Постанова

від 12.03.2020 по справі 127/10969/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/10969/19

Провадження № 22-ц/801/283/2020

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 рокуСправа № 127/10969/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Якименко М. М.

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу): ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Перший Київський молочний завод ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Федчишена С. А. у м. Вінниця, повне судове рішення складено 19 листопада 2019 року,-

в с т а н о в и в :

16 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала позов до ТОВ Перший Київський молочний завод про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітку в зв`язку з порушенням термінів його виплати.

Позов мотивований тим, що 31 липня 2017 року позивач була звільнена з посади менеджера управителя з регіонального розвитку торгового відділу ТОВ Перший Київський молочний завод за власним бажанням. При звільненні із позивачем не був проведений повний розрахунок, незважаючи на те, що позивач працювала, і в день звільнення особисто перебувала в офісному приміщення ТОВ Перший Київський молочний завод . Розрахунок по заробітній платі із позивачем було проведено лише 11 жовтня 2018 року. Беручи до уваги, що відповідач не виплатив заробітну плату у день звільнення, просить стягнути з нього компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 734 грн. 88 коп. та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з серпня 2017 року по 10 жовтня 2018 року, що складає 72 054 грн.00 коп.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так як він обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права: оскільки позивач була звільнена 31.07.2017 року, а позов подала до суду лише 16.04.2019 року, то вона пропустила встановлений законом строк, при цьому не зазначила поважних причин пропуску цього строку. Вимога ж про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати задоволенню не підлягає, так як така компенсація нараховується на заробітну плату, а не в разі стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Основні доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції не взяв до уваги, той факт, що на день звільнення позивача 31.07.2017 року існувала заборгованість по заробітній платі, яку виплатили 10.10.2018 року. Звертає увагу, що суд неправильно застосував положення ч. 1. ст. 233 КЗпП, оскільки підставою для звернення до суду є затримка виплати заробітної плати, тому вважає, що її права були порушені.

Впродовж встановленого судом строку відзив на апеляційну скаргу від ТОВ Перший Київський молочний завод на адресу апеляційного суду не надійшов.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник Медведенко О. В. підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав. Представник ТОВ Перший Київський молочний завод в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, Вінницької апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

По справі встановлено наступні обставини:

-Відповідно до наказу директора ТОВ Перший Київський молочний завод № 54 к від 20.05.2016 року ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера управителя з регіонального розвитку торгового відділу з 23.05.2016 року, з оплатою праці згідно штатного розпису. Встановлено випробувальний термін 1 місяць (а. с. 4);

- 31.07.2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наказом №76к від 31.07.2017 року (а. с. 5) та записами на сторінках 16-17 трудової книжки серії НОМЕР_3 (а. с. 7);

-ОСОБА_1 неодноразово зверталась до ТОВ Перший Київський молочний завод про виплату належної їй заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, що підтверджується прінтскріном заяви про звільнення від 17.07.2017 року (а. с. 6), повторною заявою від 31.07.2017 року (а. с. 12), заявами від 20.11.2017 року та від 05.03.2018 та рекомендованими повідомленнями відправлень про вручення поштового відправлення з відмітками про їх отримання (а. с.13, 14);

-Відповідно до Реєстру депонованої заробітної плати до відомості на виплату грошей № 71 ТОВ Перший Київський молочний завод не виплачено в установлений строк заробітну плату в розмірі 5 710,02 грн (а. с. 51);

-остаточний розрахунок із позивачем було проведено 10.10.2018 року, кошти за дорученням (а.с. 8) були отримані ОСОБА_3 та перераховані на картковий рахунок позивача, що підтверджується дублікатом квитанції № BASS_8176065930 від 11.10.2018 року (а. с.9).

Між сторонами виник спір з приводу відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати та за затримку розрахунку при звільненні.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Вищезазначене вказує на те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13 від 24.12.1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, положення статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отже, в справі що розглядається, строк для пред`явлення до суду позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні для позивача розпочався з 10 жовтня 2018 року ( з того моменту, коли відповідач виплатив суми, які належали ОСОБА_1 при звільненні), а закінчився відповідно 10 січня 2019 року.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, вирішуючи спір, невірно визначився з початком перебігу строку звернення до суду, вказавши, що такий строк розпочався 31.07.2017 року (тобто в день звільнення позивачки).

Проте, зважаючи на те, що позивач звернулася до суду 16 квітня 2019 року, тобто більш як через 6 місяців з моменту виплати належних їй сум при звільненні, причин пропуску строку, які б давали підстави для його поновлення, не навела, - висновок суду першої інстанції про пропуск нею 3-місячного строку звернення до суду є вірним, тому в цій частині доводи апеляційної скарги не спростовують правильний висновок суду першої інстанції та оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без змін.

Стосовно доводів апеляційної скарги про неправильність висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітку в зв`язку з порушенням термінів його виплати, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини 6 ст. 95 КЗпП України, статей 33, 34 ЗУ Про оплату праці , заходами державного регулювання оплати праці є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків йому виплати.

Статтею 34 ЗУ Про оплату праці встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 1 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до ст. 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Позивач висувала вимогу про стягнення компенсації, нарахованої нею на суму, яка не була їй виплачена у день розрахунку при звільненні, а саме 5 710 грн 02 к. Проте суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та з незрозумілих причин зазначив, що позивач вимагає стягнути компенсацію, нараховану на суми, розраховані нею як заробітна плата за затримку розрахунку при звільненні, що, через невірне встановлення фактичних обставин справи, призвело до ухвалення помилкового рішення в частині вирішення цієї позовної вимоги.

Виплата працівникові всіх належних сум при звільненні - це обов`язок роботодавця (стаття 116 КЗпП України).

Як вбачається з наказу про звільнення ОСОБА_1 , при звільненні їй необхідно було виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 28 календарних днів (а.с. 5).

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України Про оплату праці .

Стаття 2 Закону України Про оплату праці у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Верховний Суд України в справі № 212/5615/16-ц, проаналізувавши зазначені норми, зробив висновок, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, Верховний Суд України в справі № 212/5615/16-ц зробив висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Відтак, враховуючи те, що позивачці ОСОБА_1 у день звільнення не було виплачена компенсацію за невикористану відпустку, яка в розумінні згаданого законодавства відноситься до заробітної плати, в даному випадку підлягають до застосування положення частини другої статті 233 КЗпП України, тому позивачем строк звернення до суду щодо цієї вимоги не пропущений.

Наведений позивачем розрахунок компенсації втрати частини заробітку в зв`язку з порушенням термінів його виплати є вірним, проведений у відповідності до вимог Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати .

Таким чином апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 734, 88 грн компенсації.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, дав неналежну правову оцінку правовідносинам, що виникли в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін в частині вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та скасуванню в частині вирішення вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітку в зв`язку з порушенням термінів його виплати з постановленням нового про задоволення позову в цій частині.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. За правилом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення компенсації втрати частини заробітку в зв`язку з порушенням термінів його виплати, - скасувати та постановити нове:

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Перший Київський молочний завод на користь ОСОБА_1 734 , 08 ( сімсот тридцять чотири гривні 88 к.) гривень компенсації втрати частини заробітку в зв`язку з порушенням термінів його виплати.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Перший Київський молочний завод , код ЄДРПОУ 30530468, адреса: вул. ак. Білецького, буд. 34, м. Київ, 03126.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: М. М. Якименко

О. В. Ковальчук

Повне судове рішення складено 12.03.2020 року