Постанова

від 02.06.2021 по справі 362/6164/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 362/6164/17

провадження № 61-14166св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Великовільшанська сільська рада Васильківського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шумило Наталія Миколаївна, на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня

2020 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М.,

Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області, в обґрунтування якого зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка за життя склала заповіт, яким все своє майно, в тому числі і земельну ділянку площею 3,10 га на території Великовільшанської сільської ради, заповіла йому.

Вказував, що він фактично прийняв спадщину, користувався вказаною земельною ділянкою, отримував орендну плату. Однак, коли він звернувся до нотаріуса із заявою про оформлення спадщини, то йому постановою державного нотаріуса відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що він пропустив встановлений законом строк прийняття спадщини. Також, відмовлено з тих підстав, що державний акт на вказану земельну ділянку виданий вже після смерті ОСОБА_2 та містить помилку в зазначенні по-батькові її власника, а саме: замість правильного ОСОБА_2 зазначено ОСОБА_4 .

Посилаючись на те, що померла ОСОБА_2 набула право на вказану земельну ділянку ще за життя, і не з її вини документи виготовлялися тривалий час, а також на те, що він фактично прийняв спадок після смерті померлої, а відсутність належного правовстановлюючого документу не може бути перешкодою для оформлення його спадкових прав, як єдиного спадкоємця за заповітом, просив суд встановити факт прийняття ним спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , встановити факт належності ОСОБА_2 правовстановлюючого документу, а саме державного акту серії Р3 5364 № 340105 на земельну ділянку площею

3,10 га в межах згідно з планом на території Великовільшанської сільської ради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого Васильківською райдержадміністрацією 13 березня 2003 року та визнати за ним право власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 03 жовтня 2019 року у складі судді Кравченко Л. М. позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 та факт належності ОСОБА_2 правовстановлюючого документу у вигляді державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ 5364 №340105, на земельну ділянку площею 3,10 га, розташовану на території Великовільшанської сільської ради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого 13 березня

2003 року Васильківською райдержадміністрацією та визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку.

Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивач є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 за заповітом і у встановленому законом порядку прийняв спадщину після її смерті шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а відтак має право на спадкове майно у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому суд виходив із доведеності факту набуття померлою ОСОБА_2 за життя права власності на спірну земельну ділянку, а відсутність належного правовстановлюючого документу не може бути перешкодою в оформленні спадкових прав позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року апеляційну скаргу Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області задоволено частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи доказів, які б підтверджували, що на момент смерті ОСОБА_2 була власником спірної земельної розміром 3,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва . Зокрема у справі відсутні як рішення відповідного компетентного (повноважного) органу про передачу у власність спадкодавиці земельної ділянки, так і державний акт про право власності земельну ділянку, видані за життя спадкодавиці. Навпаки, в матеріалах справи містяться копія державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №340105, виданого 13 березня 2003 року на ім`я

ОСОБА_2 , на підставі розпорядження Васильківської районної державної адміністрації № 425 від 29 серпня 2002 року.

Вказаний державний акт, як і розпорядження Васильківської РДА видані більш як через шість років після смерті ОСОБА_2 і не породжують у померлої ніяких прав на земельну ділянку, оскільки відповідно до

статті 9 ЦК УРСР 1963 року правоздатність громадянина, тобто здатність набувати цивільні права і обов`язки, виникає в момент його народження і припиняється зі смертю. У зв`язку зі смертю спадкодавиці у ІНФОРМАЦІЯ_1 її здатніть набувати цивільні права і обов`язки припинилася, відтак спірна ділянка не є об`єктом спадкування і не входить до спадкової маси на момент смерті спадкодавиці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанова суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: спадкування земельної ділянки на яку був виготовлений правовстановлюючий документ вже після смерті спадкодавця.

Касаційна скарга мотивована тим, що він має право на спадкування спірної земельної ділянки, оскільки незважаючи на те, що правовстановлюючий документ видано після смерті спадкодавця, ОСОБА_5 ще за життя набула право на земельну частку (пай) та отримала сертифікат на право на земельну частку пай, що засвідчує це право. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, не мотивувавши свої висновки.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 3,10 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Великовільшанської сільської ради, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №340105, виданого 13 березня 2003 року Васильківською РДА, тобто вже після смерті ОСОБА_2 .

За життя спадкодавець ОСОБА_2 склала заповіт від 12 січня 1996 року, посвідчений секретарем виконкому Калинівської селищної ради Ваильківського району Київської області Беспалою Т. Г., за яким все належне їй майно, де б воно не знаходилось, з чого б воно не складалось і взагалі все те, що на день смерті належатиме їй за законом, в тому числі земельна ділянка площею 3,10 га, заповіла ОСОБА_1

26 жовтня 2017 року позивач звернувся до Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 , однак постановою державного нотаріуса Васильківської районної державної нотаріальної контори

№ 1328/02-31 від 26 жовтня 2017 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену земельну з тих підстав, що позивачем пропущено шестимісячний строк подання заяви про прийняття спадщини, а також з тих підстав, що державний акт виданий вже після смерті ОСОБА_2 , а також виданий на ім`я ОСОБА_2 , а не ОСОБА_2 , як зазначено в свідоцтві про смерть (а. с. 11-12).

Відповідно до довідки Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області від 07 вересня 2017 року, ОСОБА_2 проживала разом із своїм сином ОСОБА_1 . Після смерті матері ОСОБА_1 успадкував житловий будинок

АДРЕСА_1 та 03 березня 2006 року продав цей будинок своєму сусіду позивачу у справі ОСОБА_1 , який проживає у будинку АДРЕСА_2 повідомила, що заповіт, вчинений 12 січня 1996 року ОСОБА_2 на сина ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Спірні правовідносини регулюються ЦК УРСР 1963 року, який був чинним на момент смерті ОСОБА_2 у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтею 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частину одній або кільком особам, а також державі або окремим організаціям. Частина майна, що залишилася незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом в порядку черговості (стаття 537 ЦК УРСР).

За змістом статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття.

Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління і володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

За змістом наведених норм до спадкоємців переходять лише ті права та обов`язки (спадщина) спадкодавця, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Предметом спору в даній справі є земельна ділянка розміром 3,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області, яка, як стверджує позивач, належала на праві власності спадкодавиці і яку він успадкував за заповітом.

Підстави та процедура набуття права власності на земельну ділянку на час відкриття спадщини регулювалися ЗК України 1990 року.

Відповідно до положень статті 17 ЗК України 1990 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, передача земельних ділянок у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 17 ЗК України 1990 року громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до відповідної ради за місцем розташування земельної ділянки, яка розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення (частина сьома статті 17 Кодексу ЗК України 1990 року).

Статтею 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після встановлення меж ділянки в натурі та одержання документа, що посвідчує право власності чи право користування.

Право власності чи право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються сільськими, селищними, міськими, районними радами (стаття 23 зазначеного Кодексу).

З огляду на викладене, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Такі ж висновки щодо підстав для спадкування земельної ділянки сформульовано у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 343/1048/17, де Верховний Суд залишив без змін судові рішення, якими відмовлено у задоволенні вимог про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування з тих підстав, що спадкодавець за життя не оформив у встановленому законом порядку право власності на спірні земельні ділянки, тому вони не є об`єктом спадкування і не входять до спадкової маси.

Установивши, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 за життя набула права власності на земельну ділянку площею 3,10 га на території Великовільшанської сільської ради, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а розпорядження Васильківської РДА, як і державний акт, видані 29 серпня 2002 року і

13 березня 2003 року відповідно, тобто більш як через шість років після смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), і не породжують у померлої ніяких прав на земельну ділянку, оскільки в силу положення статті 9 ЦК УРСР 1963 року здатність спадкодавця набувати цивільні права і обов`язки припинилася у зв`язку з її смертю, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна ділянка не є об`єктом спадкування і не входить до спадкової маси на момент смерті спадкодавця.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він має право на спадкування спірної земельної ділянки, оскільки незважаючи на те, що правовстановлюючий документ видано після смерті спадкодавця, ОСОБА_5 ще за життя набула право на земельну частку (пай) та отримала сертифікат на право на земельну частку пай, що засвідчує це право є необґрунтованими, оскільки позивач відповідні докази до судів попередніх інстанцій не надав, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Крім того, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України

від 14 червня 1994 року № 18/5 , (чинної, на час існування спірних правовідносин) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР ).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Згідно зі статями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління і володіння спадковим майном шляхом отримання орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, доказів, які б свідчили, що він фактично вступив в управління земельною ділянкою розміром 3, 10 га, позивачем не надано. Також не надано доказів про те, що вказана земельна ділянка була передана в оренду та орендар сплачував орендну плату позивачу.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 у вигляді земельної ділянки площею 3,10 га, яка розташована на території Великовільшанської сільської ради, шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном не ґрунтуються на фактичних обставинах справи і вимогах чинного законодавства.

При цьому, відповідно до довідки Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області від 07 вересня 2017 року, ОСОБА_2 проживала разом із своїм сином ОСОБА_1 . Після смерті матері ОСОБА_1 успадкував житловий будинок

АДРЕСА_1 та 03 березня 2006 року продав цей будинок своєму сусіду позивачу у справі ОСОБА_1 , який проживає у будинку АДРЕСА_2 . Сільська рада повідомила, що заповіт, вчинений 12 січня 1996 року ОСОБА_2 на сина ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . У матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували зазначену довідку сільської ради та вказували на те, що спадкоємцем за заповітом є не син спадкодавця, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме позивач.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шумило Наталія Миколаївна, залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович