Рішення

від 07.11.2019 по справі 219/5774/18

АРТЕМІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/5774/18

Провадження № 2/219/182/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2019 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Азямова Є.М., представника позивача ОСОБА_1 , представників відповідача Бойка О.А., Косинського В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплообмінник

про стягнення процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштам

В С Т А Н О В И В:

05.06.2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Артемівського міськрайонного суду з позовом до ТОВ Теплообмінник , в якому вказав, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року по цивільній справі № 219/1507/2015-ц було стягнуто з відповідача на його користь безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі 540 000,00 грн., а також судові витрати у розмірі 1 776,33 грн. Ухвалами апеляційного суду Донецької області від 03.03.2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2016 року вказане рішення залишене без змін. На підставі даного рішення суду було відкрите виконавче провадження № 50631182. На час звернення до суду з цим позовом відповідач зазначені грошові кошти не повернув. На підставі ст. ст. 536, 1048 ч.1, 1214 ЦПК України та виходячи з правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 02 березня 2016 року, позивач, з урахуванням облікової ставки НБУ, здійснив розрахунок процентів за користування грошовими коштами, який становить суму 529 187,90 грн. Просив вказану суму стягнути з відповідача на свою користь, а також покласти на відповідача судові витрати.

13.08.2018 року від представника відповідача - ТОВ Теплообмінник на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій зауважено, що позивачем не наведено жодної обставини, яка підтверджує факт користування його коштами за період з 14 березня 2014 року по 04 травня 2018 року. Відповідно до рішення Артемівського міськрайонного суду від 02 грудня 2015 року, підставою для застосування ст. 1212 ЦК України стало набуття грошових коштів від позивача на поповнення статутного капіталу відповідача у зв`язку з його вступом до складу учасників товариства в обмін на набуття корпоративних прав, котрий за рішенням господарського суду Донецької області від 25 лютого 2014 року (набуття законної сили 10 березня 2014 року) по справі № 5006/39/52пн/2012 був визнаний недійсним. Вважає, що правові відносини між позивачем і відповідачем регулювались корпоративним законодавством України, після набуття цим рішенням законної сили позивач безпосередньо не звертався до відповідача з вимогами про повернення коштів, котрі раніш були внесені ним до статутного капіталу відповідача і були використані відповідачем ще у 2009, 2012, 2013 роках, а звернувся до Артемівського міськрайонного суду про їх стягнення. Артемівський міськрайонний суд своїм рішенням від 02.12.2015 року ухвалив про задоволення позовних вимог позивача та стягнув на його користь суму у розмірі 540 000,00 грн. Зазначив, що за обставинами, які виникли у спірних правовідносинах, слід враховувати вимоги п. 1 ч. 3 ст. 2012 ЦК України. Також вказав, що обов`язок відповідача повернути позивачу внесені ним кошти до статутного капіталу і договір позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування ст. 1048 ЦК України, як того просить позивач, є безпідставним. Просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 25.09.2018 року, представник позивача вважає доводи відповідача у відзиві необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам спору і не ґрунтуються на законі. Також звернув увагу суду, що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду сплило вже майже 2 роки з часу набрання рішенням суду про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів законної сили, та відповідач не повернув грошові кошти позивачу, не виконав рішення суду і продовжує безпідставно користуватися грошовими коштами. Доводи відповідача щодо того, що спірні правовідносини регулюються корпоративним законодавством України і тому, на думку відповідача, у цьому випадку не може застосовуватися норма ст. 536 ЦК України, позивач також вважає такими, що не ґрунтуються на законі. Просив доводи та докази відповідача, які викладені у відзиві, відхилити, а позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

08.10.2018 року представник відповідача - ТОВ Теплообмінник надав заперечення, в яких заявив про застосування судом наслідків спливу позовної давності до позовних вимог позивача, оскільки згідно його позовної заяви, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами (майном) заявлені за період з 14 березня 2014 року по 04 травня 2018 року, що перевищує строк більше чотирьох років. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року, яке набуло законної сили 03 березня 2016 року з відповідача на користь позивача було стягнуто безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі 540 000,00 грн. без зазначення строку (терміну) виконання зобов`язання. Положення про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є не договірними зобов`язаннями. Обов`язок у відповідача з повернення безпідставно набутого майна - коштів, як і право позивача на його отримання, виникли з дати набрання вказаним рішенням суду законної сили, тобто з 03 березня 2016 року, тому вважає, що позивач не виконав вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України. Посилаючись на чинне законодавств України, зазначає, що доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо у цій справі йдеться про неправомірну поведінку відповідача (в той час як ч. 1 ст. 1048 ЦК України застосовується у випадку правомірності поведінки), а також у законодавстві немає прогалин у цій частині. Відповідач не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача і вважає, що вони не підлягають задоволенню у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Поліщук Д.П. на позовних вимогах наполягав та просив їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надав суду заяву, у якій вказав, що наполягає на задоволенні позовних вимог та просить суд слухати справу у його відсутності за участі його представника.

Представник відповідача - директор ТОВ Теплообмінник ОСОБА_3 заявлений до товариства позов не визнав повністю з мотивів, викладених у відзиві та запереченнях, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача - адвокат Косинський В.І. також просив у позові відмовити з тих самих підстав.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши надані суду письмові пояснення, відзив і заперечення, а також матеріали даної цивільної справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Як встановлено ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з вимогами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року по цивільній справі № 219/1507/2015-ц (№ 2/219/167/2015) позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ Теплообмінник про стягнення грошових коштів (майна), набутих без достатньої правової підстави, стягнення індексу інфляції та процентів задоволені частково: стягнуто з ТОВ Теплообмінник на користь позивача безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі 540 000,00 (п`ятсот сорок тисяч) грн., а також судові витрати у розмірі 1 776,33 грн. (а.с. 57-59).

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 03.03.2016 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ТОВ Теплообмінник відхилені, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року залишене без змін. (а.с. 60-62).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2016 року касаційна скарга ТОВ Теплообмінник відхилена, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року та ухвала апеляційного суду Донецької області від 03.03.2016 року залишені без змін. (а.с. 63-65).

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року набрало законної сили 03.03.2016 року.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Виходячи із змісту позовної заяви, на час звернення до суду з даним позовом відповідач - ТОВ Теплообмінник грошові кошти у сумі 540 000,00 грн., стягнені з нього на користь ОСОБА_2 рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02.12.2015 року, яке набрало законної сили 03.03.2016 року, не повернув.

Таким чином, з 03.03.2016 року по 05.06.2019 року (день звернення позивача з даним позовом до суду) між сторонами виникли цивільно-правові зобов`язання.

В зв`язку із цим у спірних правовідносинах слід керуватися правилами Глави 51 Цивільного кодексу України, яка передбачає правові наслідки порушення зобов`язання та відповідальність за порушення зобов`язання, а тому посилання позивача на застосування в даному випадку положень ч.1 ст.1048 ЦК України є необґрунтованими, оскільки вказана правова норма стосується саме позики, а не відповідальності за порушення грошового зобов`язання

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Станом на 05.06.2019 року сума боргу становить 540 000,00 грн., час прострочення складає 824 дні (2016 рік - 303 дні, 2017 рік - 365 днів, 2018 рік (до 05.06.2018 р.) - 156 днів. За цей час розмір процентів за користування коштами, розрахований згідно ч.2 ст.625 ЦК України, становитиме (540 000,00 грн. х 3 % х 824 дня) / 365 = 36 572,05 грн.

Враховуючи, що відповідач - ТОВ Теплообмінник зобов`язання з повернення грошових коштів позивачу ОСОБА_2 не виконав, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 36 572,05 грн.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Теплообмінник (код ЄДРПОУ 23121315) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) проценти за користування коштами в розмірі 36 572 (тридцять шість тисяч п`ятсот сімдесят дві) грн.05 коп.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Повний тект рішення складений 07.11.2019 року.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.Є. Дубовик