Постанова

від 16.03.2020 по справі 910/2007/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2020 р. Справа№ 910/2007/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Разіної Т.І.

Тищенко А.І.

розглянувши в приміщенні суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Теплоенергомонтаж"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 року (повний текст складений 05.11.2019р.) у справі № 910/2007/19 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБМ-Строймонтаж"

до Приватного підприємства "Теплоенергомонтаж"

про стягнення 58 530,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі № 910/2007/19 позовні вимоги задоволено частково.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник Приватного підприємства "Теплоенергомонтаж" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та доповненнями та змінами до апеляційної скарги, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 року в частині стягнення грошових коштів у сумі, та ухвалити нове рішення у справі № 910/2007/19, яким відмовити у задоволені позовної вимоги.

Також у апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.

12.12.2019 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів передані на розгляд колегії суддів у складі: Шаптала Є.Ю. (головуючий суддя), Разіна Т.І., Тищенко А.І.

16.12.2019 через відділ канцелярії Північного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Теплоенергомонтаж" надійшли доповнення та зміни до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 року яким апелянт просить поновити строк на подачу апеляційної скарги, прийняти та врахувати доповнення та зміни до апеляційної скарги, апеляційну скаргу задовольнити повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2019 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Теплоенергомонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі № 910/2007/19 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 02.01.2020 року від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Головуючий суддя Шаптала Є.Ю. з 02.01.2020 року по 10.01.2020 року перебував у щорічній відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 поновлено Приватному підприємству "Теплоенергомонтаж" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі № 910/2007/19, відкрито апеляційне провадження та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

27.01.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

Згідно з ч.1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Так, згідно ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБМ-СТРОЙМОНТАЖ" (замовник) та Приватним підприємством "ТЕПЛОЕНЕРГОМОНТАЖ" (підрядник) було укладено Договір № 26/10/1 від 26.10.2017 (надалі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати власними силами без залучення організацій в субпідряд, відповідно до умов цього Договору роботи з демонтажу будівельних конструкцій комплексу вентустановки "В-5" на об`єкті "Реконструкція газоочисток вентсистем В-4, В-6 з установкою рукавних фільтрів АГЦ ПАТ НЗФ", а саме демонтаж алмазною різкою залізобетонної труби від відмітки +45 метрів до відмітки +15 метрів відповідно до Специфікації.

Терміни надання будівельної готовності виконання робіт будуть визначені робочим графіком. Термін виконання робіт: 45 календарних днів (п. 1.2. Договору).

Як визначено пунктами 2.1., 2.2. Договору, що орієнтована вартість робіт, що доручається підряднику за даним договором становить 765 000 грн. Остаточна вартість визначається сторонами шляхом підписання актів виконаних робіт. Оплата замовником виконаних підрядником робіт проводиться на рахунок підрядника поетапно наступним чином:

- попередня оплата - 50 000 грн.;

- наступні оплати здійснюються за додатковою угодою сторін, яка укладається у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати фактичного початку робіт на об`єкті або за фактом виконаних робіт, з моменту підписання акту здачі-приймання виконаних робіт і одночасного надання рахунку та податкової накладної на адресу замовника.

Платіжним дорученням № 6470 від 02.11.2017, підтверджено те, що позивач здійснив авансовий платіж у розмірі 50 000 грн. з призначенням платежу: "оплата за послуги згідно договору №26/10/1 від 26.10.2017".

Даний спір виник внаслідок того, що, за доводами позивача, відповідач не виконав умови Договору, не приступив до виконання підрядних робіт, а також не повернув суму попередньої оплати в добровільному порядку, у зв`язку з чим позивач просить стягнути 58 530,61 грн. заборгованості, до складу якої сторона включає 50 000 грн. неповернутої суми попередньої оплати, 6 607,61 грн. - інфляційних втрат та 1 923 грн. - 3% річних.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов до вірних висновків про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та з письмових пояснень сторін, останні не заперечують дійсність вищезазначеного Договору, проте зазначили, що досягнення згоди по усім істотним умовам та укладення правочину фактично відбувалося шляхом листування електронною поштою та надсилання відсканованого примірника Договору, у зв`язку з чим матеріали справи містять лише копія примірника договору з печатками та підписами обох сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Статтею ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 1 ст. 901 ЦК України, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив на електронну пошту відповідача скан-копію Договору скріплену його підписом та печаткою.

Відповідача зазначає, що ним було роздруковано примірник, направлений позивачем, підписано та проставлено печатки на Договорі, після чого відскановано і направлено позивачу зазначений екземпляр.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами. (ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір є укладеним, враховуючи відсутність заперечень як позивача так і відповідача щодо не укладення договору.

Відповідачем 01.11.2017 було направлено позивачу рахунок-фактуру № 26 від 01.11.2017 для сплати авансового платежу за Договором у розмірі 50 000 грн.

02.11.2017 на його розрахунковий рахунок надійшов авансовий платіж у розмірі 50 000 грн. згідно рахунку-фактури № 26 від 01.11.2017.

Як встановлено п. 3.1. Договору, що підрядник приступає до виконання робіт за даною угодою після передачі об`єкта за актом-допуском, нарядом-допуском.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що підрядник приступив до виконання робіт, так само як і доказів передачі об`єкта за актом-допуском.

При цьому, позивачем не заперечується, що представник відповідача почав організацію початку виконання робіт, проте повністю заперечується обставини того, що будь-які підрядні роботи за Договором фактично були розпочато відповідачем. В свою чергу, будь-які належні та допустимі докази того, що підрядник фактично приступив до виконання робіт в порядку, визначеному умовами Договору, матеріали справи не містять.

Скаржник наполягає на тому, що підрядні роботи були розпочато та частково виконано, на підтвердження вказаних доводів надав до матеріалів справи акт виконаних робіт за листопад 2017 року на суму 36 978 грн., згідно якого вартість алмазної різки конструкцій труби складає 24 900 грн., а витрати на проживання та транспорт складають 2 915 грн. та 3 000 грн. відповідно.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що зазначений акт містить підпис та печатку тільки відповідача та позивачем повністю заперечується з посиланням на безпідставність, недоведеність факту початку підрядних робіт та відсутність належних доказів на підтвердження понесених витрат.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи позивача є обгрунтованими, з огляду на умови Договору та приписи законодавства в цій частині.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що Акт здачі-приймання виконаних робіт, рахунок та податкова накладна повинні бути оформлені на державній мові, відповідно до чинного законодавства України та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88. У договорі та первинних документах (рахунок-фактура, акт здавання-приймання виконаних робіт, податкова накладна) зазначається код роботи (послуги) згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (підрядник має право зазначити код роботи (послуги) згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду).

Як визначено п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що всупереч наведеному, поданий відповідачем акт жодним чином не відповідає вищезазначеним вимогам, зокрема, в частині оформлення, мови складання, обов`язкового зазначення коду роботу згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, тощо. Крім того, зазначений акт не підписано з боку позивача, тоді як зазначений у ньому перелік робіт та витрат повністю заперечується замовником.

Пунктом 4.3. Договору визначено, що виконані роботи оформлюються актом здачі-приймання виконаних робіт, підписаним Сторонами.

Умовами договору інших доказів на підтвердження обсягу і якості виконаних робіт, окрім підписаного сторонами акту здачі-приймання, не передбачено.

Разом з тим, у пункті 4.2. Договору сторони передбачили, що приймання виконаних робіт здійснюється замовником або його уповноваженим представником відповідно до проектно-кошторисної документації згідно з чинними нормативними документами, у присутності представника підрядника.

Також, матеріали справи не містять доказів вчинення будь-яких дій, направлених на здачу та прийняття робіт у спірних правовідносинах, у відповідності до п. 4.2 Договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на виписки з банківського рахунку щодо оплати ним у липні 2017 року рахунків на придбання обладнання, яке в подальшому, за твердженням сторони, в листопаді 2017 року було залучено до підготовки виконання підрядних робіт, так само як і фото та відео файли з іншого об`єкту проведення демонтажу, не можуть бути прийняті якості належних та допустимих доказів, оскільки вказані документи не є первинними документами, якими б підтверджувалися обсяг та якість виконаних робіт саме за спірним Договором.

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неприйняття в якості належного та допустимого доказу виконаних робіт заяву свідка - ОСОБА_1 , оскільки факт виконаних робіт у відповідності до умов договору, підтверджується належним чином оформленим актом здачі-прийняття робіт, підписаним та скріпленим печаткою обох сторін, а не показаннями свідка, який, начебто, перебував на об`єкті та частково здійснював підрядні роботи.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що заява свідка не відповідає вимогам статті 88 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо обов`язкового її засвідчення підписом нотаріуса.

Також, матеріали справи не містять первинних доказів, які б підтверджували витрати відповідача на проживання та харчування.

Також, матеріали справи не місять доказів складання та реєстрації у відповідності до п. 2.2. Договору податкових накладних.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що 30.11.2017 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 1 від 29.11.2017, в якій зазначалося про те, що у зв`язку з невиконанням підрядником умов Договору, замовник, керуючись положеннями ч. 2 ст. 849 ЦК України відмовляється від договору підряду та вимагає повернути у триденний строк отримані у якості попередньої оплати кошти у сумі 50 000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення, строки виконання роботи або її окремих етапів (ст.ст. 843, 846 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 1.2 Договору відповідач мав виконати роботи впродовж 45 календарних днів, проте в матеріалах справи не міститься належних та допустимих доказів передачі замовнику результатів виконаної на підставі Договору роботи та акту виконаних робіт, складеного у відповідності до вимог чинного законодавства та з дотриманням умов укладеного між сторонами правочину. Доказів часткового виконання підрядних робіт матеріали справи так само не містять.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

30.11.2017 позивач направив відповідачу претензію №1 від 29.11.2017, в якій повідомив про відмову від договору в односторонньому порядку та просив повернути суму передоплати у розмірі 50 000 грн. в триденний строк.

Отже, станом на момент звернення до суду з даним позовом сплив строк виконання відповідачем робіт, а позивач реалізував своє право передбачене ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України.

Доказів на підтвердження факту повного або часткового повернення грошових коштів, сплачених позивачем в якості передплати, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

При цьому, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний повернути позивачу авансовий платіж у розмірі 50 000,00 грн.

Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд вірно вказав наступне.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви та наданого розрахунку позовних вимог, позивач заявляє 3% річних та інфляційні втрати в якості санкції за невиконання умов договору, а не за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання (в даному випадку - неповернення авансу на вимогу позивача).

При цьому, за невиконання підрядником умов договору сторонами був передбачений окремий вид штрафних санкцій (пеня згідно п. 9.4. Договору), тоді як застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, з огляду на вищенаведені норми, має здійснюватися виключно за порушення грошового зобов`язання. В свою чергу, порушення підрядником строків виконання підрядних робіт не є грошовим зобов`язанням в розумінні вищезазначених приписів законодавства.

Матеріали справи не містять розрахунку санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, зокрема, неповернення суми попередньої оплати. Так само позивачем взагалі не заявлено окремої позовної вимоги про стягнення санкцій за несвоєчасне повернення авансу, про що свідчить прохальна частина позовної заяви, в якій сторона просить стягнути загальну суму заборгованості за договором у розмірі 58 530,61 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними, зважаючи на факт того, що позивач заявив такого роду санкції за прострочення виконання підрядником робіт за договором, тоді як нарахування такого роду відповідальності передбачено виключно за порушення грошового зобов`язання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 року у справі № 910/2007/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Приватного підприємства "Теплоенергомонтаж", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Теплоенергомонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 року у справі № 910/2007/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Теплоенергомонтаж" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 року у справі № 910/2007/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 року у справі № 910/2007/19 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2007/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді Т.І. Разіна

А.І. Тищенко