Постанова

від 05.11.2019 по справі 643/11391/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 листопада 2019 року

м. Харків

справа № 643/11391/17

провадження № 22-ц/818/4068/19

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та поділ майна за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року, постановлене під головуванням судді Горбунової Я.М., в залі суду в місті Харкові, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та поділ майна, просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі - 5 000 грн. щомісяця, а також просила визнати за нею право власності на Ѕ частку грошових коштів, що знаходяться на зберіганні в банківських установах за договорами банківських вкладів на ім`я ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на Ѕ частку земельної ділянки, площею 0,1796 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 13.11.2009 року, місце реєстрації: Московський відділ реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 946. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн., починаючи з 06.09.2017 року і до повноліття дитини. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку грошових коштів, що знаходяться на зберіганні в АТ КБ Приватбанк за договорами банківських вкладів на ім`я ОСОБА_1 , а саме, за договорами № НОМЕР_1 , НОМЕР_5, № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , НОМЕР_6. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 640 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у розмірі 640 грн. та 320 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 . В подальшому ОСОБА_2 подала уточнену апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції від 15 травня 2019 року, справу направити до розгляду до іншого суду першої інстанції.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що з невідомих їй причин її представником під час розгляду справи по суті не було вказано частину майна, яке підлягає поділу між нею та ОСОБА_1 , а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 вважає, що вищевказана квартира також є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому наявні підстави для визнання за нею права власності на Ѕ її частину. Крім того, вказує, що земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 також є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки протягом спільного їх проживання на вказаній ділянці проводились будівельні роботи за спільні кошти, їх вартість значно перевищує собівартість земельної ділянки. Також визначений судом розмір аліментів у сумі 2 000 грн. не є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та має складати 5 000 грн.

ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, просив рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року залишити без змін, закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та притягнути відповідачку за первісним позовом до адміністративної відповідальності за надання нею до суду завідомо неправдивої інформації.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2000 грн., починаючи з 06.09.2017 року і до повноліття дитини. Крім того за ОСОБА_2 слід визнати право власності на Ѕ частку грошових коштів, що знаходяться на зберіганні в АТ КБ Приватбанк за договорами банківських вкладів на ім`я ОСОБА_1 , а саме: за договорами НОМЕР_1, НОМЕР_5, № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 . А земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 не є спільним майном подружжя, оскільки надана ОСОБА_1 для обслуговування будинку, який ОСОБА_1 . набув за договором дарування від 29.04.1992 року від своєї бабусі.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що з 13 листопада 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.4).

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

За договором дарування від 29 квітня 1992 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будовами, що знаходиться в селі Ватутіне Нововодолазького району Харківської області (а.с.105).

З витягу з протоколу рішення Роиктненської сільської ради народних депутатів від 30.04.1992 року №19 вбачається, що ОСОБА_1 виділена земельна ділянка розміром 0,15 га при даруванні житлового будинку його бабусею ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 . В подальшому рішенням Ватутінської сільської ради Нововодолазького району Харківської області ОСОБА_1 безоплатно у власність передано земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0,1796 га в АДРЕСА_1 (а.с.102-105).

Як на підставу зустрічних позовних вимог, ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач за зустрічним позовом матеріальної допомоги на утримання сина в достатньому обсязі не надає, ухиляється від виконання своїх обов`язків з матеріального утримання сина, аліменти не сплачує. Просить стягувати з ОСОБА_1 на її користь аліментів на утримання сина у твердій грошові сумі розмірі 5 000 грн. щомісячно. Крім того зазначає, що за час шлюбу ОСОБА_3 придбав земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . А усі зароблені гроші зберігає у банківських установах за договорами банківських вкладів. Вважає, що наявні підстави для поділу майна подружжя шляхом визнання за нею право власності на Ѕ частку грошових коштів, що знаходяться на зберіганні в банківських установах за договорами банківських вкладів, відкритих на ім`я ОСОБА_1 та просила визнати за нею право власності на Ѕ частку земельної ділянки, площею 0,1796 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з вимогами ч.2 ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Матеріали справи свідчать про те, що на теперішній час ОСОБА_1 не працює, 04.07.2017 року його було звільнено зі служби з Національної поліції. На даний час він перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Харківській області та отримує пенсію за вислугу років у розмірі 4210,50 грн., іншого доходу не має (а.с.99-101). При цьому ОСОБА_1 надав суду квитанції щодо добровільної виплати аліментів на утримання сина з липня 2017 року по січень 2018 року та квитанцію про оплату ОСОБА_1 послуги басейну та лікувальної гімнастики (а.с.90-97,100,101, 149). Позивач пояснив, що після припинення шлюбних відносин з відповідачкою за первісним позовом, він продовжує добровільно надавати матеріальну допомогу своєму сину та несе додаткові витрати пов`язані з його фізичним розвитком, крім того вони всі разом із сином проживають в одній квартирі.

Висновок суду першої інстанції про те, що необхідним та достатнім розміром аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є 2 000 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 починаючи з 06.09.2017 року і до повноліття дитини, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Крім того суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - не є спільним майном подружжя, з огляду на таке.

За загальним правилом, відповідно до ст. ст. 60, 61, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно п.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбними договором.

Відповідно до ч.2 п.1 ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому статтею 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1)майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3)майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 29 квітня 1992 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.105).

Спірна земельна ділянка, площею 0,1796 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначена для будівництва і обслуговування вищевказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Зазначена ділянка отримана ОСОБА_1 безоплатно у власність на підставі рішення Ватутінської сільської ради Нововодолазького району Харківської області.

Отже в розумінні ст. 57 СК України, земельна ділянка за вищевказаною адресою є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказів збільшення вартості приватизованої ОСОБА_1 земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за час шлюбу сторін ОСОБА_2 суду не надано.

Щодо вимог апелянта про визнання за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом заявлених у суді першої інстанції позовних вимог ОСОБА_2 в частині вимог про поділ майна подружжя є лише грошові кошти, що знаходяться на зберіганні в банківських установах за договорами банківських вкладів на ім`я ОСОБА_1 та Ѕ частина земельної ділянки, площею 0,1796 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому вимог про поділ квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 у суді першої інстанції під час розгляду справи не заявляла.

Лише в апеляційній скарзі позивачка за зустрічним позовом просить визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням вказаного колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 і в частині визнання за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , оскільки такі позовні вимоги не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Разом з тим апелянт не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про поділ майна подружжя, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 .

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачами позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: С.С. Кругова

Н.П. Пилипчук

Повне судове рішення виготовлено 0 6.11.2019 року.