Ухвала

від 31.10.2019 по справі 916/1915/16

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

31 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 916/1915/16

Провадження № 12-187гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаКібенко О. Р.,

суддів: Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 916/1915/16

за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку та торгівлі України (далі - Мінекономіки)

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 травня 2017 року

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 червня 2017 року

у справі за позовом Державного підприємства Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут (далі - ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут )

до відповідачів:

1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

3) ОСОБА_3 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Мінекономіки,

про витребування майна з чужого володіння та визнання права власності,

У С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування незаконно відчуженого державного майна з чужого володіння та визнання права власності на цілісний майновий комплекс дослідної станції, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивач посилався на те, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа № 5017/2833/2012 про його банкрутство, в якій ухвалою суду від 03 березня 2016 року затверджено план санації ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут , погоджений з Мінекономіки.

Згідно частини шостої статті 17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом керуючий санацією прийняв в господарське відання майно боржника та організував проведення його інвентаризації, під час якої встановлено, що на балансі ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут обліковується нерухоме майно (дослідна станція), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , але доступ до якого неможливий через знаходження цього майна у чужому володінні. Також встановлено, що:

- за договором від 20 січня 2005 року ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут передавало за плату у тимчасове користування ОСОБА_1 нежитлове приміщення (частину майна дослідної станцій), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2008 року у справі № 2-2932/08 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 09 лютого 2001 року відмовлено; у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут , Міністерства промислової політики України про визнання права власності на комплекс нежитлових будівель та споруд дослідної станції відмовлено; зустрічні позовні вимоги ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут до ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 09 лютого 2001 року та визнано право власності держави на комплекс нежитлових будівель та споруд дослідної станції. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2010 року у справі № 22ц-7488-10 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2008 року скасовано, в позові ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу майна 09 лютого 2001 року відмовлено; в позові ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на майно відмовлено; в зустрічному позові ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна 09 лютого 2001 року та визнання права власності відмовлено;

- іншим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року у справі № 2-326/11 (провадження № 2/522/1221/14), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 жовтня 2014 року, у задоволені позову Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном (на той час орган, уповноважений управляти державним майном підприємства) до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за участю третіх осіб ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут , ОСОБА_1 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності відмовлено.

У рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року та ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 01 жовтня 2014 року, на думку позивача, факти перекручені, враховані упереджено на користь відповідачів, ігноруючи законні права власності держави на спірне майно ; судом проігноровано висновок Апеляційного суду Одеської області у рішенні від 30 вересня 2010 року, що договір купівлі-продажу майна від 09 лютого 2001 року не є укладеним; суд узаконив рейдерський захват державного майна (дослідної станції); суд проігнорував факти щодо відсутності будь-якої згоди власника майна (держави Україна в особі органу, уповноваженого управляти спірним державним майном) на відчуження цього майна; незаконне заволодіння та використання в особистих цілях приватними особами державного майна продовжує мати місце.

Звернення в якості керуючого санацією ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут - в. о. директора інституту з позовною заявою до Господарського суду Одеської області вмотивовано частиною четвертою статті 133, частиною першою та третьою статті 136 Господарського кодексу України, пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Суди розглядали справу неодноразово.

Господарський суд Одеської області рішенням від 15 вересня 2016 року позов задовольнив частково, зобов`язав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути у володіння позивача спірне майно з незаконного володіння, в іншій частині позову відмовлено.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 28 листопада 2016 року рішення Господарського суду Одеської області від 15 вересня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Вищий господарський суд України постановою від 15 березня 2017 року зазначені судові рішення попередніх інстанцій скасував, справу направив на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 18 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 червня 2017 року, провадження у справі припинив на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що стосовно позивача порушено провадження у справі про банкрутство та відкрито процедуру санації, а тому спори про визнання права власності та витребування майна розглядаються та вирішуються господарським судом у межах справи про банкрутство, а не в окремому позовному провадженні. Проте це стосується випадків пред`явлення таких позовів до відповідача, щодо якого порушено справу про банкрутство. В даному випадку позов пред`явлено ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут , щодо якого порушено справу про банкрутство, до відповідачів, які є фізичними особами, у зв`язку з чим розгляд господарським судом такого позову не передбачено спеціальним законодавством про банкрутство.

Також суд першої інстанції зазначив, що даний спір не є корпоративним, оскільки не виникає з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками юридичної особи, пов`язаним із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, а також приймаючи до уваги, що позов не відповідає пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки не пред`явлений безпосередньо до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, а також не є спором між господарським товариством та його посадовою особою про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству, і ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не передбачено інших випадків розгляду господарським судом справ виключно за участю фізичних осіб, а тому позов не підвідомчий господарському суду.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що суб`єктний склад сторін у справі не відповідає вимогам статті 1 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки відповідачами є фізичні особи, наслідком чого є неможливість вирішення даного спору в порядку господарського судочинства.

Поряд з цим суд апеляційної інстанції, цитуючи норми статей 12, 16 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статті 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , зазначив, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

При цьому апеляційний суд послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14.

У липні 2019 року Мінекономіки звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут подало відзив на касаційну скаргу, в якому воно погоджується з доводами та вимогами скаржника.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 16 жовтня 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду, перевіривши наявність підстав для передачі справи на її розгляд, дійшла таких висновків.

Частина шоста статті 302 ГПК України (в редакції, чинній на день постановлення зазначеної ухвали) передбачала, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду послалася на те, що Мінекономіки, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що даний спір не підлягає вирішенню у господарському суді, оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

Разом з тим у касаційній скарзі Мінекономіки зазначає про те, що:

- ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут правомірно звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою майнового характеру;

- суди помилково передали даний спір для розгляду в межах справи про банкрутство ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут ;

- даний спір повинен розглядатися в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство;

- закривши провадження у справі суди порушили право ДП Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут на судовий захист, оскільки згідно вимог частини третьої статті 231 ГПК України повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Тобто підставою оскарження судових рішень попередніх інстанцій є вирішення питання щодо розгляду судом господарської юрисдикції пред`явлених у справі вимог в окремому позовному провадженні чи в межах провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

На час звернення позивача до суду з позовом питання підвідомчості справ господарським судам та їх підсудності регулювалися розділом ІІІ ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), зокрема, правові норми, що визначали підвідомчість справ господарському суду, були закріплені в статті 12 цього кодексу, а норми щодо визначення їх територіальної підсудності - статтею 15 відповідно.

У подальшому, аналогічні до зазначених правові норми були викладені відповідно в § 1 Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів і § 3 Територіальна юрисдикція (підсудність) глави 2 Юрисдикція розділу І Загальні положення ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Наслідком порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції є неможливість вирішення справи за правилами відповідного судочинства (адміністративного, господарського, кримінального, цивільного).

Як вбачається з касаційної скарги, Мінекономіки оскаржує судові рішення попередніх інстанцій не з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, а з підстав помилковості висновків судів попередніх інстанцій про розгляд судом господарської юрисдикції пред`явлених вимог в межах провадження у справі про банкрутство, а не їх розгляд судом цієї ж юрисдикції в окремому позовному провадженні. Тобто з підстави визначення в межах господарської юрисдикції відповідного суду, який має вирішити спір.

Законом України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи частину шосту статті 303 ГПК України викладено в новій редакції, згідно з якою якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.

Отже, справу № 916/1915/16 разом з касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку та торгівлі України на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 травня 2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 червня 2017 року слід повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду,

У Х В А Л И Л А:

Справу № 916/1915/16 за позовом Державного підприємства Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, про витребування майна з чужого володіння та визнання права власності, за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку та торгівлі України на ухвалу Господарського суду Одеської області від 18 травня 2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 червня 2017 року в цій справі повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Р. Кібенко

Судді: С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

В. С. Князєв В. Ю. Уркевич

О. Г. Яновська