Рішення

від 23.10.2019 по справі 910/21071/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2019Справа № 910/21071/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Лук`янчук Д.Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача -2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астрая"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна

за участю представників:

від прокуратури: Греськів І.І. - посвідчення № 041072 від 03.02.19 ;

від позивача: Баранов М.С. - довіреність № 225-КМГ-3415 від 03.07.2019

від відповідача-1: Фещенко В.В. - довіреність № 062/01/10-1529 від 15.02.19

від відповідача-2: Глібко В.І. - ордер № 519788 від 05.08.19

від третьої особи-1: Редчиць О.С. - довіреність № 13 від 07.05.19

від третьої особи-2: не з`явився

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Київміськрада, позивач) з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" (далі - ТОВ "Приватбудсервіс", відповідач-2) про визнання недійсним договору та витребування майна.

Позов мотивований тим, що договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1, розташованого за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 (далі - ЦМК), який був укладений між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласпі" (далі - ТОВ "Ласпі"), є таким, що вчинений з порушенням приписів законодавства, діючого на момент укладення цього договору.

Так, у обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № 2а-11684/11/2670 наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва № 26-1/01 від 26.10.2001, на підставі якого була здійснена купівля-продаж ЦМК за договором № 71 від 26.10.2001, був скасований, як такий, що прийнятий з порушенням вимог законодавства про приватизацію, а отже, вказане майно вибуло з комунальної власності позивача незаконно, тому є підстави для визнання недійсним спірного договору. У подальшому ТОВ "Ласпі" відчужило ЦМК на користь ТОВ "Астрая" на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2007, яке, у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2007 відчужило спірне майно на користь відповідача-2 - ТОВ "Приватбудсервіс", яке на даний час згідно з відомостями, розміщеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є власником спірного ЦМК.

У позові прокурор просить суд:

- визнати недійним договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 р. цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, укладений між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва та ТОВ "Ласпі";

- витребувати від ТОВ "Приватбудсервіс" у комунальну власність в особі Київської міської ради цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27.10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 до розгляду справи була залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - РВ ФДМУ по м. Києву, третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 до участі у справі також залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астрая" (далі - ТОВ "Астрая", третя особа-2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 р., залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 р., позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київміськради був задоволений. Указаним рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 р. цілісного майнового комплексу, укладений між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва та ТОВ "Ласпі"; витребувано від ТОВ "Приватбудсервіс" в комунальну власність в особі Київської міської ради цілісний майновий комплекс, що є предметом спірного договору.

Постановою Верховного Суду від 18.04.2019 р. вищевказані судові рішення були скасовані, справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 р. дана справа прийнята до нового розгляду, у справі було призначене підготовче засідання, учасникам спору надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач-1 (Департамент комунальної власності) та третя особа-1 (РВ ФДМУ по м. Києву) у строк, встановлений законом, надали суду відзив та письмові пояснення на позов (відповідно), у яких відповідач-1 позовні вимоги прокурора визнав, а третя особа вважала, що позов підлягає задоволенню.

Також під час підготовчого засідання від Громадської організації "Водно-Моторний спортивно-фізкультурний клуб "Видубицький" надійшло клопотання про її вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки на погодженні у Київській міській раді перебуває документація із землеустрою щодо передачі вказаній особі у користування земельної ділянки площею 16,79 га за адресою: Набережно-Печерська дорога, 8, на якій знаходиться спірний майновий комплекс. Розглянувши заявлене клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 18.07.2019 р., відмовив у його задоволенні, оскільки вважав, що на новому розгляді знаходиться та сама справа, що переглядалась Верховним Судом, із тим же колом учасників спору, при цьому громадська організація не набула статусу користувача указаної земельної ділянки, а тому рішення у даній справі не стосується прав та обов`язків зазначеної особи та у її залученні до розгляду справи немає необхідності.

Під час нового розгляду справи по суті прокурор заявлені вимоги обґрунтував, просив їх задовольнити з підстав, наведених у позові.

Представник позивача - Київміськради у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, визначених прокурором, вказав, що спірний цілісний майновий комплекс вибув із комунальної власності без волевиявлення власника - територіальної громади міста, а тому указане майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача - ТОВ "Приватбудсервіс".

Представник відповідача-1 - Департаменту комунальної власності у судовому засіданні позовні вимоги прокурора визнав та зазначив про незаконність приватизації цілісного майнового комплексу, яка була проведена з порушенням процедури приватизації, що мало наслідком вибуття нерухомого майна з комунальної власності без згоди власника.

Відповідач-2 - ТОВ "Приватбудсервіс" під час розгляду справи по суті заявив клопотання про повернення судового засідання у підготовче провадження та про поновлення процесуального строку для подання відзиву. За результатами розгляду вказаних клопотань суд відмовив у їх задоволенні як у безпідставних. Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання, у клопотанні про повернення судового засідання у підготовче провадження було відмовлено, виходячи з того, що діючим Господарським процесуальним кодексом України не передбачена можливість процесуального повернення судового засідання у попередню стадію розгляду справи (зокрема, у підготовче засідання), якщо розгляд справи розпочато по суті, крім випадків зміни складу суду відповідно до ч. 14 ст. 32 ГПК України. Також ухвалою від 26.09.2019 р. суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про поновлення строку на подання відзиву на позов з огляду на відсутність поважних причин для поновлення такого процесуального строку. Відтак, відзив, поданий відповідачем-2 з порушенням визначеного законом строку, під час розгляду даної справи судом не був прийнятий до уваги.

У судовому засіданні представник відповідача-2 надав пояснення по суті позову, проти заявлених вимог заперечив, вважав, що процедура приватизації була проведена із дотриманням вимог закону, а власником нерухомого майна, що на той час перебувало у комунальній власності, була Харківська районна в м. Києві рада, яка надала згоду на приватизацію спірного майнового комплексу, тобто майно було відчужено за згодою його власника. Також наголосив, що відповідач-2 є добросовісним набувачем указаної нерухомості, тому вимога про витребування майна є порушенням його права власності. Крім того, вказав, що прокурором, який звернувся із даним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, пропущений строк позовної давності на звернення до суду, оскільки про порушене право, як прокурор, так і Київміськрада, дізнались ще у 2003-2005 роках, коли вказані особи вже звертались до Господарського суду міста Києва із позовами про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 від 20.10.2001 р. та скасування наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01 від 26.10.2001 року. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи-1 - РВ ФДМУ по м. Києву вважав, що позов підлягає задоволенню з підстав, зазначених прокурором.

Представник третьої особи-2 - ТОВ "Астрая" в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд без його участі до суду не подав. Позиція третьої особи-2 щодо заявлених позовних вимог суду невідома.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.04.2019 р. по даній справі, дійшов висновку, що позов прокурора підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Установлено, що постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" Міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, були зобов`язані здійснити до 1 січня 1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

На виконання вимог вказаної постанови розпорядженням представника Президента України в м. Києві № 1198 від 08.10.1992 "Про формування комунального майна міста та районів по галузі "Побутове обслуговування" майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у м. Києві, було передане до комунальної власності Харківського району м. Києва.

Рішенням Харківської районної в м. Києві ради № 2 від 26.06.2001 вказаний майновий комплекс включено до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, а наказом представництва Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва від 27.06.2001 № 10/01 затверджено спосіб його приватизації шляхом продажу на комерційному конкурсі.

Умови комерційного конкурсу з приватизації ЦМК були визначені 14.09.2001 на засіданні конкурсної комісії (протокол № 1) та затверджені представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва.

У подальшому, наказом начальника Регіонального відділення ФДМУ по м. Києву № 531 від 11.10.2001 представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва було зобов`язане у строк, не пізніше 15.10.2001, призупинити всі дії з приватизації ЦМК у зв`язку зі змінами меж адміністративних районів м. Києва.

Проте, 18.10.2001 представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва було проведене засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК (протокол № 2), на якому прийнято рішення про продовження проведення конкурсу та направлення звернення до прокуратури району про перевірку законності наказу про призупинення приватизації вказаного об`єкта.

Наказом представництва ФДМУ у Харківському районі № 26-1/01 від 26.10.2001 затверджено протокол № 4 засідання конкурсної комісії від 25.10.2001, визначено остаточного переможця конкурсу з продажу ЦМК - ТОВ "Ласпі" та затверджено ціну продажу 310 000,00 грн.

На підставі прийнятих рішень, 26.10.2001 між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва (продавець) та ТОВ "Ласпі" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу цілісно-майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, зареєстрований представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва за № 71 (спірний договір).

Згідно з умовами цього договору (п.п. 1.1 ,1.2, 1.4) продавець продав у власність покупця ЦМК за адресою: м. Київ-14 , вул . Набережно-Печерська дорога, 8, а покупець купив вказаний ЦМК і зобов`язався сплатити ціну, що становить 310 000,00 грн. Відчуженню підлягає наступне майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., нестаціонарний будинок охоронця - 2 од., нестаціонарний будинок адміністрації - 1 од., комп`ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка "Алтай" - 1 од., котел - 1 од. Право власності переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кириленко Л.В. та зареєстрований Харківською районною державною адміністрацією м. Києва 26.10.2001 за реєстраційним № 0122-194.

У подальшому, ТОВ "Ласпі" (продавець) відчужило указаний ЦМК у власність ТОВ "Астрая" (покупець) на підставі договору купівлі-продажу від 08.02.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №№ 354, 355.

У свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2007 р. посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим № 1257, ТОВ "Астрая" відчужило спірне майно на користь ТОВ "Приватбудсервіс" (покупець). На виконання вказаного договору 12.04.2007 р. сторонами був підписаний акт прийому-передачі № 1, відповідно до якого ТОВ "Астрая" передало, а ТОВ "Приватбудсервіс" прийняло у власність цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8.

Також судом встановлено, що 03.09.2010 р. між ТОВ "Астрая" та ТОВ "Приватбудсервіс" був укладений договір про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим № 1850 та проведено його державну реєстрацію. Відповідно до умов договору про внесення змін продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність: підприємство - цілісний (або єдиний) майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ-14 , вул. Набережно-Печерська дорога, 8, і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчуженню підлягає майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 (дві) будівлі (літера Е, площею 25,3 кв. м., два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер; літера Д, площею 27,1 кв. м., два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер); будинок адміністрації - 1 (одна) будівля (літера Г, площею 177,1 кв. м., один поверх, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер), комп`ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка "Алтай" - 1 од., котел - 1 од.

Відповідно до Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно № 104637103 від 22.11.2017 цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е пл. 25,30 кв.м., літ. Д пл. 27,10 кв.м., літ. Г пл. 177,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, був зареєстрований за ТОВ "Приватбудсервіс".

Отже, новим власником цілісного майнового комплексу Державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, переданого представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва за спірним договором купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 ТОВ "Ласпі", став відповідач-2 - ТОВ "Приватбудсервіс".

Разом з тим, судом встановлено, що постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 р. по справі № К/9991/41701/12 (№ 2а-11684/11/2670) за позовом прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві, ТОВ "Ласпі", Дарницької районної у м. Києві ради та Фонду приватизації комунального майна Печерського району м. Києва, наказ представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01 від 26.10.2001 року "Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8", був скасований з огляду, зокрема, на невиконання представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва розпорядження РВ ФДМУ по м. Києву щодо призупинення всіх дій по приватизації, а також перевищення конкурсною комісією з продажу указаного майнового комплексу своїх повноважень в частині встановлення додаткових умов участі покупців в аукціоні (конкурсі) та надання гарантії по сплаті запропонованої ціни ПП "Укрпродсервіс", який був визнаний попереднім переможцем конкурсу з продажу майна, оскільки відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" повноваження щодо встановлення додаткових умов для покупців, мають лише Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради (а не представництво Фонду державного майна).

Отже, за висновком Вищого адміністративного суду України у справі № К/9991/41701/12 наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01 "Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1" був прийнятий з порушенням Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Положення про представництво ФДМУ у районі, місті (чинних на час укладення спірного договору), а тому був скасований.

У позові прокурор, посилаючись на вказану постанову Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № 2а-11684/11/2670, зазначає, що вибуття майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, відбулось із порушенням процедури приватизації, а також без згоди власника на відчуження цього майна, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 р. недійсним та витребування указаного майнового комплексу від ТОВ "Приватбудсервіс".

Переглядаючи рішення у даній справі та направляючи її на новий розгляд, Верховний Суд у своїй постанові від 18.04.2019 р. вказав на необхідність встановлення під час нового розгляду справи дійсної природи правовідносин між сторонами та їх правової оцінки, належності застосовування п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України у контексті обраного прокурором способу захисту щодо витребування майна від добросовісного набувача, зокрема:

- хто саме виконував функції власника (розпорядника) спірного майна з моменту прийняття Харківською районною в м. Києві радою рішення № 2 від 26.06.2001 про включення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, майнового комплексу і до моменту укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 26.10.2001: Харківська районна у м. Києві рада, Печерська районна у м. Києві рада чи безпосередньо Київська міська рада;

- хто і в якому порядку мав, саме як власник, давати дозвіл на приватизацію спірного майна станом на момент прийняття вищевказаного рішення № 2 від 26.06.2001, чи була на вказаний момент повноважною на прийняття такого рішення саме Харківська районна в м. Києві рада та чи є, відповідно, вказане її рішення саме згодою власника на вибуття спірного майна;

- чи змінювався цей власник (розпорядник) в зазначений період, коли саме та на якій підставі;

- які нормативно-правові та фактичні підстави свідчать, що державні органи приватизації в даному випадку здійснювали повноваження саме власника і саме комунального майна;

- що саме стало підставою прийняття наказу РВ ФДМУ по м. Києву від 11.10.2001 № 531 щодо призупинення продажу ЦМК та зобов`язання представництва фонду відмінити проведення конкурсу з продажу спірного майна, а також наказу РВ ФДМУ по м. Києву від 15.10.2001 за № 26/01, яким зобов`язано представництво фонду призупинити приватизацію, зокрема, чи діяв він за власною ініціативою та з яких обставин чи підстав, чи з підстав можливої зміни волі безпосередньо власника (розпорядника) спірного майна;

- чи дійсно мав місце факт зміни чи встановлення додаткових умов участі покупців у конкурсі у вигляді вимог надання гарантії сплати запропонованих коштів, якщо так - хто мав давати дозвіл на такі зміну чи доповнення, і чи може таке порушення бути визнане саме вибуттям майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виконуючи зазначені вказівки суду касаційної інстанції, які згідно зі ст. 316 ГПК України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, а також перевіряючи доводи учасників справи у цій частині, суд виходив з наступного.

Згідно з вимогами ст. 4 Закону України "Про власність" (чинного на момент спірних правовідносин), саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник, здійснюючи свої права, зобов`язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (тут і далі - в редакції на час спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 60 цього Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою (частини 5, 6 вказаної норми).

Статтею 26 указаного Закону визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення ю об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого з установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ га організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Згідно зі ст. 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених ним Законом.

Відповідно до розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю відповідних громад, сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу .

Отже, підставою набуття права власності на комунальне майно може бути лише відповідне рішення органу місцевого самоврядування, прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому, волевиявлення органу місцевого самоврядування оформлюється саме у вигляді відповідного рішення, яке повинно відповідати його повноваженням, передбаченим законом, та інтересам територіальної громади.

Водночас майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню (ч. 7 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, власником комунального майна є не відповідна рада як орган місцевого самоврядування, а територіальна громада. Здійснюючи повноваження щодо розпорядження майном територіальної громади, місцева рада діє не у власних інтересах, а в інтересах та від імені територіальної громади. Рішення органу місцевого самоврядування повинно відповідати його повноваженням, передбаченим законом, та інтересам територіальної громади.

Як вже встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" Міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном до 1 січня 1992 року були зобов`язані здійснити передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

На виконання вимог вказаної постанови розпорядженням представника Президента України в м. Києві № 1198 від 08.10.1992 "Про формування комунального майна міста та районів по галузі "Побутове обслуговування" майно ЦМК, що знаходиться за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у м. Києві, було передане до комунальної власності Харківського району м. Києва.

У подальшому, як вже зазначалось, Харківська районна в м. Києві рада своїм рішенням № 2 від 26.06.2001 р. "Про приватизацію об`єктів комунальної власності територіальної громади Харківського району м. Києва", включила спірний ЦМК до затвердженого переліку об`єктів, дозволених до приватизації. Відповідно до п. 5 додатку до вказаного рішення указаний ЦМК підлягав приватизації шляхом проведення конкурсу.

У той же час встановлено, що рішенням Київської міської ради № 280/1257 від 27.04.2001 "Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи" були затверджені межі нових адміністративних районів м. Києва, зокрема, на базі Харківського району м. Києва визначені межі трьох інших районів - Дарницького, Голосіївського та Печерського районів м. Києва. Цим же рішенням Київському міському голові, виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) було доручено до 31 грудня 2001 року здійснити відповідно до чинного законодавства організаційні заходи щодо ліквідації та утворення органів виконавчої влади адміністративних районів м. Києва.

Також рішенням Київської міської ради № 3/1437 від 06.09.2001 року "Про районні у місті Києві ради" вирішено утворити районні у м. Києві ради згідно з переліком, що реорганізуються відповідно до законодавства України та адміністративно-територіального устрою, затвердженого рішенням Київради від 27.04.2001 року № 280/1257 "Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно - територіальної реформи".

Указаним рішенням Київська міська рада вирішила:

- утворити районні у місті Києві ради, зокрема, Дарницьку, Голосіївську та Печерську ради на базі Харківської районної ради, що реорганізується відповідно до законодавства України та адміністративно-територіального устрою, затвердженого рішенням Київради від 27.04.2001 № 280/1257;

- утворити ліквідаційну комісію Харківської районної ради міста Києва;

- за поданням голів ліквідаційних комісій районних у м. Києві рад затвердити до 15.09.2001 персональний склад ліквідаційних комісій районних у м. Києві рад, визначити напрямки роботи цих комісій та затвердити кошторис їх витрат;

- утворені згідно з цим рішенням районні ради є правонаступниками прав і обов`язків в частині майна, переданого новоутвореним територіальним громадам, відповідно до нового адміністративно-територіального устрою;

- виконавчому органу Київської міської ради - Київській міській державній адміністрації внести на розгляд Київській міській раді пропозиції щодо передачі у відання новоутворених районних у м. Києві рад майна, коштів, підприємств, установ та організацій.

Далі, згідно з розпорядженням Київського міського голови № 1059-мг від 20.09.2001 "Про заходи щодо забезпечення проведення реорганізації районних у місті Києві рад" вирішено затвердити персональний склад ліквідаційних комісій районних у м. Києві рад, зокрема, Харківської районної ради міста Києва (додаток 13).

Ліквідаційні комісії районних у м. Києві рад (у тому числі Харківської районної ради міста Києва) зобов`язано:

- здійснити інвентаризацію майна підприємств, установ, організацій, що належать до комунальної власності територіальних громад районів міста Києва станом на 01.10.2001 та інформацію за результатами інвентаризації подати до Київської міської державної адміністрації;

- після затвердження Київрадою переліків майна, що належать до комунальної власності територіальних громад новоутворених районів, скласти відповідні передаточні та/або розподільчі баланси майна та подати їх до Київської міської державної адміністрації (п.п. 2.1, 2.3).

Судом встановлено, що перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва (додаток 1) та районів міста (додатки 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11), у зв`язку із адміністративно-територіальною реформою в м. Києві, був затверджений Київрадою тільки у грудні 2001 року рішенням № 208/1642 від 27.12.2001 року "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва".

Зі змісту указаного переліку не вбачається, що ЦМК, розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, був переданий з Харківської районної ради міста Києва (у зв`язку із її реорганізацією) у комунальну власність територіальної громади міста Києва або територіальної громади будь-якого з районів міста Києва, зокрема, створених на її базі Дарницької, Голосіївської або Печерської рад.

Більше того, як вбачається із копії листа Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (до територіальних меж якої відноситься майновий комплекс, розташований за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8), наявного у матеріалах справи, у переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва відсутній указаний ЦМК.

Таким чином, на підставі наведеного можна дійти висновку, що розпорядником майна, яке перебувало у комунальній власності (ЦМК за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8), станом на 26.06.2001, тобто на час прийняття Харківською районною в м. Києві радою рішення № 2 від 26.06.2001 р. про включення указаного ЦМК до затвердженого переліку об`єктів, дозволених до приватизації, була Харківська районна в місті Києві рада.

У подальшому, на підставі прийнятого Київською міською радою рішення № 3/1437 від 06.09.2001 року "Про районні у місті Києві ради", відповідно до якого на базі Харківської районної ради були створені Дарницька, Голосіївська та Печерська ради, які є правонаступниками прав і обов`язків в частині майна Харківської районної ради, спірний ЦМК мав бути переданий від Харківської районної ради у комунальну власність одній із цих територіальних громад відповідно до порядку, встановленого розпорядженням Київського міського голови № 1059-мг від 20.09.2001 "Про заходи щодо забезпечення проведення реорганізації районних у місті Києві рад".

Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що ліквідаційною комісією Харківської районної ради міста Києва майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, був включений до переліку майна, який підлягав інвентаризації, з метою передачі його у комунальну власність одній із новоутворених на базі Харківської районної ради міста Києва районних рад - Дарницькій, Голосіївській, Печерській районної ради міста Києва.

Отже, оскільки ліквідаційна комісія Харківської районної ради міста Києва не вчинила дій щодо інвентаризації спірного майнового комплексу, яке перебувало у комунальній власності цієї ради, у зв`язку із чим у подальшому указане майно не було включене Київрадою до переліків майна, яке підлягає передачі територіальним громадам новоутворених районів (Дарницькій, Голосіївській або Печерській районній раді міста Києва), а сам розпорядник майна - Харківська районна рада міста Києва з 06.09.2011 р. була реорганізована, то фактично, починаючи з 06.09.2011 р. та станом на час укладення спірного договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 р., розпорядника спірного цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8, визначено не було.

Суд зазначає, що правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, чинний на час спірних правовідносин, визначав Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Стаття 3 вказаного Закону встановлювала способи приватизація об`єктів малої приватизації шляхом: - викупу; - продажу на аукціоні, за конкурсом.

Відповідно до ст. 4 цього Закону продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, визначені Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, а покупцями - фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (ст. 5 указаного Закону).

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні (ч. 1 указаної статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших законів України з питань приватизації. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

- здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

- продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об`єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

- створюють комісії з приватизації; затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

- укладають угоди щодо проведення підготовки об`єктів до приватизації та їх продажу;

- укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об`єктів приватизації;

- здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

- контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна.

Із матеріалів справи вбачається, що 14.09.2001 на засіданні конкурсної комісії представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва (протокол № 1) були визначені та затверджені умови комерційного конкурсу з приватизації, цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8.

Разом з тим, судом встановлено, що на час затвердження указаних умов комерційного конкурсу з приватизації, Харківська районна рада міста Києва, як первісний розпорядник майна територіальної громади, у тому числі і спірного майнового комплексу, вже була реорганізована, а нового власника даного комплексу, із трьох новостворених територіальних громад (Дарницької, Голосіївської або Печерської районних рад міста Києва), визначено ще не було.

З огляду на такі обставини, а також на проведення реформи адміністративно-територіального устрою м. Києва, Регіональне відділення ФДМ України по м. Києву своїм наказом № 531 від 11.10.2001 р. зобов`язало представництво ФДМ України у Харківському районі м. Києва у строк не пізніше 15.10.2001 року призупинити всі дії по приватизації цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у м. Києві.

Відповідно до пункту 1 Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 412 від 15.06.1994 р., представництво Фонду державного майна України у районі, місті є державним органом, який створюється регіональним відділенням Фонду державного майна (далі - відділення) і йому підпорядковується.

У питаннях приватизації майна, що перебуває у комунальній власності району і міста, представництво підзвітне відповідно районній та міській Раді народних депутатів.

Представництво в межах повноважень, визначених Фондом державного майна, і повноважень, делегованих районною і міською Радою народних депутатів, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, у комунальній власності району і міста.

Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що представництво у межах своєї компетенції забезпечує виконання законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, наказів Фонду та його відділення, рішень районної і міської Ради народних депутатів, розпоряджень Представника Президента України в районі.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що представництво ФДМ підпорядковується регіональному відділенню Фонду державного майна та забезпечує виконання, зокрема, наказів Фонду та його відділення.

Як вже встановлено, на підставі виданого РВ ФДМУ по м. Києву наказу № 531 від 11.10.2001 р. про призупинення дій з приватизації у зв`язку зі зміною меж адміністративних районів м. Києва, представництво ФДМ України у Харківському районі м. Києва 15.10.2001 р. видало наказ № 26/01 про призупинення дій приватизації спірного ЦМК.

Разом тим, вже 18.10.2001 конкурсна комісія представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва провела засідання (протокол № 2), на якому прийняла рішення про продовження проведення конкурсу з продажу цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у м. Києві. На цьому ж засіданні було вирішено направити звернення до прокуратури району про перевірку законності наказу РВ ФДМУ по м. Києву про призупинення приватизації вказаного об`єкта.

У подальшому, 26.10.2001 р. представництво ФДМУ у Харківському районі наказом № 26-1/01 від 26.10.2001 затвердило протокол № 4 засідання конкурсної комісії від 25.10.2001, яким визначено остаточного переможця конкурсу з продажу ЦМК - ТОВ "Ласпі" та затверджено ціну продажу майна у розмірі 310 000,00 грн.

Тобто, представництво ФДМУ у Харківському районі, не зважаючи на наказ РВ ФДМ України по м. Києву № 531 від 11.10.2001 р. про зупинення усіх дій з приватизації спірного майнового комплексу, не дочекавшись відповіді від прокуратури району про перевірку законності цього наказу, здійснило відчуження спірного майнового комплексу.

При цьому суд приймає до уваги, що правомірність наказу РВ ФДМ України по м. Києву № 531 від 11.10.2001 року перевірялась Вищим адміністративним судом України у справі № К/9991/41701/12 (№ 2а-11684/11/2670), про яку зазначалось вище і за результатами розгляду якої наказ представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва № 26-1/01 від 26.10.2001 року "Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1" був скасований, як такий, що прийнятий із порушенням законодавства про приватизацію.

Також Вищим адміністративним судом України під час розгляду справи № К/9991/41701/12 був перевірений сам спосіб приватизації майнового комплексу шляхом проведення продажу майна на аукціоні, та встановлені наступні обставини.

Так, відповідно до ст. 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об`єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об`єкта або за рівних умов - найвищу ціну.

Відповідно до протоколу від 25.10.2001 засідання конкурсної комісії з продажу цілісного майнового комплекса, розташованого за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у м. Києві, попереднім переможцем конкурсу був оголошений ПП "Укрпродсервіс", при умові надання гарантії по сплаті запропонованої ціни.

Відповідно до протоколу додаткового засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК № 4 від 25.10.2001 року, у зв`язку з відмовою попереднього заявника - ПП "Укрпродсервіс" надати гарантії сплати запропонованих коштів, остаточним переможцем конкурсу був оголошений ТОВ "Ласпі". У той час, як ПП "Укрпродсервіс" запропонувало вищу ціну, ніж ТОВ "Ласпі".

На підставі викладеного, Вищим адміністративним судом України був зроблений висновок, що вимога конкурсної комісії з продажу ЦМК щодо надання ПП "Укрпродсервіс" гарантій по сплаті запропонованої ціни не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 16 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", відповідно до якої право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, що не суперечить цілям і змісту цього Закону, мають Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради.

Отже, адміністративним судом було встановлено, що наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва № 26-1/01 від 26.10.2001 "Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1" прийнято з порушенням законодавства про приватизацію.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає обставини, встановлені Вищим адміністративним судом України та викладені в постанові по справі № К/9991/41701/12, такими, що не підлягають повторному доведенню та визнаються судом преюдиційними.

Вирішуючи спір з урахуванням наведених обставин в частині позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 р. ЦМК за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, суд виходить з наступного.

Як вже встановлено судом, спірний договір купівлі-продажу був укладений 26.10.2001, отже, він підпадає під правове регулювання Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу України у вказаній редакції, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з положеннями ст. 59 Цивільного кодексу Української РСР недійсна угода визнається недійсною з моменту її укладення. Вона не створює правових наслідків крім тих, які пов`язані з її недійсністю.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Також Пленум Верховного Суду України у вказаній постанові зазначив, що договір перевіряється на дотримання його закону станом на час укладення такого правочину. При цьому суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (п. 2.9 Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Судом вже встановлено, що спірний договір був укладений на підставі наказу представництва Фонду Держмайна України у Харківському районі м. Києва № 26-1/01 від 26.10.2001, прийнятого з порушенням Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Положення про представництво ФДМУ у районі, місті, а у подальшому - скасованому в судовому порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на час укладення спірного договору) порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що оскільки спірний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 був укладений внаслідок порушення представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва встановленого законодавством порядку приватизації, чинного на момент його укладення, указаний договір має бути визнаний недійсним.

За таких обставин позовні вимоги прокурора про визнання спірного договору недійсним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо другої позовної вимоги про витребування від ТОВ "Приватбудсервіс" спірного ЦМК у комунальну власність в особі Київської міської, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд України у постановах від 15 березня 2017 року у справі №3-1515гс16, від 25 січня 2017 року у справі № 3-1533гс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 3-1058гс16 зазначив, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім договором у ланцюгу договорів, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Отже, для вірного застосування п. 3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України в даному випадку, і про це вказав Верховний Суд у своїй постанові від 18.04.2019 р., направляючи справу на новий розгляд, необхідно встановити: хто саме був власником майна або особою, якій він передав майно у володіння, на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведених осіб, а також яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.

Як вже встановлено, від імені продавця ЦМК за спірним договором виступило представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва.

У той же час, відповідно до вищенаведених положень Законів України "Про власність", "Про місцеве самоврядування в Україні" власником спірного об`єкта нерухомого майна є територіальна громада, яка делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від імені цієї громади, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Воля територіальної громади при проведенні процедури приватизації (відчуження) об`єктів комунальної власності завжди направлена на укріплення економічних основ місцевого самоврядування шляхом одержання максимально можливої економічної вигоди від приватизації (відчуження) майна з метої подальшого використання коштів на потреби територіальної громади.

Волевиявлення органів місцевого самоврядування при виконанні свої функцій, у тому числі щодо розпорядження майном шляхом укладення правочинів, повинно відповідати чинному законодавству. Воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях відповідного органу, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 по справі № 916/2129/15.

У даному випадку Харківська районна в м. Києві рада прийняла рішення № 2 від 26.06.2001 про включення майнового комплексу до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, а наказом представництва Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва від 27.06.2001 № 10/01 був затверджений спосіб його приватизації шляхом продажу на комерційному конкурсі. Отже, прийняття радою рішення про приватизацію на аукціоні свідчить про намір здійснити продаж майна, в той час, як дійсне волевиявлення відбулось при відчуженні комунального майна відповідно до вимог законодавства та з моменту укладення договору купівлі- продажу.

Проте, судом встановлено, що на час продажу цілісного майнового комплексу остаточний розпорядник указаного комунального майна не був визначений, а попередній - Харківська районна рада міста Києва була реорганізована. Разом з тим, ліквідаційна комісія Харківської районної ради міста Києва не вчинила дій щодо інвентаризації спірного майнового комплексу, яке перебувало у комунальній власності цієї ради, у зв`язку із чим у подальшому указане майно не було включене Київрадою до переліків майна, яке підлягає передачі територіальним громадам новоутворених районів.

При цьому, представництво ФДМУ у Харківському районі, будучи обізнаним про проведення реформи адміністративно-територіального устрою м. Києва згідно з рішеннями Київради № 162/1139 від 30.01.2001 року та № 3280/1257 від 27.04.2001 року, а також про реорганізацію з 06.09.2001 р. попереднього власника ЦМК - Харківської районної ради міста Києва, в умовах невизначеності нового розпорядника цього майнового комплексу, порушуючи вказівку органу, якому це представництво було підпорядковане та зобов`язане виконати таку вказівку, із власної ініціативи здійснило дії з відчуження цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у м. Києві, без отримання згоди на таке відчуження ні з боку власника цього майна (територіальної громади), ні розпорядника (уповноваженого органу), якого на час спірних правовідносин фактично визначено не було.

За таких обставин, можна дійти висновку, що у даному випадку здійснення районною радою права власності, зокрема розпорядження комунальним майном, не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі територіальної громади на відчуження комунального майна.

Отже, суд вважає, що згоди від власника спірного майнового комплексу отримано не було, що свідчить про вибуття указаного нерухомого майна без наявності волі власника майна на передачу його представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва первісному відчужувачу - ТОВ "Ласпі" за договором купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що звернення прокурора з позовом до добросовісного набувача - ТОВ "Приватбудсервіс" про витребування майна відповідно до ст. 388 ЦК України є правомірним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол Конвенції, ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід застосовувати, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

У справі, що розглядається, з урахуванням характеру спірних правовідносин, встановлених судом обставин та застосованих правових норм, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ТОВ "Приватбудсервіс" критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.

Витребування спірного майна на користь територіальної громади з володіння ТОВ "Приватбудсервіс" відповідає критерію законності - витребування з власності вказаного товариства спірного майна здійснюється на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цієї норми судом не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.

Передача у приватну власність окремому суб`єкту господарювання об`єкта комунальної власності фактично позбавляє територіальну громаду можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом комунальної власності - цілісним майновим комплексом, розташованим на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям спірного об`єкта нерухомого майна із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес, а неправомірність вибуття такого об`єкту з комунальної власності без згоди власника територіальної громади такому суспільному інтересу не відповідає. У даній справі "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування комунального майна із володіння ТОВ "Приватбудсервіс" є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, а також захист такого права шляхом повернення до комунальної власності об`єктів комунальної власності, які були відчужені із порушенням чинного законодавства.

При цьому судом враховані пояснення позивача щодо правового статусу земельної ділянки, площею 26 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, а саме - ті обставини, що дана земельна ділянка не перебуває у державній або приватній власності, а знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва; рішенням Київської міської ради № 521/1525 від 15.11.2016 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки ТОВ "Приватбудсервіс" для ремонтно-відстійного пункту човнів і їх прокату, оскільки дана земельна ділянка включає в себе акваторію озера Видубицького та прибережно-захисну смугу навколо нього.

Крім того, одним з елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас, ТОВ "Приватбудсервіс", набувши право власності на спірне майно згідно з договором купівлі-продажу та сплативши певну вартість цього майна продавцю за договором - ТОВ "Астрая", не заявив вимоги в межах даної справи про здійснення на його користь компенсації від витребування спірного майна, тому вказане питання судом не розглядалося.

Разом з тим, викладене не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення у комунальну власність ЦМК, який вибув з комунальної власності незаконно та без згоди власника територіальної громади, оскільки добросовісний власник, з власності якого майно витребовується, не позбавлений можливості відновити своє право на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що результат розгляду даної справи не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про витребування від ТОВ "Приватбудсервіс" у комунальну власність спірного цілісного майнового комплексу, розташованого на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві. При цьому суд приймає до уваги рішення Київської міської ради № 7/4819 від 09.09.2010 "Про питання організації управління районами в місті Києві", яким з 31.10.2010 районні в місті Києві ради та їх виконавчі органи припинені шляхом їх ліквідації, з огляду на яке витребування цього майна має відбуватись у комунальну власність в особі Київської міської ради.

За таких обставин, дійшовши висновку про порушення прав та інтересів позивача у даному спорі, суд має розглянути заяву ТОВ "Приватбудсервіс" про застосування наслідків спливу строків позовної давності, заявленої під час розгляду справи.

Так, у своїй заяві відповідач-2 зазначив, що про порушене право позивач та прокурор дізналися ще у 2003-2005 роках, про що свідчать їх позови, що виникли із спірних правовідносин та розглядались судами різних спеціалізацій та інстанцій.

У свою чергу, прокурор та позивач вказали про те, що про порушене право територіальної громади вони дізнались лише після ухвалення 27.11.2014 р. рішення (постанови) Вищим адміністративним судом України у справі № К/9991/41701/12 щодо незаконності наказу органу ФДМУ.

Отже, у даному випадку визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить те, які норми матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України) і, відповідно, які правила обчислення позовної давності щодо захисту порушеного права, мають бути застосовані судом.

У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 роз`яснено, що перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.

Як вже зазначалось, звертаючись до суду з даним позовом, заступник прокурора міста Києва та позивач - Київська міська рада стверджували, що строк позовної давності до заявлених ними вимог не сплив, оскільки вважали, що право та підстави для звернення до суду з даним позовом у них з`явились лише після скасування постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12 наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01від 26.10.2001.

Проте, судом встановлено, що у листопаді 2003 року до Господарського суду міста Києва у справі № 17/644-45/66-30/148-а звернувся прокурор в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації з позовом до ТОВ "Ласпі" про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, визнання недійсним наказу представництва Фонду Державного майна у Харківському районі міста Києва № 26-1/01 від 26.10.2001 р., визнання права власності, а у квітні 2005 року до розгляду вказаної справи була залучена Київська міська рада в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача. За результатами розгляду справи № 17/644-45/66-30/148-а ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 р. провадження у справі було закрите, оскільки указаний спір мав публічно-правовий характер, а тому підлягав розгляду у порядку адміністративного судочинства.

У подальшому, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2011 ухвалу місцевого суду у справі № 17/644-45/66-30/148-а в частині позовних вимог прокуратури щодо визнання недійсним наказу представництва Фонду № 26-1/01 від 26.10.2001 було скасовано, справу направлено до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду справи у цій частині, в іншій частині (про закриття провадження у справі) - ухвалу місцевого суду від 26.01.2010 р. залишено без змін.

Також Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 5011-74/6329-2012 за позовом прокуратури Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Київради до ТОВ "Астрая", ТОВ "Приватбудсервіс", предметом розгляду якої був інший договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві від 12.04.2007 р., укладений між ТОВ "Астрая" та ТОВ "Приватбудсервіс". За результатами розгляду указаного спору рішенням Господарського суду м. Києва від 31.07.2013, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 та Вищого господарського суду України від 11.11.2013, у позові прокуратури Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Київради було відмовлено.

Отже, судом встановлено, що про незаконність вибуття із комунальної власності спірного майнового комплексу прокурор, який звертався з позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, та позивач у даній справі довідались ще у 2003 р. Отже, з цього часу у них виникло право на подання відповідного позову до суду і строк позовної давності на звернення з таким позовом закінчився у 2006 року.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (що набрав чинності з 01.01.2004 р.) правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Проте, відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України за до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним , а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми ЦК Української РСР.

За таких обставин право на подання позову про визнання спірного договору недійсним у прокурора та позивача виникло до 01.01.2004 р., тобто до першої позовної вимоги прокурора застосуванню підлягають норми цивільного права, встановлені Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 року.

У той же час, щодо вимог прокурора в особі Київської міської ради про витребування від ТОВ "Приватбудсервіс" у комунальну власність цілісного майнового комплексу мають бути застосовані загальні положення Цивільного кодексу України від 01.01.2004 р., оскільки така вимога виникла до 01.01.2004 р. і строк пред`явлення цієї вимоги, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (сплив 2006 р.).

Відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Також згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Порядок визначення початку перебігу позовної давності врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг позовної починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Прокурор, обґрунтовуючи свої доводи про те, що строки позовної давності на звернення до суду у даному випадку ним не пропущені послався на, окрім, ухвалення рішення у адміністративній справі № К/9991/41701/12, також на висновки Верховного Суду України, зроблені у справах № 916/2129/15 (постанова від 05.10.2016 р.) та № 904/9656/16 (постанова від 12.09.2017 р.), де зазначено, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовується.

Однак, суд не може взяти до уваги указані висновки Верховного Суду України, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16, від 07.11.2018 по справі № 372/1036/15-ц, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16 зроблені інші висновки, відповідно до яких до позовних вимог про витребування майна на підставі статтей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов`язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про необхідність застосування указаних висновків Верховного Суду, зокрема його Великої Палати, зазначив і Верховний Суд у своїй постанові від 18.04.2019 р. у даній справі.

Таким чином, за висновком суду як за Цивільним кодексом Української РСР від 18.07.1963 року, так і за Цивільним кодексом України від 01.01.2004 року, строк пред`явлення позову прокурором за обома позовними вимогами закінчився у 2006 року.

Отже, визначивши початок та закінчення перебігу строку позовної давності, суд погоджується із доводами відповідача-2 про те, що прокурор та Київська міська рада дізнались про своє порушене право ще у 2003 році та, звертаючись до суду з даним позовом у листопаді 2017 р., прокурор пропустив строк позовної давності, який закінчився у 2006 році.

У той же час, прокурор на випадок, якщо суд дійде висновку щодо пропуску строку позовної давності, заявив клопотання про визнання поважними причин пропуску такого строку.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України від 01.01.2004 року та ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Крім того, суд приймає до уваги положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", відповідно до п. 2.2 якої, питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

У даному випадку суд враховує, що позовна вимога у даній справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 р., обґрунтована тим, що наказ представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва № 26-1/01 від 26.10.2001 року "Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1", на підставі якого був укладений договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001 р., що став також підставою для вибуття спірного майнового комплексу із комунальної власності без згоди власника такого майна, був скасований постановою Вищого адміністративного суду України у справі № К/9991/41701/12 лише 27.11.2014 р.

Отже, зазначені підстави позову виникли тільки у листопаді 2014 р. Така обставина за висновком суду унеможливлювала подання позивачем та прокурором позову з указаних у ньому підстав в межах строків позовної давності з об`єктивних та незалежних від позивача та прокурора причин.

За таких обставин суд вважає причини пропуску строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом заступником прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради за захистом порушених прав поважними, у зв`язку з чим такі строки підлягають поновленню за заявою прокурора.

За таких обставин, позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсним договору та витребування майна підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати, які у даному випадку складаються зі сплати судового збору, у тому числі за подачу апеляційної та касаційної скарг, покладаються на відповідача-2, з огляду на те, що відповідач-1 - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), не був стороною спірного правочину та був визначений прокурором у позові у якості відповідача лише з огляду на його повноваження, адже на даний час Департамент здійснює ті ж повноваження, що й припинені на момент розгляду даної справи органи, які здійснювали приватизацію комунального майна.

Витрати за розгляд заяви прокурора про забезпечення позову, покладається на прокурора (заявника), у зв`язку із відмовою у задоволенні цієї заяви ухвалою суду від 16.03.2018 р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва

В И Р І Ш И В:

Позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" про визнання недійсним договору та витребування майна задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу № 71 від 26.10.2001 р., укладений між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласпі".

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 64, офіс 8, ідентифікаційний код 32488539) у комунальну власність в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 22883141) цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27,10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 64, офіс 8, ідентифікаційний код 32488539) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, ідентифікаційний код 02910019) витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 750,00 грн. (сім тисяч сімсот п`ятдесят грн. 00 коп.).

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 23 жовтня 2019 року.

Повний текст рішення складений 7 листопада 2019 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І