Постанова

від 14.11.2019 по справі 280/3508/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 280/3508/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,

секретарі судового засіданні Сколишеві О.О.,

за участі представника позивача Голікової Г.В.,

представника відповідача Гожди К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року в адміністративній справі №280/3508/19 (головуючий І-ї інстанції Прасов О.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року визнано протиправним та скасовано Рішення комісії Головного управління ДФС у Запорізькій області №1136245/40535640 від 08.04.2019 року; зобов`язано ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС №19 від 14.02.2019 року у Єдиному реєстрі податкових накладних; визнано протиправним та скасовано Рішення комісії Головного управління ДФС у Запорізькій області №1194634/40535640 від 14.06.2019 року; зобов`язано ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС №18 від 14.02.2019 року у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вказаним рішенням також стягнуто на користь ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС з бюджетних асигнувань ДФС України та ГУ ДФС у Запорізькій області судові витрати в сумі 1921 грн. 00 коп. з кожного на користь ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС .

22.08.2019 року від ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС до суду першої інстанції надійшла заява про стягнення судових витрат на правничу допомогу, в якій заявник просив прийняти додаткове судове рішення у справі №280/3508/19, яким вирішити питання в порядку ст.139, ст.252 КАС України про розподіл судових витрат понесених позивачем на правничу (правову) допомогу, надану Адвокатським об`єднанням ЛЕГЕС , а саме: стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області та Державної фіскальної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн..

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року в задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу та ухваленні додаткового рішення з питання про судові витрати відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та прийняти нове рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції не враховано передбаченого Конституцією України права на професійну правничу допомогу, яке незалежне від того, чи є в штаті підприємства адвокат. Крім того, позивач не повинен доводити і розумну економічну причину (ділову мету) щодо оплати за правничу допомогу, оскільки розмір витрат обумовлений взаємною угодою сторін на їх розсуд.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечувала, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в прохальній частині позовної заяви зазначено про покладення на відповідачів судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу. В заяві про прийняття додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь Товариства судові витрати на правничу допомогу адвоката, надану Адвокатським об`єднанням Легес в розмірі 10000 грн..

На підтвердження понесених витрат позивач надав до заяви договір про надання правничої допомоги, укладений між Адвокатським об`єднанням Легес та ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС , додаток до договору, акт приймання-передачі, рахунок та платіжне доручення.

Відмовляючи в задоволенні вимог заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. та ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції зазначив, що заявником не надано до суду: доказів про відсутність у штаті ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС юрисконсульта та потреби у професійній правничій допомозі адвоката; доказів розумної економічної причини (ділової мети) щодо взаємовідносин з Адвокатським об`єднанням ЛЕГЕС ; доказів отримання коштів Адвокатським об`єднанням ЛЕГЕС у сумі 10000,00 грн.. Крім того, суд зазначив, що представником позивача документально та нормативно не обґрунтована кількість витраченого часу щодо надання професійної правничої допомоги. Суд вважає вартість послуг і робіт правничої допомоги, зазначену у наведених документах, не співмірною з фактично виконаними послугами та роботами через типовість таких справ, судову практику по розгляду таких справ.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Так, норми статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04).

В обгрунтування заяви про стягнення судових витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги, укладений між Адвокатським об`єднанням Легес та ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС , додаток до договору, акт приймання-передачі, рахунок та платіжне доручення. Крім того, до апеляційної скарги апелянтом надано платіжне доручення.

Акт від 15.01.2019 року включає наступні послуги: надання правничої допомоги згідно договору від 12.07.2019 року, а саме складено та передано клієнту позовну заяву. Вартість таких послуг визначена у розмірі 10000 грн. (а.с.130).

Колегія суддів зазначає, що послуги з передання клієнту позовної заяви не є правничими послугами, а тому не можуть бути включені у їх вартість.

В судових засіданнях адвокат участі не приймав.

Рішення у справі прийнято судом в порядку спрощеного провадження.

З вказаного акту не можливо встановити яким адвокатом надавались послуги, час витрачений адвокатом на виконання відповідних послуг, обсяг таких послуг та виконаних робіт.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що заява ТОВ ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрати з правової допомоги є необгрунтованою та задоволенню не підлягає. Наданими суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ІНФОІНВЕСТ-ПЛЮС на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року в адміністративній справі №280/3508/19 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року в адміністративній справі №280/3508/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 листопада 2019 року.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак