Рішення

від 06.11.2019 по справі 466/413/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/413/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2019 року

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Едера П.Т.

секретаря с/з Репети К.М.

з участю: представник позивача ОСОБА_1

розглянувши у підготовчому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м. Львова цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_2 , Брюховицької селищної ради, третьої особи без самостійних вимог - відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання частково недійсним рішення Брюховицької селищної ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання права постійного користування земельною ділянкою,-

в с т а н о в и в:

У січні 2015 року Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), звернулось до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просить визнати частково незаконним пункт 2.5 рішення Брюховицької селищної ради від 03 липня 2003 року № 174 «Про затвердження проекту відведення земельних ділянок та надання їх громадянам в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, дачного будівництва, ведення індивідуального садівництва, особистого селянського господарства», визнати за АТ «Українська залізниця» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4610166300:01:002:0096 площею 0,0055 на АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позицій сторін.

Обгрунтування позивача:

Позивач посилався на те, що 07 травня 2014 року комісією у складі працівників позивача, землевпорядника Брюховицької селищної ради та представника ПП «Центр ринкових досліджень» під час обстеження земельної ділянки АТ «Українська залізниця» у межах території селища міського типу Брюховичі Львівської області було виявлено, що на 7 км + 702 м - 7 км + 722 м дільниці Рудно - Підбірці з лівої сторони за ходом кілометрів, при ширині смуги відведення залізниці 40 м від осі головної колії, на відстані 37 м від осі головної колії знаходяться залізні стовпці та огорожа з металевої сітки, які належать ОСОБА_2 .

Зазначає, що на земельну ділянку, на якій виявлено залізні стовпці та огорожа з металевої сітки, та яка знаходиться в межах смуги відведення залізниці, ОСОБА_2 оформлене право власності, посвідчене державним актом серії НА №205710 від 05.07.2005 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:01:002:1471, загальною площею 0,0874 га, виданим відділом приміських земель міста Львова на підставі рішення Брюховицької селищної ради від 03 липня 2003 року №174.

У подальшому, на підставі цього рішення ОСОБА_2 здійснила поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:01:002:1471 на окремі земельні ділянки з кадастровим номером 4610166300:01:002:0097, площею 0,0816 га і кадастровим номером 4610166300:01:002:0096, площею 0,0055 га. Земельна ділянка з кадастровим номером 4610166300:01:002:0096, площею 0,0055 га, на АДРЕСА_1 повністю розташована в межах смуги відведення залізниці.

Відповідно до пункту 2.5 рішення Брюховицької селищної ради від 03 липня 2003 року № 174 «Про затвердження проекту відведення земельних ділянок та надання їх громадянам в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, дачного будівництва, ведення індивідуального садівництва, особистого селянського господарства» ОСОБА_2 надано в приватну власність земельну ділянку площею 0,874 га на АДРЕСА_1 для ведення індивідуального садівництва та затверджено проекти відведення земельних ділянок.

Вважає, що у результаті прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 03 липня 2003 року № 174 порушено право АТ «Українська залізниця» на землекористування у розмірах визначених Планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівскої залізниці в адміністративних межах міста Львова від км 4 + 850 м до км 11 + 106 м, розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, за яку АТ «Українська залізниця» сплачує земельний податок.

Обгрунтування заперечень відповідачів:

Відповідачами відзиву на позов подано не було, в судові засідання явкавідповідачів не відбулась.

Пояснення третьої особи: третьою особою, жодних пояснень щодо позовних вимог не подано, участь уповноваженого представника в судові засідання не забезпечена.

Процесуальні дії у справі:

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2017 року у задоволенні ПАТ «Українська залізниця» відмовлено. Суд виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах у селища міського типу Брюховичі Львівської області, а також те, що розмежування земель державної і комунальної власності у цьому населеному пункті не проводилося, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Брюховицька селищна рада мала всі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Постановою апеляційного суду Львівської 16 січня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2017 року залишено без змін.

10 квітня 2019 Верховний Суд постановив касаційну скаргу ПАТ «Укрзалізниця» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 11 липня2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів, норми права, що застосовані судом при розгляді спірних правовідносин та висновки суду:

У судовому засіданні уповноважений представник Позивача Тюрдьо В.П. надала пояснення, що аналогічні викладеному в позовній заяві, просила позов задовольнити.

Інші сторони при належному повідомленні про час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явились, участі уповноважених представників не забезпечили. А тому суд вважає за можливе з урахуванням положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України розгляд справи проводити за відсутності сторін, які не з`явились.

З`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов АТ «Укрзалізниця» підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено наступне.

Право позивача на користування спірною земельною ділянкою виникло з моменту побудови залізничної колії у 1958 році.

Обставини набуття земельною ділянкою в межах смуги відведення лінії РудноПідбірці Львівської залізниці від км 4 + 850 м до км 11 + 106 м статусу державної форми власності і такої, що належить до земель залізничного транспорту, а саме до земель спеціального призначення, ґрунтуються на визначеному законом юридичному факті.

Згідно з частиною першою статті 84 Земельного Кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

Смуга відведення - це землі залізничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами, обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв`язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо (частина 2 статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 11 грудня 2003 року частини 1 і 2 статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» викладено у такій редакції (чинній на час виникнення спірних правовідносин): «Землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту".

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про транспорт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про транспорт», яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10.04.2019 у справі №466/413/15-ц.

На підтвердження права постійного користування землями смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Львова від 4 км +850м до 11 км +106 м, позивач надав План смуги відводу цієї лінії від 1962 році, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці дороги СРСР МПС.

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року, чинним на час набуття позивачем права користування земельною ділянкою (далі ЗК УРСР 1922), передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку (п.158).

Разом з тим вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 «Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.

Статтями 1, 4 «Положення про землі, надані транспорту», затвердженого постановою Центрального виконавчого комітету СРСР №58 і Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в тому числі - і залізничному), визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.

Положення про землі надані транспорту 1933 року діяло до 1981 року на землях залізничного транспорту УРСР на підставі Закону СРСР від 01.11.1939 «Про включення Західної України у склад СРСР із возз`єднанням її із УРСР» (Положення про землі надані транспорту 1933 року втратило чинність згідно з пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 08.01.1981 № 24 «Про затвердження положення про землі транспорту»).

Відповідно до п. 1 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 №15 (у редакції, чинній на момент прийняття виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради спірного рішення), із прийняттям якої втратила чинність постанова Ради Міністрів УРСР № 400 від 29.07.1977, Державний земельний кадастр призначений для забезпечення Рад народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян вірогідними і необхідними відомостями про природний, господарський стан та правовий режим земель з метою організації раціонального використання та охорони земель, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю. А згідно із п. 7 цього Положення, до земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.

Розміри земельної ділянки АТ «Укрзалізниця», визначені Планом смуги відведення, відповідають даним внесеним до Державного земельного кадастру, що підтверджується витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.01.2013 №40/01-15/225, оскільки відповідно до положення ст.193 ЗК України, Державний земельний кадастр це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Згідно з п. 5 постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18.12.1990 №562-XII, громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування.

Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року №563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.

Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.

Земельним кодексом Української РСР від 25.10.1922 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року» право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права землекористування гарантувалося.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладених у постановах від 24.06.2015 у справі №3-305гс15, від 06.07.2015 у справі №3-399гс15, від 16.09.2015 року у справі №3-562гс15, від 30.09.2015 року у справі №3-586гс15, від 07.10.2015 року у справі №3-590гс15; Верховного суду (Касаційного господарського суду) від 01.02.2018 у справі №909/277/16, від 14.03.2019 у справі №918/1373/16; Верховного суду (Касаційного цивільного суду) від 03.10.2018 у справі №466/1922/15-ц, від 31.10.2018 у справі №466/190/14-ц, від 21.11.2018 у справі №466/6679/14-ц, від 10.04.2019 у справі №466/413/15-ц, від 24.04.2019 у справі №466/3056/14 та ін.

Відповідно до п. 7 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI, з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Закон України № 5245-VI набрав чинності з 01.01.2013. А згідно із п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону у державній власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності.

Згідно із ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, в т.ч. на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

На момент прийняття Брюховицькою селищною радою рішення № 174 від 03.07.2003, ст. 141 ЗК України було передбачено вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема на підставах добровільної відмови від права користування земельною ділянкою або вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Позивач заяви про відмову від права користування земельними ділянками не надавав, Брюховицька селищна рада земельних ділянок у АТ «Укрзалізниця» не вилучала.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що Брюховицька селищна рада, приймаючи рішення від 03 липня 2003 року № 174 «Про затвердження проекту відведення земельних ділянок та надання їх громадянам в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, дачного будівництва, ведення індивідуального садівництва, особистого селянського господарства», перевищила свої повноваження, визначені ст.12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент його прийняття) та всупереч вимогам норми ч. 4 ст. 84 ЗК України, якою встановлено заборону передавати землі державної власності із земель під залізницям у приватну власність, здійснила таку передачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно із ч. 1 ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, відповідно до положень глави 29 цього кодексу.

Відповідно до пункту г) частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи вищевикладене, надавши правову оцінку доводам та доказам сторін, суд дійшов висновку, що позов є підставним, вимоги Позивача грунтуються на вимогах закону, докази на які позивач посилається є належними та допустимими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами:

Позивачем понесені судові витрати у вигляді та розмірі сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Так, судовий збір оплачений позивачем становить 2436 гривні, 00 копійок.

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.141 ЦПК судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на Відповідача. В зв`язку з чим з Відповідачів підлягають пропорційному стягненню в рівних частках судові витрати Позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 11, 12, 13, 19, 23, 26, 34, 141, 209, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_2 , Брюховицької селищної ради, третьої особи без самостійних вимог - відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про визнання частково незаконним рішення Брюховицької селищної ради та визнання права постійного користування земельною ділянкою - задовольнити.

Визнати частково незаконним п. 2.5 рішення Брюховицької селищної ради №172 від 03.07.2003 в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , в межах, встановлених для земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:01:002:0096, площею 0,0055 га.

Визнати право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 4610166300:01:002:0096, площею 0,0055 га за Акціонерним товариством «Львівська залізниця».

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та Брюховицької селищної ради в рівних частках на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати у розмірі оплаченого судового збору в сумі 2436 гривні, 00 копійок.

Позивач: Акціонернеє товариство «Українська залізниця» м. Київ, вул. Тверська,5, 03150, ЄДРПОУ 40075815

Відповідач: ОСОБА_2 АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_1

Відповідач: Брюховицька селищна рада м. Львова смт. Брюхощчі, вул. Ясна,1 79491,ЄДРПОУ 04372402

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення буде складено 07.11.2019 року.

Суддя П. Т. Едер