Постанова

від 18.11.2019 по справі 478/477/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

18.11.19

22-ц/812/1474/19

Єдиний унікальний номер судової справи 478/477/19

Номер провадження 22-ц/812/1474/19

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

18 листопада 2019 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі:

заявника ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_3 ОСОБА_4 - ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Казанківським районним судом Миколаївської області 04 червня 2019 року , під головуванням судді Томашевського О.О., присяжних ОСОБА_5 , Долженко І ОСОБА_6 Ф., в приміщені цього ж суду о 15 год. 09 хв. у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Казанківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про оголошення фізичної особи померлою,

УСТАНОВИЛА :

У березні 2019 року ОСОБА_3 ОСОБА_7 звернулась до суду з заявою про оголошення фізичної особи померлою, заінтересована особа: Казанківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

В обґрунтування заяви зазначено, що заявник ОСОБА_1 з 24 січня 1975 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 . Від даного шлюбу вони мають сина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15 липня 2015 року син заявника ОСОБА_9 на своєму автомобілі виїхав до міста Новий Буг Миколаївської області по справам, але до дому не повернуся та на телефоні дзвінки не відповідав. З пояснень осіб, до яких мав намір приїхати ОСОБА_9 , останній до них не приїздив.

В жовтні 2015 року на мобільний телефон заявника подзвонив невідомий чоловік, який, зазначивши, що дзвонить з Донецької області та представляє військове утворення, повідомив, що син заявника - ОСОБА_9 загинув. В подальшому вищевказана особа не телефонувала, хоча було обіцяно зателефонувати.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що ОСОБА_9 більше трьох років не проживає за місцем постійного проживання, заявник ОСОБА_1 просила оголосити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлення такого юридичного факту необхідно заявнику для того, щоб відвезти онуку заявника до батьківщини - Вірменії, оскільки без дозволу сина заявник такої можливості не має.

Окрім того оголошення померлим ОСОБА_9 необхідно заявнику ОСОБА_1 для припинення підприємницької діяльності сина, оскільки на його ім`я нараховуються податки, штрафи, пеня.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с.10,11).

Відповідно копії паспорта серія НОМЕР_1 , виданого Казанківським РВ УМВС України в Миколаївській області 09 липня 2005 року, ОСОБА_9 є громадянином України (а.с.12).

Згідно копії свідоцтва про народження, виданого повторно, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою ОСОБА_9 та ОСОБА_11 (а.с.14).

З листа Казанківської селищної ради Миколаївської області убачається, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за місцем проживання в будинку АДРЕСА_1 (а.с.59).

Відповідно до листа Казанківського відділу обслуговування громадян Баштанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області за №1155/04 від 03 травня 2019 року ОСОБА_9 за призначенням пенсії до жодного органу Пенсійного фонду України не звертався і на обліку не перебуває (а.с.62).

З листа Миколаївського обласного центру зайнятості №18/15/1468-19 від 03 травня 2019 року вбачається, що згідно з даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції ОСОБА_8 до служби зайнятості Миколаївської області за сприянням у працевлаштуванні не звертався та станом на 02 травня 2019 року як безробітний не зареєстрований (а.с.94).

Окрім того, вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06 червня 2015 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України та призначено покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві особистої власності (а.с.68-73).

Згідно листа Казанківсього відділення поліції Новобузького відділу поліції Головного управління поліції в Миколаївській області за №2094/66-2019 від 14 квітня 2019 року вбачається, що станом на 17 квітня 2019 року громадянин ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у державному розшуку як особа, яка засуджена до покарання у вигляді позбавлення волі та ухиляється від виконання вироку суду. Заведено оперативно-розшукову справу за №1616010 від 19 жовтня 2015 року. За місцем свого мешкання він не проживає, місце знаходження не відоме (а.с.51).

Відповідно до довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України за №1/126/2019 від 06 травня 2019 року вбачається, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20 червня 2015 року перетнув державний кордон України в напрямку Виїзд , в пункті пропуску КПВВ Каланчак . Інформації щодо повернення вказаної особи на територію України вказана довідка не містить (а.с.97).

За правилами ч.1 ст.46 ЦК України , фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини 3 вказаної вище статті, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Згідно з частиною 4 вказаної вище статті, порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України .

Відповідно до ст.306 ЦПК України , у заяві про оголошення фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Згідно п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення передбачено, що на відміну від факту смерті особи, який встановлюється судом за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, зазначених у Цивільному кодексі України , на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав без вісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.

Оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть даної особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України ).

У своїй заяві заявник ОСОБА_1 констатує факт відсутності будь-якого зв`язку з її сином ОСОБА_9 та відомостей про місце його знаходження, як одну з передумов для звернення до суду з відповідною заявою.

Разом з тим, вказуючи на вірогідність смерті ОСОБА_9 , як на підставу для оголошення його померлим, заявник не підтверджує свої доводи, викладені в заяві, жодними належними доказами, у тому числі щодо повідомлення невідомою особою про загибель її сина, та які б вказували на здійснення заявником заходів щодо вирішення питання про з`ясування можливих причин зникнення.

Сам факт відсутності відомостей про місце перебування ОСОБА_9 , навіть протягом тривалого часу, не можуть бути достатньою підставою для застосування правил ч.1 ст.46 ЦК України та оголошення його померлим.

При цьому, обов`язок щодо доказування обставин, що підтверджують відсутність відомостей про місце перебування особи, яку заявник просить оголосити померлою у місці її постійного проживання протягом трьох років, покладається чинним законодавством України саме на заявника.

Враховуючи обставини даної справи щодо відсутності інформації лише щодо місця проживання ОСОБА_9 , які не вказують безпосередньо на наявність підстав вважати його померлим чи таким, що пропав безвісти за обставин, що загрожували йому смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про оголошення фізичної особи померлою.

Крім того, на думку колегії суддів, визнання особи померлою є крайньою мірою, передчасно обраним заявниками способом захисту своїх прав, та потребує встановлення всіх об`єктивних обставин, що стали передумовою для такого звернення, з метою уникнення в подальшому негативних наслідків щодо переходу майнових прав особи, оголошеної померлою, у разі її появи.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з мотивами, викладеними в оскаржуваному судовому рішенні щодо відмови у задоволенні заяви, які судом належним чином обґрунтовані та узгоджуються з нормами матеріального права та процесуального законодавства України.

Частиною 4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням заявником обставин справи та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається заявник у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 19 листопада 2019 року