Постанова

від 07.11.2019 по справі 926/1898/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2019 р. Справа №926/1898/18

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Матущака О.І.

суддів: Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

сторони в судове засідання не з`явилися.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Костреби Василя Васильовича, м. Чернівці б/н від 04.06.2019 (Вх.ЗАГС №01-05/2107/19 від 07.06.2019)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.04.2019 (суддя М.І.Ніколаєв)

за позовом Чернівецької обласної ради, м. Чернівці

до відповідача фізичної особи-підприємця Костреби Василя Васильовича, м. Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на

предмет спору на стороні позивача: Обласного комунального підприємства "Центр комунального майна", м. Чернівці

про усунення перешкод у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

Чернівецька обласна рада звернулася з позовом до ФОП Костреби В.В. про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з підвальних приміщень загальною площею 378,6 кв.м. які розміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Чернівецька обласна рада є власником підвальних приміщень загальною площею 378,6 кв.м. які розміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього, позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2014 у справі №926/952/13 зобов`язано ФОП Костребу В.В. в 10-денний термін після набрання рішенням законної сили, повернути позивачу - підвальні приміщення загальною площею 378,6 кв.м. які розміщенні за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи, що відповідач рішення суду не виконав, орендоване майно не повернув, а виконавче провадження закінчене у зв`язку з тим, що рішення суду не можливо виконати без участі боржника, Чернівецька обласна рада звернулася за захистом до суду.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 24.04.2019 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ФОП Костребу В .В. усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення з підвальних приміщень загальною площею 378,6 кв.м., які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ФОП Костреби В.В. 1762 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що зважаючи на припинення договору оренди відповідач втратив статус орендаря, проте орендоване приміщення не повернув, відповідне рішення суду добровільно не виконав і, оскільки належних доказів щодо підтвердження правомірності користування орендованим приміщенням суду не надав, то вимога позивача про виселення підприємця з підвального приміщення є належним чином доведеною та обґрунтованою.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників

справи.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У своїй апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 594 Цивільного кодексу України. Апелянт покликається на те, що оскільки позивач не компенсував йому вартості невід`ємних поліпшень об`єкта оренди, зроблених за згодою орендодавця, він скористався правом притримання речі на підставі ч.1 ст. 594 Цивільного кодексу України.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, покликаючись на те, що підставою виникнення право володіння предметом оренди для апелянта був договір оренди, однак такий договір був розірваний згідно рішення суду. Зважаючи на таку обставину, відповідач не міг скористатися правом, передбаченим ст.594 Цивільного кодексу України, оскільки після припинення договору оренди втратив статус орендаря та був зобов`язаний повернути обласній раді спірне приміщення.

Третьою особою подано пояснення по суті апеляційної скарги, в яких просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Свої заперечення обґрунтовує тим, що суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що право притримати річ має кредитор, який володіє річчю правомірно, однак після припинення договору оренди таке володіння не може вважатися правомірним.

Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.

Фактичні обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.09.2005 серія ЯЯЯ №486467 та витягу про реєстрацію права власності від 30.09.2005 серія СВХ 261268 адміністративна будівля літ "А" площею 2088,10 кв.м. на вул. Білоусова ,19 в м . Чернівцях належить територіальним громадам сіл, селищ, міст Чернівецької області та знаходиться в оперативному управлінні Чернівецької обласної ради.

Спірні підвальні приміщення у вказаній адміністративній будівлі загальною площею 378,6 кв.м. перебували в користуванні ФОП Костреби В. В. з 01.09.2001 до 01.06.2014 на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 01.09.2001 та акту приймання-передачі від 01.09.2001.

Факт припинення вказаного договору оренди встановлено рішенням Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2014 у справі №926/952/13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2014. Дана обставина в силу ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України доказуванню не підлягає.

Крім того, вказаним судовим рішенням зобов`язано ФОП Костребу В.В . в 10 денний термін після набрання рішенням законної сили, повернути Чернівецькій обласній раді спірні підвальні приміщення.

Постановою головного державного виконавця Чернівецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області Душенка В.В. від 21.09.2017 відкрито виконавче провадження №54756811 з виконання наказу Господарського суду Чернівецької області від 30.12.2014 №926/952/13, яким зобов`язано ФОП Костребу В.В. в 10 денний термін після набрання рішенням законної сили, повернути Чернівецькій обласній раді вказані підвальні приміщення.

Як підтверджується матеріалами справи, за наслідками перевірки виконавчих проваджень від 04.10.2017, постановою заступника начальника Чернівецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області постанову про відкриття виконавчого провадження №54756811 від 21.09.2017 скасовано. Підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження було те, що на виконанні у Чернівецькому міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області перебувало виконавче провадження №47057732 з примусового виконання наказу Господарського суду Чернівецької області від 30.12.2014 №926/952/13, яким зобов`язано ФОП Костребу В.В. в 10 денний термін після набрання рішенням законної сили, повернути Чернівецькій обласній раді вищезазначені підвальні приміщення. Вказане виконавче провадження було закінчено постановою від 22.05.2017 №47057732, яка ніким не скасована.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно ухвали Господарського суду Чернівецької області від 22.11.2017 у справі №926/952/13, постановленої за результатами розгляду скарги Чернівецької обласної ради на постанову за наслідками перевірки виконавчих проваджень від 04.10.2017, вказана постанова від 22.05.2017 №47057732 про закінчення виконавчого провадження прийнята на підставі п.11 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження у зв`язку з тим, що рішення суду не можливо виконати без участі боржника.

Адміністративна будівля літ "А" площею 2088,10 кв.м. по вул . Білоусова,19 в м. Чернівцях знаходиться на балансі Обласного комунального підприємства Центр комунального майна , що підтверджується довідкою від 12.11.2018.

Судом першої інстанції встановлено, а апеляційним господарським судом перевірено, що станом на момент вирішення спору рішення Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2014 у справі №926/952/13 не виконано, виконавче провадження закінчено, спірні підвальні приміщення притримуються відповідачем та позивачу не повернуті.

Оцінка суду.

За змістом положень статей 316, 317, 392 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приписами ст. 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Необхідно зазначити, що негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предметом негаторного позову є вимога володіючого власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом, зокрема, шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно зайнятих жилих приміщень, тощо.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Враховуючи те, що договір оренди припинив свою дію, що підтверджується рішенням Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2014 у справі №926/952/13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2014, зобов`язальні відносини між сторонами припинилися, а власник спірного майна - Чернівецька обласна рада набула право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

А отже, у даному випадку правомірним є заявлення негаторного позову.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що подальше знаходження спірних приміщень у фактичному користуванні відповідача створює перешкоди позивачу у здійсненні правомочностей щодо користування та розпорядження майном, чим порушується право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області, яке підлягає захисту відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України.

При цьому колегія суддів зазначає також таке.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Водночас під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, а також те, що у зв`язку з припиненням договору оренди відповідач втратив статус орендаря, проте орендоване приміщення не повернув, відсутності належних доказів щодо підтвердження правомірності користування орендованим приміщенням, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з підвальних приміщень є належним чином доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо тверджень апелянта про те, що оскільки позивач не компенсував йому вартості невід`ємних поліпшень об`єкта оренди, зроблених за згодою орендодавця, він має право притримати річ на підставі ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України притримання є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Так, згідно ч.1 ст. 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

При цьому, згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

З аналізу вищевикладених норм випливає, що оскільки притримання є видом забезпечення зобов`язання, то застосування такого виду забезпечення можливе лише за двох умов, а саме: укладення договору забезпечення виконання зобов`язання шляхом притримання майна, а також правомірності володіння таким майном кредитором.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для притримання відповідачем спірних підвальних приміщень.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (відповідачем).

Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 24.04.2019 у справі № №926/1898/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП Костреби В.В. - без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.11.2019

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. Матущак

Судді Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець