Рішення

від 03.10.2019 по справі 362/6164/17

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/6164/17

Провадження № 2/362/200/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2019 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участі: секретарів судового засідання - Шаблій Т.С., Яренко Н.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представників відповідача - Гайдаєнко С .В., Лисенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, зазначаючи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. В.Вільшанка померла ОСОБА_4 , яка за життя склала заповіт, яким все своє майно, в тому числі і земельну ділянку площею 3,10 га на території Великовільшанської сільської ради. Позивач фактично прийняв спадщину, користувався вказаною земельною ділянкою, отримував орендну плату. Однак, звернувшись до нотаріуса з питанням оформлення спадщини, з`ясував, що пропустив встановлений законом строк прийняття спадщини. Крім того, встановлено, що державний акт на вказану земельну ділянку виданий вже після смерті ОСОБА_4 та містить помилку в зазначенні по-батькові її власника, а саме: замість вірного ОСОБА_5 зазначено ОСОБА_6 . Оскільки померла ОСОБА_4 набула право на вказану земельну ділянку, яку він фактично прийняв у спадок, і відсутність належного правовстановлюючого документу не може бути перешкодою для оформлення його спадкових прав, як єдиного спадкоємця, позивач просить суд: встановити факт прийняття ним спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ; встановити факт належності ОСОБА_4 правовстановлюючого документу, а саме державного акту серії Р3 5364 №340105 на земельну ділянку площею 3,10 га в межах згідно з планом на території Великовільшанської сільської ради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого Васильківською райдержадміністрацією 13.03.2003 р. та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,10 га в межах згідно з планом на території Великовільшанської сільської ради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, - в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що позивачі є єдиним спадкоємцем майна померлої ОСОБА_4 , заповіт нею складений саме на нього(позивача), а не на сина, як стверджує представник відповідача, він зареєстрований і ніким не оспорений. Правомірність набуття права власності померлою на спірну земельну ділянку не оспорюється і стверджується сертифікатом, вона виготовляла технічну документацію, однак не встигла отримати державний акт у зв`язку зі смертю. Факт прийняття спадщини позивачем стверджується показами свідків. Великовільшанська сільська рада є належним відповідачем у даній справі, оскільки інших спадкоємців померлої ОСОБА_4 немає. Вважає, що наявні всі правові підстави для задоволення позову.

Представник відповідача - голова Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області Гайдаєнко С.В. в судовому засіданні позов не визнала з тих підстав, що заповіт, на який посилається позивач, був складений на сина померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_1 . Вважає, що Великовільшанська сільська рада не є належним відповідачем у справі, оскільки наявні спадкоємці першої черги, які мають бути відповідачами у даній справі. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Лисенко В.В. заперечила проти позову з тих підстав, що заповіт померлої ОСОБА_4 , на який посилається позивач, - є нікчемним. Вважає, що неможливо встановити місце відкриття спадщини. Крім того, є докази, що позивач не отримував ні гроші, ні продукцію за вказану земельну ділянку, тому відсутні підстави визнавати факт прийняття ним спадщини. Просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши учасників судового процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи наступного.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, відповідно до абз. 3 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування № 7 від 30.05.2008 року (далі - ППВСУ від 30.05.2008 р. № 7), у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч. 2 ст. 5 ЦК України).

За змістом п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, його норми застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Разом з тим, у відповідності до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Так, у відповідності до роз`яснень, наведених в пункті 1 ППВСУ від 30.05.2008 р. № 7, відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 р., спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

При цьому, пунктом 1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р. (далі - лист ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року) при обґрунтуванні застосування правил книги шостої ЦК України до спадкових правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України 2003 р., та врахування роз`яснень, які містяться в абз. 3 п. 1 ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 7, зазначено, що норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 р. і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 р. у справі № 450/2737/14-ц (провадження № 61-557св18), 05.09.2018 р. у справі № 667/8257/13-ц (провадження № 61-9324св18), від 01.11.2018 р. у справі № 2-о-14/11 (провадження № 61-17452св18).

Правовий аналіз вказаного вище дає підстави для висновку, що при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01 січня 2004 р., не допускається застосування судами норм ЦК 2003 р., а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема, ЦК УРСР.

Судом достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. В. Вільшанка Васильківського району Київської області померла ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим В . Вільшанською сільською радою 30.01.1996 р., запис №5 (а.с.6).

Відповідно до заповіту, складеного 12.01.1996 р. і посвідченого секретарем виконкому Калинівської селищної ради Беспалою Т.Г., Терещенко Варвара ОСОБА_5 все майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день смерті належатиме їй за законом, в тому числі земельна ділянка площею 3,10 га заповідає ОСОБА_1 . Заповіт підписаний ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі за №15 (а.с.7).

01.11.2016 р. вказаний заповіт зареєстровано в спадковому реєстрі за №59736701, що стверджується витягом №45623473 від 01.11.2016 р. (а.с.8).

Як вбачається з копії державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №340105, ОСОБА_4 , яка мешкає в с. В. Вільшанка, на підставі розпорядження Васильківської РДА від 29.08.2002 р. №425 передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,10 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Великовільшанської сільської ради, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державний акт зареєстрований в Книзі записів за №1217 та виданий 13.03.2003 р., тобто вже після смерті ОСОБА_4 (а.с.10).

Як вбачається з матеріалів витребуваної судом спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (позивач) 26.10.2017 р. звернувся до Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 (а.с.33).

Однак, постановою державного нотаріуса Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області № 1328/02-31 від 26.10.2017 р. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену земельну з тих підстав, що позивачем пропущено шестимісячний строк подання заяви про прийняття спадщини, а також з тих підстав, що державний акт виданий вже після смерті ОСОБА_4 , та виданий на ім`я ОСОБА_4 , а не ОСОБА_8 , як зазначено в свідоцтві про смерть (а.с.11-12).

Матеріали спадкової справи містять заповіт, складений ОСОБА_4 на користь свого сина ОСОБА_9 , що датований 30.09.1987 року (а.с.39).

Відповідно до положень ст. 534 ЦК УРСР, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять,так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно ч.1, 2 ст. 544 ЦК УРСР заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

За таких обставин, заповіт, складений ОСОБА_4 12.01.1996 р., скасував заповіт, складений ОСОБА_4 30.09.1987 р. на користь її сина ОСОБА_9 .

Щодо тверджень представника відповідача щодо нікчемності вказаного заповіту, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Разом з тим, відповідно до положень п.1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої Наказом МЮУ № 22/5 від 25.08.94 р., у відповідності зі статтею 37 Закону "Про нотаріат" (3425-12 ) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти.

Тобто, посвідчення вказаного заповіту секретарем селищної ради відповідало вимогам закону, в тому твердження представника позивача про його нікчемність - є безпідставним.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду показала, що вона працювала секретарем виконкому Калинівської селищної ради з 1986 р. по 29.03.1998 р. До неї звернувся житель селища ОСОБА_1 , щоб зробити заповіт з ОСОБА_11 . Вона призначила час і поїхала в с. В.Вільшанка. Вона приїхала до ОСОБА_12 , вони були вдвох у кімнаті, сказала, щоб зробити заповіт на ОСОБА_1 , жителя селища Калинівка, який у всьому їй допомагає. Вона все записала в книзі і в заповіті на папері і поїхала додому. ОСОБА_13 усвідомлювала, що робить. Вона їй все зачитала вголос, вона сказала, що згодна і підписала. ОСОБА_13 сказала, що саме на цього чоловіка, який допомагає їй по господарству і є однофамільцем її сина. Після посвідчення заповіту син жодних претензій не пред`являв. Він перебував в іншій кімнаті. Посвідчувати заповіт вона їздила з Книгою реєстрації, однак з часом Книги у цій сільській раді зникли, вона вже близько 5 разів свідчить в суді про складення заповітів за той час. В кінці вона зробила запис, а ОСОБА_13 розписувалась.

Суд критично ставиться до довідки Калинівської селищної ради від 25.10.2017 р., адресованої начальнику Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури, з якої слідує, що Калинівська селищна рада не реєструвала заповіт №15 від 12.01.1996 р. із ОСОБА_4 , за 1996 рік за №15 зареєстровано заповіт іншої особи та за іншою датою. При цьому зазначає, що Книга (журнал) реєстрації заповітів Калинівської селищної ради за 1996 рік відсутня.

Тобто, вказана довідка містить суперечливі відомості, які не узгоджуються між собою та протирічать показам свідка, наданим під час судового засідання, інформація надана без посилання на джерело, крім того, зазначено, що джерело вказаної інформації - книга (журнал) реєстрації заповітів Калинівської селищної ради за 1996 рік - відсутня.

Під час судового розгляду жодних вимог ні зі сторони відповідача ні від третіх осіб щодо недійсності даного заповіту не заявлено, справжність підпису в ньому не оспорюється.

Положення цивільного законодавства України закріплюють презумпцію правомірності правочину, яким по своїй правовій природі є заповіт. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відтак, у суду відсутні підстави не приймати до уваги чи вважати нікчемним заповіт, складений 12.01.1996 р. на користь позивача, тому право позивача як спадкоємця за заповітом - судом достовірно встановлено.

Твердження відповідача щодо нікчемності заповіту, складеного ОСОБА_4 на користь позивача не підтверджено жодними доказами, відтак, носить характер недоведених посилань та розцінюється судом критично.

Сама лише констатація відповідачем вказаного факту не є достатнім мотивом для підтвердження цього висновку.

Відповідно до довідки Київського обласного архіву №01-17-2120 від 30.11.2016 р., після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилась і не видавалась з травня 1996 р. по 1998 р. включно (а.с.38 на звороті).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, та довідки Київського обласного нотаріального архіву щодо відсутності спадково справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 - позивач є єдиним спадкоємцем її майна, який виявив бажання спадкувати.

Відтак, твердження відповідача про те, що є спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_4 - не відповідають дійсності, не доведені належними і допустимими доказами.

Відповідно до роз`яснень, викладений в п.3.5 листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування : Оскільки спір про визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Районні державні адміністрації можуть бути залучені в якості третіх осіб у випадках, якщо спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення знаходяться за межами населених пунктів.

За таких обставин, враховуючи відсутність інших спадкоємців померлої ОСОБА_4 , Великовільшанська сільська рада Васильківського району є належним відповідачем у даній справі, а твердження відповідача про протилежне є безпідставними.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до статті 549 ЦК УРСР, спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування , якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 р. тощо.

Відповідно до ст.ст.548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , дружина позивача, суду показала, що вони та її мати проживала в АДРЕСА_1 , а хата ОСОБА_12 знаходиться за 5 метрів від них. Коли ОСОБА_13 стала старенька, вони приїздили допомагати їй, перекривали їй дах. Вони спілкувалися, ОСОБА_13 давала їм зерно для господарства. Потім вона склала заповіт на іі чоловіка - позивача у справі. Відразу після смерті ОСОБА_15 вони з чоловіком, як спадкоємцем ОСОБА_15 , отримували зерно за пай. Після зміни орендаря вони перестали отримувати зерно. Син покійної жив спочатку в Росії, потім у ОСОБА_16 . Він мав свій пай і на пай матері не претендував.

Таким чином, судом встановлено фактичне прийняття позивачем спадкового майна - земельної ділянки площею 3,10 га на території В.Вільшанської сільської ради, яка на законних підставах належала спадкодавцю ОСОБА_4

Описка, вчинена при виготовлені державного акту на вказане спадкове майно, а саме зазначення по-батькові ОСОБА_6 замість ОСОБА_5 , допущена не з вини ОСОБА_4 , а внаслідок співзвучності імені та неуважності організації, що виготовляла вказаний державний акт.

Крім того, представниками відповідача факт належності ОСОБА_4 правовстановлюючого документу, а саме Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ 5364 №340105 на земельну ділянку площею 3,10 га на території Великовільшанської сільської ради, та факту прийняття позивачем вказаної ділянки - не оспорювався, жодних доводів на заперечення вказаних обставин не наводилось.

Стаття 129 Конституції України як одну із основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, за правилами ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України суд, ухвалюючи судове рішення, зобов`язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відтак, всупереч заперечень представників відповідача, суд не знаходить підстав для визнання відповідача таким, що не мав права на спадкування, так як будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних посилань суду надано не було та в судовому засіданні їх не встановлено, а ті, що надані на підтвердження вказаних посилань, судом розцінюються критично.

Щодо заявлених на завершальній стадії судового розгляду представником відповідача клопотань про виклик свідків та витребування доказів, - суд зазначає наступне.

Згідно ч.2, ч.3 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Так, з моменту відкриття провадження - 22.11.2017 р. і на стадії підготовчого провадження представник відповідача не звертався до суду із заявами про витребування доказів, допиту свідків, так само не просив суд надати додатковий строк на надання доказів, не обґрунтував неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього. Також слід зазначити, що під часу допиту свідків, викликаних за клопотанням представника позивача - представник відповідача залишила зал судового засідання, не скориставшись правом поставити їм свої запитання.

Судом встановлено, що відповідач мав можливість, починаючи з 2017 р. скористатися своїм правом витребування доказів та скористатися належною правовою допомогою, а клопотання, заявлені представником ОСОБА_17 не на належній стадії судового процесу - заявлені з пропуском встановленого строку, у зв`язку з чим залишені без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України , ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Так, в межах розгляду даної справи судом враховано, що згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як вбачається з прецедентної практики Європейського суду з прав людини (справа Суханов та Ільченко проти України заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа Принц Ліхтенштейну проти Німеччини , заява № 942527/98) поняття майно може являти собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги , відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання / правомірне очікування (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною у рішенні по справі Суханов та Ільченко проти України (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014 р., за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.

За таких обставин, спадщина, прийнята спадкоємцем на підставі ст. 549 ЦК УРСР, проте не оформлена юридично, охоплюється поняттям майно в розумінні прецедентної практики Європейського Суду.

За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, ОСОБА_1 , як спадкоємець майна померлої ОСОБА_4 за заповітом, прийняв спадщину в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, як такий, що фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, доказів, які б спростовували наведені висновку суду, матеріали справи не містять.

Як роз`яснює п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. Про судову практику у справах про спадкування , відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Таким чином, судом достовірно встановлено правомірність набуття померлою ОСОБА_4 за життя права власності на спірну земельну ділянку, позивач є спадкоємцем майна померлої, який прийняв спадщину, а відсутність належного правовстановлюючого документу не може бути перешкодою в оформленні його спадкових прав.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 534, 541, 544, 548, 549 ЦК УРСР Постановою Пленуму Верховного Суду № 7 Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 р., ст.ст.2,10,76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов - задовольнити.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Встановити факт належності ОСОБА_4 правовстановлюючого документу, а саме - Державного акту на право приватної власності на землю Серії РЗ 5364 №340105, на земельну ділянку площею 3.10 га в межах згідно з планом, розташованої на території Великовільшанської сільської ради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого 13.03.2003 р. Васильківською райдержадміністрацією.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на земельну ділянку площею 3.10 га в межах згідно з планом, розташованої на території Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, - в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Стягнути з Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області (вул. Польова, 1 с. Велика Вільшанка, Васильківського району Київської області, 08671, Код ЄДРПОУ: 04359181) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Велика Вільшанка Васильківського району Київської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 2595 (дві тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять) грн. 18 (вісімнадцять) коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Л.М.Кравченко