Постанова

від 17.03.2020 по справі 371/946/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа № 371/946/18

провадження № 61-21770св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Урожай ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2019 року у складі судді Капшук Л. О. та постанову Київського апеляційного суду

від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Панченка М. М., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Урожай (далі - ТОВ НВФ Урожай ) про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.

Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2012 року між ОСОБА_1 ТОВ НВФ Урожай укладено договір оренди земельної ділянки, яка належить позивачці на праві власності строком на 5 років, тобто до 27 грудня 2017 року.

У 2017 році сторони уклали подібний договір щодо тієї ж самої земельної ділянки строком на 5 років, тобто до 2022 року.

Згодом, в 2018 році, позивачці стало відомо про існування додаткової угоди

№ 1 до договору оренди землі від 28 грудня 2012 року. За указаним правочином сторони погодили, що термін основного договору закінчується в грудні 2027 року. Наміру укладати додаткову угоду ОСОБА_1 не мала, а тому вважає, що дана угода до договору оренди землі укладена поза її волею шляхом обману, внаслідок чого її права, як власника земельної ділянки, є порушеними і підлягають захисту. У літку 2017 року представник ТОВ НВФ Урожай давала їй на підпис певні документи, зі змістом яких вона не ознайомилася, та допускає можливість того, що тоді вона випадково підписала вищевказану додаткову угоду.

ОСОБА_1 просила визнати недійсною додаткову угоду № 1 до договору оренди землі Шн-ф-102 Ш від 28 грудня 2012 року про оренду земельної ділянки площею 4,07 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222988400:03:001:0134, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ НВФ Урожай .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 25 липня

2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що оспорювана додаткова угода була укладена під впливом обману та всупереч волі позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня

2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

26 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що підпис на додатковій угоді був проставлений заявником саме шляхом обману під виглядом отримання нею додаткових коштів за оренду землі. Підпис був проставлений під прикриттям необхідності проставлення підпису у відомості за отримання коштів.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Миронівського районного суду Київської області.

У грудні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,07 га, розташованої на території Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області, ДП 5, пай 102, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Шандрівської сільської Ради народних депутатів № 93 від 17 грудня 2001 року (державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 050556 зареєстрований за

№ 476 від 22 травня 2002 року.

28 грудня 2012 року між ПрАТ Науково-виробнича фірма Урожай та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі Шн-ф-102 Ш. Строк дії договору оренди сторонами узгоджено у 5 (п?ять) років.

Державна реєстрація договору оренди була проведена 28 грудня 2012 року.

10 червня 2017 року між ТОВ НВФ Урожай , який є правонаступником ПрАТ Науково-виробнича фірма Урожай , та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди землі Шн-ф-102 Ш від 28 грудня 2012 року відповідно до умов якої сторони погодили продовжити строк дії основного договору оренди землі до 31 грудня 2027 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що під час укладання спірного правочину її було введено в оману, що і є підставою заявлених позовних вимог.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину;

по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України

від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 та у постанові Верховного Суду

від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив, що ОСОБА_1 не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що її було введено в оману або вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення. Судом не встановлено будь-яких недобросовісних дій з боку відповідача при укладенні оспорюваної додаткової угоди. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 25 липня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко