Постанова

від 11.11.2019 по справі 219/3091/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 219/3091/17

провадження № 61-27979св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Публічне акціонерне товариство Завод по обробці кольорових металів ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року у складі судді Давидовської Т. В. та рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Новосядлової В. М., Груіцької Л. О., Новосьолової Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що з 22 вересня 2000 року позивач перебував у трудових відносинах з Публічним акціонерним товариством Завод по обробці кольорових металів (далі - ПАТ Завод по обробці кольорових металів ), працюючи на різних посадах. 27 жовтня 2008 року позивач звільнений із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

30 березня 2002 року на робочому місці трапився нещасний випадок. За наслідками розслідування нещасного випадку роботодавцем складені акт форми Н-1 та акт форми Н-5. Відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії позивачу у 2002 році встановлено 15 % втрати стійкої працездатності. Отримання виробничої травми призвело до порушення особистих немайнових прав позивача, наслідком стало порушення нормальної життєдіяльності, здійснення ним додаткових зусиль для організації свого життя, а тому вважав, що факт завдання йому моральної шкоди доведений та підлягає відшкодуванню у заявленому розмірі.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області проти позову заперечувало, зазначивши, що позивачем не доведено, що йому завдана моральна шкода внаслідок трудового каліцтва. Посилалося на положення Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (в редакції 2015 року), відповідно до яких обов`язок з відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ушкодження здоров`я, покладений на роботодавця.

ПАТ Завод по обробці кольорових металів повідомило суд, що не є належним відповідачем у справі, оскільки нещасний випадок з ОСОБА_1 стався на іншому підприємстві, а саме Товаристві з обмеженою відповідальністю ЗФ АЗОЦМ (далі - ТОВ ЗФ АЗОЦМ ), яке і є відповідальною особою за спричинення позивачу моральної шкоди.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок виробничої травми, 4 500, 00, грн.

Рішення суду першої інстанцій обґрунтовувалось тим, що Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту е пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Суд дійшов висновку, що потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, за рахунок Фонду у разі, якщо стійку втрату працездатності вперше встановлено у період із 01 квітня 2001 року до 31 грудня 2005 року. Оскільки страховий випадок (встановлення стійкої втрати працездатності) стався у 2003 році під час дії зазначених норм Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , вимоги до ПАТ Завод по обробці кольорових металів є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Суд першої інстанції зробив висновок, що спори про відшкодування шкоди мають вирішуватися за законодавством, яке чинне на час виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, посилався на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12. За таких обставин відшкодування позивачу моральної шкоди має бути здійснено за рахунок Фонду.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року в частині відшкодування моральної шкоди скасовано, позов задоволено частково, стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок виробничої травми, 4 500, 00 грн, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування моральної шкоди з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Бахмутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Бахмутське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області не є юридичною особою, не має правосуб`єктності та виступає лише як відокремлена частина юридичної особи, що його створила. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення відшкодування моральної шкоди з Бахмутського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, зокрема, що завдану моральну шкоду має відшкодовувати роботодавець, судом апеляційної інстанції визнано неспроможними, оскільки право позивача на отримання відшкодування моральної шкоди за рахунок Відділення Фонду соціального страхування виникло під час дії Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності у редакції, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди, Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в редакції від 01 січня 2015 року не має зворотної дії в часі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у редакції 2015 року) відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку, відповідно до положень ЦК України та Кодексу законів про працю України, тобто роботодавцем. Зазначена норма виключає моральну шкоду із складу страхових виплат відповідно виключає і обов`язок Фонду з її виплати. Судами першої та апеляційної інстанцій не обґрунтований присуджений розмір відшкодування моральної шкоди, не ураховано, що відсутні медичні довідки, які підтверджують зв`язок між нещасним випадком, що стався з позивачем та його моральними стражданнями.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не подано.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження у червні 2018 року передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги , за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 22 вересня 2000 року до 27 жовтня 2008 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ ЗФ АЗОЦМ працюючи на різних посадах та був звільнений за пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін.

30 березня 2002 року під час виконання позивачем трудових обов`язків з ним стався нещасний випадок.

30 березня 2002 року комісією з розслідування нещасного випадку складений акт за формою Н-5, яким визнано цей нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом.

Згідно із актом про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 від 30 березня 2002 причинами зазначеного нещасного випадку є: порушення ОСОБА_2 (змінний майстер) пункту 6 статті 17 Закону України Про охорону праці . Діагноз згідно з листком непрацездатності: проникаюче поранення рогівки, склери лівого ока.

Відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), серії 2-18 АВ № 057085, від 15 липня 2002 року, ОСОБА_1 первинно встановлено 15 % стійкої втрати професійної працездатності до 15 липня 2004 року, що підлягає перегляду, та за висновком МСЕК (довідка серії АВ № 0040136 від 02 жовтня 2015 року) встановлено 15 % стійкої втрати професійної працездатності безстроково.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено завдання позивачеві у зв`язку з ушкодження здоров`я та втратою працездатності фізичного болю та душевних страждань, що характеризують моральну шкоду.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до підпункту е пункту 1 частини першої статті 21 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності у редакції, чинній на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, у разі настання зазначеного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть (частина перша статті 14 Закону № 1105-XIV). Згідно з пунктом 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 відповідно до статей 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо.

Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язував з настанням страхового випадку.

Встановивши, що право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою 15 % професійної працездатності, яка пов`язана з професійним захворюванням, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше у 2002 році, суди дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду у визначеному розмірі.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності , згідно з яким виключений підпункт е пункту 1 частини першої статті 21 Закону Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року

№ 20-рп/2008 зазначив, що право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

Отже, в контексті рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Закон України Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України

Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у редакції, під час дії якої позивачеві завдано моральну шкоду у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається Фонд.

Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілому професійної працездатності, виникло у особи до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2007 року Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16 (провадження

№ 14-463цс18).

Отже, доводи касаційної скарги про те, що відшкодування моральної шкоди Фондом не передбачено законодавством, чинним на час ухвалення рішення, є безпідставними.

Довід касаційної скарги про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, а саме висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди, Верховний Суду визнає необґрунтованим.

Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року № 212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт д пункту 1.1).

Відповідно до частин першої та другої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини перша та друга статті 58 ЦПК України 2004 року).

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення (частина друга статті 212 ЦПК України 2004 року).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України 2004 року).

Закон, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, відсутній та раніше не існував. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди не мали встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди.

Отже, наявність у МСЕК зазначеного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого тощо.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була співмірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили наявність у позивача підстав для відшкодування моральної шкоди, що спричинена внаслідок трудового каліцтва, при цьому судом апеляційної інстанції правильно зазначено про помилковість висновку суду першої інстанції щодо стягнення відшкодування моральної шкоди з відокремленого підрозділу Бахмутського відділення Фонду, яке не є юридичною особою.

Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є достатньо мотивованими та такими, що відповідають нормам закону.

Узагальнені висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі розгляду справи, визначені правилом статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року зупинене виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження у цій справі.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 жовтня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко