Постанова

від 14.11.2019 по справі 802/654/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2019 року

Київ

справа № 802/654/16-а

адміністративне провадження № К/9901/27062/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року (суддя Альчук М.П.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року (колегія у складі суддів: Загороднюка А.Г., Полотнянка Ю.П., Драчук Т.О.) у справі № 802/654/16-а за позовом Приватного підприємства Газо-мер до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство Газо-мер (далі - позивач або Підприємство) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач або ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток та за платежем податок на додану вартість.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем безпідставно зроблено висновки про фіктивність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ Вінниця-Трак , ТОВ Компанія Еко-Трейд та ТОВ Екотоп , які відображені в акті № 24/2202/38394813. Вказані операції відповідають вимогам чинного законодавства, що підтверджується відповідними первинними документами.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 10 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення № 0000212201 та № 0000222201 від 3 березня 2016 року.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов до висновку, що податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятих рішень.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що посадовими особами податкового органу проведена планова виїзна перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 12 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 19 лютого 2016 року № 24/2202/38394813.

Висновками акта встановлено порушення:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за 2014 рік в сумі 164 822 грн;

- пунктів 198.6, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від`ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 188 169 грн;

- абзацу б пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме податковий розрахунок форми № 1ДФ за ІІІ та IV квартал 2014 року подані з недостовірними даними;

- підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту е пункту 176.1, підпункту а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року в сумі 591,52 грн за травень 2014 року.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом сформовано податкові повідомлення-рішення від 3 березня 2016 року:

- № 0000212201 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 206 028 грн, з них 164 822 грн - податкове зобов`язання, 41 206 грн - штрафні санкції,

- № 0000222201 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 282 254 грн, з них 188 169 грн - податкове зобов`язання, 94 085 грн - штрафні санкції.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ПП Вінниця-Трак (продавець) та Підприємством укладено договір поставки палива № 12 від 30 травня 2014 року.

Згідно договору продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця нафтопродукти в кількості та асортименті, що передбачені в накладних на відпуск товару, виписаних продавцем, а покупець зобов`язується прийняти товар від продавця та оплатити його загальну вартість на умовах даного договору.

Одиниця виміру кількості товару та кількості поставки кожної партії товару підтверджується накладними на відпуск товару, виписаними продавцем.

Ціна за одиницю виміру кількості товару визначається в рахунках на оплату товару, наданих продавцем та підтверджується накладними на відпуск товару, підписаними уповноваженими представниками сторін. Ціна товару включає податки та обов`язкові платежі, передбачені чинним законодавством України.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) форми № 1-ТТН (нафтопродукт).

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що зазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

В касаційній скарзі податковим органом не зазначено про будь які дефекти первинних документів, наданих позивачем.

Висновки податкового органу в цій частині ґрунтуються, зокрема, на відсутності копій сертифікатів відповідності чи паспортів якості придбаного палива.

Суд погоджується з доводом судів попередніх інстанцій, що вказані документи не можуть вважатися первинними в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та бути підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

В касаційній скарзі податковий орган вказує, що ПП Вінниця-Трак код ЄДРПОУ 38830853 знаходиться на податковому обліку Вінницької ОДПІ. Основний вид діяльності - 49.41 - Вантажний автомобільний транспорт, стан платника - 8 (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням від 25 грудня 2014 року). Свідоцтво платника ПДВ анульовано 31 грудня 2014 року.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, а податковий орган не спростував, що на момент здійснення господарських операцій дана юридична особа була зареєстрована у встановленому законом порядку.

Реалізацію дизельного палива, придбаного у ПП Вінниця-Трак , підтверджують первинні документи, надані позивачем, зокрема видаткові накладні та товарно-транспортні накладні за період травень-вересень 2014 року. Вказаний факт не поставлений під сумнів доводами касаційної скарги.

Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що факт реальності здійснення господарської операції з постачання дизельного палива між Підприємством та ПП Вінниця-Трак підтверджується належними та допустимими доказами.

Також перевіркою встановлено, що Підприємство в рядку 06.5 Витрати на збут податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2014 рік віднесло витрати транспортування товару, що не підтверджено відповідними бухгалтерськими документами.

Відповідно до підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ТОВ Компанія Еко-Трейд (перевізник) та Підприємством укладено договір № 031114-1ТП від 3 листопада 2014 року на перевезення нафтопродуктів вантажним транспортом, відповідно до якого перевізник зобов`язується за рахунок замовника перевезти вантаж в обсязі, в термін, в пункт призначення та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується сплатити на користь перевізника встановлену даним договором плату.

На підтвердження виконання умов даного договору надано акт надання послуг, товарно-транспортні накладні, податкова накладна.

Податковий орган вказує на те, що договір про перевезення повинен був бути укладений між ТОВ Компанія Еко-Трейд та ПП Тінік Оіл з огляду на те, що у товарно-транспортних накладних в графі замовник допущено помилку, а саме замість Підприємства вказано ПП Тінік Оіл .

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що мала місто технічна помилка, оскільки договір на перевезення нафтопродуктів між ПП Тінік-Оіл та ТОВ Компанія Еко-Трейд в період з 12 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року не укладався, розрахунки за транспортні послуги не здійснювалися.

Свідоцтво ТОВ Компанія Еко-Трейд про реєстрацію платника ПДВ від 1 жовтня 2014 року № 200189382, анульовано 26 січня 2015 року (ліквідація за власним бажанням).

Податковий орган як на підставу для висновку про нереальність господарських операцій посилається на лист ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 15 лютого 2015 року № 1213/7/20/-30-22-03/39371907, в якому зазначено, що ТОВ Компанія Еко-Трейд направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

Суд погоджується з доводом судів попередніх інстанцій, що відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин, вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Отже, оскільки на момент здійснення господарських операцій юридична особа була зареєстрована у встановленому законом порядку, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про недоведеність висновків податкового органу в цій частині.

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Як встановлено підпунктом 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

За приписами пункту 198.3 статті 198 податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В свою чергу, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що податковий орган, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, позивачем не зазначено.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентами позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі № 802/654/16-а залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

C.C. Пасічник

Судді Верховного Суду