Постанова

від 07.11.2019 по справі 910/10429/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2019 р. Справа№ 910/10429/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 07.11.2019

за апеляційною скаргою Громадської організації Громадське Телебачення

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 (повне рішення складено 09.08.2019)

у справі № 910/10429/18 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Громадської організації Січ-С14

до Громадської організації Громадське Телебачення

про визнання недостовірною інформації та зобов`язання вчинити дії,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

Громадська організація Січ-С14 (далі - ГО Січ-14 ) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації Громадське Телебачення (далі - ГО Громадське Телебачення ) про визнання недостовірною інформації та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем було здійснено розголошення завідомо недостовірної інформації, яка завдає шкоди діловій репутації позивача, у тексті публікації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет у статті (пості) наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_19 . Так, зокрема, позивач зазначає, що вказана публікація містить недостовірну інформацію у формі фактичних тверджень про позивача, де його названо неонацистською групою , є такою, що викладена неправдиво, оскільки зазначені у ній відомості, викладені перекручено.

А тому позивач просив визнати недостовірною, такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, інформацію про ГО Січ-С14 , у вигляді фактичних тверджень, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_20 ; зобов`язати ГО Громадське Телебачення (спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили розповсюджену нею недостовірну інформацію шляхом розміщення резолютивної частини цього судового рішення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 в мережі Інтернет.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 позов задоволено частково. Визнано недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про ГО Січ-С14 , у вигляді фактичних тверджень, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_21 ; зобов`язано ГО Громадське Телебачення спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили розповсюджену нею недостовірну інформацію шляхом розміщення резолютивної частини цього судового рішення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 в мережі Інтернет. В іншій частині позову відмовлено.

Суду першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що згідно з положеннями ст. 277 Цивільного кодексу України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Водночас, відповідач, на якого покладено тягар доказування у даній справі, не надав належних та допустимих доказів у підтвердження того, що позивач є неонацистською групою , що, за визначенням у висновку судової експертизи, означає: групу, яка сповідує чи втілює в життя, тобто займається діяльністю, пов`язаною з терором, порушенням прав і свобод людини, вбивствами, стратами, катуваннями, використанням примусової праці, переслідуванням з расових, етнічних мотивів тощо.

Так, рішення обґрунтоване тим, що відповідачем у спірній публікації було викладено інформацію, зокрема, про те, що позивач є неонацистською групою в якості саме власного твердження про факт, а не шляхом цитування певного джерела, де позивача називають неонацистською групою , оскільки будь-які посилання на першоджерело/першоджерела (із відомостями про позивача як неонацистську групу ) спірна публікація не містить.

Також суд вказав, що відповідно до ч. 2 ст. 302 Цивільного кодексу України фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело. Такого посилання відповідачем зроблено не було.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з вказаним рішенням, Господарського суду міста Києва, Громадська організація Громадське Телебачення звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі №910/10429/18 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації Громадське Телебачення на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2019. Справу призначено до розгляду на 02.10.2019.

25.09.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від Громадської організації Січ-С14 надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання іншій стороні та в строк, встановлений судом, який прийнятий судом до розгляду в порядку ст. 263 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 було оголошено перерву у розгляді справи № 910/10429/18 Господарського суду міста Києва до 23.10.2019.

23.10.2019 та 05.11.2019 в судових засіданнях на підставі ст. 216 ГПК України оголошувалися перерви, зокрема, до 07.11.2019.

У всіх судових засіданнях, в тому числі, 07.11.2019 брали участь представники сторін - позивача та відповідача, присутні представники мас-медіа, члени ГО Січ-С14 . Судові засідання проводилися відкрито, в порядку ст. 8 ГПК України.

Представниця скаржника підтримала доводи апеляційної скарга та просила її задовольнити а рішення суду першої інстанції - скасувати. Представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечили та просили відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів, зміст заперечення на відзив

Так, звертаючись з апеляційною скаргою у даній справі, скаржник зазначив про порушення судом першої інстанції ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 34 Конституції України, ч. 4 ст. 238 ГПК України. Сторона зазначила, що суд першої інстанції залишив поза увагою наявні в матеріалах справи докази, які, на думку скаржника, є достатньою фактичною базою для висловлення характеристики неонацистська щодо організації позивача, оскільки різні джерела неодноразово висловлювали аналогічну характеристику діяльності позивача.

Так, скаржник посилається на такі документи: звіт Парламенту Великобританії від 30.10.2017; базу даних Консорціуму із дослідження та аналізу тероризму на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8 .org, матеріали під назвою ІНФОРМАЦІЯ_22.

Окрім цього скаржник зазначив про порушення судом першої інстанції ст. 30 Закону України Про інформацію та відповідної прецедентної практики Європейського суду з прав людини в частині того, що висловлення оціночних суджень є правом відповідача, закріпленим у ст. 10 Конвенції. Зокрема, скаржник посилається на такі рішення: Лінґенс проти Австрії , Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, Гендісайд проти Сполученого Королівства , Праґер та Обершлік проти Австрії , Jerusalem v. Austria.

Також скаржник посилався на порушення судом ст. 10, 77 ГПК України та ст. 34, 79 Закону України Про нотаріат .

Отже, враховуючи зазначені вище доводи, відповідач просив апеляційну скаргу у даній справі задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати з прийняттям нового про відмову в позові повністю.

02.10.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від скаржника надійшли заперечення на відзив, в яких сторона заперечує проти доводів позивача. Так, на думку скаржника, позивачем не наведено жодної умови, передбаченої ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для обмеження права на вільне вираження поглядів.

Скаржник зазначає, що наведена ним інформація, на його переконання, не є дифамацією, оскільки за своїм змістом є суб`єктивною характеристикою, а не твердженням про факт. Також сторона, вважає, що законної підстави для обмеження права відповідача на вільне вираження поглядів не існувало.

Також скаржник вважає неправомірним покладення в основу рішення висновку лінгвістичної експертизи, оскільки при дослідженні правової природи спірної фрази необхідно враховувати законодавче трактування оціночного судження , а саме перевірити чи відповідає така фраза критеріям ст. 30 Закону України Про інформацію .

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень

У поданому позивачем відзиві останній вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими. Так, позивач зазначив, що положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 34 Конституції України містить певні обмеження. Так, право свободи слова може обмежуватись у разі необхідності захисту моралі, репутації або прав інших осіб. Більше того, принцип свободи слова не передбачає можливості, в тому числі для преси, поширювати неправдиві відомості, що можуть зашкодити діловій репутації і соціальному статусу в цілому, або ввести в оману якимось чином, як було вчинено відповідачем шляхом розміщення публікації.

Щодо посилань скаржника на неправомірність врахування експертного дослідження, позивач зазначає, що саме задля виключення можливості вираження тверджень про упередженість суду або відсутність у нього спеціальних знань для надання відповідей на запитання, що постали у справі, було заявлено відповідне клопотання.

Посилання скаржника на ст. 30 Закону України Про інформацію позивач вважає безпідставним, оскільки, як встановлено експертом-лінгівстом, публікація відповідача не містить оціночних суджень, а натомість містить твердження про факти, саме тому суд першої інстанції і не міг керуватися вказаною статтею.

Щодо посилань скаржника про відсутність нотаріального перекладу, позивач зазначив, що в матеріалах справи наявний завірений нотаріально документ, повторно переклад публікації відповідача та на підтвердження кваліфікації особи, яка здійснила переклад, надано диплом перекладача. До того ж, позивач зазначає про суперечливість позиції скаржника, оскільки останній спочатку зазначає, про те, що такий вислів є судженням, а потім зазначає про сумніви щодо зробленого перекладу.

17.10.2019 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшли заперечення, в яких сторона заперечила проти посилань скаржника щодо належності проведеної експертизи. Так, позивач зазначає, що питання про обґрунтованість та правильності експертизи слід було ставити на стадії розгляду справи в суді першої інстанції. До того ж, ГО Січ-С14 зазначає, що висновок експерта оцінюється судом разом з іншими доказами. А тому, враховуючи наявність інших доказів, посилання скаржника щодо необґрунтованості експертизи, на думку позивача, є безпідставними.

Також позивач звернув увагу на безпідставність посилання скаржника на ст. 30 Закону України Про інформацію та доводи відповідача про нотаріальне посвідчення перекладу. Суть висловлювання відповідача, на думку позивача, не можна використати в іншому контексті, ніж його розуміють обидві сторони та суд першої інстанції, а нотаріальне посвідчення перекладу не змінить факту шкоди, нанесеного діловій репутації.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_6 о 07 год. 36 хв. в статті (пості) на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет ГО Громадське Телебачення було опубліковано інформацію наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_23 . Скаржником не заперечувалася та обставина, що вищенаведена інформація на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет була розміщена саме ним.

У межах даного провадження, судом першої інстанції було призначено та проведено судову експертизу. Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2018, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019, призначено у справі судову експертизу, проведення якої доручено атестованим судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

За результатами проведення судово-лінгвістичної експертизи було отримано висновок експерта № 4920-4923/19-39 від 25.04.2019, відповідно до якого судові експерти дійшли таких висновків:

- об`єктивний зміст текстів ІНФОРМАЦІЯ_24 , а так в цілому переклад українською є адекватним;

- за тлумаченнями понять неонацистський , неонацизм , нацизм характеристика групи С 14 як неонацистської ( ІНФОРМАЦІЯ_25 ) є відомостями (інформацією) про те, що група С 14, пристосовуючись до сучасних політичних умов, сповідує чи втілює в життя, тобто займається діяльністю, пов`язаною з терором, порушенням прав і свобод людини, вбивствами, стратами, катуваннями, використанням примусової праці, переслідуванням з расових, етнічних мотивів тощо, і однозначно є негативною інформацією про групу С 14 (позивача) та її діяльність;

- висловлювання ІНФОРМАЦІЯ_26 ) є також твердженням, а не припущенням;

- у вказаних вище висловлюваннях словосполучення ІНФОРМАЦІЯ_27 характеризується як така, що стосується неонацизму, неонацистів, має властивості неонацизму чи неонацистів, належить неонацистам;

- висловлювання ІНФОРМАЦІЯ_28 ), є твердженнями, які можуть бути витлумачені як такі, що містять дані, які можна перевірити на відповідність їх дійсності, і в цьому сенсі є фактичними твердженнями (твердженнями про факти), а не оціночними судженнями (думкою автора публікації).

У матеріалах справи наявний статут ГО Січ-С14 (нова редакція) (далі - статут), затверджений першим позачерговим з`їздом організації, згідно з п. 1.1. якого організація є добровільною, неприбутковою, громадською організацією, яку створено на основі єдності інтересів членів організації та спрямовано на задоволення, захист та реалізацію її членами своїх прав, свобод та законних інтересів.

Відповідно до п. 1.2. статуту організація здійснює свою діяльність у відповідності з Конституцією України, Законом України Про громадські об`єднання , законодавством України та цим статутом.

Розділом 2 статуту передбачена мета і завдання організації.

Метою створення організації є всебічне задоволення, захист та реалізація духовних, економічних, інтелектуальних, соціальних, природних та інших прав своїх членів, учасників АТО бойових дій, сімей загиблих та інших фізичних осіб; сприяння ефективному використанню наявних можливостей у забезпеченні захисту політичних економічних, соціальних прав, наданні оздоровчої, медичної, психологічної, моральної та матеріальної допомоги, у тому числі і для сприяння вирішенню житлових проблем, дій та АТО, інвалідам війни та сім`ям загиблих; сприяння підвищенню рівня національної і правової свідомості населення; надання матеріальної правової, моральної та іншої допомоги, що не суперечить законодавству, учасникам АТО, бойових дій, членам ОРГАНІЗАЦІЇ та іншим фізичним особам; розбудова правової держави та громадянського суспільства в Україні; сприяння розвитку демократичних засад суспільства; пропагування серед громадськості традицій українського народу, української культури та українських національних традицій; проведення оздоровчої, протидія корупції; моніторинг дій правоохоронних органів та органів влади; правозахисна діяльність; участь у профілактиці скоєння злочинів; сприяння журналістській діяльності та роботі медіа (п. 2.1. статуту).

Відповідно до п. 2.2. статуту цілі організації: брати участь у громадсько-політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації, тощо); єднання зусиль громадян України, для сприяння формування України демократичної, правової, та соціальної держави; сприяння вдосконаленню українського законодавства; сприяти прийняттю демократичних законодавчих актів України щодо соціального захисту ветеранів АТО та сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності; прияти органам влади, місцевого самоврядування у розвитку ефективної соціальної політики стосовно ветеранів АТО та сімей загиблих, вдосконаленні системи соціального захисту населення, проведенні для цього демократичних, прогресивних реформ у економічній, соціальній та інших сферах життя суспільства; сприяти у створенні системи, що забезпечує лікування, зміцнення фізичного та морально-психологічного стану членів організації і сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності; підвищення рівня правового захисту населення, та надання правової допомоги фізичним особам - громадянам України і юридичним особам; підвищення авторитету громадських організацій в українському суспільстві, всебічна боротьба з правовим нігілізмом підвищення рівня загальної та правової культури та правової свідомості громадян України проведення освітніх заходів, спрямованих та розвиток альтернативних осередків освіти, підвищення загального рівня обізнаності та виховання високих морально-етичних якостей і патріотизму у громадян України проведення спортивно-вишкольних заходів; проведення заходів моральної і психологічної допомоги та реабілітації учасникам бойових дій та АТО; моніторинг дій органів влади та правоохоронних органів; протидія корупції на усіх рівнях державного управління; сприяння діяльності журналістів та мас-медіа, захист їх законних прав; співпраця з органами міської та державної влади для координації зусиль держави та громадян; - контроль роботи державних структур України; сприяння просвітницькій діяльності та інформатизації бійців АТО, що знаходяться на передовій; сприяти розшуку військовополонених і зниклих безвісти; іноземними організаціями, що сприятимуть діяльності організації створювати установи та організації, засновувати підприємства та засоби масової інформації, необхідні для виконання статутних завдань, та сприяти у їх діяльності; сприяти національно-патріотичному та морально-етичному вихованню молоді; надавати матеріальну, психологічну, юридичну та іншу допомогу своїм членам та іншим фізичним особам в разі їх звернення; здійснювати будь-яку не заборонену законом діяльність, яка необхідна для виконання статутних завдань організації та не має на меті отримання прибутку.

Крім того, суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду, перевіривши обставини, на які посилаються учасники справи (в тому числі в судових засіданнях, під час яких здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами) як на підставу своїх вимог і заперечень (у відповідності до ст. 269, 270 ГПК України) з`ясував таке.

Як вбачається з самої публікації (посту) та як зазначав скаржник у відзиві на позов, метою публікації було донести громадськості суспільно-важливу інформацію про захоплення членами С14 бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки та передачу його Службі Безпеки України, що кореспондується з правом суспільства таку інформацію отримувати. Так, скаржник зазначив, що вважав за необхідне висловити свої переконання, які виражають його ставлення та власну критичну оцінку діяльності позивача.

Згідно із інформацією, розміщеною на загальнодоступному вільному багатомовному ресурсі (онлайн-енциклопедії) Вікіпедія на підставі даних слідства СБУ прокуратура обвинувачувала ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3 та ч. 2 ст. 260 КК України - ІНФОРМАЦІЯ_29 ).

Відповідно до публікації з офіційного веб-сайту прокуратури міста Києва від ІНФОРМАЦІЯ_30 повідомлено, що вступив у законну силу вирок громадянину Федеративної Республіки ОСОБА_8 , якого засуджено до 13 років позбавлення волі за обвинуваченням в участі у діяльності терористичних організацій ІНФОРМАЦІЯ_31 ).

Зазначені обставини були повідомлені суду позивачем у судовому засіданні апеляційної інстанції та не заперечувалися сторонами ані в письмових заявах, поясненнях учасників, ані в судових засіданнях суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір у зв`язку з публікацією (постом) ГО Громадське Телебачення про ГО Січ-С14 , якою, на переконання останнього, здійснено розголошення завідомо недостовірної інформації, яка завдає шкоди діловій репутації позивача.

Правовідносини, що виникають у сфері реалізації права на свободу слова та забезпеченні при цьому права особи на захист ділової репутації унормовано Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України Про інформацію та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свободо, яка є частиною Національного законодавства.

Високий рівень узгодженості положень Конституції України з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод стосовно прав і свобод людини і громадянина з існуючими європейськими стандартами в цій сфері дали підстави для позитивного експертного висновку Венеціанської Комісії Ради Європи. Так, норми ст. 32, 34 Конституції України, які значним чином відтворюють зміст ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (свобода вираження поглядів), зокрема, в її уповноважуючій частині, і в тій частині, де встановлюються підстави можливих обмежень прав, про які в ній йдеться .

Окремі складові цього ж комплексного права прямо або опосередковано також відображені у низці ст. 11, 15, 25, 63 Конституції України. У свою чергу, на положеннях Основного Закону ґрунтується концепція Цивільного кодексу України, яка становить змістовнозначеннєве продовження Конституції України . Також положення ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод знайшли своє відтворення у значному масиві спеціального інформаційного законодавства України .

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

У положеннях ч. 1 ст. 10 Конвенції, які досить широко розвинуті в практиці Європейського суду з прав людини, про що наголошує скаржник. Так, проголошується ряд журналістських свобод, які Високі Договірні Сторони мають дотримуватися. Зокрема, дається тлумачення права на свободу думки, яке включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Останнє положення захищає як права журналіста на безперешкодне отримання та розповсюдження інформації, так і на права аудиторії. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може приймати участь в розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції. Таке положення повністю виключає можливість дозволяючого режиму в журналістиці . Дійсно, за буквою і духом Конвенції для занять журналістикою немає обмежень щодо отримання спеціальної освіти та не має обмежень на заняття такою діяльністю (видача посвідчень, дозволів тощо).

Позаяк, норми ч. 2 ст. 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів, за яких засоби масової інформації можуть бути покарані.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто, такі обмеження можуть бути пов`язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою; 2) запобігання безпорядків та злочинності; 3) захист здоров`я і моральності; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно; 6) забезпечення авторитету та безпристрасності правосуддя.

Необхідно звернути увагу, що обмеження права на свободу вираження поглядів, визначених ч. 2 ст. 10 Конвенції, не будуть порушувати положення Конвенції, якщо держава на своєму рівні дотрималася одночасної єдності трьох складових: а) законності та... ; б) легітимної мети та... ; в) необхідність в демократичному суспільстві (п. 45 рішення Європейського суду з прав людини по справі Санді Таймс проти Сполученого Королівства . Важливо, що для реалізації права на свободу вираження поглядів, передбаченого ч. 1 ст. 10 Конвенції, цей перелік є вичерпним, а тому розширеному тлумаченню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необхідність втручання у право відповідача, передбачене ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на встановлення порушення права позивача шляхом здійснення публікації відповідача, яка створила загрозу захисту репутації позивача (як організації, діяльність якої не заборонено українським законодавством).

Щодо законності

Відповідно до ст. 1 Закону України Про інформацію інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

За загальним правилом ч. 1 ст. 24 Закону України Про інформацію забороняється цензура та втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації. Забороняється цензура - будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації. Ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а також у разі накладення судом заборони на поширення інформації.

Водночас, ст. 2 Закону України Про інформацію до основних принципів інформаційних відносин відносить, зокрема, достовірність і повноту інформації.

Згідно зі ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Тобто, нормою Основного закону, яка кореспондується з положеннями ст. 10 Конвенції, закріплено, що право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань не є безмежним, а може бути обмежене у випадках, встановлених Законом.

Відповідно до ст. 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Положеннями ст. 278 - 280 Цивільного кодексу України передбачено заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові; права правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права та право на відшкодування шкоди.

Приписами ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, вищенаведеними нормами національного законодавства, встановлено певні обмеження на розповсюдження інформації, в тому числі тієї, що стосується юридичної особи.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що: слова згідно із законом не лише вимагають для оскаржуваного заходу наявності певних підстав у національному праві, а й передбачають певний якісний рівень такого закону , вимагаючи його доступності для відповідної особи і передбачуваності його наслідків (п. 52 рішення Європейського суду з прав людини по справі Об`єднання Ферайн Ґеґен Тьєрфабрікен проти Швейцарії (2001). Отже, це означає, що закон або інший нормативно-правовий акт, яким державою передбачено обмеження свободи слова, має бути: а) доступним - тобто оприлюдненим та таким, з яким міг би ознайомитись кожен, кого він стосується. Як правило це робиться шляхом оприлюднення або опублікування . В протилежному випадку, коли органи держави користуються таємними нормативно-правовими актами, то це є порушення принципу доступності (п. 158 рішення Європейського суду з прав людини по справі Полторацький проти України (2003); б) передбачуваним - тобто сформульованим з достатньою чіткістю, що дає змогу будь-якій особі самостійно або за допомогою консультації юриста передбачити можливі наслідки, які може спричинити його конкретна дія (п. 48 рішення Європейського суду з прав людини по справі Українська ПресГрупа проти України (2005).

Тобто, законодавство, яким урегульовано питання обмеження в розповсюдженні інформації, повинно бути доступним , передбачуваним та мати якісний рівень , а по іншому - бути високоорганізованою, цілісною системою, яка повинна мати такі інтегруючі ознаки, як гнучкість, гармонійність та несуперечливість усіх її елементів .

Північний апеляційний господарський враховує практику Європейського суду з прав людини, якою було надано оцінку нормам ст. 277 - 280 Цивільного кодексу України у справі Сірик проти України (2011). Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що обмеження у даному випадку було передбачене національним законодавством, зокрема на підставі ст. 277 - 280 Цивільного кодексу України. За даних обставин Суд не ставив під сумнів, що норми закону були достатньо зрозумілими. При цьому, Суд зазначив, що норма закону, у якій містилося поняття поширення відомостей, була сформульована нечітко, і її тлумачення і застосування залежать від конкретних обставин .

У цій частині суд апеляційної інстанції враховує доводи скаржника, що ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України втратила чинність. Водночас, суд розглядає конкретні обставини з урахуванням норм процесуального права щодо покладення обов`язку доказування (ст. 74 - 80, 269 ГПК України).

У даній справі, суд апеляційної інстанції встановив, що інформація про позивача була поширена відповідачем на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_7 в мережі Інтернет, яка доступна широкому загалу. Наведене не заперечується жодною із сторін. Факт поширення (розповсюдження) такої інформації скаржником усвідомлювався та не оспорюється. До того ж, у відзиві на позовну заяву скаржник зазначив, що оспорюваним висловом ( ІНФОРМАЦІЯ_32 ) висловити свої переконання, які виражають ставлення відповідача та власну критичну оцінку діяльності організації позивача (а.с. 109, том 1), що свідчить про усвідомлення особою власних дій та характеру відповідної дифамації.

Щодо доводів скаржника про те, що розповсюджений ним вислів є оціночним судженням, а не твердженням, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про необхідність розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - не можна. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Так, скаржник зазначає, що експерт, в межах спеціальних знань, вивчав спірну тезу лише з точки зору форми висловлення, незалежно від смислового наповнення. За словами скаржника: Іншими словами, у висновку експерта встановлювалася стверджувальна форма висловлювання, а не те, чи є воно твердженням . Це підтверджується цитатами з експертного дослідження: з позиції граматики словосполучення Neo-nazi group С14 / неонацистська група С14 є частинами стверджувальних речень .

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки експерта, викладені у відповідному розділі дослідження, є чіткі та зрозумілі, містять логічний підсумок такого дослідження, який не підлягає двоякому трактуванню, а саме:

- висловлювання ІНФОРМАЦІЯ_33 за своїм змістом і граматично є твердженнями, а не припущеннями, а словосполучення ІНФОРМАЦІЯ_34 ) є також твердженням, а не припущенням;

- висловлювання ІНФОРМАЦІЯ_35 в цілому, а також їх фрагменти щодо віднесення групи С 14 до ІНФОРМАЦІЯ_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_25 ), є твердженнями, які можуть бути витлумачені як такі, що містять дані, які можна перевірити на відповідність їх дійсності, і в цьому сенсі є фактичними твердженнями (твердженнями про факти), а не оціночними судженнями (думкою автора публікації).

Посилання ж скаржника щодо встановлення експертом стверджувальної форми спростовується вказаним висновком, оскільки не містить жодних відповідних міркувань, тверджень. А цитата з експертного дослідження, на яку посилається скаржник: з позиції граматики словосполучення Neo-nazi group С14 / неонацистська група С14 є частинами стверджувальних речень стосується форми речення та зроблено в частині дослідження , що є однією з форм методології проведення відповідного дослідження. А тому такі посилання скаржника відхиляються як необґрунтовані.

До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що в першій частині апеляційної скарги скаржник сам зазначає про те, що оспорюваний факт (зазначення про неонацистську організацію ) був раніше предметом висвітлення в інших засобах масової інформації, що свідчить про суперечливість та непослідовність викладення власної позиці ГО Громадське Телебачення . Про бажання відобразити своє негативне ставлення до організації позивача, як вже було зазначено вище, скаржник сам фактично зазначив у відзиві на позов, який надав до суду першої інстанції.

Також суд першої інстанції встановив, що висновок експерта складений кваліфікованими атестованими судовими експертами: ОСОБА_10 (голова комісії) - доктором юридичних наук, професором, провідним науковим співробітником (на 0,25 ставки за сумісництвом) сектору лінгвістичних досліджень писемного мовлення лабораторії криміналістичних видів досліджень, яка має вищу філологічну освіту (в тому числі із кваліфікацією перекладач-референт науково-технічної літератури ), кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 1.4. Семантико-текстуальне дослідження писемного та усного мовлення , (свідоцтво № НОМЕР_1 України від 29 листопада 2018 року, дійсне до 2023 року), стаж експертної роботи з 1986 року; ОСОБА_11 - завідувачем сектору лінгвістичних досліджень писемного мовлення лабораторії криміналістичних видів досліджень, судовим експертом другого кваліфікаційного класу, який має вищу філологічну освіту другого рівня за ступенем магістра, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 1.2. Лінгвістичне дослідження писемного мовлення (Доповнення до кваліфікаційного свідоцтва № 34-11, видане ЕКК КНДІСЕ 28.05.2014 і дійсне до 28.05.2019), та стаж експертної роботи з 2004 року. У висновку зазначено, що про відповідальність за завідомо неправдиві висновки та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків за ст. 384, 385 Кримінального кодексу України експертів попереджено.

Що ж стосується посилання скаржника на не врахування експертом та помилкове не застосування судом першої інстанції ст. 30 Закону України Про інформацію , суд апеляційної інстанції зазначає, що при проведенні експертизи було використано, зокрема, таке джерело інформації, як Закон України Про інформацію . Чому скаржник вважає, що ст. 30 названого Закону не враховувалася, сторона не обґрунтовує. Що ж стосується не застосування вказаної норми судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана норма передбачає звільнення від відповідальності за висловлення оціночних суджень. Водночас, як встановлено вище, предметом публікації було фактичним твердженням, що підтверджується висновком експертизи. Іншого висновку експерта з даного питання, скаржником, в порядку ст. 99 ГПК України, надано не було. Питання про проведення додаткової чи повторної експертизи на стадії апеляційного перегляду скаржником не заявлялося. А тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про невідповідність висновку експерту та, відповідно, помилкове врахування його судом першої інстанції.

Посилання скаржника у даній частині на практику Європейського суду з прав людини (рішення Лінгенс проти Автсрії , Jerusalem v. Austria ) відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на те, що наведені строною цитати стосуються необхідності розмежування оціночного судження від фактичного твердження , що в даному випадку було проаналізовано та зроблено за допомогою наявного кола доказів. Переконливих доводів на підтвердження власної позиції (те, що стороною фактично було зроблено судження у стверджувальній формі) скаржником не надано.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок експерта є лише одним з елементів доказування, який не має для суду наперед встановленої сили. При цьому доказів неналежності, неправомірності наявного висновку, скаржником не надано, а тому правомірно був прийняти судом першої інстанції до уваги.

Щодо посилань та доводів скаржника стосовно відтворення (цитування) інформації, яка раніше була розповсюджена в інших засобах масової інформації щодо організації позивача, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Дійсно, як встановлено судом першої інстанції, у публікації (пості) ГО Громадське Телебачення не було посилань на відповідні джерела (засоби масової інформації). Так, суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 302 Цивільного кодексу України, зазначив про обов`язок особи, яка поширює інформацію, зробити посилання на відповідне джерело.

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує усталену практику Європейського суду з прав людини з наведеного питання. Так, Суд аналізував норму ст. 42 Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні , в якій досліджувалися положення про обов`язковість дослівного цитування та посилання на джерело цитування. Останнє, зокрема, відображає зміст ст. 302 Цивільного кодексу України щодо необхідності посилання на джерело, з якого здійснюється цитування.

Так, Європейський суд з прав людини у справі Газета Україна-Центр проти України (рішення від 15.07.2010, заява № 16695/04) вказав, що п. 3, 4 ст. 42 вказаного вище Закону не відповідають принципам, викладеним у ст. 10 Конвенції. Про це свідчать наступні приклади. Так, у першому випадку Редакція газети Україна Центр , звертаючись до Європейського суду з прав людини, зазначала, поміж іншого, що: ст. 42 Закону України від 16.11.1992 Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні вимагає, аби висловлювання третіх сторін відтворювалися дослівно. Точні, але не дослівно відтворені висловлювання не становлять підстави для звільнення від відповідальності. Тому недоліки національного законодавства разом з незастосуванням національними судами стандартів Суду призвели до ситуації, коли на підприємство-заявника було покладено фінансову відповідальність за точне відтворення тверджень третьої сторони про політика у контексті публічних дебатів (пункти 4, 38 рішення Європейського суду з прав людини по справі Газета Україна-Центр проти України (2010).

Європейський суд з прав людини, аналізуючи по цій справі українське законодавство, зазначив, що: повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль сторожового пса суспільства (…) У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (…) Однак незрозуміло, чому у цій справі це питання так докладно обговорювалося національними судами, в той час як вони самі встановили, що інформація, у тому вигляді, в якому вона була розповсюджена підприємством-заявником, викладена правдиво (пункти 46, 52 рішення Європейського суду з прав людини суду по справі Газета Україна-Центр проти України (2010).

Однак, на відмінну від наведеної справи, яка розглядалася Європейським судом з прав людини, у даній справі доказів того, що організація позивача є неонацистською , розповсюджувачем такої інформації не надано, а матеріали справи - не містять. Судом апеляційної інстанції під час перегляду таких фактів не встановлено

Що стосується посилань на інші засоби масової інформації, суд апеляційної інстанції встановив таке.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на такі джерела:

- ІНФОРМАЦІЯ_36 ;

- ІНФОРМАЦІЯ_36 ;

- у матеріалі під назвою ІНФОРМАЦІЯ_37 ;

- у матеріалі під назвою ІНФОРМАЦІЯ_37. ;

-ІНФОРМАЦІЯ_37 міститься повідомлення про те, що С14 (Січ) є воєнізованою право радикальною організацією (…) Учасники СІ4 були звинувачені в злочинах на ґрунті ненависті (розповсюдження матеріалів про расизм та напади) . Такий матеріал також не містить жодного згадування про неонацистську спрямованість організації позивача. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає про презумпцію невинуватості, яка гарантована Конституцією України (ст. 62) та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (ст. 6). А тому посилання у вказаній статті на звинувачення учасників у вчиненні злочинів не може вважатися твердженням про неонацистську організацію.

Матеріали під назвою Ультраправі дружини України закликають уряд до врегулювання питання , опублікованому виданням The Washington Post ІНФОРМАЦІЯ_38 містять думку ОСОБА_16 : ІНФОРМАЦІЯ_39 . Тобто, наведене є думкою особи (учасника конфлікту). У даному випадку суд апеляційної інстанції звертається до прецедентної практики Європейського суду з прав людини та зазначає про важливість розмежування ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи. В даному випадку думка належить іншій особі (учаснику конфлікту), а не журналісту. А тому посилання на такий матеріал не може вважатися цитуванням іншого засобу масової інформації.

Матеріал під назвою ІНФОРМАЦІЯ_41 на сайті видання Reuters від ІНФОРМАЦІЯ_42 не містить жодного стверджувального виразу про належність організації позивача до неонацистської . На скоєння нападу посилаються активісти, а не журналіст.

Інтерв`ю з німецьким професором ОСОБА_18, опублікованому виданням Republic ІНФОРМАЦІЯ_43 містить думку респондента. Відмітки про те, що журнал несе відповідальність за надану респондентом інформацію, або ж те, що редакція газети поділяє таку думку, наданий скаржником переклад не містить. У зв`язку з чим суд знову ж таки звертається до усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо необхідності розрізнення ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи. В даному випадку думка належить іншій особі (респонденту), а не журналісту. А тому посилання на такий матеріал не може вважатися цитуванням іншого засобу масової інформації. До того ж, слід звернути увагу, що останнє речення в процитованому абзаці містить міркування респондента про те, що: Ось ці дві сотні, напевно, можна вважати фашистами, неонацистами . Тобто наведене, в даному випадку є судженням респондента.

З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання скаржника на інші засоби масової інформації (стосовно їх цитування) є необґрунтованими з огляду на те, що більшість з них взагалі не містить посилання на те, що організація позивача є неонацистською , а наявні посилання висловлені іншими особами (учасниками конфлікту або респондентами), які є, зокрема, їх судженнями, а не фактичним твердження про ідеологічну спрямованість позивача.

Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГО Громадське Телебачення є громадським організацією.

Згідно з інформацією, розміщеною на сайті відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_44 ) громадське телебачення - це неприбуткова незалежна організація, створена журналістами в 2013 для неупередженого інформування суспільства через усі доступні медійні канали.

Тобто організація скаржника створена в Україні та здійснює свою діяльність на її території, діє з метою неупередженого інформування суспільства через усі доступні медійні канали. А тому доводи скаржника щодо посилань (цитування) на закордонні засоби масової інформації (без здійснення стороною її перевірки), як підставу для відмови в позові, з урахуванням встановленого в даній постанові, сприймаються судом критично з огляду на те, що саме вітчизняні засоби масової інформацію мають подавати достовірну, об`єктивну та неупереджену інформацію про суспільні процеси в середині держави, виконуючи свою важливу роль сторожового пса суспільства .

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога законності дотримана в даному випадку, оскільки Закон щодо заборони розповсюдження недостовірної інформації був доступним (оприлюднений та такий, з ким міг би ознайомитись кожен, кого він стосується); передбачуваним (сформульований з достатньою чіткістю, що дає змогу будь-якій особі самостійно або за допомогою консультації юриста передбачити можливі наслідки, які може спричинити його конкретна дія) та якісним (норми національного права - Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України Про інформацію відповідають положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; відсутня невідповідність з приводу регулювання нормами права одних і тих же фактичних обставин).

Щодо легітимної мети

Суд апеляційної інстанції зазначає, що другою умовою виправданості є те, що втручання має переслідувати законну мету, зазначену у другому пункті відповідної статті Конвенції.

Так, позивач звернувся до суду у зв`язку з тим, що вважає недостовірною інформацію, в якій зазначено, що він є неонацистською організацією .

Неонацизм - загальна назва політичних або соціальних рухів, які прагнуть відновити націонал-соціалізм, або ж проголошують себе послідовниками Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Термін також використовується як назва ідеології цих рухів. Неонацизм продовжує відстоювати такі позиції нацистської ідеології як біологічний расизм, антисемітизм, гомофобія та радикальний націоналізм, при цьому використовуючи символи пов`язані з нацизмом, наприклад свастику та кольори нацистського прапора. Також виражені заперечення ОСОБА_17 , ідеалізація нацистського режиму Третього рейху та окремих його діячів.

Отже, поширена інформація ( неонацистська група ) є образливою та такою, що виходить за межі виправданої (допустимої) критики. Відповідач не надав доказів, підстав для таких тверджень. Свобода преси та наданий елементам провокації захист не може виправдовувати безпідставну критику з елементами образи, як це має місце у даній справі, ще й з урахуванням висвітлення події щодо затримання членами організації позивача терориста та передачу його правоохоронним органам держави, якого в подальшому було засуджено за відповідний злочин.

Тому право на свободу вираження поглядів, у висвітленій по даній справі події, у контексті здійсненому скаржником (затримання терориста, однак неонацистською групою ), ставить під сумнів сам позитивний вчинок членів організації позивача та безпідставно дискредитують його членів, а тому визнаються судом апеляційної інстанції не лише образливим для позивача, а й такими, що мають бути обмеженими, зокрема, для захисту репутації організації та в інтересах громадської безпеки.

Північний апеляційний господарський суд дослідив статут ГО Січ-С14 , відповідно до якого організація задекларувала здійснення своєї діяльності у відповідності з Конституцією України, Законом України Про громадські об`єднання , законодавством України. Метою та завданням організація проголосила, зокрема, захист та реалізація духовних, економічних, інтелектуальних, соціальних, природних та інших прав своїх членів, учасників АТО і бойових дій, сімей загиблих та інших фізичних осіб; сприяння підвищенню рівня національної і правової свідомості населення; розбудова правової держави та громадянського суспільства в Україні; сприяння розвитку демократичних засад суспільства; пропагування серед громадськості традицій українського народу, української культури та українських національних традицій; проведення оздоровчої, протидія корупції. Своїми цілями організація, зокрема, проголосила єднання зусиль громадян України, для сприяння формування України демократичної, правової, та соціальної держави; сприяння прийняттю демократичних законодавчих актів України щодо соціального захисту ветеранів АТО та сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності; сприяння у створенні системи, що забезпечує лікування, зміцнення фізичного та морально-психологічного стану членів організації і сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності; підвищення рівня правового захисту населення, та надання правової допомоги фізичним особам - громадянам України і юридичним особам; проведення заходів моральної і психологічної допомоги та реабілітації учасникам бойових дій та АТО; сприяння діяльності журналістів та мас-медіа, захист їх законних прав; сприяння просвітницькій діяльності та інформатизації бійців АТО, що знаходяться на передовій; тощо.

Отже, наведені положення статуту позивача не містять будь-яких положень, цілей, мети діяльності, які б свідчили про приналежність позивача до неонацистської організації. Доказів зворотного скаржником не надано. Більше того, проголошені у статуті цілі позивача носять соціально та патріотичний характер (допомога ветеранам АТО та сім`ям загиблих, розбудова громадянського суспільства, формування демократичного суспільства, тощо).

Про реалізацію положень статуту в судовому засіданні повідомили представники позивача, представник відповідача не спростував наданими доказами наведеного.

Враховуючи те, що поширена скаржником інформаціє про позивача є недостовірно, фактично дифамацією, що в свою чергу порушує ділову репутацію організації позивача, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність легітимної мети в заявлених позивачем вимогах.

Щодо необхідності в демократичному суспільстві

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обмеження щодо вчинення спірної публікації повинно бути необхідним у демократичному суспільстві .

Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми. Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень, звинувативши заявника у наклепі чи зловживанні посадовим становищем. (Рішення у справі Ляшко проти України (Lyashko v. Ukraine) від 10.08.2006, заява № 21040/02).

Вирішуючи питання необхідності в демократичному суспільстві , суд апеляційної інстанції у даній справі виходить з такого.

Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14.04.2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України . Вказаний указ був опублікований в офіційному віснику Президента України від 14.04.2014.

02.09.2014 Верховною Радою України було ухвалено Закон України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Парламент України, беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; продовження практики протиправного затримання і утримання громадян України на тимчасово окупованих територіях, їх незаконного вивезення та утримання на території Російської Федерації; намагань поширити російське законодавство, у тому числі податкове, на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, висування незаконних вимог щодо перереєстрації підприємств та стягнення коштів на користь окупаційної адміністрації Російської Федерації в окремих районах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі; запровадження російського рубля як єдиної валюти на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; свавільного застосування російських освітніх стандартів у навчальних закладах, запровадження на підприємствах в окремих районах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі зовнішнього управління та визнання незаконних ідентифікаційних документів та реєстраційних знаків транспортних засобів на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; організації та здійснення насильницьких зникнень, катувань, нелюдського поводження або покарання, позасудових страт стосовно цивільного населення, українських військовослужбовців та заручників (абзаци 14, 15 преамбули), 18.01.2018 прийняв Закон України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях , що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Тобто Парламентом України у вказаному Законі визнано факт агресії по відношенню до держави України.

У статті 7 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях Парламентом було визначено, що для забезпечення національної безпеки, зокрема державної, економічної, інформаційної, гуманітарної та екологічної, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях органи сектору безпеки і оборони, інші державні органи України, їх посадові особи здійснюють заходи для відновлення територіальної цілісності України, а також забезпечують комплексний розвиток безпекової, економічної, інформаційно-телекомунікаційної, соціальної та гуманітарної інфраструктури на територіях, прилеглих до тимчасово окупованих територій в Донецькій та Луганській областях, реалізують відповідно до документів стратегічного оборонного планування заходи зі зміцнення оборонних і безпекових спроможностей України.

Наведеної нормою Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях до основних заходів забезпечення державного суверенітету віднесено забезпечення національної безпеки, до якої, зокрема, віднесено і інформаційну безпеку.

Північний апеляційний господарський суд зазначає, що в період перебування країни в умовах агресії, яка в тому числі полягає й у інформаційній агресії, на засоби масової інформації, як на сторожового пса суспільства (четверту владу), покладається обов`язок з об`єктивного та достовірного висвітлення інформації. Свобода слова полягає, зокрема, і у відповідальності засобів масової інформації за наслідки такої свободи - висвітленні подій, обставин.

У квітні 2015 Верховною Радою України було ухвалено Закон України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки , яким засуджено комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні, визначає правові основи заборони пропаганди їх символіки та встановлює порядок ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів - публічне заперечення, зокрема через засоби масової інформації, злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, поширення інформації, спрямованої на виправдання злочинного характеру комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, діяльності радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, що містить символіку комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів.

Націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим визнається в Україні злочинним і таким, що здійснював політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних та масових вбивств, страт, смертей, катувань, використання примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з расових, етнічних мотивів, порушенням свободи совісті, думки, вираження поглядів, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв`язку з цим, спираючись на встановлені Нюрнберзьким міжнародним військовим трибуналом 1945-1946 років факти, засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина (ч. 2 ст. 2 Закону України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки ).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 3 Закону України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки визнається наругою над пам`яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму та заборонена законом. Рішення про невідповідність діяльності, найменування та/або символіки юридичної особи, політичної партії, іншого об`єднання громадян вимогам цього Закону приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державної реєстрації юридичних осіб, реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст. 436-1 Кримінального Кодексу України виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою статті 4 Закону України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки , - є забороненою та карається Законом.

Тобто з наведених приписів Закону вбачається, що пропаганда нацистського тоталітарного режиму заборонена. Нацистський режим засуджується державою.

Як вже наводилося в даній постанові, публікація (пост) Neo-nazi group С14 є образливою.

Для віднесення певної організації до нацистської в її діяльності мають бити присутні ознаки поширення, публічного використання, пропаганди в даному випадку націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму. Натомість у здійсненій відповідачем публікації відсутнє будь-яке посилання на незаконні зазначені вище дії позивача. Більше того, в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем таких дій, які стали б підставою для характеристики його як нацистської або ж неонацистської .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що поширення інформації про приналежність громадської організації до неонацистського угруповання може викликати нетерпимість до такої організації населенням або ж іншими організаціями, що, в свою чергу, може розпалювати ненависть та прояви агресії до такої організації та її членів. Наведене може спровокувати ризики для безпеки громадянського суспільства.

Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу та надають достовірну та точну інформацію, як того вимагає журналістська етика. За п. 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов`язана з обов`язками та відповідальністю , які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці обов`язки та відповідальність мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення прав інших осіб .

Загальні принципи щодо підходу Європейського суду з прав людини до питання необхідності втручання у право на свободу вираження поглядів були виражені у справі Бедат проти Швейцарії [ВП] (Bedat v. Switzerland) [GC], заява № 56925/08, пункт 48, від 29.03.2016:

(i) Свобода вираження поглядів є однією з основоположних засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства . Як встановлено у статті 10 Конвенції, ця свобода підлягає обмеженням, які … однак повинні чітко тлумачитися, а необхідність будь-якого обмеження повинна бути переконливо встановлена …

(ii) Прикметник необхідний у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції передбачає існування нагальної суспільної необхідності . При здійсненні оцінки, чи існує така необхідність, Договірні держави користуються певною свободою розсуду, але ця свобода супроводжується європейським наглядом, який охоплює як законодавство, так і рішення, в яких воно застосовується, навіть ті, що ухвалені незалежним судом …

Загальні принципи були повторно наведені в п. 84 рішення у справа Редакція газети Гривна проти України (Заяви № 41214/08 та № 49440/08) від 16.07.2019.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує право позивача, гарантоване ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно з яким кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Жодних заборон чи обмежень щодо діяльності позивача уповноваженими органами України судом апеляційної інстанції встановлено не було, а скаржником не надано.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язки та відповідальність мас-медіа мають важливе значення у випадках, коли розглядається питання посягання на репутацію конкретної особи або порушення прав інших осіб . Отже, для звільнення засобів масової інформації від їхнього звичного обов`язку перевіряти фактичні твердження, що принижують гідність приватних осіб, необхідні особливі підстави. Існування таких підстав залежить, зокрема, від характеру та ступеню відповідної дифамації та від того, наскільки засоби масової інформації можуть обґрунтовано вважати свої джерела достовірними у зв`язку з цими твердженнями. Ці фактори, зі свого боку, вимагають розгляду інших елементів, таких як авторитет джерела, чи провела газета достатню кількість досліджень перед публікацією, чи подала газета історію у розумно збалансованій манері, та чи надала газета особам, гідність яких було принижено, можливість захистити себе (рішення у справі Дорота Канія проти Польщі (№ 2) (Dorota Kania v. Poland (no. 2), заява № 44436/13, пункт 64, від 04.10.2016.

Водночас, належного обґрунтування вважати свої джерела достовірними у зв`язку з цими твердженнями скаржником не надано. Підтвердження того, що скаржник провів достатню кількість досліджень перед публікацією не надано. Обґрунтування подачі опублікованого матеріалу у розумно збалансованій манері скаржником також не наведено, як і можливість позивача спростувати таке.

Північний апеляційний господарський суд також враховує важкість змісту опублікованої скаржником дифамації ( неонацистська група ) по відношенню до організації позивача без надання належних підтверджень, доказів (пояснень, фотофіксації атрибутики, притягнення організації або її членів до відповідальності, тощо), що, в свою чергу, завдало шкоди репутації позивача. Оскаржувана публікація може також призвести до іміджевих втрат організації позивача, у разі висвітлення її діяльності іноземними засобами масової інформації (суд бере до уваги надані скаржником публікації іноземних засобів масової інформації та звіти організацій про організацію позивача, що свідчить про інтерес до діяльності ГО Січ-С14 ).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, враховуючи стан, в якому перебуває країна (в умовах фактичної агресії, у тому числі інформаційної), поширення недостовірної інформації (дифамації), яка є фактичним твердженням про громадську організацію та віднесення її до одного переліку із забороненими в державі організаціями порушує її право на захист ділової репутацію та може спричини прояви нетерпимості та агресії до такої організації та її членів, що може поставити під загрозу громадську безпеку.

Отже, судом апеляційної інстанції, за результатом дослідження всіх обставин справи, встановлено необхідність захисту репутації та прав інших осіб (позивача), в інтересах, крім вище наведеного, також і громадської безпеки, для запобігання заворушенням. Наведені положення підпадають під обмеження, встановлені ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що таке втручання є пропорційним та відповідатиме необхідності в демократичному суспільстві.

Також суд апеляційної інстанції вважає пропорційним (адекватним) заходом втручання шляхом визнання недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію позивача та зобов`язання ГО Громадське Телебачення спростувати розповсюджену нею недостовірну інформацію, оскільки такий не покладає на відповідача будь-яких фінансових санкцій (без застосування штрафів) та не є надмірним тягарем для скаржника, а фактично є поновленням порушеного права позивача.

Суд відхиляє посилання скаржника на необхідність нотаріального засвідчення перекладу оспорюваної інформації (поста) з огляду на те, що жодна зі сторін не ставить такий переклад під сумнів. Іншого перекладу або іншого розуміння інформації скаржником не надано та не наведено. Переклад здійснено кваліфікованим спеціалістом, що підтверджено дипломом. До того ж, одним із експертів лінгвістичної експертизи, проведена в межах даної справи, була ОСОБА_10 , яка, в тому числі, має кваліфікацією перекладач-референт науково-технічної літератури . Жодних застережень щодо перекладу нею висловлено не було.

При цьому, варто зазначити, що суду є зрозумілим словосполучення Neo-nazi group С 14 . Переклад є однозначним, жодних розумних сумнівів щодо можливої двозначності даного словосполучення у суду не виникає, а тому доводи скаржника про необхідність нотаріального посвідчення, як підставу для відмови у позові є необґрунтованими, а саме посвідчення у даній справі - недоцільним з урахуванням також висновків, проведеної судової експертизи. Крім того, позивач такий переклад надав (є в матеріалах справи).

Щодо посилань апелянта на інші справи (більш ранні) Європейського суду з прав людини, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Щодо справи (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland) від 25 червня 1992 р., заява № 13778/88, суд апеляційної інстанції зазначає, що враховує позицію Європейського суду завдання преси - поширювати інформацію та відігравати життєво важливу роль вартового пса демократії . Однак, також в даному рішенні суд зазначив, що на пресу покладається обов`язок інформацію не спотворювати і не викривляти, чого відповідачем дотримано не було.

Суд також враховує посилання апелянта на Рішення у справі Гендісайд проти Сполученого Королівства (Handyside v. the United Kingdom) від 7 грудня 1976 р., відповідно до якого свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе. Однак, в даній справі відповідачем не було дотримано ч. 2 ст. 10 Конвенції, відповідно до якої здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах, зокрема громадської безпеки, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Також скаржник посилався на Рішення у справі Праґер та Обершлік проти Австрії (Prager and Oberschlick v. Austria) (№. 1) від 26 квітня 1995 р. Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією скаржника про можливість здійснення критики. При цьому, межа такої крити по відношенню до приватної особи та публічної особи є різною. Такі особи, як органи держаної влади, політичні діячі можуть підлягати більш широкій критиці (іноді навіть провокаційній). При цьому громадські організації хоч і не є такими особами публічного права, але застосування до них допустимої крити має враховуватися в сукупності обставин справи. Тому відхиляються доводи апелянта в цій частині, оскільки ширше не означає можна, оскільки не є тотожними поняттями. У будь-якому випадку, суд апеляційної інстанції зазначає, що хоча журналістська свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть, провокаційних, вона не передбачає права поширення недостовірної інформації, такої, що погіршує репутацію.

З урахуванням вищевстановленого та з урахуванням ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, враховуючи позицію ЄСПЛ в зазначених рішеннях (в тому числі і в справі Jerusalem v. Austria, заява № 26958/95), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку втручання в діяльність скаржника (в частині аналізу здійсненої публікації, визнання її недостовірною та зобов`язання спростувати) є необхідним у демократичному суспільстві, пропорційним законним цілям, що переслідуються , оскільки переслідує мету захисту ділової репутації позивача та громадської безпеки, адекватним.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що правильно задоволені у частині.

Під час розгляду справи, судом апеляційної інстанції також не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, як не встановлено неправильного застосування норм матеріального права.

Таким чином, керуючись ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Громадської організації Громадське Телебачення на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі № 910/10429/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі № 910/10429/18 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Громадську організацію Громадське Телебачення .

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.11.2019

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич