Постанова

від 12.11.2019 по справі 128/2164/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/2164/16-ц

Провадження № 22-ц/801/1854/2019

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ганкіна І.А.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю.Б.,

суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2016 року , ухвалене під головуванням судді Ганкіної І.А. в місті Вінниці,

у справі №128/2164/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Сонечко про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у володіння та користування ,

встановив:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства Сонечко (далі - ПСП Сонечко ) про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у володіння та користування.

Позовна заява мотивована тим, що її чоловіку ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 2,79 га, розташована на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, а вона як спадкоємець першої черги за законом після смерті чоловіка прийняла спадщину та згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 11 жовтня 2002 року є власником вказаної земельної ділянки.

У березні 2016 року вона звернулась з письмовою заявою до ПСП Сонечко , яке використовує вказану земельну ділянку, з проханням її звільнити, однаке відповідач на підтвердження правомірності такого використання надав їй договір оренди земельної ділянки 01 вересня 2002 року, укладений між ОСОБА_4 та відповідачем.

Зазначала, що ОСОБА_4 не міг фізично підписати цей договір 01 вересня 2002 року, оскільки помер до зазначеної дати його укладення - 19 вересня 2001 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З урахуванням зазначеного та заяви про зменшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,79 га, розташованої на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, укладений між ОСОБА_4 та ПСП Сонечко 01 вересня 2002 року, витребувати у відповідача у її володіння і користування вказану земельну ділянку.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Кухар О.І., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 01 вересня 2002 року закінчився 01 серпня 2007 року, а тому він не може бути визнаний недійсним.

Також суд дійшов висновку про те, що вимога про витребування у відповідача у володіння і користування спірної земельної ділянки є похідною вимогою від первісної, а тому також не підлягає задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2016 року апеляційну скаргу задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,79 га, розташованої на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, укладений 01 вересня 2002 року між орендодавцем ОСОБА_4 та орендарем ПСП Сонечко .

Витребувано у ПСП Сонечко у володіння і користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,79 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 520655300:03:004:0046 , розташовану на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та належну їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2002 року.

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року скасовано рішення Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2016 року, ухвалене за результатами перегляду цивільної справи № 128/2164/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2016 року, та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року залучено до участі у цій справі правонаступника позивача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_2 .

Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року також залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Представник Приватного сільськогосподарського підприємства Сонечко в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Разом з тим відповідно до вимог статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічні завдання цивільного судочинства закріплені й у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб.

У справі, що переглядається, установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема, земельну ділянку площею 2,79 га, яка розташована на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, яка належна ОСОБА_4 на підставі державного акта про право приватної власності на землю, виданого Вороновицькою селищною радою 14 березня 2001 року.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2002 року ОСОБА_1 , після смерті ОСОБА_4 успадкувала вказану земельну ділянку та є її власником.

Також установлено, що 01 вересня 2002 року між ОСОБА_4 та ПСП Сонечко укладений договір оренди земельної ділянки площею 2,79 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та належить орендодавцю на підставі державного акта про право приватної власності на землю, виданого Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області 14 березня 2000 року. Згідно п. 2.2. Договір укладений терміном 4 роки 11 місяців, починаючи з дати його державної реєстрації.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04 березня 2016 року управлінням Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області 22 березня 2011 року зареєстровано речове право ПСП Сонечко на оренду спірної земельної ділянки.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04 березня 2016 року земельна ділянка площею 2,7875 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області має кадастровий номер 520655300:03:004:0046, дата державної реєстрації - 11 січня 2008 року.

17 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до ПСП Сонечко з заявою у якій повідомила про те, що є власником зазначеної земельної ділянки та має намір використовувати її особисто, оскільки договір оренди з ПСП Сонечко вона не укладала і тому просить повернути землю у її користування у строк 10 днів з моменту отримання даної заяви.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом № 161-XIV.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами статті 4 цього Закону орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (стаття 5 Закону № 161-XIV).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт в частини третьої статті 152 ЗК України).

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним оспорюваного договору оренди та повернення земельної ділянки позивачу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині третій зазначеної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стаття 236 ЦК України передбачає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 вересня 2002 року між ОСОБА_4 та ПСП Сонечко , та повернення земельної ділянки позивачу.

Підставами такого позову є те, що позивач, як спадкоємець померлого ОСОБА_4 вважав за необхідне визначити склад спадщини, що належала спадкодавцеві, а саме усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Статтею 208 ЦК України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

В ході розгляду справи судом було встановлено, а відповідачем не спростовано того, що оспорюваний договір оренди землі від 01.09.2002, укладений від імені ОСОБА_4 , ним не підписувався, отже зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_4 , а тому даний договір є недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України (аналогічного висновку дійшов й Верховний Суд в постанові № 624/694/16-ц від 14.02.2018р.)

Висновки суду про те, що ОСОБА_4 не підписував оспорюваний договір оренди землі базуються на наступному.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи примірнику Договору, датою його укладання зазначена 01.09.2002.

Однак, як встановлено судом, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому з огляду на таку засаду цивільного законодавства як розумність та пропорційність, ОСОБА_4 не міг підписати спірний договір оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору земельної ділянки від 01 вересня 2002 року закінчився 01 серпня 2007 року, а тому він не може бути визнаний недійсним, а вимога про витребування у відповідача у володіння і користування спірної земельної ділянки є похідною вимогою від первісної, а тому також не підлягає задоволенню.

Проте апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Не перешкоджає поданню позову про визнання правочину недійсним закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2018 року по справі № 905/1227/17. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15.

Стаття 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9).

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В суді першої інстанції представник ПСП Сонечко вказував на те, що дія договору від 01.09.2002 була закінчена 01.08.2007. Згідно інформації, яка міститься у витягу з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку, сторонами договору оренди є ПСП Сонечко - орендар, і ОСОБА_1 - як орендодавець.

Представник позивача заперечував укладання договору оренди землі позивача з ПСП Сонечко та вказував на те, що наявність лише запису про державну реєстрацію про право на оренду землі за відсутності правовстановлюючого документа, а саме підписаного орендодавцем письмового договору про оренду землі, не дає відповідачу прав на користування земельною ділянкою ОСОБА_1 .

В постанові від 26 червня 2019 року у даній справі Верховний Суд вказує на те, що у порушення принципу неприпустимості суперечливої поведінки , а також вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, суд не дав належної правової оцінки діям, які вчинила ОСОБА_1 , а саме 22 березня 2011 року вона уклала з відповідачем договір оренди спірної земельної ділянки, на підставі якого Управлінням Держкомзему у Вінницькому районі Вінницької області 22 березня 2011 року зареєстровано речове право ПСП Сонечко на оренду спірної земельної ділянки.

Враховуючи наведене та положення ст. 204 ЦК України колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині витребування у відповідача у володіння і користування спірної земельної ділянки, оскільки між ОСОБА_1 і ПСП Сонечко 22 березня 2011 року укладено договір оренди спірної земельної ділянки, а тому відсутні підстави для повернення майна.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України з ПСП Сонечко на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі по 579 гривень 10 копійок. на кожного.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, Суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , задовольнити частково .

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2016 року в частині визнання договору оренди земельної ділянки недійсним скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Сонечко про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у володіння та користування задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,79 га, розташованої на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, укладений 01 вересня 2002 року між орендодавцем ОСОБА_4 та орендарем Приватним сільськогосподарським підприємством Сонечко .

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Сонечко (код ЄДРПОУ 30774802) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 579 гривень 10 копійок.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Сонечко (код ЄДРПОУ 30774802) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 579 гривень 10 копійок.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2019 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді І. В. Міхасішин

І. М. Стадник