Постанова

від 08.11.2019 по справі 476/434/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.11.19

22-ц/812/1722/19

Єдиний унікальний номер судової справи:476/434/18

Провадження № 22-ц/812/1722/19

Категорія 23

Постанова

Іменем України

07 листопада 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Локтіонової О.В., Прокопчук Л.М.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.

за участю: позивача ОСОБА_1 та його представників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідачів ФГ Основа - 2006 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства Основа-2006 , ОСОБА_4 про визнання договорів оренди землі недійсними та застосування наслідків недійсності правочину за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області, ухвалене 19 серпня 2019 року під головуванням судді Чернякової Н.В. у приміщенні цього суду, повний текст якого складено 29 серпня 2019 року,

встановила:

07 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Основа-2006 (далі ФГ Основа - 2006 ), ОСОБА_4 про визнання договорів оренди землі недійсними та застосування наслідків недійсності правочину.

Позивач зазначав, що є власником земельної ділянки площею 29,5 га., призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 48230551100:04:000:0001, яка розташована в межах території Єланецької селищної ради Миколаївської області.

У 2017 році при отриманні сином позивача ОСОБА_2 від орендаря ФГ Основа-2006 ОСОБА_7 . розрахунків за передану в оренду землю були встановлені порушення прав орендодавця, а саме проведення розрахунків без врахування домовленостей щодо їх не проведення у натуральній формі через відсутність у орендодавця будь-якого господарства.

При отриманні у реєстратора речових прав Єланецького районного управління юстиції договору оренди встановлено, що 20 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та неіснуючою юридичною особою - фермерським господарством Б.А.М. , в особі ОСОБА_4 був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 15 років.

Як вказував позивач, даний договір є недійним, оскільки не відповідає вимогам діючого законодавства. Так, підписантом у вказаному договорі з боку орендаря вказано голову ФГ Основа-2006 ОСОБА_7 , хоча у вступній частині договору вказано, що договір укладається з ФГ Б.А.М. в особі ОСОБА_4 , у договорі відсутня одна з його невід`ємних частин - акт приймання передачі, договір оренди немає номеру, що є його обов`язковим реквізитом та в договорі відсутня відмітка про отримання орендодавцем одного примірника укладеного договору. Крім того, у період укладення вказаного договору він знаходився на лікуванні в закритому стаціонарному відділені Обласної психіатричної лікарні № 2 (с. Сапетня Миколаївського району Миколаївської області), а тому договір є таким, що підписаний в іншу дату, ніж в ту, що у ньому вказана.

До того ж, під час укладення договору оренди він не усвідомлював значення своїх дій, не міг керувати ними та не пам`ятає обставини підписання договору, реєстрація договору проведена також за його відсутності у період його перебування на лікуванні.

-2-

03 червня 2013 року між ним та ФГ Основа-2006 укладено додаткову угоду №1 до вищевказаного договору, якою внесено зміни до п. 8 розділу 3 договору та визначено, що договір укладено строком на 49 років. Цю угоду позивач вважав також недійсною, оскільки, вона підписана від його імені ОСОБА_8 , яка діяла згідно з довіреністю від 01 березня 2012 року, що на його думку, порушує його права як власника земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, уточнюючи позовні вимоги, позивач просив визнати договір оренди землі від 20 квітня 2013 року та додаткову угоду до нього від 03 червня 2013 року недійсними та застосувати термінове повернення вказаної земельної ділянки, із зобов`язанням відповідача передати йому правовстановлюючі документи та земельну ділянку за актом приймання-передачі.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 19 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачем та його представником аргументи та надані ними докази не можуть беззаперечно свідчити про недійсність договору оренди землі від 20 квітня 2013 року та додаткової угоди до нього від 03 червня 2013 року. Також не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо термінового повернення йому земельної ділянки площею 29,5 га із зобов`язанням відповідача передати правовстановлюючі документи та землю за актом приймання - передачі.

Дійшовши до висновку про відмову у задоволенні позову з матеріальних підстав, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неврахування судом доводів, яким він обґрунтовував свої позовні вимоги, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що як пояснював позивач та його представник ОСОБА_2 , у 2012 році, в осінню пору, за зверненням позивача до свого родича ОСОБА_7 ними, усно, було погоджено прийняття останнім в обробку належної ОСОБА_1 землі строком на п`ять років.

У 2017 році представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 при отриманні орендної плати встановив порушення прав орендодавця договірним домовленостям з орендарем щодо не проведення розрахунків з орендної плати у натуральній формі.

Не заперечуючи проти можливого підписання ним договору оренди землі, позивач вважав, що договір оренди землі є недійсним, як неукладеним орендодавцем, оскільки не містить номеру, на дату його підписання в с. Братолюбівка та реєстрації він перебував на стаціонарному лікування в період з 20 березня по 19 червня 2013 року в Обласній психіатричній лікарні в с. Сапетня Миколаївського району Миколаївської області. При цьому позивач припустив укладення договору оренди у термін до 20 березня 2013 року під час його перебування у стадії порушення поведінкових функцій внаслідок зловживання алкоголем, фактично у безпорадному стані, що стало підставою його поміщення в лікарню.

Крім того, у вказаному договорі невідомо хто був стороною орендаря, оскільки з боку орендаря вказано голову ФГ Основа-2006 ОСОБА_7 , хоча у вступній частині договору вказано, що договір укладався з ФГ Б.А.М. в особі ОСОБА_4 .

До того ж, підписантом додаткової угоди від 20 квітня 2013 року, умовами якої змінено строк дії оренди на 49 років, зі сторони орендодавця була стороння особа, оскільки позивач підпис не визнає та знову ж таки він в зазначений час ще перебував в лікарні.

У відзиві на апеляційну скаргу ФГ Основа - 2006 , просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції не надала.

-3-

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем та його представником аргументи та надані ними докази не можуть беззаперечно свідчити про недійсність договору оренди землі та додаткової угоди до нього.

З такими висновками суду слід погодитися, так як вони відповідають нормам матеріального права та обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частинах 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України Про оренду землі .

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.14 Закону Про оренду землі ).

За частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв`язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотної умови, застосуванню підлягає стаття 15 даного Закону в редакції, чинна на момент укладення договору оренди.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 29,495 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташована в межах території Єланецької селищної ради, за кадастровим номером 4823055100:04:000:0001.

20 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ФГ Основа-2006 у письмовій формі було укладено договір оренди землі строком на 15 років.

-4-

Даний договір зареєстровано державним реєстратором Шапошніковим В.Б. Єланецького районного управління юстиції, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 13 травня 2013 року за реєстраційним номером 56886648230. 14 травня 2013 року за актом прийому - передачі земельна ділянка передана орендодавцем орендарю ФГ Основа- 2006 .

Зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що відповідач ФГ Основа - 2006 до теперішнього часу користується орендованою земельною ділянкою.

З видаткових касових ордерів та платіжних відомостей слідує, що відповідач систематично розраховувався з позивачем за користування належною йому земельною ділянкою у грошовій та натуральній формі.

Аналізуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у вступній частині цього договору було допущено описку в графі орендар та вказано ФГ Б.А.М. , оскільки як встановлено, і зазначено позивачем в позові, договірні відносини існували між ОСОБА_1 та ФГ Основа - 2006 , яким і було підписано спірний договір оренди. У зв`язку з тим, посилання позивача на те, що зазначені обставини свідчать про недійсність договору оренди землі від 20 квітня 2013 року є необґрунтованими, а допущені описки можуть бути виправлені сторонами договору.

Крім того, судом установлено, що 03 червня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вищезазначеного договору, якою внесено зміни в пункт 8 розділу 3 договору та визначено, що договір укладено строком на 49 років.

09 липня 2013 року відомості про додаткову угоду внесено до Державного реєстру речових прав про реєстрацію іншого речового права.

У ході розгляду справи судом установлено, що вказана угода від імені позивача підписана ОСОБА_8 , яка діяла згідно довіреності від 01 березня 2012 року. Довіреність була додана позивачем до позовної заяви.

В період з 20 березня 2013 року по 19 червня 2013 року позивач ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Миколаївській обласній психіатричній лікарні № 2 загальнопсихіатричному відділенні із звичайним наглядом.

Звертаючись з позовом ОСОБА_1 , посилався, насамперед, на відсутність його волевиявлення на укладення договору оренди землі та додаткової угоди № 1 до договору оренди землі, останній з яких він не підписував.

В силу статті 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Для з`ясування належності підпису певній особі та його справжності необхідні спеціальні знання.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановить відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Так, судом роз`яснювалось право позивача заявити клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, проте скористатися таким правом він відмовився.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір оренди землі від 20 квітня 2013 року ним не підписувався.

-5-

За такого висновок суду про те, що зазначений договір оренди був укладений та підписаний орендодавцем, виконувався сторонами, а його реєстрація в період перебування у лікарні не свідчить про його неукладеність, є правильними.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про неможливість підписання договору оренди землі від 20 квітня 2013 року через перебування його на стаціонарному лікуванні в медичній установі в період з 20 березня по 19 червня 2013 року, оскільки вони не є беззаперечними та спростовуються поясненнями самого позивача, який не заперечував свій підпис в договорі оренди землі, посилаючись на його підписання ним, але в іншу дату.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів через його безпорадний стан на час укладення договору оренди та угоди, унаслідок чого він не міг усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та не пам`ятає обставин підписання договору, то суд також дійшов вірного висновку про недоведеність таких вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом за клопотанням однієї із сторін є обов`язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Незважаючи на відповідні роз`яснення районного суду щодо необхідності проведення зазначеної експертизи, позивач не заявляв клопотань про її призначення, отже у справі експертом не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_1 в момент укладання ним спірного договору оренди розуміти значення своїх дій та керувати ними.

На підтвердження безпорадного стану позивача ним надано епікризи з історії хвороби, лист Миколаївської обласної психіатричної лікарні №2 Миколаївської обласної ради, також у ході судового розгляду судом першої інстанції оглянуто амбулаторну карту хворого ОСОБА_1 , з яких слідує, що у період з 20 березня 2013 року по 19 червня 2013 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у вищевказаному закладі з діагнозом: органічний розлад особистості з вираженим зниженням когнітивних функцій і поведінковими порушеннями внаслідок вживання алкоголю . За інформацією вказаного закладу встановити чи є захворювання ОСОБА_1 хронічним можливе лише шляхом проведення судово-психіатричної експертизи. Аналізуючи надані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду, що вищезазначені докази не можуть свідчити про неспроможність позивача в момент укладення договору, розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Інші докази, які б свідчили про будь-які порушення в той час психічної діяльності ОСОБА_1 , які б істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, та були б підставою для визнання укладеного договору оренди в такому стані недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, матеріали справи не містять.

За такого позивачем не спростований висновок суду першої інстанцій про те, що при укладенні договору оренди з ФГ Основа -2006 , його волевиявлення було вільним і відповідало її внутрішній волі, оскільки зібрані у справі докази не свідчать про те, що в момент укладення договору оренди він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

-6-

Що стосується підписання додаткової угоди № 1 до договору оренди ОСОБА_8 , яка діяла відповідно до повноважень наданих ОСОБА_1 на підставі довіреності від 01 березня 2012 року, то суд дійшов вірного висновку те, що остання діяла у межах повноважень та у спосіб визначених у виданій ним довіреності від 01 березня 2012 року.

Частиною першої статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з ч. 3 цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч.ч. 2 та 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зі змісту вищезазначеної довіреності від 01 березня 2012 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_8 строком на три роки від його імені представляти інтереси, управляти та розпоряджатися усім майном з чого б воно не складалося та де б не знаходилося, бути його представником у будь-яких установах, підприємствах, організаціях, перед будь-якими юридичними або фізичними особами, укладати усі дозволені законом угоди від його імені по управлінню та розпорядженню майном та ін.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 під час підписання вищевказаної додаткової угоди діяла у межах повноважень та у спосіб визначений довіреністю від 01 березня 2012 року, виданою позивачем ОСОБА_1 є правильним. При цьому позивачем не спростований висновок суду першої інстанцій про те, що таку додаткову угоду № 1 до договору оренди землі підписано не ОСОБА_8 .

Що стосується вимог про визнання недійсним договору оренду землі від 20 квітня 2013 року на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі (далі - Закон), то суд також дійшов правильного висновку про безпідставність таких вимог.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що договір оренди землі не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов, зокрема договір оренди немає номеру та в договорі відсутня відмітка про отримання ним одного примірника договору оренди.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на час укладання спірного договору) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За правилами статті 15 вищевказаного Закону (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору) такими істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що за умовами договору орендодавець передавав орендарю належну йому на праві власності земельну ділянку загальної площею 29,50 га, а той, в свою чергу, зобов`язався прийняти її в строкове платне користування протягом 15 років, зі щорічною сплатою орендної плати, в обумовленому сторонами розмірі та виді.

-7-

В пунктах 1, 2, 5 Договору зазначено місце розташування земельної ділянки, її площа та нормативна грошова оцінка.

Відповідно до п. 9, 11 даного Договору орендна плата встановлена в розмірі 3% від вартості паю. Орендна плата вноситься в грошовій та натуральній формі до 30 грудня поточного року. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожний день прострочення (п.13 Договору). Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5 днів після державної реєстрації цього договору за актом приймання - передачі (п. 19 Договору).

В договорі містяться також умови повернення земельної ділянки (п.20-24 Договору).

Договір підписано сторонами із зазначенням реквізитів сторін.

Відповідно до п. 42 договору, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Цей договір укладено в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію.

Отже, з встановлених у договорі умов слідує, що обидві сторони договору оренди земельної ділянки дійшли згоди щодо його істотних умов, скріпивши договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору. Даний договір пройшов державну реєстрацію, а тому набув чинності. Також сторонами був підписаний Акт прийому-передачі даної земельної ділянки. Зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що відповідач до теперішнього часу користується орендованою земельною ділянкою та отримує орендну плату згідно умов договору оренди.

Така істотна умова договору як номер договору оренди в статті 15 Закону України Про оренду землі відсутня, а знаходження одного примірника договору оренди землі у орендодавця передбачено та зазначено у п. 42 договору.

Отже, перевіривши відповідність умов укладеного сторонами 20 квітня 2013 року договору оренди вимогам статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в ньому зазначені істотні умови, передбачені цієї нормою закону в тій редакції, яка діяла станом на момент його підписання.

Згідно вимог статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності у договорі оренди землі однієї з істотних умов суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зазначена правова позиція неодноразова була викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-215цс14, від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначав, що порушення його прав орендодавця полягає у проведенні орендарем розрахунків по орендній платі у натуральній формі, в порушення договірних домовленостей та вимог закону.

-8-

Як пояснив у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 спірний договір порушує його права, оскільки з огляду на його строк дії він побоюється, що за життя не зможе особисто користуватись своєю земельною ділянкою.

Частиною 1 статті 627 ЦК України проголошено принцип свободи договору, якою передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Узгоджений сторонами строк у договорі оренди земельної ділянки - 49 років - не суперечить вимогам закону, а неналежне виконання орендарем, як на думку позивача, своїх обов`язків за договором не є передбаченою законом підставою для визнання договору недійсним, а може слугувати підставою для пред`явлення вимог про його розірвання, а за наявності до того умов, підставою для внесення змін. Оскільки судом установлено укладення договору оренди землі між сторонами у письмовій формі, то посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на усну домовленість сторін щодо форми орендної плати, не заслуговують на увагу, оскільки заперечуються орендарем та спростовуються змістом письмового договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено, що його права були дійсно порушені у зв`язку з відсутністю в договорі зазначених ним умов.

За огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не врахував зазначені обставини, не заслуговують на увагу.

Оскільки позивачем не доведено існування підстав для визнання договорів недійсними, тому не підлягала задоволенню заява представника відповідача про відмову у позові за частиною четвертою статті 267 ЦПК України у зв`язку пропуском строку давності, що правильно констатував суд першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним у справі доказам та прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договорів оренди недійсними із заявлених ним підстав.

З урахуванням викладеного, згідно із приписами ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 19 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді О.В. Локтіонова

Л.М. Прокопчук

Повний текст постанови складено 8 листопада 2019 року