Постанова

від 21.01.2020 по справі 910/10429/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10429/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - Карася Є.В., Мороза В.П.,

відповідача - Чайковської О.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Громадське Телебачення"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Картавцевої Ю. В.

від 06.08.2019 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коротун О. М., Сулім В. В., Майданевич А. Г.

від 07.11.2019

за позовом Громадської організації "Січ-С14"

до Громадської організації "Громадське Телебачення"

про визнання недостовірною інформації та зобов`язання вчинити дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Громадська організація "Січ-С14" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Громадське Телебачення" про:

- визнання недостовірною, такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, інформацію про Громадську організацію "Січ-С14", у вигляді фактичних тверджень, а саме: Neo-nazi group С 14… , що в перекладі на українську мову Неонацистська група С14… , що була поширена Громадською організацією "Громадське Телебачення" ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті (пості) на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет, наступного змісту Neo-nazi group С14 has seized a former militant of the self-proclaimed "Donetsk People's Republic", Brazilian ОСОБА_1 , and were going to hand him over to #Ukraine's Security Service, one of the group members posted on Facebook", що в перекладі на українську мову: Неонацистська група С14 захопила бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки бразильця ОСОБА_1 , та збиралась передати його Службі безпеки України, запостив один із членів групи у Fаcebook";

- зобов`язання спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили розповсюджену недостовірну інформацію шляхом розміщення резолютивної частини цього судового рішення на веб-сайті https://twitter.com/Hromadske в мережі Інтернет.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем було здійснено розголошення завідомо недостовірної інформації, яка завдає шкоди діловій репутації позивача, у тексті публікації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет у статті (пості) наступного змісту: Neo-nazi group С14 has seized a former militant of the self-proclaimed Donetsk People's Republic , Brazilian ОСОБА_1 , and were going to hand him over to #Ukraine's Security Service, one of the group members posted on Facebook / Неонацистська група С 14 захопила бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки бразильця ОСОБА_1 , та збиралась передати його #Службі безпеки України, запостив один із членів групи у Fаcebook . Так, зокрема, позивач зазначає, що вказана публікація містить недостовірну інформацію у формі фактичних тверджень про позивача, де його названо неонацистською групою , є такою, що викладена неправдиво, оскільки зазначені у ній відомості, викладені перекручено.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті (пості) на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет Громадської організації "Громадське Телебачення" було опубліковано інформацію наступного змісту: "Neo-nazi group С14 has seized a former militant of the self-proclaimed Donetsk People's Republic , Brazilian ОСОБА_1, and were going to hand him over to #Ukraine's Security Service, one of the group members posted on Facebook", що в перекладі на українську мову: Неонацистська група С14 захопила бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки бразильця ОСОБА_1 , та збиралась передати його Службі безпеки України, запостив один із членів групи у Fаcebook . Скаржником не заперечувалася та обставина, що вищенаведена інформація на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет була розміщена саме ним.

За результатами проведення судово-лінгвістичної експертизи було отримано висновок експерта № 4920-4923/19-39 від 25.04.2019, відповідно до якого судові експерти дійшли таких висновків:

- об`єктивний зміст текстів Neo-nazi group С14 has seized a former militant of the self-proclaimed "Donetsk People's Republic , Brazilian ОСОБА_1, and were going to hand him over to #Ukraine's Security Service, one of the group members posted on Facebook / Неонацистська група С14 захопила бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки бразильця ОСОБА_1 , та збиралась передати його #Службі безпеки України, запостив один із членів групи у Fаcebook включає: 1) характеристику групи С14 як неонацистської, причому розповсюдженої одним з її членів, який запостив ( posted ) повідомлення з цим визначенням своєї групи у Fаcebook, не спростовуючи його; 2) повідомлення, що зазначена група захопила бразильця ОСОБА_1 - колишнього бойовика ( a former militant ) чи бойовика (тобто діючого) ( бойовика ) самопроголошеної ДНР, з метою подальшої передачі його до Служби безпеки України. Характеристика згаданого бразильця як колишнього чи діючого, але бойовика ( militant ), тобто як особи, пов`язаної з екстремізмом, агресією, прагнення передати його до правоохоронного органу, у сукупності з акцентуванням на нелегітимності ДНР як самопроголошеної ( self-proclaimed ) держави із назвою, яка надається у лапках, свідчать про негативне ставлення автора повідомлення до ДНР і до бразильця ОСОБА_1 як учасника бойових дій на боці ДНР;

- у тексті Неонацистська група С 14 захопила бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки бразильця ОСОБА_1 , та збиралась передати його #Службі безпеки України, запостив один із членів групи у Fasebook не передано з оригіналу англійською лише слово колишнього - а former militant , пропущена кома, яка виокремлювала уточнення Brazilian ОСОБА_1 , а так в цілому переклад українською є адекватним;

- за тлумаченнями понять неонацистський , неонацизм , нацизм характеристика групи С 14 як неонацистської ( Neo-nazi group С 14 / Неонацистська група С 14 ) є відомостями (інформацією) про те, що група С 14, пристосовуючись до сучасних політичних умов, сповідує чи втілює в життя, тобто займається діяльністю, пов`язаною з терором, порушенням прав і свобод людини, вбивствами, стратами, катуваннями, використанням примусової праці, переслідуванням з расових, етнічних мотивів тощо, і однозначно є негативною інформацією про групу С 14 (позивача) та її діяльність;

- висловлювання Neo-nazi group С14 has seized a former militant of the self-proclaimed Donetsk People's Republic , Brazilian ОСОБА_1 , and were going to hand him over to #Ukraine's Security Service, one of the group members posted on Facebook / Неонацистська група С14 захопила бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки бразильця ОСОБА_1 , та збиралась передати його #Службі безпеки України, запостив один із членів групи у Fаcebook за своїм змістом і граматично є твердженнями, а не припущеннями, а словосполучення Neo-nazi group С 14 / Неонацистська група С 14 є складовими цих тверджень. Характеристика групи С 14 як Neo-nazi / Неонацистської у даному контексті вжита у своєму прямому значенні - така, що стосується неонацизму, неонацистів, має властивості неонацизму чи неонацистів, належить неонацистам. Віднесення групи С 14 до неонацистів ( Neo-nazi group С14 / Неонацистська група С14 ) є також твердженням, а не припущенням;

- у вказаних вище висловлюваннях словосполучення Neo-nazi group С 14 / Неонацистська група С 14 означає, що група С 14 характеризується як така, що стосується неонацизму, неонацистів, має властивості неонацизму чи неонацистів, належить неонацистам;

- висловлювання Neo-nazi group С14 has seized a former militant of the self-proclaimed Donetsk People's Republic , Brazilian ОСОБА_1 , and were going to hand him over to #Ukraine's Security Service, one of the group members posted on Facebook / Неонацистська група С14 захопила бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки бразильця ОСОБА_1 , та збиралась передати його #Службі безпеки України, запостив один із членів групи у Fаcebook в цілому, а також їх фрагменти щодо віднесення групи С 14 до неонацистів ( Neo-nazi group С 14 / Неонацистська група С 14 ), є твердженнями, які можуть бути витлумачені як такі, що містять дані, які можна перевірити на відповідність їх дійсності, і в цьому сенсі є фактичними твердженнями (твердженнями про факти), а не оціночними судженнями (думкою автора публікації).

Статут Громадської організації Січ-С14 (нова редакція), затверджений першим позачерговим з`їздом організації, згідно із пунктом 1.1 якого організація є добровільною, неприбутковою, громадською організацією, яку створено на основі єдності інтересів членів організації та спрямовано на задоволення, захист та реалізацію її членами своїх прав, свобод та законних інтересів.

Відповідно до пункту 1.2 статуту організація здійснює свою діяльність у відповідності з Конституцією України, Законом України "Про громадські об`єднання", законодавством України та цим статутом.

Розділом 2 статуту передбачена мета і завдання організації.

Метою створення організації є всебічне задоволення, захист та реалізація духовних, економічних, інтелектуальних, соціальних, природних та інших прав своїх членів, учасників АТО бойових дій, сімей загиблих та інших фізичних осіб; сприяння ефективному використанню наявних можливостей у забезпеченні захисту політичних економічних, соціальних прав, наданні оздоровчої, медичної, психологічної, моральної та матеріальної допомоги, у тому числі і для сприяння вирішенню житлових проблем, дій та АТО, інвалідам війни та сім`ям загиблих; сприяння підвищенню рівня національної і правової свідомості населення; надання матеріальної правової, моральної та іншої допомоги, що не суперечить законодавству, учасникам АТО, бойових дій, членам організації та іншим фізичним особам; розбудова правової держави та громадянського суспільства в Україні; сприяння розвитку демократичних засад суспільства; пропагування серед громадськості традицій українського народу, української культури та українських національних традицій; проведення оздоровчої, протидія корупції; моніторинг дій правоохоронних органів та органів влади; правозахисна діяльність; участь у профілактиці скоєння злочинів; сприяння журналістській діяльності та роботі медіа (пункт 2.1 статуту).

Відповідно до пункту 2.2 статуту цілі організації: брати участь у громадсько-політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації, тощо); єднання зусиль громадян України, для сприяння формування України демократичної, правової, та соціальної держави; сприяння вдосконаленню українського законодавства; сприяти прийняттю демократичних законодавчих актів України щодо соціального захисту ветеранів АТО та сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності; прияти органам влади, місцевого самоврядування у розвитку ефективної соціальної політики стосовно ветеранів АТО та сімей загиблих, вдосконаленні системи соціального захисту населення, проведенні для цього демократичних, прогресивних реформ у економічній, соціальній та інших сферах життя суспільства; сприяти у створенні системи, що забезпечує лікування, зміцнення фізичного та морально-психологічного стану членів організації і сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності; підвищення рівня правового захисту населення, та надання правової допомоги фізичним особам - громадянам України і юридичним особам; підвищення авторитету громадських організацій в українському суспільстві, всебічна боротьба з правовим нігілізмом підвищення рівня загальної та правової культури та правової свідомості громадян України проведення освітніх заходів, спрямованих та розвиток альтернативних осередків освіти, підвищення загального рівня обізнаності та виховання високих морально-етичних якостей і патріотизму у громадян України проведення спортивно-вишкольних заходів; проведення заходів моральної і психологічної допомоги та реабілітації учасникам бойових дій та АТО; моніторинг дій органів влади та правоохоронних органів; протидія корупції на усіх рівнях державного управління; сприяння діяльності журналістів та мас-медіа, захист їх законних прав; співпраця з органами міської та державної влади для координації зусиль держави та громадян; - контроль роботи державних структур України; сприяння просвітницькій діяльності та інформатизації бійців АТО, що знаходяться на передовій; сприяти розшуку військовополонених і зниклих безвісти; іноземними організаціями, що сприятимуть діяльності організації створювати установи та організації, засновувати підприємства та засоби масової інформації, необхідні для виконання статутних завдань, та сприяти у їх діяльності; сприяти національно-патріотичному та морально-етичному вихованню молоді; надавати матеріальну, психологічну, юридичну та іншу допомогу своїм членам та іншим фізичним особам в разі їх звернення; здійснювати будь-яку не заборонену законом діяльність, яка необхідна для виконання статутних завдань організації та не має на меті отримання прибутку.

Згідно із інформацією, розміщеною на загальнодоступному вільному багатомовному ресурсі (онлайн-енциклопедії) Вікіпедія на підставі даних слідства Служби безпеки України прокуратура обвинувачувала ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 258-3 та частиною 2 статті 260 Кримінального кодексу України - участь у терористичній групі чи терористичній організації (санкція - від 8 до 15 років ув`язнення) та участь у діяльності не передбачених законом збройних формувань (від 3 до 8 років). 25 січня 2017 року Печерський районний суд міста Києва виніс вирок терористу - 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 27.08.2017 Апеляційний суд міста Києва скасував вирок Печерського суду та відправив на новий розгляд до суду першої інстанції. Після суду 29.04.2018 журналісти Радіо Свобода виявили ОСОБА_1 в Свято-Покровському Голосіївському монастирі УПЦ (МП), що викликало особливий розголос у ЗМІ та соціальних мережах. 04.05.2018 представники праворадикальної організації С14, партії Національний корпус і національні дружини затримали ОСОБА_1 та привели його до будівлі Служби безпеки України у Києві. 02.05.2019 засуджений Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області на 13 років за участь у не передбачених законом збройних формувань та участь у діяльності терористичних організацій за частиною 1 статті 258-3 та частиною 2 статті 260 Кримінального кодексу України. Судом призначене покарання у вигляді 13 років, із раніше запрошених 14 років обвинуваченням. 31.07.2019 після рішення Дніпровського апеляційного суду вирок набув законної чинності (ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

Відповідно до публікації з офіційного веб-сайту Прокуратури міста Києва від 31.07.2019 повідомлено, що вступив у законну силу вирок громадянину Федеративної Республіки Бразилія ОСОБА_1 , якого засуджено до 13 років позбавлення волі за обвинуваченням в участі у діяльності терористичних організацій ЛДНР та не передбачених законом збройних формувань (ІНФОРМАЦІЯ_5).

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019, позов задоволено частково. Визнано недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про Громадську організацію "Січ-С14", у вигляді фактичних тверджень, а саме: Neo-nazi group С 14… , що в перекладі на українську мову: Неонацистська група С14… , що була поширена Громадською організацією "Громадське Телебачення" ІНФОРМАЦІЯ_2 в статті (пості) на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет, наступного змісту: Neo-nazi group С14 has seized a former militant of the self-proclaimed Donetsk People's Republic , Brazilian ОСОБА_1 , and were going to hand him over to #Ukraine's Security Service, one of the group members posted on Facebook , що в перекладі на українську мову: Неонацистська група С14 захопила бойовика самопроголошеної Донецької народної республіки бразильця ОСОБА_1 , та збиралась передати його Службі безпеки України, запостив один із членів групи у Fаcebook ; зобов`язано Громадську організацію "Громадське Телебачення" спростувати не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту набрання рішенням суду у цій справі законної сили розповсюджену нею недостовірну інформацію шляхом розміщення резолютивної частини цього судового рішення на веб-сайті https://twitter.com/Hromadske в мережі Інтернет. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- з урахуванням висновку судових експертів за результатами проведення судової експертизи та наявних у справі доказів в сукупності, висловлювання, що позивач є неонацистською групою , викладене в тексті публікації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет є фактичними твердженнями (твердженнями про факти), а не оціночними судженнями; характеристика позивача як неонацистської ("Neo-nazi group С 14"/"Неонацистська група С14") є негативною інформацією про позивача та його діяльність;

- відповідач, на якого покладено тягар доказування у даній справі, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач є неонацистською групою , що, за визначенням у висновку судової експертизи, означає групу, яка сповідує чи втілює в життя, тобто займається діяльністю, пов`язаною з терором, порушенням прав і свобод людини, вбивствами, стратами, катуваннями, використанням примусової праці, переслідуванням з расових, етнічних мотивів тощо;

- відповідачем у спірній публікації було викладено інформацію зокрема про те, що позивач є неонацистською групою в якості саме власного твердження про факт, а не шляхом цитування певного джерела, де позивача називають неонацистською групою , оскільки будь-які посилання на першоджерело/першоджерела (із відомостями про позивача як неонацистську групу ) спірна публікація не містить;

- поширення відповідачем недостовірної інформації про позивача в будь-якому разі порушує особисті немайнові права позивача як громадської організації;

- право на повагу до гідності та честі є особистим немайновим правом, яке забезпечує соціальне буття фізичної особи, а тому, виходячи з загального змісту понять честь та гідність , суди дійшли висновку, що такі особисті немайнові права можуть бути притаманні лише людині (фізичній особі), тоді-як юридичній особі як організації, створеній і зареєстрованій у встановленому законом порядку, у даному контексті належить таке особисте немайнове право, як право на недоторканість ділової репутації;

- встановлено необхідність захисту репутації та прав інших осіб (позивача), в інтересах, крім вище наведеного, також як громадської безпеки, для запобігання заворушенням так і національної безпеки відповідно до частини 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Громадська організація "Громадське Телебачення" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

- суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 34 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 277 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України "Про інформацію";

- місцевий та апеляційний господарські суди порушили статті 10, 77, 86, 236, частину 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

6. Доводи інших учасників справи

20.01.2020 Громадська організація "Січ-С14" подала відзив на касаційну скаргу Громадської організації "Громадське Телебачення", який залишається Судом без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відзив подано після закінчення строку, встановленого Судом в ухвалі від 17.12.2019.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

За положеннями статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про інформацію", приписи якої кореспондуються з частиною 1 статті 200 Цивільного кодексу України, під інформацією розуміються будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" визначено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно із статтею 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Частиною 4 статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частини першої статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.

При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

При розгляді справ зазначеної категорії необхідно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною необхідно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Таким чином, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини 7 статті 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Закон щодо заборони розповсюдження недостовірної інформації був доступним (оприлюднений та такий, з яким міг би ознайомитись кожен, кого він стосується); передбачуваним (сформульований з достатньою чіткістю, що дає змогу будь-якій особі самостійно або за допомогою консультації юриста передбачити можливі наслідки, які може спричинити його конкретна дія) та якісним (норми національного права - Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України Про інформацію відповідають положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод; відсутня невідповідність з приводу регулювання нормами права одних і тих же фактичних обставин).

Згідно із статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 Господарського процесуального кодексу України) .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2018 у цій справі було призначено судову експертизу, проведення якої доручено атестованим судовим експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

За результатами проведення судово-лінгвістичної експертизи було отримано висновок експерта № 4920-4923/19-39 від 25.04.2019.

Судами надано оцінку даному висновку експертизи та зазначено, що висновок складений кваліфікованими атестованими судовими експертами, а висновки експертів, викладені у відповідному розділі дослідження, є чіткі та зрозумілі, містять логічний підсумок такого дослідження, який не підлягає двоякому трактуванню.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:

- інформація про позивача була поширена відповідачем на веб-сайті https://twitter.com/Hromadske в мережі Інтернет, яка доступна широкому загалу;

- переклад оспорюваної інформації (поста) здійснено кваліфікованим спеціалістом, іншого перекладу або іншого розуміння інформації відповідачем не надано та не наведено;

- статут позивача не містять будь-яких положень, цілей, мети діяльності, які б свідчили про приналежність позивача до "неонацистської" організації;

- жодних заборон чи обмежень щодо діяльності позивача уповноваженими органами України встановлено не було, а відповідачем не надано;

- у публікації (пості) Громадської організації "Громадське Телебачення" не було посилань на відповідні джерела (засоби масової інформації), або на цитування третіх осіб;

- підтвердження того, що відповідач провів будь-які власні дослідження перед публікацією не надано. Обґрунтування подачі опублікованого матеріалу у розумно збалансованій манері відповідачем також не наведено, як і можливість позивача спростувати таке;

- у відзиві на позовну заяву Громадська організація "Громадське Телебачення" зазначила, що висловлюванням про позивача "Неонацистська група С14", остання висловила свої переконання, які виражають ставлення відповідача та власну критичну оцінку діяльності організації позивача, що свідчить про усвідомлення особою власних дій та характеру відповідної дифамації;

- у даній справі доказів того, що організація позивача є "неонацистською", розповсюджувачем такої інформації не надано, а матеріали справи - не містять.

Крім того, судом апеляційної інстанції відхилено посилання скаржника на інші засоби масової інформації (стосовно їх цитування), оскільки більшість з них взагалі не містить посилання на те, що організація позивача є "неонацистською", а наявні посилання висловлені іншими особами (учасниками конфлікту або респондентами), які є, зокрема, їх судженнями, а не фактичним твердження про ідеологічну спрямованість позивача.

Разом з тим, частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій керувалися крім наведених вище норм законодавства України, також положеннями статей 10, 11 Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, викладеною в рішеннях у справах: "Об`єднання "Ферайн Ґеґен Тьєрфабрікен" проти Швейцарії , "Полторацький проти України", "Українська ПресГрупа проти України", "Сірик проти України", "Лінгенс проти Автсрії", "Газета Україна-Центр" проти України", "Ляшко проти України", "Бедат проти Швейцарії", "Редакція газети "Гривна" проти України", "Дорота Канія проти Польщі", "Торгейр Торгейрсон проти Ісландії", "Гендісайд проти Сполученого Королівства", "Праґер та Обершлік проти Австрії", "Єрусалим проти Австрії", "Frisk and Jensen проти Данії".

Так, частиною 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто, положення частини 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою; 2) запобігання безпорядків та злочинності; 3) захист здоров`я і моральності; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно; 6) забезпечення авторитету та безпристрасності правосуддя.

Загальні принципи щодо підходу Європейського суду з прав людини до питання необхідності втручання у право на свободу вираження поглядів були виражені у справі Бедат проти Швейцарії [ВП] (Bedat v. Switzerland) [GC], заява № 56925/08, пункт 48, від 29.03.2016:

"(i) Свобода вираження поглядів є однією з основоположних засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства . Як встановлено у статті 10 Конвенції, ця свобода підлягає обмеженням, які … однак повинні чітко тлумачитися, а необхідність будь-якого обмеження повинна бути переконливо встановлена …

(ii) Прикметник необхідний у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції передбачає існування нагальної суспільної необхідності . При здійсненні оцінки, чи існує така необхідність, Договірні держави користуються певною свободою розсуду, але ця свобода супроводжується європейським наглядом, який охоплює як законодавство, так і рішення, в яких воно застосовується, навіть ті, що ухвалені незалежним судом …"

Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України"" від 14.04.2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України". Вказаний указ був опублікований в офіційному віснику Президента України від 14.04.2014.

02.09.2014 Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Парламент України, беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; продовження практики протиправного затримання і утримання громадян України на тимчасово окупованих територіях, їх незаконного вивезення та утримання на території Російської Федерації; намагань поширити російське законодавство, у тому числі податкове, на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, висування незаконних вимог щодо перереєстрації підприємств та стягнення коштів на користь окупаційної адміністрації Російської Федерації в окремих районах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі; запровадження російського рубля як єдиної валюти на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; свавільного застосування російських освітніх стандартів у навчальних закладах, запровадження на підприємствах в окремих районах Донецької та Луганської областей, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі зовнішнього управління та визнання незаконних ідентифікаційних документів та реєстраційних знаків транспортних засобів на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; організації та здійснення насильницьких зникнень, катувань, нелюдського поводження або покарання, позасудових страт стосовно цивільного населення, українських військовослужбовців та заручників (абзаци 14, 15 преамбули), 18.01.2018 прийняв Закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.

Тобто Парламентом України у вказаному Законі визнано факт агресії по відношенню до держави України.

У статті 7 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" Парламентом було визначено, що для забезпечення національної безпеки, зокрема державної, економічної, інформаційної, гуманітарної та екологічної, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях органи сектору безпеки і оборони, інші державні органи України, їх посадові особи здійснюють заходи для відновлення територіальної цілісності України, а також забезпечують комплексний розвиток безпекової, економічної, інформаційно-телекомунікаційної, соціальної та гуманітарної інфраструктури на територіях, прилеглих до тимчасово окупованих територій в Донецькій та Луганській областях, реалізують відповідно до документів стратегічного оборонного планування заходи зі зміцнення оборонних і безпекових спроможностей України.

Наведеною нормою Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" до основних заходів забезпечення державного суверенітету віднесено забезпечення національної безпеки, до якої, зокрема, віднесено і інформаційну безпеку.

Отже, поширення недостовірної інформації може призводити до викривленого сприйняття реальності та прийняття громадянами рішень, що ґрунтуються на неправдивій, неповній або перекрученій інформації. Така ситуація негативно впливає на демократичні процеси в Україні та створює загрозу національній інформаційній безпеці в умовах збройної агресії Російської Федерації.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до статуту Громадської організації "Січ-С14": метою та завданням організація проголосила, зокрема, захист та реалізація духовних, економічних, інтелектуальних, соціальних, природних та інших прав своїх членів, учасників АТО і бойових дій, сімей загиблих та інших фізичних осіб; сприяння підвищенню рівня національної і правової свідомості населення; розбудова правової держави та громадянського суспільства в Україні; сприяння розвитку демократичних засад суспільства; пропагування серед громадськості традицій українського народу, української культури та українських національних традицій; проведення оздоровчої, протидія корупції. Своїми цілями організація, зокрема, проголосила єднання зусиль громадян України, для сприяння формування України демократичної, правової, та соціальної держави; сприяння прийняттю демократичних законодавчих актів України щодо соціального захисту ветеранів АТО та сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності; сприяння у створенні системи, що забезпечує лікування, зміцнення фізичного та морально-психологічного стану членів організації і сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності; підвищення рівня правового захисту населення, та надання правової допомоги фізичним особам - громадянам України і юридичним особам; проведення заходів моральної і психологічної допомоги та реабілітації учасникам бойових дій та АТО; сприяння діяльності журналістів та мас-медіа, захист їх законних прав; сприяння просвітницькій діяльності та інформатизації бійців АТО, що знаходяться на передовій; тощо.

Тобто, проголошені у статуті цілі позивача носять соціальний та патріотичний характер (допомога ветеранам АТО та сім`ям загиблих, розбудова громадянського суспільства, формування демократичного суспільства, тощо).

Про реалізацію положень статуту під час розгляду судами даної справи зазначено представники позивача, в той час як представник відповідача не спростував наданими доказами наведеного.

Для віднесення певної організації до нацистської у її діяльності мають бути присутні ознаки поширення, публічного використання, пропаганди в даному випадку націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у здійсненій відповідачем публікації відсутнє будь-яке посилання на незаконні зазначені вище дії позивача. Більше того, в матеріалах справи відсутні докази вчинення позивачем таких дій, які стали б підставою для характеристики його як нацистської або ж неонацистської організації. Навпаки, проголошені у статуті цілі позивача носять соціальний та патріотичний характер (допомога ветеранам АТО та сім`ям загиблих, розбудова громадянського суспільства, формування демократичного суспільства, тощо).

Разом з тим, поширення інформації про приналежність громадської організації до неонацистського угрупування може викликати нетерпимість до такої організації населенням або ж іншими організаціями, що, в свою чергу, може розпалювати ненависть та прояви агресії до такої організації та її членів. Наведене може спровокувати ризики для безпеки громадянського суспільства, громадського спокою.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується Суд, що поширена Громадською організацією "Громадське Телебачення" інформація про Громадську організацію "Січ-С14" ( неонацистська група ), без надання належних підтверджень, доказів зазначеного, є негативною, образливою та такою, що виходить за межі виправданої (допустимої) критики, ще й з урахуванням висвітлення в пості події щодо затримання членами Громадської організації "Січ-С14" терориста та передачу його правоохоронним органам держави, якого в подальшому було засуджено за відповідний злочин.

Водночас, судами враховано посилання відповідача на те, що межа допустимої критики позивача є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, при цьому судами зазначено, що ширше не означає безмежно, оскільки вони не є тотожними поняттями. У будь-якому випадку, хоча журналістська свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть, провокаційних, вона не передбачає права поширення недостовірної інформації, такої, що погіршує репутацію.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи стан, в якому перебуває країна (в умовах фактичної агресії, у тому числі інформаційної), поширення недостовірної інформації (дифамації), яка є фактичним твердженням про громадську організацію та віднесення її до одного переліку із забороненими в державі організаціями порушує її право на захист ділової репутацію та може спричинити прояви нетерпимості та агресії до такої організації та її членів, що може поставити під загрозу громадську безпеку, інтереси національної безпеки.

З огляду на зазначене, судом апеляційної інстанції, за результатом дослідження всіх обставин справи, встановлено необхідність захисту репутації та прав інших осіб (позивача), в інтересах, крім вище наведеного, також як громадської безпеки, для запобігання заворушенням так і національної безпеки. Наведені положення підпадають під обмеження, встановлені частиною 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. При цьому, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що таке втручання є пропорційним та відповідатиме необхідності в демократичному суспільстві.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовної вимоги про визнання недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про Громадську організацію "Січ-С14" та про спростування недостовірної інформації шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення на веб-сайті https://twitter.com/Hromadske в мережі Інтернет.

Доводи касаційної скарги, які повторюють доводи апеляційної скарги , про те, що поширена інформація є оціночними судженнями, є безпідставними і спростовуються висновками господарських судів попередніх інстанцій. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі наводить взаємовиключні доводи, оскільки в одному випадку зазначає, що поширена інформація є оціночними судженнями (оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо), а в іншому випадку зазначає, що поширена інформація, на його думку, підтверджується поданими ним доказами, тобто правдивість чи правильність даної інформації можна перевірити та встановити.

Посилання скаржника, у касаційній скарзі, на те, що суди не застосували норму статті 30 Закону України "Про інформацію", яку потрібно було застосувати, відхиляються колегією суддів, оскільки дана норма передбачає звільнення від відповідальності за висловлення оціночних суджень, в той час як встановлено судами, предметом публікації було фактичне твердження, що підтверджується, в тому числі висновком експертизи.

Аргументи скаржника про те, що висновок судової експертизи містить суперечливі та непослідовні умовиводи відхиляються колегією суддів, оскільки дані доводи були предметом оцінки суду апеляційної інстанції та відхилені ним з тих підстав, що висновок складений кваліфікованими атестованими судовими експертами, а висновки експертів, викладені у відповідному розділі дослідження, є чіткі та зрозумілі, містять логічний підсумок такого дослідження, який не підлягає двоякому трактуванню. Іншого висновку експерта з даного питання, скаржником, в порядку статті 99 Господарського процесуального кодексу України, надано не було. Питання про проведення додаткової чи повторної експертизи скаржником не заявлялося.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про виклик судових експертів у судове засідання відхиляються колегією суддів, оскільки місцевим господарським судом встановлено, що у клопотанні відповідача питання до експертів спрямовані не на роз`яснення висновку експерта за результатами проведення судово-лінгвістичної експертизи № 4920-4923/19-39 від 25.04.2019, у межах якої досліджувалися питання, що містяться в ухвалі суду від 30.10.2018, а є фактично окремими питаннями, які можливо було поставити на вирішення експертів при призначенні судової експертизи у даній справі, однак, відповідач своїм правом щодо пропозиції переліку питань не скористався.

Доводи скаржника про те, що судами до відповідача застосовано санкції відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржуваними судовими рішення зобов`язано відповідача спростувати недостовірну інформацію для поновлення порушеного права позивача без покладення на відповідача будь-яких фінансових санкцій (без застосування штрафів).

Крім того, Верховний Суд не приймає до уваги посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на правові позиції, викладені у рішеннях Окружного адміністративного суду міста Києва, Апеляційного суду Одеської області та Вищого господарського суду України, оскільки за змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, Апеляційного суду Одеської області та Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми, та стосуються фактичних обставин у інших справах.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду у справі № 591/7099/16-ц є неприйнятними з огляду на те, що дану постанову прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.

Колегія суддів також звертає увагу скаржника на те, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Scharsach and News Verlagsgesellshaf v. Austria", на яку посилається скаржник, зазначив, що заявники опублікували особистий політичний аналіз, при цьому термін "нацистський" у цьому випадку використовувався саме в контексті твердження про те, що деякі політики не змогли відмежувати себе від крайніх правих. Відтак, Суд дійшов висновку, що вживання зазначеного терміну не перевищувало те, що може вважатися прийнятним в обставинах розглядуваної справи Судом. В той час, як встановлено господарськими судами у даній справі поширена Громадською організацією "Громадське Телебачення" інформація про Громадську організацію "Січ-С14" містилася у формі фактичного твердження без будь-якого аналізу діяльності позивача. В своїй касаційній скарзі скаржник також не посилався на власне журналістське розслідування (тощо).

Щодо посилань скаржника на рішення Європейського суду з прав людини у справі "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у даній справі Суд надавав оцінку статті, яка була опублікована 21 травня 2007 року, та зазначив, що оскаржувані судження були коментарями з питання мотивації, зроблені у контексті дуже запеклих політичних дебатів та стосувалися питань, які становлять суспільний інтерес. Водночас у даній справі господарськими судами надавалась оцінка поширеній Громадською організацією "Громадське Телебачення" інформації в тому числі з урахуванням стану, в якому перебуває країна (в умовах фактичної агресії, у тому числі інформаційної). До того ж, як вже було зазначено вище поширена Громадською організацією "Громадське Телебачення" інформація про Громадську організацію "Січ-С14" містилася у формі фактичного твердження без будь-якого аналізу діяльності позивача.

Посилань на будь-яке рішення Європейського суду з прав людини з тотожними правовідносинами чи фактичними обставинами, коли б у країні, яка знаходилась у стані довготриваючої зовнішньої агресії, через, що громадське суспільство було у стані неспокою, громадська організація, яка затримала терориста та передала його правоохоронним органам держави, та якого в подальшому було засуджено за відповідний злочин, була названа національними засобами масової інформації неонацистська група , а Високий Суд у цьому контексті дійшов висновку про порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, матеріали касаційної скарги не містять.

Тоді як наведені скаржником рішення Європейського суду з прав людини, як уже зазначалося в постанові, стосуються інших обставин, та не ухвалювались Високим Судом щодо країни, в які знаходились в умовах фактичної агресії, у тому числі інформаційної.

Решта доводів касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам відповідають.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі .

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування прийнятих ними судових рішень.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги Громадської організації "Громадське Телебачення" та залишає без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, судові витрати, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Громадську організацію "Громадське Телебачення".

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Громадське Телебачення" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2019 у справі № 910/10429/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.А. Кролевець

В.І. Студенець