Постанова

від 14.06.2021 по справі 522/8665/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 червня 2021 року

м. Київ

справа № 522/8665/17-ц

провадження № 61-4913св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Телекомпанія АРТ , товариство з обмеженою відповідальністю Ріак-Інформ ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2019 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду

від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до товариства з обмеженою відповідальністю Телекомпанія АРТ (далі - ТОВ Телекомпанія АРТ ), товариства з обмеженою відповідальністю Ріак-Інформ (далі - ТОВ Ріак-Інформ ) про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 14 листопада 2016 року в ефірі на кабельному телеканалі 7 канал він побачив відеозапис, в якому відносно нього поширювалася недостовірна та негативна інформація, а саме (мовою оригіналу):

1. История классическая, прошлый мэр города ОСОБА_1 рулил городом 13 лет подряд и за это время успел прибрать к рукам коммунальную котельную.

2. Фактически котел, который стал собственностью компании ОСОБА_1, стал инструментом шантажа .

3. Теплодарэнерго, уходя с рынка продажи тепла, оставило огромные долги - почти 4 миллиона гривен Нафтагазу за использованное топливо, начиная с 2013 года, плюс еще набежало пени почти на 4 миллиона гривен. Ну плюс еще 1 миллион 200 тысяч долга перед Одессагазом за транспортировку топлива. Всего - почти 10 миллионов. Больше половины городского бюджета Теплодара, колоссальные деньги .

Позивач вважав, що вищевказана інформація, яка неодноразово транслювалася в ефірі кабельного телеканалу 7 канал , є фактичними твердженнями про нього, а не оціночними судженнями, вона не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню. Діями відповідачів, якими було поширено оспорювану інформацію, завдано істотної шкоди його репутації, честі та гідності, а також здоров`ю, а тому оцінена ним моральна шкода у розмірі 1 млн грн є співмірною його моральним та фізичним стражданням.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , збільшивши позовні

вимоги, просив суд:

1. визнати недостовірною інформацію, поширену ТОВ Телекомпанія АРТ , ТОВ Ріак-Інформ в ефірі кабельного телеканалу 7 канал , а саме (мовою оригіналу):

І. На яких підставах телекомпанії визнали мене винним в тому, що Теплодар залишився без опалення в жовтні-листопаді 2016р.

II. Нафтогаз потребовал чтобы город взял долги частника на себя, иначе вентель не откроют. Как сделать коммунальную котельную частной - смотрите прямо сейчас . История классическая, прошлый мэр города ОСОБА_1 рулил городом 13 лет подряд и за это время успел прибрать к рукам коммунальную котельную. Она стала частной, а управлять предприятием ІНФОРМАЦІЯ_1 стали супруга ОСОБА_1 и его внук ОСОБА_7. Вот такой семейный бизнес .

III. Фактически котел, который стал собственностью компании ОСОБА_1, стал инструментом шантажа .

IV. Теплодарэнерго, уходя с рынка продажи тепла, оставило огромные долги - почти 4 миллиона гривен Нафтагазу за использованное топливо, начиная с 2013 года, плюс еще набежало пени почти на 4 миллиона гривен. Ну плюс еще 1 миллион 200 тысяч долга перед Одессагазом за транспортировку топлива. Всего - почти 10 миллионов. Больше половины городского бюджета Теплодара, колоссальные деньги .

2. Встановити, що зазначені вище висловлювання порочать честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати ТОВ Телекомпанія АРТ та ТОВ Ріак-Інформ не пізніше семи днів з дня набрання рішення законної сили спростувати інформацію, поширену 14 листопада 2016 року та далі неодноразово кабельним телеканалом 7 канал шляхом трансляції в телеефірі з аналогічною періодичністю інформацію за змістом в розділах І, II, III, IV.

4. Стягнути солідарно з ТОВ Телекомпанія АРТ та ТОВ Ріак-Інформ

на його користь моральну шкоду, а також витрати на лікування у розмірі

1 млн грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2019 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,

що інформація, яка покладена в основу сюжету, була отримана журналістами 7 канал у вигляді інтерв`ю від посадової особи органу місцевого самоврядування - виконуючого обов`язки першого заступника міського голови м. Теплодар Одеської області Панасюка О. Ю . Висловлювання у сюжеті освітлюють діяльність позивача тільки під час займання ним посади мера м. Теплодар і наслідки придбання членами його родини котла у комунальній котельній. При цьому сам позивач підтвердив суду, що саме під час знаходження його на посаді мера м. Теплодар Одеської області членами його родини засноване товариство з обмеженою відповідальністю Теплодаренерго (далі - ТОВ Теплодаренерго )

та викуплений на підставі рішення міської ради один з чотирьох котлів місцевої котельні. Тобто, позивачем не спростовувалося, що викуп майна комунальної власності здійснене юридичною особою, яка заснована пов`язаними з ним особами.

Суд зазначив, що журналістом дійсно використовувались у сюжеті відповідні прийоми для подачі та послідуючої критичної оцінки глядачем ситуації, коли за наслідком діяльності влади в особі мера, теплопостачання у місті в опалювальний сезон залежить не від діяльності котельні, що належить територіальні громаді міста, а від діяльності приватної фірми, яка заснована родичами мера міста. Проте, в оспорюваному сюжеті прямих висновків у здійсненні позивачем протизаконних дій немає.

Суд першої інстанції вказав, що визнати недостовірною та спростувати можна лише ту інформацію, яка була поширена телекомпанією в ефірі. Оскільки висловлювання про визнання позивача винним у тому, що

м. Теплодар залишився без опалення в жовтні-листопаді 2016 року, телеканал у вказаному сюжеті не транслював, то вимога про спростування наступної інформації: На яких підставах телекомпанії визнали мене винним в тому, що Теплодар залишився без опалення в жовтні-листопаді 2016р. , не підлягає задоволенню.

Крім того, в сюжеті наявна фраза журналіста: Нафтогаз вимагає, щоби місто взяло борги приватної особи на себе, інакше вентиль не відчинять , та: Як зробити комунальну котельню приватною - побачте прямо зараз . Проте в цих висловлюваннях відсутні твердження відносно позивача як фізичної особи, тому не стосується його честі, гідності та ділової репутації.

Із сюжету слідує, що під приватною особою слід розуміти ТОВ Теплодаренерго , яке не є учасником даної справи.

Таким чином, позивач не довів, які саме його особисті немайнові права

були порушені, а також те, що поширена відносно нього інформація

є твердженням про факти, а не оціночними судженнями.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2019 року - без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що наявна фраза журналіста у сюжеті: Історія класична, минулий мер ОСОБА_1 рулив містом тринадцять років поспіль та за цей

час встиг прибрати до рук комунальну котельну. Вона стала приватною,

а управляти підприємством Теплодаренерго стали дружина ОСОБА_1 та його унук ОСОБА_7 . Такий сімейний бізнес ,

не спростована позивачем. Навпаки, позивач підтвердив, що був мером

м. Теплодар тринадцять років поспіль, з 2002 по 2015 роки, відчуження комунального котла (одного з чотирьох) відбулось 13 травня 2004 року

за договором купівлі-продажу обладнання - котлоагрегату № 2 пуско-резервної котельної м. Теплодар, шляхом викупу. Покупцем котлоагрегату № 2 пуско-резервної котельної м. Теплодар виступило ТОВ Теплодаренерго , засновниками якого дійсно є родичі позивача. Твердження позивача про те, що вказаний сюжет містить в собі інформацію, що відчуження котельної чи котла на користь ТОВ Теплодаренерго відбулося незаконно, є безпідставними, оскільки вищевказаний сюжет

не містить такої інформації. Твердження позивача про недостовірність розповсюдженої інформації з посиланням на те, що в дійсності ТОВ Теплодаренерго викупило не всю котельню, а лише один з чотирьох котлів, не є інформацією, яка порочить честь і гідність позивача.

Оскільки позивач ОСОБА_1 був публічною особою, то висловлення журналіста у сюжеті, які позивач просить спростувати, не містять конкретних даних щодо оцінки його дій в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій, є оціночними судженнями, які не можуть бути витлумачені як фактичні дані з огляду на характер використання у них зазначених вище мовних засобів. Відповідачі не вийшли за межі допустимої критики позивача і поширені в сюжеті висловлювання не мали на меті приниження його честі, гідності та ділової репутації, а були спрямовані на всебічне висвітлення ситуації навколо суспільно значимої теми щодо зриву опалювального сезону та постачання тепла мешканцям м. Теплодар восени 2016 року.Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у тому числі, і про стягнення на його користь з відповідачів в солідарному порядку моральної шкоди, оскільки підстав для відшкодування позивачу відповідачами моральної шкоди, матеріали справи не містять.

При цьому суд застосовував статтю 10 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, відповідну практику Європейського суду з прав людини, Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи,

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Приморського районного суду м. Одеси.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили його доводи про те, що поширена відносно нього інформація є неправдивою, вона не відповідає дійсності.

Він дійсно був мером м. Теплодар Одеської області з 2002 року по

2015 рік, проте за час його перебування на посаді міського голови котельня міста, як цілісний майновий комплекс, не змінювала форми власності, вона й досі перебуває у комунальній власності, а ТОВ Теплодаренерго було відчужено лише один із чотирьох котлів котельні. Апеляційний суд вказав, що висловлювання в сюжеті освітлюють його діяльність тільки під час займання ним посади міського голови, тобто як публічної особи, проте він був мером з 2002 року по 2015 рік, а поширення оспореної інформації відбулося вже тоді, коли мером міста була інша особа. Таким чином, у листопаді - грудні 2016 року він ніяк не міг бути причетний до підготовки опалюваного сезону у місті. Оспорена інформація була поширена у такій формі, що у глядача складалося враження, що відчуження одного із чотирьох котлів було здійснено незаконно, проте він ніяких протиправних дій за час перебування посаді мера міста не вчиняв. Діями відповідачів, якими було поширено оспорювану інформацію, завдано істотної шкоди його репутації, честі та гідності, а також здоров`ю, а тому оцінена ним моральна шкода у розмірі 1 млн грн є співмірною його моральним та фізичним стражданням.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ Телекомпанія АРТ та ТОВ Ріак-Інформ на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Висвітлений сюжет був створений на підставі інтерв`ю посадової особи органу місцевого самоврядування - виконуючого обов`язки першого заступника міського голови м. Теплодар Одеської області Панасюка О. Ю. щодо ситуації, яка склалася з початком опалювального сезону в м. Теплодар Одеської області. У сюжеті використані оціночні судження відносно діяльності позивача саме під час перебування його на посаді мера м. Теплодар, тобто як публічної особи,

а також відносно юридичної особи ТОВ Теплодаренерго , де засновниками є пов`язані із ним особи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини четвертої статті 34 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі

у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів

масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах,

в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно

і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, L ingens v. Austria , № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав

людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку

та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей ,

які отримані належним чином або розглядаються як необразливі

чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими

є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів

Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165

(1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У абзаці четвертому пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної

та юридичної особи роз`яснено, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно виходили із того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами того, що поширена відносно нього інформація є твердженням про факти,

а не оціночними судженнями, оскільки оспорена інформація не містить жодних фактів, чи відомостей про порушення ним закону. Вказана інформація була створена на підставі інтерв`ю посадової особи органу місцевого самоврядування - виконуючого обов`язки першого заступника міського голови м. Теплодар Одеської області Панасюка О. Ю. щодо ситуації, яка склалася з початком опалювального сезону в м. Теплодар Одеської області.При цьому сам ОСОБА_1 підтвердив, що був мером м. Теплодар тринадцять років поспіль, з 2002 по 2015 роки, відчуження комунального котла (одного з чотирьох) відбулось 13 травня 2004 року за договором купівлі-продажу обладнання - котлоагрегату № 2 пуско-резервної котельної м. Теплодар, шляхом викупу. Покупцем котлоагрегату № 2 пуско-резервної котельної м. Теплодар виступило

ТОВ Теплодаренерго , засновниками якого дійсно є родичі позивача. Твердження позивача про те, що вказаний сюжет містить в собі інформацію, що відчуження котельної чи котла на користь ТОВ Теплодаренерго відбулося незаконно, є безпідставними, оскільки вищевказаний сюжет не містить такої інформації.

Твердження позивача про недостовірність розповсюдженої інформації

з посиланням на те, що у дійсності ТОВ Теплодаренерго викупило не всю котельню, а лише один з чотирьох котлів, не є інформацією, яка порочить честь і гідність позивача.

Крім того, публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо його

особи при виконанні ним посадових обов`язків мера міста свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно нього, що узгоджується

зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідну практику Європейського суду з прав людини, Декларацією

про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендацій, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Оскільки позивач ОСОБА_1 був публічною особою, то висловлення журналіста у сюжеті, які позивач просив спростувати, не містять конкретних даних щодо оцінки його дій в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій, вони є оціночними судженнями, які

не можуть бути витлумачені як фактичні дані з огляду на характер використання у них зазначених вище мовних засобів. Відповідачі не вийшли за межі допустимої критики позивача і поширені в сюжеті висловлювання не мали на меті приниження його честі, гідності та ділової репутації, а були спрямовані на всебічне висвітлення ситуації навколо суспільно значимої теми щодо зриву опалювального сезону та постачання тепла мешканцям

м. Теплодар восени 2016 року.

Отже, при вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць