Рішення

від 14.11.2019 по справі 127/10969/19

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/10969/19

Провадження № 2/127/1531/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2019 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Перший Київський молочний завод про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ТОВ Перший Київський молочний завод про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивовано тим, що відповідно до наказу № 54-к від 20 травня 2016 р. позивач була прийнята на посаду менеджера управителя з регіонального розвитку торгового відділу ТОВ Перший Київський молочний завод з 23.05.2016 р. Де пропрацювала більше року. Згідно наказу № 76-к від 31 липня 2017 р. позивач була звільнена з займаної посади за власним бажанням. При звільненні із позивачем не був проведений повний розрахунок, незважаючи на те, що позивач працювала, і в день звільнення особисто перебувала в офісному приміщення ТОВ Перший Київський молочний завод . Інформації щодо належних до виплати при розрахунку сум позивачу також не надали. В порушення вимог ст. 116 КЗпП розрахунок по заробітній платі із позивачем було проведено не в день звільнення, а лише 11 жовтня 2018 року і лише після того, як позивач неодноразово зверталась до адміністрації ТОВ Перший Київський молочний завод , з вимогою нарахувати та видати зароблені нею гроші. Вперше позивач звернулась до адміністрації підприємства з заявою про нарахування і видачу її коштів при звільненні ще 17.07.2017 р. шляхом подачі електронною поштою заяви про звільнення, в якій просила провести із позивачем повний розрахунок в день звільнення. В день звільнення 31.07.2017 р. позивач з`явилась в офіс ТОВ Перший Київський молочний завод , який розташований в м. Київ та особисто просила директора провести із позивачем повний розрахунок. Однак він пообіцяв зробити це через 2 місяці. В подальшому позивач направляла до адміністрації підприємства заяви поштою 31.07.2017 року, 20.11.2017 р. та 05.03.2018 р. В останніх двох заявах позивач просила надати їй відповідні документи та перерахувати заборговані кошти на картковий рахунок Приватбанку. Крім того позивач неодноразово телефонувала головному бухгалтеру ОСОБА_2 і просила перерахувати кошти на картковий рахунок Приватбанку, або переказати Укрпоштою. Проте бухгалтер відповіла, що не може цього зробити. Тому позивач вимушена була надати доручення ОСОБА_3 на отримання нарахованих коштів. Отримані на ТОВ Перший Київський молочний завод кошти в сумі 5710 грн. вона перерахувала позивачу на картковий рахунок Приватбанку 11.10.2018 р. Беручи до уваги, що відповідач не виплачував заробітну плату, починаючи з серпня 2017 року о жовтень 2018 року, просить стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 734 грн. 88 коп. та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 72054 грн.00 коп.

Ухвалою суду від 03.05.2019 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

26.06.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та її представники позов підтримали за обставин викладених в ньому, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що згідно наказу №54к від 20.05.2016року ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера управителя з регіонального розвитку торгового відділу з 23.05.2016року, з оплатою праці згідно штатного розпису. Встановлено випробувальний термін 1 місяць.

Згідно наказу №76к від 31.07.2017року ОСОБА_1 менеджера управителя з регіонального розвитку торгового відділу звільнено з роботи за власним бажанням 31.07.2017року, згідно ст. 38 КЗпП України.

В установлений законом строк відповідач не провів із позивачем розрахунок належної до виплати заробітної плати.

Як визнано сторонами, остаточний розрахунок із позивачем було проведено 10.10.2018 року.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 ЗУ Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 ЗУ Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 ЗУ Про оплату праці структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до ЗУ від 17.09.1992року №2614-ХІІ Про державну статистику та ЗУ Про оплату праці з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 ЗУ Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

В постанові від 27 березня 2013р. по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13 від 24.12.1999року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру вчинити протиправне діяння та завдати шкоди або сприяти завданню шкоди. У цивільному праві зустрічається поділ необережності на просту та грубу (наприклад, ст. 1193 ЦК України). Так, необережність є грубою, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність вважається простою, якщо особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча могла та повинна була їх передбачити.

В даному випадку ТОВ Перший Київський молочний завод як товариство, метою якого є отримання прибутку, могло та повинно було передбачити, що відсутність будь-яких ефективних дій призведе до неможливості підприємства виконувати свої трудові зобов`язання перед працівниками належним чином. Також, ТОВ Перший Київський молочний завод передбачало можливість настання шкідливих наслідків порушення норм ст. 116 КЗпП України, але легковажно розраховувало на їх ненастання, хоча мало об`єктивну можливість здійснити із позивачем повний розрахунок при звільненні або протягом розумного строку (протягом декількох днів) після звільнення.

Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем, при цьому відповідач мав можливість здійснити такий розрахунок протягом часу його затримки.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 була звільнена 31.07.2017 року, тобто в день, коли вона знаходилася на роботі і оплата за який була нарахована їй при звільненні, у зв`язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку. Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 01.08.2017р. по 10.10.2018р.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ України від 08.02.1995року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6-195цс134.

Обчислюючи середньоденну заробітну плату позивача ОСОБА_1 , суд враховує довідку ТОВ Перший Київський молочний завод про доходи ОСОБА_1 , з яких середньоденна заробітна плата позивача ОСОБА_1 становить 149,70грн. ((2993,71грн. - заробітна плата за травень 2017р. + 2994,21грн. - заробітна плата за червень 2017р.)/ (20 робочих днів у травні 2017р. + 20 робочих днів у червні 2017р.).

Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 01.08.2017р. по 10.10.2018р. складає 298робочих днів, які слід помножити на середньоденну заробітну плату позивача в сумі 149,70грн., що складе 44610,60грн.

Із змісту п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999р. вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач ТОВ Перший Київський молочний завод за умови вчасного звернення позивача ОСОБА_1 до суду мав би сплатити на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки до фактичної виплати належних сум, визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 44610,60грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався

У рішенні від 15.10.2013року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі № 1-5/2012 від 22 лютого 2012 року зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-409цс16 від 06 квітня 2016 року, де зазначено, що статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; встановлені статтями228, 223 цього Кодексу строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін і в кожному випадку суд зобов`язаний перевірити поважність пропуску таких строків та навести причини його поновлення або відмови у поновленні строку.

У постанові Верховного Суду України № 6-1033цс17 від 05 липня 2017 року зазначено, що відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки; разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для звернення до суду вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника на вчинення процесуальних дій - подачі позову.

Отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Зі справи вбачається і не заперечується сторонами, що копію наказу ОСОБА_1 про звільнення отримала 31.07.2017року, тобто, позивач була обізнана про звільнення, не була позбавлена права та можливості звернутися до суду із відповідним позовом про захист порушеного права після того, як дізнався про порушення своїх прав, що мало місце при її звільненні. Однак, позов був поданий лише 16.04.2019 року. При цьому, позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві не зазначаються підстави пропуску строку для звернення до суду з позовом, клопотань про поновлення пропущеного строку не заявлялось. З наявних матеріалів справи, судом не встановлено наявності будь-яких поважних причин пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду, тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду.

Позовна вимога про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, ЗУ Про оплату праці , ЗУ Про індексацію грошових доходів населення , Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати , Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17.07.2003року №1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою КМУ від 20.12.1997року №1427.

Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до частини першої статті 21 ЗУ Про оплату праці працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

За нормами ст. 24 ЗУ Про оплату праці та ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з положеннями частини 6 ст. 95 КЗпП України, статей 33, 34 ЗУ Про оплату праці заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків йому виплати.

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013року №9рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати, ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Статтею 34 ЗУ Про оплату праці встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20.12.1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23.04.1999року № 692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Враховуючи викладене та те, що компенсація втрати частини заробітної плати можливе в разі наявності невиплаченої заробітної плати, а не вразі стягнення середнього заробітку за весь час затримки, суд приходить до висновку що вимога про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати задоволенню не підлягає, як безпідставна.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що позивач звільнена від сплати судового збору та у задоволенні позову було відмовлено і відповідач не заявляв про наявність у нього судових витрат. Отже, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 278-279, 294, 319, 354 ЦПК країни, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Перший Київський молочний завод про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.11.2019року.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

ТОВ Перший Київський молочний завод , м. Київ, вул. І. Мазепи, 10, код 30530468.

Суддя: