Постанова

від 11.11.2019 по справі 387/460/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 387/460/17

провадження № 61-27326св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Відділ Держгеокадастру у Добровеличківському районі Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2017 року у складі судді Майстер І. П. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Черненко В. В., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2017 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування запису з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Позивачі на обґрунтування своїх вимог посилалися на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності в рівних частинах належить домоволодіння на АДРЕСА_1 . Після розроблення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі за зазначеною адресою, її погодження та затвердження, позивачі 04 березня 2015 року звернулися до Відділу Держземагентства у Добровеличківському районі Кіровоградської області (далі - Відділ Держземагентства) із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру (реєстраційний № ЗВ-3501764272015), але отримали відмову у зв`язку із невідповідністю електронного документа встановленим вимогам, а саме перетину ділянок з ділянкою 3521710300:50:106:0012, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Площа співпадіння становить 0, 7885%. Причиною співпадіння площ суміжних ділянок стало спотворення меж земельних ділянок власницею домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що стало можливим завдяки тому, що відповідач належним чином не погодила із позивачами межі земельної ділянки. Відомості про зазначену земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру на підставі розробленої відповідачем ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою. Таким чином, відповідач своїми протиправними діями порушує їхнє право на реєстрацію належної їм земельної ділянки.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2017 року в позові відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що усунення перешкод у реалізації права на реєстрацію належної позивачам земельної ділянки шляхом скасування державної реєстрації відповідача та скасування запису з державного земельного кадастру у зв`язку із непогодженням акта узгодження меж земельних ділянок з власниками суміжних земельних ділянок, як спосіб захисту права, чинним законодавством не передбачено, а отже позивачами невірно обрано спосіб захисту своїх прав.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу позивачів відхилено, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції зазначив, що позивачі не довели порушення їхніх прав, оскільки формування та реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 3521710300:50:106:0012 проведено відповідним державним органом згідно з вимогами чинного законодавства. Розроблена, погоджена та затверджена технічна документація, на підставі якої сформовано та зареєстровано земельну ділянку, кадастровий номер 3521710300:50:106:0012, право власності на яку належить ОСОБА_3 , якою визначено межі та форма цієї земельної ділянки, є дійсною. А отже, на час розгляду справи, підстави для скасування реєстрації зазначеної земельної ділянки та скасування кадастрового номеру цієї земельної ділянки відсутні.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , не погодившись із судовими рішеннями, у жовтні 2017 року подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявники зазначають, що суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що самий факт непогодження ОСОБА_4 меж земельної ділянки із позивачами призвів до накладення земельних ділянок позивачів та відповідача, у зв`язку із чим заявникам відмовлено у реєстрації земельної ділянки. Відсутність погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами протирічить вимогам чинного законодавства, отже суди необґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року

№ 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності у рівних частинах належить домоволодіння на АДРЕСА_1 .

Після розроблення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі за зазначеною адресою, її погодження та затвердження, позивачі 04 березня 2015 року звернулися до Відділу Держземагентства із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру (реєстраційний № ЗВ-3501764272015).

Рішенням від 04 березня 2015 року № РВ-3500070632015 державним кадастровим реєстратором Відділу Держземагентства ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме: перетин ділянок з ділянкою № 3521710300:50:106:0012, площа співпадає на 0, 7885 %, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відомості про зазначену земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру на підставі розробленої відповідачем ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою.

З метою усунення перешкоди у внесенні до Державного земельного кадастру відповідних відомостей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Відділу Держгеокадастру про виключення запису з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 3521710300:50:106:0012.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2017 року у справі № 387/753/16-ц ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у позові відмовлено. Зазначеним рішенням встановлено, що згідно з висновком експерта від 27 лютого 2017 року № 2046 у матеріалах технічної документації земельної ділянки № 3521710300:50:106:0012 підписи в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання виконані не позивачами.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістилися або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

На виконання зазначеної статті Кодексу наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками

(далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок.

При цьому, у статті 198 ЗК України лише зазначається, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами . Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, необхідно вважати, що погодження меж не відбулося.

Отже, погодження полягає у тому, щоб суміжному землевласнику або землекористувачу було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Ненадання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин належного виготовлення відповідної технічної документації.

Зазначених правових висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 235/2749/16-ц

(провадження № 61-23345св18). Підстав відступити від зазначеного висновку Верховний Суд не встановив.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутність погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами є єдиною та достатньою підставою для скасування державної реєстрації земельної ділянки, є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за

статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України , яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі Кутій проти Хорватії (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що позивачі не довели належними доказами порушення саме їхніх прав та що самий факт непогодження із ними меж земельної ділянки відповідача призвів до накладення на земельну ділянку позивачів, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідають вимогам статей 212, 213-215, 303, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко