Рішення

від 30.10.2019 по справі 910/2007/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2019Справа № 910/2007/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБМ-СТРОЙМОНТАЖ"

до Приватного підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГОМОНТАЖ"

про стягнення 58 530,61 грн.,

за участю представників:

від позивача: Пєвцова О.П.;

від відповідача: Свічкар О.Є.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБМ-СТРОЙМОНТАЖ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГОМОНТАЖ" про стягнення 58 530,61 грн. заборгованості, серед якої позивач виділяє 50 000 грн. - розмір неповернутих відповідачем грошових коштів, 1 923 грн. - 3% річних, 6 607,61 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання, передбачені умовами договору № 26/10/1 від 26.10.2017, укладеного між сторонами, не приступив до виконання підрядних робіт, у зв`язку з чим зобов`язаний повернути суму попередньої оплати робіт у розмірі 50 000 грн., яка була перерахована йому позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.05.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

10.06.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2019 ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/2007/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 10.07.2019 підготовче засідання відкладено на 14.08.2019.

У підготовчому засіданні 14.08.2019 оголошено перерву до 11.09.2019.

Підготовче засідання, призначене на 11.09.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 призначено підготовче засідання на 30.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2019.

У судовому засіданні 30.10.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю. Наполягав на тому, що відповідач фактично не приступив до виконання підрядних робіт за договором, повністю заперечував з приводу наведених сум у наданому представником відповідача акті виконаних робіт, зазначаючи про безпідставність такого акту, непідписання його з боку замовника, а також на відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження часткового виконання робіт відповідачем.

Представник відповідача у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях по справі. Наполягав на тому, що перераховані позивачем кошти в розмірі 50 000 грн. були витрачені на забезпечення виконання робіт, проживання, харчування, купівлю матеріалів, тощо. В якості підтвердження часткового виконання підрядних робіт посилався на акт виконаних робіт на суму 36 978 грн., підписаний з боку відповідача, а також на надані до відзиву роздруківки, виписки з банківських рахунків.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБМ-СТРОЙМОНТАЖ" (замовник) та Приватним підприємством "ТЕПЛОЕНЕРГОМОНТАЖ" (підрядник) було укладено Договір № 26/10/1 від 26.10.2017 (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати власними силами без залучення організацій в субпідряд, відповідно до умов цього Договору роботи з демонтажу будівельних конструкцій комплексу вентустановки В-5 на об`єкті Реконструкція газоочисток вентсистем В-4, В-6 з установкою рукавних фільтрів АГЦ ПАТ НЗФ , а саме демонтаж алмазною різкою залізобетонної труби від відмітки +45 метрів до відмітки +15 метрів відповідно до Специфікації.

Терміни надання будівельної готовності виконання робіт будуть визначені робочим графіком. Термін виконання робіт: 45 календарних днів (п. 1.2. Договору).

Пунктами 2.1., 2.2. Договору визначено, що орієнтована вартість робіт, що доручається підряднику за даним договором становить 765 000 грн. Остаточна вартість визначається сторонами шляхом підписання актів виконаних робіт. Оплата замовником виконаних підрядником робіт проводиться на рахунок підрядника поетапно наступним чином:

- попередня оплата - 50 000 грн.;

- наступні оплати здійснюються за додатковою угодою сторін, яка укладається у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати фактичного початку робіт на об`єкті або за фактом виконаних робіт, з моменту підписання акту здачі-приймання виконаних робіт і одночасного надання рахунку та податкової накладної на адресу замовника.

Як підтверджено наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 6470 від 02.11.2017 позивач здійснив авансовий платіж у розмірі 50 000 грн. з призначенням платежу: оплата за послуги згідно договору №26/10/1 від 26.10.2017 .

Спір у справі виник внаслідок того, що, за доводами позивача, відповідач не виконав умови Договору, не приступив до виконання підрядних робіт, а також не повернув суму попередньої оплати в добровільному порядку, у зв`язку з чим позивач просить стягнути 58 530,61 грн. заборгованості, до складу якої сторона включає 50 000 грн. неповернутої суми попередньої оплати, 6 607,61 грн. - інфляційних втрат та 1 923 грн. - 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

У судових засіданнях та письмових поясненнях представники сторін не заперечували дійсність вищезазначеного Договору, проте зазначили, що досягнення згоди по усім істотним умовам та укладення правочину фактично відбувалося шляхом листування електронною поштою та надсилання відсканованого примірника Договору, у зв`язку з чим до матеріалів справи додана лише копія примірника договору з печатками та підписами обох сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як вбачається із наявних у справі матеріалів, позивач направив на електронну пошту відповідача скан-копію Договору скріплену його підписом та печаткою у редакції, яка досліджується судом.

У відзиві на позовну заяву відповідача зазначає, що ним було роздруковано примірник, направлений позивачем, підписано та проставлено печатки на Договорі, після чого відскановано і направлено позивачу зазначений екземпляр.

Згідно із ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами. (ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи відсутність заперечень як позивач, так і відповідача щодо укладення Договору, суд вважає доведеним факт його укладення.

01.11.2017 відповідачем було направлено позивачу рахунок-фактуру № 26 від 01.11.2017 для сплати авансового платежу за Договором у розмірі 50 000 грн.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що 02.11.2017 на його розрахунковий рахунок надійшов авансовий платіж у розмірі 50 000 грн. згідно рахунку-фактури № 26 від 01.11.2017.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що підрядник приступає до виконання робіт за даною угодою після передачі об`єкта за актом-допуском, нарядом-допуском.

Доказів того, що підрядник приступив до виконання робіт, так само як і доказів передачі об`єкта за актом-допуском матеріали справи не містять.

При цьому, позивачем не заперечується, що представник відповідача почав організацію початку виконання робіт, проте повністю заперечується обставини того, що будь-які підрядні роботи за Договором фактично були розпочато відповідачем. В свою чергу, будь-які належні та допустимі докази того, що підрядник фактично приступив до виконання робіт в порядку, визначеному умовами Договору, у матеріалах справи відсутні.

Разом з цим, відповідач, наполягаючи на тому, що підрядні роботи були розпочато та частково виконано, на підтвердження власних доводів надав до відзиву на позов акт виконаних робіт за листопад 2017 року на суму 36 978 грн., згідно якого вартість алмазної різки конструкцій труби складає 24 900 грн., а витрати на проживання та транспорт складають 2 915 грн. та 3 000 грн. відповідно.

Судом встановлено, що зазначений акт містить підпис та печатку тільки відповідача та позивачем повністю заперечується з посиланням на безпідставність, недоведеність факту початку підрядних робіт та відсутність належних доказів на підтвердження понесених витрат.

Суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача, з огляду на умови Договору та приписи законодавства в цій частині.

Так, п. 2.2. Договору визначено, що Акт здачі-приймання виконаних робіт, рахунок та податкова накладна повинні бути оформлені на державній мові, відповідно до чинного законодавства України та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88. У договорі та первинних документах (рахунок-фактура, акт здавання-приймання виконаних робіт, податкова накладна) зазначається код роботи (послуги) згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (підрядник має право зазначити код роботи (послуги) згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду).

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що всупереч наведеному, поданий відповідачем акт жодним чином не відповідає вищезазначеним вимогам, зокрема, в частині оформлення, мови складання, обов`язкового зазначення коду роботу згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, тощо. Крім того, зазначений акт не підписано з боку позивача, тоді як зазначений у ньому перелік робіт та витрат повністю заперечується замовником.

Пунктом 4.3. Договору визначено, що виконані роботи оформлюються актом здачі-приймання виконаних робіт, підписаним Сторонами.

Інших доказів на підтвердження обсягу і якості виконаних робіт, окрім підписаного сторонами акту здачі-приймання, умовами Договору не передбачено.

При цьому, у пункті 4.2. Договору сторони передбачили, що приймання виконаних робіт здійснюється замовником або його уповноваженим представником відповідно до проектно-кошторисної документації згідно з чинними нормативними документами, у присутності представника підрядника.

Доказів вчинення будь-яких дій, направлених на здачу та прийняття робіт у спірних правовідносинах, у відповідності до п. 4.2 Договору, матеріали справи так само не містять. Відповідачем у судових засіданнях підтверджена відсутність складеного ним та погодженого з позивачем кошторису робіт, наявність якого є обов`язковою у відповідності до п. 1.4. Договору.

Посилання відповідача на виписки з банківського рахунку щодо оплати ним у липні 2017 року рахунків на придбання обладнання, яке в подальшому, за твердженням сторони, в листопаді 2017 року було залучено до підготовки виконання підрядних робіт, так само як і фото та відео файли з іншого об`єкту проведення демонтажу, не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів, оскільки вказані документи не є первинними документами, якими б підтверджувалися обсяг та якість виконаних робіт саме за спірним Договором.

З тих самих підстав суд не може прийняти в якості належного та допустимого (в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України) доказу виконаних робіт заяву свідка - Свічкаря О.Є., оскільки факт виконаних робіт у відповідності до умов договору, підтверджується належним чином оформленим актом здачі-прийняття робіт, підписаним та скріпленим печаткою обох сторін, а не показаннями свідка, який, начебто, перебував на об`єкті та частково здійснював підрядні роботи.

При цьому суд зазначає, що подана відповідачем заява свідка не відповідає вимогам статті 88 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо обов`язкового її засвідчення підписом нотаріуса.

Первинних доказів, які б підтверджували витрати відповідача на проживання та харчування матеріали справи так само не містять.

Доказів складання та реєстрації у відповідності до п. 2.2. Договору податкових накладних відповідачем також не надано.

Згідно з частинами 2, 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що 30.11.2017 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 1 від 29.11.2017, в якій зазначалося про те, що у зв`язку з невиконанням підрядником умов Договору, замовник, керуючись положеннями ч. 2 ст. 849 ЦК України відмовляється від договору підряду та вимагає повернути у триденний строк отримані у якості попередньої оплати кошти у сумі 50 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст.ст. 843, 846 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 1.2 Договору відповідач мав виконати роботи впродовж 45 календарних днів, проте в матеріалах справи не міститься належних та допустимих доказів передачі замовнику результатів виконаної на підставі Договору роботи та акту виконаних робіт, складеного у відповідності до вимог чинного законодавства та з дотриманням умов укладеного між сторонами правочину. Доказів часткового виконання підрядних робіт матеріали справи так само не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 849 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Так, 30.11.2017 позивач направив відповідачу претензію №1 від 29.11.2017, в якій повідомив про відмову від договору в односторонньому порядку та просив повернути суму передоплати у розмірі 50 000 грн. в триденний строк.

Таким чином, станом на момент подання даного позову до суду сплив строк виконання відповідачем робіт, а позивач реалізував своє право передбачене ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту повного або часткового повернення грошових коштів, сплачених позивачем в якості передплати.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням того, що судом встановлений факт не виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, суд приходить до висновку про те, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу отриманий від нього авансовий платіж у розмірі 50 000 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з суми неповернутого авансу у розмірі 50 000 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Натомість, як вбачається зі змісту позовної заяви та наданого розрахунку позовних вимог, позивач заявляє 3% річних та інфляційні втрати в якості санкції за невиконання умов договору, а не за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання (в даному випадку - неповернення авансу на вимогу позивача).

Разом з цим, за невиконання підрядником умов договору сторонами був передбачений окремий вид штрафних санкцій (пеня згідно п. 9.4. Договору), тоді як застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, з огляду на вищенаведені норми, має здійснюватися виключно за порушення грошового зобов`язання. В свою чергу, порушення підрядником строків виконання підрядних робіт не є грошовим зобов`язанням в розумінні вищезазначених приписів законодавства.

Крім того, враховуючи суперечності у даті початку та періоді нарахування 3% річних та інфляційних втрат, ухвалою Господарський суд міста Києва від 17.04.2019 у даній справі було зобов`язано позивача надати суду обґрунтовані письмові пояснення щодо підстав нарахування 3% річних та інфляційних втрат саме з 27.10.2017.

24.04.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач надав пояснення на виконання вимог ухвали, в яких підтвердив факт того, що 3% річних та інфляційні втрати нараховуються стороною саме за прострочення виконання договірних підрядних робіт відповідачем, при цьому період такого нарахування позивач розпочав з 27.10.2017, посилаючись на умови п. 6.1 Договору в частині дати початку робіт (що є неправомірним та не ґрунтується на положеннях законодавства).

Розрахунку санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, зокрема, неповернення суми попередньої оплати, матеріали справи не містять. Так само позивачем взагалі не заявлено окремої позовної вимоги про стягнення санкцій за несвоєчасне повернення авансу, про що свідчить прохальна частина позовної заяви, в якій сторона просить стягнути загальну суму заборгованості за договором у розмірі 58 530,61 грн.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними, зважаючи на факт того, що позивач заявив такого роду санкції за прострочення виконання підрядником робіт за договором, тоді як нарахування такого роду відповідальності передбачено виключно за порушення грошового зобов`язання.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути суму попередньої оплати підрядних робіт за Договором, які фактично не були виконані підрядником, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 50 000 грн. заборгованості.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГОМОНТАЖ" (03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 136, приміщ. 34, ідентифікаційний код: 32919490) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБМ-СТРОЙМОНТАЖ" (49049, м. Дніпро, пров. Добровольців, буд. 15, кв. 3, ідентифікаційний код: 38677589) 50 000 грн. заборгованості та судовий збір у розмірі 1 641,02 грн.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2019.

Суддя І.В. Приходько