформації) про причетність пана ОСОБА_3 до противоправних дій. Ігрова та іронічна мовленнєва стратегія автора, вираження оцінки у лексемах розмовного стилю (класична) та жаргонізмах (рулить), стилістично зниженим усталеним виразам (прибрати до рук) є показником емоційного впливу на свідомість адресанта та спробою маніпулювати сприйняттям інформації. Адже поширеність зазначених методів у ЗМІ є загальновизнаним фактом та сприймається суспільством як належне.

В сюжеті також є твердження журналіста, яке оскаржує позивач, що ІНФОРМАЦІЯ_14 .

Висновки, щодо висловлення пов`язаності мера ОСОБА_3 до заснування та діяльності ТОВ Теплодаренерго судом зазначені вище.

Суд враховує пояснення представника відповідача, що вислів у сюжеті: ІНФОРМАЦІЯ_15

Виходячи з контексту сюжету де відсутні будь-які прямі звинувачення у протиправних діях, суд не вбачає що вживання слова "шантаж" в даному контексті є пред`явленням обвинувачення у кримінальному злочину, та згоден з твердженням сторони відповідачів, що журналіст телеканалу використовував слово шантаж, маючи на увазі його загально словарне значення, а не вузько- спеціалізоване, юридичне.

Згідно словника шантаж це залякування загрозою. Зв`язку з чим, суд погоджується з позицією відповідачів, що застосування в даному випадку для освітлювання подій слова шантаж також прийомом журналіста для загострення сприйняття інформації глядачем в межах допустимої критики. Без сумніву з точки зору керівництва м. Теплодар та пересічного глядача, натяг у листі про можливість дій приватного підприємства, за наслідком якого взимку може залишитися населений пункт без опалення, є суттєвою загрозою.

Відповідно до Висновку спеціаліста №17-359 від 09.10.2017р. зазначено: ІНФОРМАЦІЯ_15 .

Виходячи з наведеного суд погоджується з позицією відповідачів, що негативна оцінка діяльності пана ОСОБА_3 формується у свідомості адресата завдяки прийомам маніпулятивного мовленнєвого впливу, що полягають у введенні позивача, як об`єкту критики в негативно-оцінюваний ряд дій, на які вказує журналіст у зазначених висловленнях.

Таким чином, суд визнає, що форма, у якій подано негативну інформацію щодо пана ОСОБА_3, є оцінними судженнями, думками, переконаннями, критичною оцінкою певних фактів і недоліків, яке є вираженням суб`єктивної думки і поглядів ТОВ Телерадіокомпанія АРТ , та ТОВ Ріак-Інформ

Також позивач оскаржує твердження у сюжеті, що: ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Згідно висновку спеціаліста №17-359 від 09.10.2017р. даний текст ІНФОРМАЦІЯ_17 .

Таким чином, у наданому фрагменті немає експліцитної інформації про причетність позивача до зазначених фактів, його відповідальності за це. Фактологічні твердження є повідомленням про стан речей, проте не містять образливих оцінок щодо особистості пана ОСОБА_3 та його діяльності.

Суд встановлює, що наведений фрагмент сюжету не містить будь-яких даних або посилань на позивача, а мова йде про борги ТОВ Теплопостачання яке не є стороною по справі. Позивач не довів які самі його особисті немайнові права порушені даним твердженням. Звідси суд визнає що, позивач в цієї частині позову не є належним позивачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також суд враховує усталену практику Верховного Суду, який дійшов висновку, що межі допустимої критики публічної особи є значно ширшими, ніж окремої пересічної особи .

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно зі статтями 94, 277 ЦК України, частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передавання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення у мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно із частиною другою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

За приписами статті 30 Закону України Про інформацію , ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у згаданій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Зі змісту статей 3, 4, 6 Декларації вбачається, що, оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином необхідне розрізняти фактичні твердження та оціночні судження, а також те, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - неможливо.

Слід зауважити, що журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль сторожового пса суспільства (рішення ЄСПЛ у справі The Observer and The Guardian v. the United Kingdom , від 26 листопада 1991 року).

Крім того, у пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року в справі Лінгенс проти Австрії та пункті 46 рішення цього суду від 15 липня 2010 року в справі Газета Україна-Центр проти України (заява № 16695/04) наголошено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність.

У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення ЄСПЛ у справі Газета Україна-Центр проти України заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне 15 жовтня 2010 року).

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року (остаточне 17 жовтня 2016 року) ухвалив рішення у справі № 61561/08 Інститут економічних реформ проти України , де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статті 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.

На підставі викладеного суд враховує, що позивач був публічною особою, та враховує, що висловлення журналіста у сюжеті, які позивач просить спростувати, не містять конкретних даних щодо оцінки його дій в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій, є оціночними судженнями, які не можуть бути витлумачені як фактичні дані з огляду на характер використання у них зазначених вище мовних засобів.

З метою привернути увагу громадськості, в сюжеті журналіст висловлює суб`єктивні оціночні судження, особистий погляд на дії позивача на посту мера, власну оцінку його поведінки.

Доводи позивача щодо негативного характеру оціночних суджень, викладених у спірних статтях, ґрунтуються на власному розумінні і трактуванні тез і висловлювань та з урахуванням характеру використаних автором мовних засобів не спростовують їх зміст як оціночних суджень.

Виходячи з наведеного, наданий позивачем як доказ консультативний висновок № 54792 від 26.06.2019 року, що фрагменти зазначеного вище сюжету містять інформацію негативного характеру що діяльності ОСОБА_3 на посту мера, не спростовують висновку, що журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій відносно посадових осіб в межах громадського контролю і потенційно гострої та сильної громадської критики.

Суд вказує, що в силу зайняття зазначеної посади та відповідного суспільного інтересу до проблематики теплопостачання у місті, позивач в сюжеті висвітлений саме як публічна особа, а привертає до себе увагу суспільства. Таким чином, відповідачі не вийшли за межі допустимої критики позивача і поширені в сюжеті висловлювання не мали на меті приниження його честі, гідності та ділової репутації, а були спрямовані на всебічне висвітлення ситуації навколо суспільно значимої теми щодо зриву опалювального сезону та постачання тепла мешканцям м. Теплодар в осені 2016 року.

З урахуванням практики Верховного суду та висновків Європейського суду з прав людини вбачається, що позивач повинен бути готовим витримувати більше критики, ніж приватні особи, та більш холоднокровно ставиться до неї.

Позовні вимоги відшкодування моральної шкоди є похідними від первинних вимог по захисту честі та гідності, тому оскільки немає підстав для задоволення вимог позивача про визнання інформації недостовірною та її спростування, підстави для відшкодування моральної шкоди позивачу також відсутні.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „АРТ", Товариства з обмеженою відповідальністю „Ріак-Інформ" про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 04 листопада 2019 року.

Суддя А.В. Науменко

23.10.19