Постанова

від 26.09.2019 по справі 371/946/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи 371/946/18

номер апеляційного провадження 22-ц/824/12687/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2019 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді доповідача - Білич І.М.

суддів - Панченка М.М., Іванченка М.М.

при секретарі - Кемському В.В.

за участі представника позивача - Невкритий В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Миронівського районного суду Київської області Капшук Л.О.,

по цивільній справі № 371/946/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Урожай про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною ,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною. Обґрунтовуючи свою вимогу тим, що 28 грудня 2012 року між нею та ТОВ „Науково - виробнича фірма „Урожай" укладено договір оренди земельної ділянки, яка належить їй на праві власності строком на 5 років, тобто до 27 грудня 2017 року. У 2017 році сторони уклали подібний договір щодо тієї ж самої земельної ділянки строком на 5 років, тобто до 2022 року. Згодом, в 2018 році, позивачу стало відомо про існування додаткової угоди №1 до договору оренди землі від 28 грудня 2012 року. За указаним правочином сторони погодили, що термін основного договору закінчується в грудні 2027 року. Наміру укладати додаткову угоду вона не мала, а тому вважає, що дана угода до договору оренди землі укладена поза її волею шляхом обману, внаслідок чого її права, як власника земельної ділянки, є порушеними і підлягають захисту. У літку 2017 року представник ТОВ НВФ Урожай давала їй на підпис певні документи, зі змістом яких вона не ознайомилася, та допускає можливість того, що тоді вона випадково підписала вищевказану додаткову угоду.

З огляду на викладене, просила суд визнати недійсною додаткову угоду №1 до договору оренди землі Шн-ф-102 Ш від 28.12.2012 року про оренду земельної ділянки площею 4.07 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222988400:03:001:0134, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ НВФ Урожай .

Рішенням Миронівського районного суд Київської області від 25.07.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу за результатами розгляду якої ставила питання щодо скасування рішення суду та постановлення нового про задоволення заявлених позовних вимог. Вказуючи при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення судом помилкового рішення. Висновки суду не відповідають обставинам справи , судом не враховані ти обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Відповідач про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку. У судове засідання не з`явився, поважність причин своєї неявки суду не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача в силу вимог ст. 372 ЦПК України

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,07 га, розташованої на території Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області, ДП 5, пай 102, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Шандрівської сільської Ради народних депутатів № 93 від 17 грудня 2001 року ( державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ- КВ № 050556 зареєстрований за № 476 від 22 травня 2002 року.

28 грудня 2012 року між ПрАТ Науково-виробнича фірма Урожай та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі Шн-ф-102 Ш, за яким належна позивачу земельна ділянка, кадастровий номер 3222988400:03:001:0134. Державна реєстрація договору оренди була проведена 28 грудня 2012 року /а.с. 21-22/.

10 червня 2017 року між ТОВ Науково-виробнича фірма Урожай , який є правонаступником ПрАТ Науково-виробнича фірма Урожай , та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору оренди землі Шн-ф-102 Ш від 28 грудня 2012 року Відповідно до умов якої сторони погодили продовжити строк дії основного договору оренди землі до 31 грудня 2027 року.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що оспорювана додаткова угода була укладена під впливом обману та всупереч волі позивача.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції при постановленні рішення не взято до уваги те, що умисел відповідача щодо обману позивача

під час укладення додаткової угоди є очевидним. Так як саме відповідач зацікавлений в довгостроковій оренді земельної ділянки, оскільки земля є основним засобом виробництва та джерелом отримання доходів орендатором, не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.

Так, в силу положень ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо.

Згідно ч. 4 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 17 Закону України Про оренду землі ).

Положеннями частини першої статті 16 Закону України Про оренду землі передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

В статті 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала на те, що не мала волі на укладення додаткової угоди до договору оренди землі, згідно умов якої строк дії основного договору було продовжено до 2027 року.

Статтею 230 ЦК України визначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Також обманом є заперечення однією із сторін правочину наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчування їхнє існування.

Правочин, вчинений під впливом помилки або обману, є оспорюваним. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що помилка або обман дійсно мали місце.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовувала тими обставинами, що оспорювану додаткову угоду договору оренди земельної ділянки підписала не усвідомлюючи, який документ підписує. І саме в такий спосіб була введена в оману.

Разом з тим, враховуючи, що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що її було введено в оману або вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а також судом не встановлено будь-яких недобросовісних дій з боку відповідача при укладенні оспорюваної додаткової угоди, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у позові про визнання додаткової угоди недійсною.

У ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача додатково послався на ту обставину (як підтвердження стану позивача на час підписання оспорюваного договору) що ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку, не може у повному обсязі усвідомлювати значення власних дій, а відтак не вчиняє (підписує) будь-які документи без присутності свого сина.

У силу положень ч.ч.1, 6 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів справи, ні позовна заява ОСОБА_1 , ні подана нею апеляційна скарга не містить в собі посилань на зазначені вище доводи, які навів представник позивача в ході розгляду апеляційної скарги.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 364, 368, 375, 381-383, 384,387 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2019 року.

Суддя-доповідач:

Судді: