Постанова

від 16.10.2019 по справі 704/1284/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 704/1284/16-ц

провадження № 61-33830св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Товариство з обмеженою відповідальністю Ранок ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське , подану його представником ОСОБА_2, на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Воронкової І. Г., та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 31 травня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське (далі - ТОВ Урочище Журавське ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю Ранок (далі - ТОВ Ранок ), про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , спадкоємцем якого за заповітом вона є. До складу спадкового майна входить земельна ділянка площею 2,7473 га із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адміністративних межах Лоташівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області .

22 травня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а 11 липня 2014 року уклала договір оренди успадкованої земельної ділянки з ТОВ Ранок строком на 10 років.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 дізналася, що земельна ділянка площею 2,7473 га, розташована в адміністративних межах Лоташівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, передана в оренду ТОВ Урочище Журавське . Підставою передачі земельної ділянки в оренду товариство зазначило договір оренди землі № 118, укладений із ОСОБА_3 20 лютого 2016 року, а після її заперечень щодо цього договору у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 до його укладення товариство надало примірник договору оренди землі № 118, датований 20 лютого 2013 року.

Оскільки існують сумніви у дійсному підписанні ОСОБА_3 договору оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року, позивач просила суд визнати цей договір недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року у встановленому законодавством порядку не зареєстрований, тому не є вчиненим і не може визнаватися недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 31 травня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ Урочище Журавське відхилено, рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір не вчинений, тому не може визнаватися недійсним, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2017 року ТОВ Урочище Журавське звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило змінити рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 31 травня 2017 року, виключивши з мотивувальних частин висновки про те, що договір оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року між ТОВ Урочище Журавське і ОСОБА_3 не є вчиненим.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

Заявник вважає, що договір оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року укладений у встановленому законодавством порядку і є чинним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.

Стаття 640 ЦК України у редакції Закону України № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, яка набрала чинності з 1 січня 2013 року, не пов`язувала момент укладення договору із державною реєстрацією, тобто договір вважався укладеним після його підписання сторонами.

Заявник також зазначає, що суди помилково не врахували обставини, встановленні рішенням апеляційного суду Черкаської області від 3 серпня 2016 року у справі № 704/99/16-ц за позовом ТОВ Урочище Журавське до ОСОБА_1 і ТОВ Ранок про визнання недійсним договору оренди землі та визнання права на оренду земельної ділянки, а саме щодо належного укладення договору оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року і виникнення у сторін взаємних прав і обов`язків з дати його підписання.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що оспорюваний договір оренди землі не зареєстрований у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області, тому не є вчиненим і не створює для сторін прав та обов`язків.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 20 лютого 2013 року ОСОБА_3 та ТОВ Урочище Журавське підписано договір оренди землі № 118, згідно з яким в оренду строком на 49 років передано земельну ділянку площею 2,75 га, розташовану в адміністративних межах Лоташівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області. Право оренди, яке виникло на підставі цього договору, у встановленому законом порядку не зареєстровано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 травня 2014 року суди встановили, що належну ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,75 га із кадастровим номером 7124086200:01:001:0118, розташовану в адміністративних межах Лоташівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, успадкувала ОСОБА_1

11 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Ранок укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого зазначену земельну ділянку передано в оренду товариству строком на 10 років. Право оренди, яке виникло на підставі цього договору, 15 липня 2014 року зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 6347967.

Згідно з актом про передачу та прийом земельної ділянки від 18 липня 2014 року ОСОБА_1 передала земельну ділянку орендарю.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 6 червня 2016 року відмовлено ТОВ Урочище Журавське у задоволені позову до ОСОБА_1 та ТОВ Ранок про визнання недійсним договору оренди землі та визнання права на оренду земельної ділянки

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 3 серпня 2016 року рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 6 червня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 11 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Ранок щодо земельної ділянки із кадастровим номером 7124086200:01:001:0118 площею 2,7473 га, розташованої в адміністративних межах Лоташівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

Даним рішенням встановлено, що сторони визнають факт укладення і підписання ОСОБА_3 договору оренди землі від 20 лютого 2013 року з ТОВ Урочище Журавське .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Правовідносини щодо оренди землі урегульовані ЗК України, ЦК України і Законом України Про оренду землі .

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені спеціальним Законом - Законом України Про оренду землі .

Згідно з цим Законом орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 1, 13 Закону України Про оренду землі ).

Згідно з пунктом 8 договору оренди землі від 20 лютого 2013 року цей договір укладено на 49 років.

Пунктом 40 цього договору визначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України ).

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом (стаття 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Системний аналіз статей 210, 638 ЦК України у взаємозв`язку зі статями 125, 126 ЗК України та статтею 6 Закону України Про оренду землі дають підстави для висновку, що договір оренди землі є вчиненим з дня проведення державної реєстрації , а не з моменту підписання.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16.

Встановивши, що ТОВ Урочище Журавське не провело реєстрацію права оренди за договором оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що правочин із передачі земельної ділянки в оренду не було вчинено.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України . Зокрема, частина перша цієї статті встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, а підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені законом саме на момент його вчинення. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Встановивши невчинення договору оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року у зв`язку з непроведенням державної реєстрації права оренди, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову з посиланням на неможливість визнання недійсним правочину, який не вчинено.

Доводи касаційної скарги про те, що договір оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року є чинним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, касаційний суд відхиляє, так як у пункті 40 цього договору вказано про набрання ним чинності після підписання сторонами і державної реєстрації, що узгоджується також з положеннями статей 210, 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України і статті 6 Закону України Про оренду землі .

Посилання заявника на те, що стаття 640 ЦК України у редакції Закону України № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, яка набрала чинності з 1 січня 2013 року, не пов`язувала момент укладення договору із державною реєстрацією і договір вважався укладеним після його підписання сторонами, не спростовують зміст статті 210 ЦК України, згідно з якою правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Момент укладення договору, тобто досягнення згоди щодо всіх його істотних умов і підписання відповідного письмового документа, у встановлених законодавством випадках може не збігатися з моментом набрання договором чинності.

Закон України Про оренду землі і ЗК України вимагають обов`язкової реєстрації права оренди, а стаття 210 ЦК України пов`язує момент вчинення правочину, який підлягає державній реєстрації, з моментом такої реєстрації, тому твердження заявника про чинність договору оренди землі № 118 від 20 лютого 2013 року з дня його підписання помилкові.

Не мають правового значення посилання заявника на обставини, встановленні рішенням апеляційного суду Черкаської області від 3 серпня 2016 року у справі № 704/99/16-ц, оскільки ухвалені у цій справі судові рішення скасовані постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України ). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське , подану його представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 31 травня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов