Постанова

від 12.11.2019 по справі 195/553/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7598/19 Справа № 195/553/18 Суддя у 1-й інстанції - Кондус Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.,

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Юрій Валентинович, про визнання договору позики недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 20.09.2016 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, посвідчений у нотаріальному порядку приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнком Ю.В., зареєстрований в реєстрі за № 517.

Згідно даного Договору позивач надав у борг відповідачеві грошові кошти в сумі 320 000,00 грн. строком до 20.09.2026 року.

Відповідно до п.2 Договору саме таку суму грошових коштів відповідач зобов`язується повернути позивачу до 20.09.2026 року в порядку та умовах передбачених Договором.

Відповідно до п.3 Договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу позичену грошову суму раніше строку, зазначеного в пункті 2 Договору, на вимогу, яка повинна бути викладена письмово та пред`явлена позичальнику за 30 (тридцять) днів до виконання.

За сімейними обставинами у позивача виникла потреба в грошових коштах, тому згідно пункту 3 Договору, позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою повернути позичену грошову суму.

Зазначена обставина підтверджується копією листа-вимоги про повернення позики та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зазначеного листа з відміткою про вручення ОСОБА_1 05.03.2018 року.

До теперішнього часу відповідач борг не повернула. На прохання позивача про добровільне повернення боргу відповідач не відповідає і не реагує. Гроші повернути відмовляється.

Відповідно до пункту 4 Договору, у разі несвоєчасного повернення суми позики стягується 10 відсотків штрафу від суми позики, що становить 32 000,00 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошовий борг в сумі 320 000,00 грн. штраф в сумі 32 000,00 грн. за договором позики від 20.09.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 517, всього в сумі 352 000,00 грн.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю.В., про визнання договору позики недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що договір позики від 20.09.2016 року є недійсним, оскільки між сторонами фактично мало місце укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок, які в подальшому на вимогу відповідача були оформлені шляхом укладення договорів міни на ім`я його дружини - ОСОБА_3

Гроші в сумі 320 000,00 грн. відповідач у позику у ОСОБА_2 не брала, ОСОБА_2 передав їй 136 000,00 грн. після підписання нею документів, в тому числі довіреності на розпорядження належним їй на праві власності майном. З ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_3 вона не мала стосунків, за яких їй просто так, без застави, без забезпечення іншими гарантіями чи майном, було б надано у позику кошти у значному розмірі, чужій незнайомій людині, та ще й без відсотків, і аж на 10 років. Про єдині, узгоджені дії ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 та їх обізнаність у певних обставинах та подіях свідчить видана ОСОБА_1 на їх ім`я одна довіреність від 20.09.2016 року, яку ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 перед тим, як передав їй 136 000,00 грн.

Про удаваність договору позики та на підтвердження вищевказаних обставин свідчать нумерація в реєстрі правочинів оспорюваного договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , реєстровий № 517, бланк НВХ753591, а довіреність, видана на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрована за № 518, бланк НВХ № 753592.

Між сторонами фактично було вчинено заборонений законом правочин купівлі- продажу земельних ділянок шляхом видачі довіреності на розпорядження майном та фактичної сплати відповідачем 136 000,00 грн. за дві земельні ділянки, та в подальшому переоформлення цих земельних ділянок на ім`я дружини відповідача - ОСОБА_3 за договорами міни від 08.02.2018 року.

Ураховуючи викладене, позивачка просила суд визнати недійсним договір позики від 20.09.2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений у нотаріальному порядку приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнком Ю.В., зареєстрований в реєстрі за № 517.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30.05.2019 року первісні позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошовий борг в сумі 320 000,00 грн.; штраф в сумі 32 000,00 грн. за договору позики від 20.09.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 517, всього в сумі 352 000,00 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 20.09.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений та посвідчений в нотаріальному порядку договір позики, який зареєстровано в реєстрі за № 517.

Згідно даного Договору позивач надав у борг відповідачеві грошові кошти в сумі 320 000,00 грн. строком до 20.09.2026 року.

Відповідно до п.2 Договору саме таку суму грошових коштів відповідач зобов`язується повернути позивачу до 20.09.2026 року в порядку та умовах передбачених Договором.

Відповідно до п.3 Договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу позичену грошову суму раніше строку, зазначеного в пункті 2 Договору, на вимогу, яка повинна бути викладена письмово та пред`явлена позичальнику за 30 (тридцять) днів до виконання.

Відповідно до пункту 4 Договору, у разі несвоєчасного повернення суми позики стягується 10 відсотків штрафу від суми позики, що становить 32 000,00 грн.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що між сторонами був укладений договір позики, який був посвідчений у нотаріальному порядку і що сума боргу відповідачем дотепер не повернута.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що спірний договір позики є недійсним через його удаваність, так як мав на меті зовсім інші правочини, а саме, між сторонами фактично було вчинено заборонений законом правочин купівлі-продажу земельних ділянок, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто, сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний маскувати волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Колегія суддів приймає до уваги, що позивачка за зустрічним позовом, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести факт укладання правочинів, що, на її думку, є удаваними; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Проте, позивачкою за зустрічним позовом в порушення вказаних вимог не було надано належних доказів на підтвердження факту укладання між нею та відповідачем договорів купівлі-продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, на даний час діє встановлений державою мараторій на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а тому укладання угод щодо купівлі-продажу земельних ділянок є незаконним, відповідно незаконні угоди не можуть бути визнані дійсними.

Доводи ОСОБА_1 про те, що за переоформлення належних їй земельних ділянок вона отримала від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 136 000,00 грн., разом з тим в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вона підтвердила, що отримала меншу суму, колегією суддів також не приймаються до уваги, оскільки факт передачі і отримання грошових коштів письмовими доказами не підтверджені.

Посилання ОСОБА_1 на те, що до неї при підписанні угоди було застосовано погрози з боку ОСОБА_2 , а тому в його діях є ознаки кримінального правопорушення, колегія суддів відхиляє, оскільки доказів звернення до правоохоронних органів та наявності відповідного судового рішення, яким встановлено вину конкретної особи, апелянтом не було надано.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, у абзаці 2 частини першої статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Аналогічні положення містяться й у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підтвердження укладення договору позики позивач за первісним позовом надав нотаріально посвідчений договір позики, який відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України підтверджує укладення договору. Протилежне мав довести відповідач.

Отже, при наявності договору позики, саме відповідач зобов`язаний довести, що грошові кошти за договором не передавались, чи передавались, кому та для яких цілей, але ці обставини мають бути підтверджені доказами, які відповідають вимогам ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Також, необгрунтованими є доводи ОСОБА_1 про те, що спірний договір позики був укладений нею під впливом обману.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що нотаріально посвідчений договір позики був укладений ОСОБА_1 під впливом обману, останньою суду не надано, а вище наведені доводи спростовуються встановленими судом обставинами про те, що нотаріусом було у повному обсязі роз`яснено сторонам при укладанні договору їхні права та обов`язки, про що свідчить, зокрема, підпис позивачки за зустрічним позовом.

Як убачається із спірного договору позики, він був підписаний його сторонами, і на час його підписання ними було досягнуто згоди з усіх істотних його умов, на час укладання договору сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Отримавши у ОСОБА_2 грошові кошти, ОСОБА_1 погодилися з умовами даного договору.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко